Явка з повинною

Чи висаджуватиме Патрушев у повітря житлові будинки Севастополя?

У світі та в Україні останні тижні на всіх рівнях політичних, аналітичних і журналістських спільнот обговорюється проблема ймовірності російського вторгнення в Україну. Висловлюються різні думки, та більшість дискутантів сходиться на тому, що достеменну відповідь на це питання знає тільки Путін, оскільки всі важливі рішення в Росії ухвалює він особисто, часом аж ніяк не зважаючи на об’єктивні обставини, а часом — створюючи сприятливу для своїх планів ситуацію за допомогою спецслужб і «корисних ідіотів» Заходу. А от голова фракції партії «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія, пославшись на почуте ним на закритому засіданні комітету Верховної Ради з нацбезпеки, оборони і розвідки, де заслуховували очільника військової розвідки і командувача Сил спеціальних операцій, заявив, що демонстрація сили Кремлем «відбувається передусім не для України... скільки на геополітичному рівні». Мовляв, «Путін показує, що він серйозний гравець як у Східній Європі, так і в Сирії і так далі, виводить на діалог президента США для того, щоб вони поговорили про геополітику». А ще він сказав, що «особливо сильних провокацій на фронті немає, є регулярні порушення режиму припинення вогню». Тобто щоденні обстріли українських позицій із забороненої Мінськими угодами зброї, десятки поранених і десятки вбитих українських вояків — це майже ніщо, це не «сильні провокації», а режим припинення вогню нікуди не подівся... Нарешті, Арахамія переконаний: «Імовірність збройного конфлікту близька до нуля».

Чудово! Але... Чи відомо пану Арахамії, що 21 квітня має бути оприлюднене щорічне послання президента Росії Путіна з поки що невідомим змістом, а за два дні, 23 квітня, відбудеться засідання Ради Федерації РФ із так само невідомим порядком денним? Рада Федерації, як має бути відомим «за посадою» лідеру монобільшості Верховної Ради, не ухвалює закони, вона їх тільки схвалює, а ще — за російською Конституцією — розглядає питання використання армії РФ за межами РФ і надає главі держави дозвіл на це. Так уже було у 2014-му році; Путін цілком законно — з формально-юридичного погляду — одержав дозвіл на застосування військ проти України. Тоді першого березня, одержавши запит від Путіна, голова Ради Федерації Валентина Матвієнко терміново зібрала всіх «сенаторів» з усіх усюд неозорої Росії. «Ті, хто не встиг приїхати, той попросив приєднати їхні голоси», — підкреслила Матвієнко. Ясна річ, «сенатори» одноголосно підтримали вторгнення до Криму (фактично воно вже відбулося ще у лютому, коли на півострів прийшли «зелені чоловічки», проте Путін дуже полюбляє «правові» процедури — зрозуміло, лише формально-правові, але все ж...). Водночас голова комітету Ради Федерації з конституційного законодавства Олександр Клішас повідомив, що до верхньої палати російського парламенту звернувся й Віктор Янукович. Усунутий від влади в Україні й оголошений у міжнародний розшук експрезидент Янукович підтримав «всебічну допомогу і захист мешканців Криму», тим самим благословивши окупацію півострова. А що станеться тепер? Чи не заявить Путін, що треба терміново «брати під захист громадян Росії» в «ЛДНР», яким загрожують «українські бойовики» (якщо хто не в курсі, «бойовиками» провладні російські мас-медіа називають бійців регулярних Збройних Сил України). Можливо, ще й про захист «братньої Білорусі» (невже даремно була запушена в медіа-простір «булька» про «військовий переворот» і «вбивство дітей президента Лукашенка», що ці націоналісти буцімто готували в Білорусі?), і про порятунок мешканців Криму від «українських терористів» — шляхом знищення їхніх міфічних баз на всій території Української держави?

Бо ж хіба даремно секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев на нараді, проведеній ним в окупованому Севастополі 14 квітня, заявив: на території півострова «українські спецслужби намагаються організувати теракти та диверсії». І пояснив: «Українськими спецслужбами й екстремістськими організаціями на постійній основі влаштовуються провокації на державному кордоні, здійснюються спроби проведення на території Криму диверсійно-терористичних акцій, передусім на об’єктах інфраструктури і життєзабезпечення». За словами Патрушева, наростання терористичних загроз обумовлене «агресивною, антиросійською політикою України»; саме Україна, наголошує Патрушев, причетна до «формування підпільних осередків організацій «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» і «Свідки Єгови»». Ось такі «небезпечні підпільники» в умовах російської окупації... Та головне інше — виявляється, це не Росія веде агресивну політику, окупувавши Крим і частину Донбасу, а Україна, не погоджуючись капітулювати!

