«Відчути» тон ворога

«Вірогідність російського вторгнення в Україну пропорційна активності проросійської пропаганди в мережі», — експерт

Починаючи з кінця березня 2021 року Російська Федерація здійснює переміщення військової сили до кордонів України, уздовж цих кордонів і до захопленого Криму. Водночас відбувається загострення на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, інспіроване військовими силами маріонеткових квазіутворень «ДНР» та «ЛНР». Це переміщення і загострення, сприйняте як загроза військового вторгнення Російської Федерації, викликає значне занепокоєння в Україні та світі. Широко відомі заяви лідерів провідних західних країн, США, які засвідчують цілковиту підтримку України і застереження до РФ щодо санкційних наслідків такого вторгнення. Але не варто вдаватися лише до аналізу обсягів сил і засобів, якими Російська Федерація намагається лякати Україну та світ, чи вираховувати достатність цих військових потужностей для повноцінного вторгнення і захоплення «кримського коридору», каже доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Донецького національного університету імені Василя Стуса Микола ПОЛЬОВИЙ. Адже всі дії Російської Федерації безпосередньо пов’язані з активністю пропагандистського забезпечення. З нарощення проросійської пропаганди, власне, все й розпочинається.

— Якщо повернутися в минуле, до початку російського вторгнення 2014 року, то можна помітити, що гібридність російських військових дій проявлялася не лише у використанні місцевих та російських кримінальних елементів у військових діях чи маскуванні бурятів із регулярної армії РФ під донецьких шахтарів, а й у тому, що вона супроводжувалася міцним пропагандистським проводом. Ця пропаганда діяла в кількох напрямках — на західний світ, на населення України загалом, на населення окупованих територій тощо.

Після 2014 року стало очевидним, що РФ заздалегідь готувалася до захоплення Криму і протягом тривалого часу нарощувала пропагандистський тиск на жителів як Криму, так і східних та південних областей України. Саме ця територія мала утворити омріяну деякими російськими політиками «Новороссию». Тому можна очікувати, що вірогідність російського вторгнення в Україну прямо пропорційно відображається в активності проросійської пропаганди в мережі.

Але зараз відвертих заяв про «Новороссию» не звучить. Акценти вже змінилися?

— Так і є. Протягом останніх семи років проросійська пропаганда еволюціонувала від відвертої 2014 року до ретельніше прихованої та до певної міри «витонченої» 2020-го. Зараз уже не натрапиш в українських мережах розповіді про, скажімо, «укрофашистів» чи загальновідомих «розіп’ятих хлопчиків», що цілком відкрито поширювались у 2014—2015 роках. Уявні «звірства» солдатів ЗСУ та добробатів, що також живописалися з завзяттям на кшталт зусиль Ярослава Ґалана у «викриванні» ОУН та УПА, теж залишилися в минулому.

На чому базуються ваші висновки?

— Ми з одеськими колегами Комітету виборців України вже досить тривалий час здійснюємо моніторинг засобів масової інформації, пабліків, Телеграм-каналів на предмет виявлення у них мови ворожнечі. Починаючи з лютого 2021 року цілеспрямовано здійснюється щотижневий моніторинг проросійської пропаганди у фейсбук-пабліках Одеського регіону, результати якого публікуємо на сайті izbirkom.org.ua. Щотижня ми аналізуємо публікації в більш ніж 150 пабліків та сторінок. Наприклад, за період з 5 квітня до 11 квітня було проаналізовано 187 пабліків, серед яких 87 сторінок, що мають до 100 тисяч підписників, котрі висвітлюють новини Одеси та Одеської області, проте не є ЗМІ; 43 сторінки ЗМІ, 21 сторінка політичних партій, 21 сторінка пабліків, що тимчасово припинили поширення дописів, 13 масових пабліків, що висвітлюють новини Одещини, проте не є ЗМІ. Загалом вони охоплюють аудиторію більшу, ніж п’ять мільйонів читачів.

