Від чого залежить успіх на міжнародній арені?

Ганна ГОПКО: «Головний виклик для нашої зовнішньої політики — це внутрішня дезорганізованість»

Днями через висловлювання словацького прем’єра Ігоря Матовича між Україною та Словаччиною розгорівся дипломатичний скандал. Правда, його швидко погасили. Що відбулося і чому важливо звернути на це увагу?

Прем’єр-міністр Словаччини, чий уряд опинився на межі розвалу через закупівлю російської вакцини, під час радіоефіру некоректно пожартував про домовленості з РФ. Журналіст Radio Expres відзначив, що Матович вів переговори з Росією протягом декількох тижнів, і запитав його, що глава уряду пообіцяв росіянам за постачання вакцини. «Закарпатську Україну», — відповів словацький прем’єр, викликавши подив у журналіста. Згодом Матович дав зрозуміти, що пожартував.

У відповідь глава МЗС України Дмитро Кулеба висловив жаль, що своїми некоректними висловлюваннями словацький прем’єр псує «надзвичайно дружні та щирі відносини між Україною та Словаччиною». «Нехай обміняє на кілька регіонів Словаччини», — написав Кулеба у своєму Twitter.

Пізніше міністр закордонних справ Словаччини Іван Корчок вибачився за невдалий жарт свого прем’єра. «Я спілкувався зі своїм українським партнером, міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Я вибачився перед ним за недоречні заяви прем’єр-міністра Словацької Республіки Ігоря Матовича на адресу України. Мені тим більше шкода, що буквально кілька днів тому ми в Києві надзвичайно добре поговорили про те, як далі розвивати наші відноси», — написав Корчок на своїй сторінці у Facebook.

Через деякий час вибачився і сам Матович: «Позиція Словаччини щодо територіальної цілісності України завжди була дуже чіткою. Повага до міжнародного права є обов’язковою. Перепрошую у всіх українців за свою недоречну реакцію, яка може підірвати їх справедливі зусилля», — написав Матович у Twitter. «Словаччина — твій друг», — додав він українською мовою, позначивши у дописі президента України Володимира Зеленского і главу МЗС Дмитра Кулебу.

Власне, цим інцидент начебто і вичерпався, але все одно залишаться питання — чому взагалі виникають подібні заяви, якою є їхня природа? Це пов’язано з історичним минулим чи сучасним впливом Кремля на окремих політиків в Європі? З цього запитання почалася наша розмова з народним депутатом восьмого скликання Ганною ГОПКО. 

«УКРАЇНІ ПОТРІБНО ПРАЦЮВАТИ З СУСПІЛЬСТВАМИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН, ПОЯСНЮЮЧИ ЇМ ЩО ТАКЕ МОСКВА»

— Відносини між Україною та Словаччиною знаходяться на досить високому рівні, ми знаємо що в останні роки були взаємні візити лідерів обох країн. Але, аналізуючи цю ситуацію, для України дуже важливо знати про впливи Кремля на європейську політику. Наприклад про те, що колишня міністерша закордонних справ Австрії, яка в свій час витанцьовувала з Путіним, згодом увійшла в Наглядову раду «Роснефти». Це така собі «шредеризація» зовнішньої політики Європи, коли цінності підміняються заробітками для колишніх високопосадовців, які фактично знаходяться на зарплатах в російських газових і нафтових компаніях. За це окремі європейці готові закривати очі на злочини Кремля і змінювати реальність. Той же Шредер нещодавно заявив, що Німеччині потрібно добудувати «Північний потім-2», тому що Німеччина заборгувала Росії за Другу світову війну. Ну якщо вже говорити про борги і компенсацію, то тут потрібно говорити про Україну, яка найбільше понесла втрат під час Другої світової, виходячи з свого економічного і людського потенціалу. Тобто це один з прикладів підкупу кремлівською машиною європейських політиків, як колишніх, так і, не виключно, чинних. Ми також можемо судити про це на прикладі Угорщини, коли після кожного візиту в Москву окремі політики з цієї країни робляться антиукраїнські заяви. Це стосується і інших країн Європи.

