«Я вірю, що замовники будуть покарані»

Звичайна українська лікарня в звичайному обласному центрі. Лікарня імені Афанасія і Ольги Тропіних. Тут працює Віктор Гандзюк — завідувач відділення гнійної хірургії діабетичної стопи. Заслужений лікар України. Батько Каті.

Віктор Михайлович зустрічає мене в коридорі. Заходимо в невеликий кабінет. У повітрі стоїть запах стерильності. Все дуже охайно, світло, мінімалістично.

Мені непросто говорити з Віктором Гандзюком. Важко залишити собі лише роль журналіста, а йому — респондента. Я говорю з батьком моєї подруги. Не з потерпілим, не зі стороною резонансної справи. Передусім — з батьком. Говоримо напередодні Дня народження Каті. 17 червня їй виповнилося б 34 роки.

Віктор Михайлович починає тихим, упевненим голосом. Але швидко його звучання стає сильнішим.

«ВИКОНАВЦІ ЗЛОЧИНУ МАЮТЬ БУТИ ДОВІЧНО І ПОВНО ІЗОЛЬОВАНІ»

— Вікторе Михайловичу, після вироку виконавцям нападу на Катю ви написали, що це був добре зрежисований спектакль із готовими запитаннями і відповідями. Багатьох шокували і вироки цим людям. Вам важко оцінити, але я не можу не спитати: який вирок ви вважали б справедливим для них?

— Справедливого чи достатнього вироку в цій ситуації, на мій погляд, немає. Люди, які забрали чуже життя навмисно, на замовлення, за гроші, не мають права на життя. Але ми гуманна нація, в нас є правосуддя. Як цивілізована людина я вважаю, що такі люди не повинні більше перебувати в суспільстві. Вони мають бути довічно і повно ізольовані.

ФОТО АВТОРА

Щодо суду, то я вважаю, що це був спектакль. Його режисер — пан Паровий (начальник відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням ГПУ, член групи прокурорів у справі Гандзюк Володимир Паровий. — Ред.). Головна суть спектаклю в тім, що були змінені підозри: з замовного вбивства з особливою жорстокістю групою осіб на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті.

Я не погоджуюсь із паном Паровим. Я не юрист. Я лікар. Тому говоритиму з погляду медицини. Є опікова хвороба. Якщо понад 10% тіла уражено, особливо глибокими опіками, вона розвивається. Опікова хвороба має стадії перебігу. Це стадія шоку, стадія опікової токсемії, тобто всмоктування продуктів мертвих тканин, потім розвивається стадія септикотоксемії — в народі кажуть «зараження крові», і четверта стадія — це або одужання, або смерть. Ці стадії завжди тривають певний період, іноді довго, залежно від організму, характеру ураження, процедури лікування та багатьох інших чинників. Від опікового шоку помирає мало людей, а від опікової хвороби — багато. Тому якщо людина помирає не одразу, а після цих стадій — це так само значить, що її вбили.

У опіковій медицині є таке поняття, як індекс Франка. Це відсоток поверхневих опіків плюс відсоток глибоких опіків помножені на три. Якщо виходить число до 30 — прогноз сприятливий, людина одужує. Від 30 до 60 одиниць — прогноз відносно сприятливий. Якщо індекс Франка від 60 до 90 — сумнівний прогноз. Якщо більш ніж 91 — це зазвичай несприятливий прогноз, людина помирає.

Візьмемо випадок Каті. За даними експертизи, площа лише глибоких опіків становила 39%. Множимо на три — 117. Я не кажу, що Катя не могла вижити. Але якби це сталося, це був би радше виняток. Тобто така кількість кислоти за такої площі опіків — це смерть. Індекс Франка стосується термічних опіків, а у випадку з хімічними опіками маємо ще й дію хімічних речовин на організм. Також важливий часовий чинник. Що швидше видаляється мертва шкіра і покривається площа опіків, то більше шансів на одужання. Катя пролежала в реанімації 96 днів, і далеко не всі опіки були покриті. Ресурси організму не безмежні. Настав час, коли всі органи та системи почали відмовляти.

Безумовно, це вбивство. Повертаючись до вироків, проблема ще й у тому, що в Україні, наскільки я зрозумів, ще нікого не судили за вбивство шляхом обливання сірчаною кислотою. Немає судової практики, підтверджених експертиз, що така кількість кислоти призводить до смерті, а така — ні. А міжнародний досвід прокуратура вирішила не враховувати. Наприклад, випадок у Великій Британії, де людину визнали винною за випадкове обливання кислотою з опіками в 5%. Сказали, що там прецедентне право, а в нас — ні. Відповідно, змінили підозри іншим фігурантам справи: і Павловському, і Мангеру. Той не співучасник, а той підозрюється в замовленні побиття. Це вже пом’якшення покарання. А оскільки угода, покаяння та співпраця зі слідством — виконавцям дали менше від меншого.