Моніторинг показує, що поступово тон пропагандистських повідомлень змінився: наразі дедалі більше експлуатується «м’яка» пропаганда типу «єдиного минулого» України та Російської Федерації радянських часів, причому в різних варіаціях — від «найсмачнішого в світі морозива» по п’ять копійок до загальних мультфільмів, кінострічок, улюблених акторів минулих часів тощо. До того ж, кількість репостів матеріалів з ностальгією за СРСР у 17 разів більша, ніж кількість репостів матеріалів з тенденцією до територіального відокремлення або фіксацією територіальної окремішності. Найменше репостів отримали матеріали, що містили дискредитацію української державності, та матеріали з посиланнями на російські ресурси — їх було у 52 рази менше, ніж репостів ностальгічних матеріалів. Кількість лайків матеріалів, що належать до категорії «пропагандистської ностальгії» за СРСР, у 32 рази перевищує кількість лайків матеріалів, що містять посилання на російські ресурси. Аналогічно, дописи зі згадкою колишнього Союзу мають більше коментарів, ніж інші дописи з ознаками пропаганди.

Одесити схильні проявляти ностальгію за радянським періодом, але чи помітна активізація поширення пропаганди серед них?

— Радше спостерігається «м’яке» просування російського порядку денного та російських чи українських проросійських ЗМІ як звичного джерела інформації. Хоча треба сказати, що ностальгія за радянським періодом і проросійська полеміка — це «сюжети» однієї моделі, які в умовах неоголошеної війни Росії з Україною можна вважати пропагандистськими. Хоча слід відзначити, що протягом моніторингу (останні дані — за тиждень 12 — 18 квітня) спостерігався майже однаковий рівень пропагандистської активності, який становив лише 2—2,5% пропагандистських постів серед усіх дописів пабліків за тиждень. Також більшість пропагандистських постів (понад 90%) представляє саме «безневинні» ностальгічні світлини радянських часів та об’єктивно не кримінальних перепостів інформації із російських ЗМІ. Лише останнім часом спорадично з’являються згадування про «окремішність» Одеси та одеситів, підтримка сепаратизму і тенденції до територіального відокремлення. Але такі згадки склали, наприклад, у тижні з 5 до 11 квітня лише мізерні 14 дописів, тобто 1,6% від усіх пропагандистських постів тижня, а в тижні 12 — 18 квітня їх не було взагалі.

Також слід відзначити, що середня активність взаємодії підписників з матеріалами, що мають ознаки пропаганди, в рази вища, ніж взаємодія зі звичайними дописами. У середньому на один пропагандистський допис припадає 53 репости, тим часом як на один звичайний пост припадає 11 репостів. Подібна тенденція спостерігається і з коментарями та лайками. Один пропагандистський пост набирає приблизно 242 лайки та 20 коментарів, тим часом як один звичайний допис без ознак пропаганди в середньому має 43 лайки та 7 коментарів.

Тобто активність взаємодії читачів із пропагандистськими дописами була майже у три-п’ять рази вищою, ніж середні показники взаємодії з усіма постами пабліків за тиждень. Кількість пабліків, що поширювали дописи з ознаками пропаганди, — 58. Сумарна аудиторія цих сторінок становить 2 млн 10 тис. 200 підписників. Виходячи із загальної кількості всіх видів взаємодії з пропагандистськими дописами, можемо припускати наявність до 155 тисяч активних читачів пропаганди (тобто таких, що реагують на пропагандистські пости лайками, коментарями або перепостами), що становить 13% від усіх читачів пропагандистських пабліків.

Про що можуть свідчити такі результати?

— Якщо брати за приклад Одесу, яка досить чуттєво реагує на виклики в інформаційному полі, й водночас розуміючи, що керівництво РФ добре знається на гібридній війні та її пропагандистській підготовці, то можемо впевнено стверджувати, що наразі Російська Федерація не планує активних наступальних дій. Принаймні на півдні країни інформаційне поле цього не відчуває. Розгорнутої активної пропаганди наразі немає, а це вселяє надію, що й військового вторгнення у найближчі місяці не буде.