Все це свідчить про те, що Україна має більше працювати в напрямку політики пам’яті та історичної справедливості. Наприклад, коли закривали українське консульство у словацькому Пряшеві, ще будучи головою комітету Верховної Ради у закордонних справах, я казала, що цього не можна робити, потрібно працювати з тими українцями, які там є, допомагати їм, і через «м’яку силу» впливати на процеси. Не можна обмежувати фінансування на підтримку автохтонних українців чи українців, які працюють в Словаччини, Польщі Румунії та в інших країнах. Ми в 2016 році почали роботу з Бундестагом з приводу історичної відповідальності Німеччини перед Україною, і хотілося б щоб український парламент дев’ятого скликання продовжив цей важливий напрямок. Адже Росія підкупами і різними лобістськими ініціативами намагається розмити єдність Європейського Союзу, зокрема граючи на амбіціях конкретних високопосадовців. Тому наше завдання — допомагати Євросоюзу тримати свою єдність, базовану на цінностях, не дозволяти Кремлю їх розхитувати. Нам потрібно вимагати розуміння і кращої співпраці між ЄС і Україною. Необхідно наперед працювати над тим, щоб жоден політик в Європі, розуміючи, що є потужна Україна і її діаспора, ніколи не наважиться на негативні висловлювання на адресу нашої країни. Нам потрібно також працювати з суспільствами європейських країн, пояснюючи їм що таке Москва і яку небезпеку вона несе, що кремлівські інструменти ерозії демократії напряму стосуються країн ЄС. Ми завжди нагадували угорцям, а зараз це можна адресувати і словакам, про радянські танки — якщо ви не хочете зараз мати російські танки на своїй території, то підтримуйте Україну, яка власними ресурсами стримує російську агресію.

«ПРОЄКТ ЛЮБЛІНСЬКОГО ТРИКУТНИКА МАЄ ДОПОМАГАТИ УКРАЇНІ В ПОЗИЦІОНУВАННІ МАЙБУТНЬОГО ЛІДЕРСТВА В РЕГІОНІ»

— 4 березня у Варшаві відбулася перша зустріч радників президентів Польщі, Литви та України, зокрема з Анджеєм Дудою, в рамках Люблінського трикутника, під час якої обговорили безпеку в регіоні. Як ви оцінюєте цю ініціативу та її перспективу?

— Ми мали розмову з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою про те, що після пандемії Україна могла б провести одне з засідань Люблінського трикутника, наприклад, в луцькому замку Любарта, де в 1429 році був з’їзд європейських монархічних династій. Чи в якомусь іншому регіоні України. В рамках цього проєкту необхідно розробляти різні ініціативи транскордонної співпраці, спільним голосом просувати Україну на шляху до членства в НАТО, проговорювати військову співпрацю між нашими країнами, виходити з спільними ініціативами, зокрема по безпеці на Балтиці і в Чорному морі... Тобто у нас багато різних напрямків, де можна працювати, головне щоб були практичні кроки. На мою думку, ініціатива Люблінського трикутника має допомагати Україні в позиціонуванні майбутнього лідерства в регіоні Східної Європи і на пострадянському просторі. Враховуючи візит Маї Санду до Києва в січні цього року, а також події в Грузії, я вважаю, що Україні варто робити заявку на регіональне лідерство, зокрема в питаннях трансатлантичної інтеграції, безпеки в Чорному морі (на східному фланзі НАТО). Люблінський трикутник, зокрема Польща, Литва, мають допомагати в просуванні українських ініціатив.

«УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ ПРИКЛАДОМ І ЗАХИСНИКОМ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ»

— Коли ми говоримо про регіональне лідерство, то здається у нас багато конкурентів. Крім самої Росії, яка веде війну проти України і нависає над Європою, є потужна Туреччина на півдні, а також Польща, яка набирає обертів, на заході.         

