Визволення без компромісів

«Україна не може бути позаблоковою країною, адже ми не виживемо без союзників маючи сусідом росію», - Олег ЖДАНОВ

У війни завжди кілька фронтів і не всі вони лежать на полі бою. Війна – це завжди поєднання багатьох чинників, одним з яких є дипломатичні зусилля. І якщо питань до армії, її професійності та героїзму, немає, то до «переговорної групи» української сторони, самих переговорів з агресором та взагалі позиції влади щодо зовнішніх стосунків є суттєві зауваження. Полягають вони у відсутності чіткої та, головне, одностайної артикуляції ставлення української верхівки до зокрема таких стратегічних питань, як поступ до НАТО. Від цього й побоювання загалу – про що там вони в Стамбулі домовляються насправді?

Відступ російського агресора з північного напрямку став результатом виняткового опору української армії, коли, як то кажуть, під ногами ворога горіла земля. Намагання переговорників привласнити собі заслуги армії через інформаційні вкиди, мовляв, «відступили, бо домовились», є марними. Воює вся країна й уся країна знає хто перебуває на передовій. А отже, саме автомат та гармата воїна стоїть поруч з українськими переговорниками.

Що важливо, ворог не встиг затриматись на звільнених ЗСУ територіях настільки довго, щоб затерти сліди своїх злочинів, які не сумісні навіть з реаліями війни. Неможливо системні зґвалтування малолітніх дівчат поєднати з тактичним воєнним завданням. Неможливо масові розстріли цивільних громадян пояснити метою поцілити у військовий об’єкт. Інакше кажучи, очевидними є ознаки геноциду українського народу масштаби якого ще доведеться розкрити, адже знущався й знущається окупант не над однією Бучею. 

Пересувні крематорії окупанта потрібні йому не для дотримання норм санітарії. На це окупант не зважає. Це спосіб знищити докази власних злочинів та по можливості приховати власні ж втрати. І ці докази обов’язково мають стати інструментом для нашого юридичного фронту, який неодмінно має йти поряд з фронтом дипломатичним. Факт того, що агресор - світовий злочинець, є точкою при якій переговори, якщо й можуть проводитись, то виключно з питань гуманітарного характеру, але аж ніяк їх предметом не можуть стати якісь «компроміси», що віддають капітуляцією. Особливості на тлі безпрецедентної відваги, талантів та успіхів Збройних сил. Інакше мародер і вбивця – російська федерація - через «рукопотискання» просто буде легалізований перед усім світом, а отже, визвольна війна Україною буде програна. Відмова ж від стратегічних євроатлантичних цілей нашої країни в обмін на сумнівні гарантії означатиме відмову від участі в розбудові каркаса європейської та світової безпеки, а значить повне нівелювання будь-яких гарантій узагалі.  

Про ситуацію на фронті та небезпеку згаданих компромісів «День» поспілкувався з воєнним експертом Олегом Ждановим.

«ГОЛОВНИМ НАПРЯМКОМ ДЛЯ АТАКИ АГРЕСОРОМ ОБРАНИЙ ДОНБАС»

- Олеже, ситуація на фронті одних обнадіює, а інших насторожує. З одного боку ворог полишив частину територій. З другого - якими можуть бути наслідки такого відступу для інших напрямків?

- Так і є. Ворог не просто виводить свої війська, а передислоковує їх для переформування, укомплектування та відповідного перекидання. Внаслідок того, що у них явно не вистачило сил на всі чотири напрямки, вони прийняли рішення зосередити зусилля на одному напрямку, тобто східному. Зараз вони будуть намагатись завдати максимального удару по Донецькому напрямку для того, щоб зламати нашу оборону.

- Можна сказати, що ворог поки що заспокоїться в напрямку Києва? Чи чекати на черговий етап наступу на столицю?