«Відчути» тон ворога

«Відчути» тон ворога

«Вірогідність російського вторгнення в Україну пропорційна активності проросійської пропаганди в мережі», — експерт

Починаючи з кінця березня 2021 року Російська Федерація здійснює переміщення військової сили до кордонів України, уздовж цих кордонів і до захопленого Криму. Водночас відбувається загострення на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, інспіроване військовими силами маріонеткових квазіутворень «ДНР» та «ЛНР». Це переміщення і загострення, сприйняте як загроза військового вторгнення Російської Федерації, викликає значне занепокоєння в Україні та світі. Широко відомі заяви лідерів провідних західних країн, США, які засвідчують цілковиту підтримку України і застереження до РФ щодо санкційних наслідків такого вторгнення. Але не варто вдаватися лише до аналізу обсягів сил і засобів, якими Російська Федерація намагається лякати Україну та світ, чи вираховувати достатність цих військових потужностей для повноцінного вторгнення і захоплення «кримського коридору», каже доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Донецького національного університету імені Василя Стуса Микола ПОЛЬОВИЙ. Адже всі дії Російської Федерації безпосередньо пов’язані з активністю пропагандистського забезпечення. З нарощення проросійської пропаганди, власне, все й розпочинається.

— Якщо повернутися в минуле, до початку російського вторгнення 2014 року, то можна помітити, що гібридність російських військових дій проявлялася не лише у використанні місцевих та російських кримінальних елементів у військових діях чи маскуванні бурятів із регулярної армії РФ під донецьких шахтарів, а й у тому, що вона супроводжувалася міцним пропагандистським проводом. Ця пропаганда діяла в кількох напрямках — на західний світ, на населення України загалом, на населення окупованих територій тощо.

Після 2014 року стало очевидним, що РФ заздалегідь готувалася до захоплення Криму і протягом тривалого часу нарощувала пропагандистський тиск на жителів як Криму, так і східних та південних областей України. Саме ця територія мала утворити омріяну деякими російськими політиками «Новороссию». Тому можна очікувати, що вірогідність російського вторгнення в Україну прямо пропорційно відображається в активності проросійської пропаганди в мережі.

Але зараз відвертих заяв про «Новороссию» не звучить. Акценти вже змінилися?

— Так і є. Протягом останніх семи років проросійська пропаганда еволюціонувала від відвертої 2014 року до ретельніше прихованої та до певної міри «витонченої» 2020-го. Зараз уже не натрапиш в українських мережах розповіді про, скажімо, «укрофашистів» чи загальновідомих «розіп’ятих хлопчиків», що цілком відкрито поширювались у 2014—2015 роках. Уявні «звірства» солдатів ЗСУ та добробатів, що також живописалися з завзяттям на кшталт зусиль Ярослава Ґалана у «викриванні» ОУН та УПА, теж залишилися в минулому.

На чому базуються ваші висновки?

— Ми з одеськими колегами Комітету виборців України вже досить тривалий час здійснюємо моніторинг засобів масової інформації, пабліків, Телеграм-каналів на предмет виявлення у них мови ворожнечі. Починаючи з лютого 2021 року цілеспрямовано здійснюється щотижневий моніторинг проросійської пропаганди у фейсбук-пабліках Одеського регіону, результати якого публікуємо на сайті izbirkom.org.ua. Щотижня ми аналізуємо публікації в більш ніж 150 пабліків та сторінок. Наприклад, за період з 5 квітня до 11 квітня було проаналізовано 187 пабліків, серед яких 87 сторінок, що мають до 100 тисяч підписників, котрі висвітлюють новини Одеси та Одеської області, проте не є ЗМІ; 43 сторінки ЗМІ, 21 сторінка політичних партій, 21 сторінка пабліків, що тимчасово припинили поширення дописів, 13 масових пабліків, що висвітлюють новини Одещини, проте не є ЗМІ. Загалом вони охоплюють аудиторію більшу, ніж п’ять мільйонів читачів.