Згадаймо вибухи житлових будинків із сотнями людських жертв у Москві та Волгодонську. Як зауважив незалежний російський дослідник, політемігрант Андрій Піонтковський, це був переломний момент у розвитку Росії: «Після навчань в Рязані, де люди Патрушева були буквально схоплені за руку, арештовані місцевою міліцією, ні у кого не виникало запитань, хто організував ці вибухи. Але суспільство вважало за краще замовкнути і навіть заборонило собі не тільки говорити, а й думати». Путін тріумфально здобув абсолютну владу, за рік-другий знищивши впливові незалежні телеканали, а через п’ять років ліквідувавши у Держдумі хоч і поганеньку, проте все ж опозицію (там якийсь час залишалися одиниці опонентів владного режиму, які врешті-решт були відтиснуті на маргінес). А тепер, як зауважив Андрій Піонтковський, «цей мерзотник Патрушев повторював те ж саме, що в 99-му році — він попереджав про можливість терористичних атак проти мирних громадян у Севастополі. Тобто, на мій погляд, Патрушев просто в Севастополі зізнався, що він готує терористичні вибухи так само, як він це робив понад 20 років тому в Рязані. Не старіють душею ветерани...» От тільки питання — чи є душа у Патрушева й інших «гвардійців Путіна»?

Але за всіх обставин — чи є у Путіна і Ко душі, яким судилося потрапити до пекла, чи вони вже продали дияволові свої душі, слід зважати на те, що ніколи, поки у «зоресяйному Кремлі» сидить чинна влада, ймовірність агресії проти України не буде близькою до нуля. Власне, той «збройний конфлікт», імовірність якого заперечує голова парламентської фракції «слуг», уже триває понад сім років! Невже пан Арахамія живе в якомусь іншому часі-просторі, ніж Україна й усі українці, тільки іноді визираючи звідти, щоб отримати свою гарну зарплату та проректи чергову «абсолютну істину»? Що, невже ж і «шеф» Арахамії президент Зеленський «жене мульку», говорячи західним лідерам про небезпеку російського вторгнення, яка нависла над Україною? Цікаві персонажі ці «слуги народу»...


ГОЛОС З FACEBOOK

Явка з повинною

Явка з повинною

Чи висаджуватиме Патрушев у повітря житлові будинки Севастополя?

У світі та в Україні останні тижні на всіх рівнях політичних, аналітичних і журналістських спільнот обговорюється проблема ймовірності російського вторгнення в Україну. Висловлюються різні думки, та більшість дискутантів сходиться на тому, що достеменну відповідь на це питання знає тільки Путін, оскільки всі важливі рішення в Росії ухвалює він особисто, часом аж ніяк не зважаючи на об’єктивні обставини, а часом — створюючи сприятливу для своїх планів ситуацію за допомогою спецслужб і «корисних ідіотів» Заходу. А от голова фракції партії «Слуга народу» у Верховній Раді Давид Арахамія, пославшись на почуте ним на закритому засіданні комітету Верховної Ради з нацбезпеки, оборони і розвідки, де заслуховували очільника військової розвідки і командувача Сил спеціальних операцій, заявив, що демонстрація сили Кремлем «відбувається передусім не для України... скільки на геополітичному рівні». Мовляв, «Путін показує, що він серйозний гравець як у Східній Європі, так і в Сирії і так далі, виводить на діалог президента США для того, щоб вони поговорили про геополітику». А ще він сказав, що «особливо сильних провокацій на фронті немає, є регулярні порушення режиму припинення вогню». Тобто щоденні обстріли українських позицій із забороненої Мінськими угодами зброї, десятки поранених і десятки вбитих українських вояків — це майже ніщо, це не «сильні провокації», а режим припинення вогню нікуди не подівся... Нарешті, Арахамія переконаний: «Імовірність збройного конфлікту близька до нуля».