- Ймовірно, що вони залишать частину сил у білорусі. Але для того, щоб досягнути максимального ефекту й забезпечити успіх необхідно завдавати удари по кількох напрямках. При цьому один напрямок обирається головним. І таким головним напрямком агресором обраний Донбас. Можливо, певна частина військ окупанта, яка залишилась у білорусі, після відновлення боєздатності з угрупованнями на Донбасі буде завдавати удар по нашій території одночасно. Але поки рано говорити, де саме таке паралельне вторгнення відбудеться (чи то в Київській, чи то Сумській, чи то Чернігівській області) сказати зараз важко. Але в будь-якому разі вони триматимуть у напрузі північ України, щоб не дати можливості нам повноцінно перекинути війська на Донбас для посилення оборони проти потужного генерального наступу.        

- Наскільки нам необхідно взагалі перекидати війська на Донбас? Чи може варто зосередитись на посиленні мобілізаційних заходів, використанні резерву?

- Всезагальна мобілізація у нас триває. Створення резерву триває на постійній основі. А от питання перегрупування військ дійсно дуже суттєве. Генеральний штаб працює в умовах жорсткої секретності, тож важко сказати які у нас плани щодо цього. Дивлячись на дії нашого Генштабу можу сказати, що вони дуже адекватно оцінюють і розуміють ситуацію. Напевне там роблять все для грамотного перегрупування чи передислокації військ для відбиття атаки по всіх можливих напрямках.

«Я НЕ РОЗРАХОВУВАВ БИ ЗАРАЗ ОСОБЛИВО НА СВІТОВУ СПІЛЬНОТУ»

- Війна завжди пов’язана зі смертю та відповідною жорстокістю, несправедливістю. Менше з тим існує такий термін як воєнний злочин. Те, що зараз візуалізовано на світовий загал у Бучі, Ірпені, Бородянці, наскільки цей чинник може вплинути на світову спільноту й на ситуацію в ході цієї війни?

- Відверто скажу, що я не розраховував би зараз особливо на світову спільноту. Подивіться на кого працює міжнародний Червоний Хрест? На російську федерацію. Ця організація фактично допомагає викрадати наших громадян з того самого Маріуполя й вивозити їх на територію росії. Нам Червоний Хрест забороняє використовувати власну символіку на транспорті, яким ми евакуйовуємо людей по гуманітарних коридорах. ООН Узагалі виявилась мертвою організацією. Хтось бачив емісарів ООН на території України? Ні. Скільки разів ми намагались скликати засідання Радбезу ООН? Усе це закінчувалось нічим, адже росія досі не визнана країною-терористом, країною-агресором і вона постійно накладає вето на будь-яке рішення щодо Україні. Ба більше, вона намагається довести всьому світу, що рф – це мирна країна та, як сказав лавров, узагалі в Україну не вдиралась. У такий спосіб система міжнародної безпеки, що була створена раніше, повністю показала свою небоєздатність. Звичайно, слід ставити наші питання перед усім світом. Необхідно формувати світову думку й «смикати» міжнародні організації, у яких ми є повноправними членами й платимо внески. А отже, ми маємо повне право на допомогу цих організацій. На жаль, віз і понині там…        

- Одне, коли ми не можемо повноцінно захищатись на арені західних міжнародних інституцій, а інше, коли ми самі всередині допускаємо диверсії в різних сферах і потім полишаємо ці питання. Наприклад, як ми так легко пропустили ворога через перешийок у Криму до Херсонської області?

- Я думаю, що це питання як раз є приводом для термінового скликання Слідчої комісії. Чому втік очільник Херсонщини в перший день війни? Хто лобіював його на цю посаду? Всі ці прізвища відомі. Чому Херсонська область виявилась повністю неготовою до відбиття агресії російської федерації з боку Криму? Маємо багато питань, які маємо ставити й самим собі, щоб визначитись з позицією по тих чи тих ситуаціях, і відповідним політикам та структурам. Після закінчення цієї війни все це має бути озвучено й розслідувано.

- Таких питань багато й за період до 24 лютого цього року. І щодо здачі об’єктів у Криму, Луганську, Донецьку, і щодо Іловайська, і щодо Дебальцевого.        

- На сьогодні маємо трошки іншу ситуацію. Адже зараз країна озброєна. А саме – громадяни країни. Тож якщо влада намагатиметься не відповісти на конкретні запитання, то буде загравати з вогнем. А з вогнем можна догратись до незворотних процесів. Наприклад, коли ми чуємо те, що каже Президент, то більшість його розуміє, погоджується з його патріотичною риторикою. Але потім, коли ми чуємо когось від Офісу Президента, то одразу можна почути інколи повну протилежність тому, що і як артикулює сам Президент. Або вони в різних будівлях, або хтось з них нас обманює.