«ВОНИ ШКОДУЮТЬ ЛИШЕ ПРО ТЕ, ЩО ЇХ СПІЙМАЛИ»

— Утім, ви пішли на цю угоду. З яких мотивів?

— Угодою це можна назвати умовно. Це, радше, був примус. Тобто був певний тиск. Часто дзвонив Паровий, говорив, що покарати винних — справа його честі. Врешті, нас поставили перед фактом: доказова база на виконавців переважно опирається на їхні зізнання. Чому?

У перші дні херсонська поліція слідство майже не проводила, відкрили провадження по «хуліганці». Коли затримали Новікова (непричетного до нападу. — Ред.), слідство взагалі не проводилося. Не оглянуто вчасно місце події, не вилучено вчасно речові докази, не знято покази з відеокамер, не зняті дані білінгу телефонів та інше. А згідно з законодавством, покази, дані при слідстві, не мають жодного значення. Має значення те, що сказано в суді. Тобто в суді вони могли сказати, що їх катували, вводили наркотики, змусили дати на себе неправдиві покази. На першому суді справа могла розвалитися. На подальшому розслідуванні вони мовчатимуть, їх відпустять під домашній арешт, слідство триватиме роками, і вони ніколи не отримають вироки. Прокуратура і СБУ говорять, що вони зробили все можливе, а те, чого не зробила місцева поліція в перші дні, — уже не відновити.

Відповідно, не могло йтися про покарання замовників, якщо виконавці не покарані. Це було болісно, страшно, але ми пішли на це. Та одна справа підписати угоду, а інша — бачити веселі обличчя вбивць у суді. Я не витримав, перебив прокурора, бо не було сил чути, які вони позитивні, розкаялись, хороші батьки, герої АТО...

— До речі, про них. Чи звертався хтось із нападників до вас за весь час слідства? Чи просили пробачення?

— Я вперше побачив їх вживу на суді. До мене ніхто ніколи не звертався і не зустрічався зі мною. Пізніше я згадав, що Грабчука я бачив вдруге. Вперше — за кілька днів до нападу, біля нашого під’їзду. Вони кілька разів намагалися це зробити. Але Катя була або в Києві, або виходила з чоловіком. Лише з четвертого чи з п’ятого разу напали.

Уявіть, наскільки це було цілеспрямовано, яка була впевненість у безкарності, цинізм. Вони не боялися бувати там кілька днів поспіль, чекати, діяти. Про яке покаяння може йтися?

Васянович на суді сказав, що вони хотіли покарати корупціонерку, яка сиділа на потоках грошей, із проросійськими поглядами. Тобто він продовжував ту стару пісню, навіть після того, коли так багато матеріалів було написано. Та й скільки матеріалів є про Катю.

Коли вона лежала в лікарні, показувала мені скріншот. Там один із виконавців написав Торбіну: «Опер, вона ж своя». На що він відповів: «Похер». Вони шкодують лише про те, що їх спіймали.

«ВИБОРИ МИНУЛИ, НІЧОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ»

— Після вашого виступу на ТСК, коли ви назвали прізвища Мангер, Гордєєв, Рищук, хтось із керівництва області звертався особисто? Що говорили?

— До цього виступу на ТСК мене не існувало. Ніхто ніколи не цікавився, як я живу, чим займаюсь. Я маю на увазі керівництво області. Але після тої промови був шалений тиск, купа дзвінків від народних депутатів із «БПП» і «Батьківщини», прохання зустрітися. В месенджер мені писав Рищук. Люди Гордєєва зустрічалися з моїми знайомими. Мангер особисто не контактував.

Потім я написав короткий пост усім, хто хоче зі мною домовитись, зустрітися, щось порішати, що це не вийде.

Потім була зустріч із Порошенком. Президент запевнив, що ця розмова залишиться між нами, і що він за справедливість, за покарання винних. Але коли його зустріли активісти в Харкові, він сказав, що бачився зі мною і все вирішив.

— Щодо вироків замовникам. Як вважаєте, це можливо?