Чудово! Але... Чи відомо пану Арахамії, що 21 квітня має бути оприлюднене щорічне послання президента Росії Путіна з поки що невідомим змістом, а за два дні, 23 квітня, відбудеться засідання Ради Федерації РФ із так само невідомим порядком денним? Рада Федерації, як має бути відомим «за посадою» лідеру монобільшості Верховної Ради, не ухвалює закони, вона їх тільки схвалює, а ще — за російською Конституцією — розглядає питання використання армії РФ за межами РФ і надає главі держави дозвіл на це. Так уже було у 2014-му році; Путін цілком законно — з формально-юридичного погляду — одержав дозвіл на застосування військ проти України. Тоді першого березня, одержавши запит від Путіна, голова Ради Федерації Валентина Матвієнко терміново зібрала всіх «сенаторів» з усіх усюд неозорої Росії. «Ті, хто не встиг приїхати, той попросив приєднати їхні голоси», — підкреслила Матвієнко. Ясна річ, «сенатори» одноголосно підтримали вторгнення до Криму (фактично воно вже відбулося ще у лютому, коли на півострів прийшли «зелені чоловічки», проте Путін дуже полюбляє «правові» процедури — зрозуміло, лише формально-правові, але все ж...). Водночас голова комітету Ради Федерації з конституційного законодавства Олександр Клішас повідомив, що до верхньої палати російського парламенту звернувся й Віктор Янукович. Усунутий від влади в Україні й оголошений у міжнародний розшук експрезидент Янукович підтримав «всебічну допомогу і захист мешканців Криму», тим самим благословивши окупацію півострова. А що станеться тепер? Чи не заявить Путін, що треба терміново «брати під захист громадян Росії» в «ЛДНР», яким загрожують «українські бойовики» (якщо хто не в курсі, «бойовиками» провладні російські мас-медіа називають бійців регулярних Збройних Сил України). Можливо, ще й про захист «братньої Білорусі» (невже даремно була запушена в медіа-простір «булька» про «військовий переворот» і «вбивство дітей президента Лукашенка», що ці націоналісти буцімто готували в Білорусі?), і про порятунок мешканців Криму від «українських терористів» — шляхом знищення їхніх міфічних баз на всій території Української держави?

Бо ж хіба даремно секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев на нараді, проведеній ним в окупованому Севастополі 14 квітня, заявив: на території півострова «українські спецслужби намагаються організувати теракти та диверсії». І пояснив: «Українськими спецслужбами й екстремістськими організаціями на постійній основі влаштовуються провокації на державному кордоні, здійснюються спроби проведення на території Криму диверсійно-терористичних акцій, передусім на об’єктах інфраструктури і життєзабезпечення». За словами Патрушева, наростання терористичних загроз обумовлене «агресивною, антиросійською політикою України»; саме Україна, наголошує Патрушев, причетна до «формування підпільних осередків організацій «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» і «Свідки Єгови»». Ось такі «небезпечні підпільники» в умовах російської окупації... Та головне інше — виявляється, це не Росія веде агресивну політику, окупувавши Крим і частину Донбасу, а Україна, не погоджуючись капітулювати!

Згадаймо вибухи житлових будинків із сотнями людських жертв у Москві та Волгодонську. Як зауважив незалежний російський дослідник, політемігрант Андрій Піонтковський, це був переломний момент у розвитку Росії: «Після навчань в Рязані, де люди Патрушева були буквально схоплені за руку, арештовані місцевою міліцією, ні у кого не виникало запитань, хто організував ці вибухи. Але суспільство вважало за краще замовкнути і навіть заборонило собі не тільки говорити, а й думати». Путін тріумфально здобув абсолютну владу, за рік-другий знищивши впливові незалежні телеканали, а через п’ять років ліквідувавши у Держдумі хоч і поганеньку, проте все ж опозицію (там якийсь час залишалися одиниці опонентів владного режиму, які врешті-решт були відтиснуті на маргінес). А тепер, як зауважив Андрій Піонтковський, «цей мерзотник Патрушев повторював те ж саме, що в 99-му році — він попереджав про можливість терористичних атак проти мирних громадян у Севастополі. Тобто, на мій погляд, Патрушев просто в Севастополі зізнався, що він готує терористичні вибухи так само, як він це робив понад 20 років тому в Рязані. Не старіють душею ветерани...» От тільки питання — чи є душа у Патрушева й інших «гвардійців Путіна»?

Але за всіх обставин — чи є у Путіна і Ко душі, яким судилося потрапити до пекла, чи вони вже продали дияволові свої душі, слід зважати на те, що ніколи, поки у «зоресяйному Кремлі» сидить чинна влада, ймовірність агресії проти України не буде близькою до нуля. Власне, той «збройний конфлікт», імовірність якого заперечує голова парламентської фракції «слуг», уже триває понад сім років! Невже пан Арахамія живе в якомусь іншому часі-просторі, ніж Україна й усі українці, тільки іноді визираючи звідти, щоб отримати свою гарну зарплату та проректи чергову «абсолютну істину»? Що, невже ж і «шеф» Арахамії президент Зеленський «жене мульку», говорячи західним лідерам про небезпеку російського вторгнення, яка нависла над Україною? Цікаві персонажі ці «слуги народу»...


ГОЛОС З FACEBOOK