- Менше з тим український народ помітно довіряє армії й нещодавно керівник Офісу Президента Андрій Єрмак з’явився в товаристві Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.

- Поява Єрмака в Генштабі мене дуже насторожує. Поки що у нас усе йшло в Генштабі добре. Треба побоюватись «зливів», як це було з Вагнергейтом.

«ЖОДНОГО ДІАЛОГУ З КРАЇНОЮ, ЯКА СКОЮЄ ПРОТИ НАС ГЕНОЦИД БУТИ НЕ МОЖЕ»

- Можливо, ви помітили вкиди в інформаційний простір імперативів, які так чи інакше мають применшити значення НАТО, пронатівського поступу України? Відчуття, що суспільство так чи інакше готують до компромісів, які мають залишити нашу державу у статусі позаблоковості.

- Україна не може мати позаблокового статусу. Це питання принципове й категоричне. Адже ми не виживемо без союзників маючи сусідом росію. Питання ж відмови від вступу саме до НАТО слід вирішувати тільки після закінчення війни. Таке рішення не може прийматись під стволами російських автоматів. Інакше – це буде не самостійне рішення, а капітуляція. В цьому й полягає дисонанс. Адже Президент каже, що ми не торгуємо територіями, громадянами, суверенітетом. А потім, коли читаєш обговорення так званих домовленостей, які обговорюють не дипломати, то виникає зворотне враження. Взагалі чому не дипломати, а такі люди, як Арахамія чи Подоляк мають стосунок до обговорення цих питань? Вони не мають стосунку до політичного керівництва країною. Верховна Рада – це законодавчий, а не політичний орган влади. При цьому делегацію української сторони очолює міністр оборони Олексій Рєзніков, але я чомусь не чую його в цьому переговорному процесі.

- Маємо окремі протилежні групи навколо Президента?

- Саме так. І я не знаю, як вони справляються. Але мене найбільше турбує те, що Президент каже одне, а коли слухаєш того самого Арахамію, то чуєш зовсім інше. Виходить, що ми своєю кров’ю рятуємо путіна й даємо йому можливість вийти з цієї війни з хорошим обличчям. 

- Узагалі, чи можна говорити про будь-які компроміси під час цієї війни?

- Такий компроміс, можливо, й міг бути, але до тих подій, які відбулись у Бучі і які побачили всі ми й увесь світ. Це геноцид. А отже, немає сенсу в переговорному процесі з російською федерацією. Але, знову ж таки, чомусь Верховна Рада прийняла в першому читанні Закон про визнання росії країною терористом, а потім цей процес різко загальмував. І сьогодні ніхто не ставить це питання, хоча очевидними для всіх стали злочини, які можна кваліфікувати як геноцид українського народу. Чому досі Верховна Рада не оголосила путіна воєнним злочинцем?

- Можливо, влада у такий спосіб усе ж таки намагається зберегти люфт для подальших переговорів

- Можливо, але жодного діалогу з країною, що скоює проти нас геноцид бути не може. Тут слід говорити про Трибунал над путіним, а не про переговори з ним. Невже ми хочемо підписати «мирний договір» і врятувати росію й путіна від нового Нюрнберга? Цього допустити не можна.

- Якщо Порошенко «Мінськ-2» намагався якось виправдати намаганням виграти час для нарощування військових можливостей, то в цьому разі жодних виправдань «замиренню» бути не може. 

- У будь-якому разі всі переговорні процеси базуються на військових подіях. Тому найближчий час покаже тенденцію. Я боюсь, щоб нам не створили ще одне Дебальцеве, яке стало в лютому 2015-го року одним з факторів підписання «Мінську-2». Треба зробити все, щоб не допустити оточення нашого угруповання на Донецькому напрямку. Ситуація в зоні ООС буде вирішувати долю всієї кампанії. У нас є всі передумови вистояти й не допустити такого розвитку подій. Головне, щоб у питання армії не втрутились політики.