— Я вірю, хочеться вірити, що замовники будуть покарані. Всі наші дії спрямовані на це. Коли ми підписували угоду, в прокуратурі казали, що це, в тому числі, важливо, щоб замовники не уникнули відповідальності. До речі, обґрунтовували ще й тим, що після виборів може бути новий президент, який звільнить половину Генпрокуратури і СБУ, а вони почнуть все спочатку, і це затягнеться, тому треба робити негайно.

Але нещодавно, під час акції під Генпрокуратурою, речник пан Лисенко сказав, що в них мало даних на замовників. Вибори минули, нічого не відбувається.

— Генпрокурор теж у «Фейсбук» писав, що вироки будуть тоді, коли будуть докази. Взагалі, ви вірите Луценку?

 — Не вірю абсолютно. Він відомий брехун. Я з ним зустрічався, він мені стільки наобіцяв...

«ЗА ОСТАННІ РОКИ ПОРОШЕНКО ЗМІЦНИВ ФЕОДАЛЬНО-КЛАНОВУ ДЕРЖАВУ, ДЕ МІСЦЕВІ КНЯЗЬКИ МОЖУТЬ УСЕ»

— Катя часто говорила про кризу справедливості в Україні. Як ви думаєте, в чому її витоки?

— Витоків багато. Це все усталено в нашому суспільстві. За останні роки Порошенко зміцнив феодально-кланову державу, де є місцеві князьки, які можуть робити все і безкарно в обмін на підтримку президента. Інша надважлива причина — недореформована судова й правоохоронна система. Поліція перетворилася на придаток державного монстра, який потребує жертви. Третій виток — це сама психологія і ментальність більшості. Кожен думає, що це його мине, це його не стосується.

Катя добре розумілася на вуличних акціях. Вона казала, що критична маса, яка може все — це 20 тисяч людей. Їх обов’язково почують, їх важко ігнорувати і розігнати. Коли ми виходили на акції з активістами, нас було кілька сотень, а не 20 чи хоча б 5 тисяч. Тому байдужість — ось це найстрашніше.

«Я НЕ БОЮСЯ ЗА СЕБЕ. НАЙСТРАШНІШЕ В МОЄМУ ЖИТТІ ВЖЕ ВІДБУЛОСЯ»

— Важко бути чесним у нашому середовищі?

— Дуже важко. Все якось так влаштовано, що, починаючи від вищого керівництва, до простих чиновників і громадян є усталена традиція робити не за правилами. Коли хворіють, шукають поради в інтернеті, коли порушують закон, домовляються з суддями, всі хочуть «порішати», знайти знайомих замість просто дотримуватися закону.

— Останнім часом ви часто долучаєтесь до акцій ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк?». Ви тепер теж активіст. Як вам у цій ролі?

— Мені хочеться справедливості, хочеться продовжувати справу Каті. Це мене сильно мотивує. Знов-таки — не бути байдужим. А ініціатива — це ті люди, завдяки яким усе й рухається. Якби не вони, сьогодні б Новіков отримав термін ні за що. Ці люди мені близькі, вони багато зробили для Каті. Я — з ними.

— Не боїтесь за себе?

— Ні. Я не боюся за себе. Найстрашніше в моєму житті вже відбулося.

ДОВІДКА «Дня»

На херсонську активістку, в.о. керуючої справами виконкому міської ради Катерину Гандзюк напали 31 липня 2018 року, обливши концентрованим розчином сірчаної кислоти біля її помешкання. В результаті жінка отримала тяжкі хімічні опіки тіла. Гандзюк провела в лікарні 96 днів і перенесла понад 10 складних операцій. 4 листопада 2018 року Катерина померла.

6 червня в Покровському районному суді Дніпропетровської області оголосили вирок виконавцям нападу, які зізналися в скоєному. Організатор групи виконавців Сергій Торбін відбуде покарання у вигляді позбавлення волі строком 6 років і 6 місяців. Безпосередній виконавець Микита Грабчук проведе за ґратами 6 років. Поплічники Володимир Васянович та В’ячеслав Вишневський засуджені до 4 років позбавлення волі. Ще один поплічник — Віктор Горбунов — до 3 років в’язниці.

Водночас замовники нападу на Гандзюк досі перебувають на волі. Справу щодо підозрюваного в організації злочину голови Херсонської облради Владислава Мангера виділено в окреме провадження. Так само виділені провадження щодо підозрюваного в пособництві Мангеру Олексія Левіна (переховується від слідства за кордоном) та підозрюваного в приховуванні злочину Ігоря Павловського. Слідство щодо них триває.