Моніторинг показує, що поступово тон пропагандистських повідомлень змінився: наразі дедалі більше експлуатується «м’яка» пропаганда типу «єдиного минулого» України та Російської Федерації радянських часів, причому в різних варіаціях — від «найсмачнішого в світі морозива» по п’ять копійок до загальних мультфільмів, кінострічок, улюблених акторів минулих часів тощо. До того ж, кількість репостів матеріалів з ностальгією за СРСР у 17 разів більша, ніж кількість репостів матеріалів з тенденцією до територіального відокремлення або фіксацією територіальної окремішності. Найменше репостів отримали матеріали, що містили дискредитацію української державності, та матеріали з посиланнями на російські ресурси — їх було у 52 рази менше, ніж репостів ностальгічних матеріалів. Кількість лайків матеріалів, що належать до категорії «пропагандистської ностальгії» за СРСР, у 32 рази перевищує кількість лайків матеріалів, що містять посилання на російські ресурси. Аналогічно, дописи зі згадкою колишнього Союзу мають більше коментарів, ніж інші дописи з ознаками пропаганди.

Одесити схильні проявляти ностальгію за радянським періодом, але чи помітна активізація поширення пропаганди серед них?

— Радше спостерігається «м’яке» просування російського порядку денного та російських чи українських проросійських ЗМІ як звичного джерела інформації. Хоча треба сказати, що ностальгія за радянським періодом і проросійська полеміка — це «сюжети» однієї моделі, які в умовах неоголошеної війни Росії з Україною можна вважати пропагандистськими. Хоча слід відзначити, що протягом моніторингу (останні дані — за тиждень 12 — 18 квітня) спостерігався майже однаковий рівень пропагандистської активності, який становив лише 2—2,5% пропагандистських постів серед усіх дописів пабліків за тиждень. Також більшість пропагандистських постів (понад 90%) представляє саме «безневинні» ностальгічні світлини радянських часів та об’єктивно не кримінальних перепостів інформації із російських ЗМІ. Лише останнім часом спорадично з’являються згадування про «окремішність» Одеси та одеситів, підтримка сепаратизму і тенденції до територіального відокремлення. Але такі згадки склали, наприклад, у тижні з 5 до 11 квітня лише мізерні 14 дописів, тобто 1,6% від усіх пропагандистських постів тижня, а в тижні 12 — 18 квітня їх не було взагалі.

Також слід відзначити, що середня активність взаємодії підписників з матеріалами, що мають ознаки пропаганди, в рази вища, ніж взаємодія зі звичайними дописами. У середньому на один пропагандистський допис припадає 53 репости, тим часом як на один звичайний пост припадає 11 репостів. Подібна тенденція спостерігається і з коментарями та лайками. Один пропагандистський пост набирає приблизно 242 лайки та 20 коментарів, тим часом як один звичайний допис без ознак пропаганди в середньому має 43 лайки та 7 коментарів.

Тобто активність взаємодії читачів із пропагандистськими дописами була майже у три-п’ять рази вищою, ніж середні показники взаємодії з усіма постами пабліків за тиждень. Кількість пабліків, що поширювали дописи з ознаками пропаганди, — 58. Сумарна аудиторія цих сторінок становить 2 млн 10 тис. 200 підписників. Виходячи із загальної кількості всіх видів взаємодії з пропагандистськими дописами, можемо припускати наявність до 155 тисяч активних читачів пропаганди (тобто таких, що реагують на пропагандистські пости лайками, коментарями або перепостами), що становить 13% від усіх читачів пропагандистських пабліків.

Про що можуть свідчити такі результати?

— Якщо брати за приклад Одесу, яка досить чуттєво реагує на виклики в інформаційному полі, й водночас розуміючи, що керівництво РФ добре знається на гібридній війні та її пропагандистській підготовці, то можемо впевнено стверджувати, що наразі Російська Федерація не планує активних наступальних дій. Принаймні на півдні країни інформаційне поле цього не відчуває. Розгорнутої активної пропаганди наразі немає, а це вселяє надію, що й військового вторгнення у найближчі місяці не буде.