— Розуміючи події в Білорусі, які там відбуваються в останні півроку, геополітичне розташування України і досвід боротьби за демократію, це дозволяє нам бути орієнтиром для сучасної Білорусі і тієї ж Росії. Ментально і історично у нас є більше переваг для того, щоб стати регіональним лідером для пострадянського простору. Наразі наше ключове завдання — це відновити територіальний суверенітет, провести реформи, вступити в ЄС і НАТО, що дозволить Україні, розвиваючи міжпарламентську співпрацю, залучаючи молодь, говорячи про розвиток підприємництва тощо, стати регіональним лідером. Коли ми у восьмому скликання створили міжпарламентську асамблею Україна-Грузія-Молдова, то це робилося для того, щоб спільно з грузинами і молдаванами говорити з Брюсселем і Вашингтоном одним голосом. Нам потрібно шукати ті міжнародні формати, які будуть наближати нас до стратегічної цілі (закріплені в Конституції), а в перспективі, враховуючи наше географічне розташування, це має розкрити і геоекономічний потенціал України. Далі наша країна може стати прикладом і захисником демократичних цінностей.

«В РАМКАХ 30-РІЧЧЯ ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВСІМ НЕОБХІДНО ОБГОВОРИТИ ПОМИЛКИ І ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ»

— Які зараз головні виклики для зовнішньої політики України? 

— Головний виклик для нашої зовнішньої політики — це внутрішня дезорганізованість, тому що успіхи на міжнародній арені залежать від гри національної збірної та ефективності перетворень (реформ). Поки ж ми бачимо, що деякі наші а-ля патріоти заради того, щоб повернутися до влади, займають деструктивну роль, вони не готові грати командно і вибудовувати стратегію. Я вважаю, що Володимиру Зеленському необхідно скликати загальноукраїнський національний стіл, куди б запросили спікера парламенту, прем’єр-міністра, лідерів ключових демократичних сил, щоб в рамках 30-річчя відновлення незалежності обговорити помилки і перспективи України та її регіональне лідерство. Влітку у нас буде саміт Україна-ЄС, потім масштабні святкування 30-річччя відновлення незалежності, засідатиме Кримська платформа, тому було б правильно наперед підготувати візію про що ми говоритимемо під час цих заходів, щоб на виході мати практичний результат.

Я днями мала зустріч з послом Нідерландів в Україні, під час якої він мені каже: я дивуюся вашій політичній культурі, коли все йде на взаємопоборення, у нас в Нідерландах є традиції спільного вирішення проблем країни. Від потужності і злагодженості всередині Україні, залежить просування наших інтересів закордоном. Україні важливо мати свою позицію, стратегію і дорожню карту, тобто потрібно не просто виконувати Угоду про асоціацію з ЄС, а мати своє бачення розвитку на роки вперед. Що ми натомість бачимо в Україні? Взаємопоборення і критика один одного на олігархічних телеканалах ключовими представниками політичного класу. Вони думають про рейтинги себе і своїх партій, а не про капіталізацію країни. Ніхто не хоче підняти планку дискусії — говорити не про виживання країни, а про її лідерство. Все це бачать наші міжнародні партнери, вони відчувають цю внутрішньовидову конкуренцію, особливо коли вона шкодить національним інтересам. Тобто замість постійного взаємопоборення, Україні потрібна спільна робота.     

«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ СТУДЕНТИ КРАЩЕ ОРІЄНТУВАЛИСЯ В ПРОЦЕСАХ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ, А НЕ ГУБИЛИСЯ В КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНИХ НЕТРЯХ»

— Розкажіть чим ви наразі займаєтеся, які ваші плани?

— Ми готуємо велику міжнародну конференцію на червень місяць — Zero Corruption Conference, яку перенесли з минулого року через пандемію. В рамках цього заходу ми хочемо акцентувати увагу на Україні і показати всі зв’язки стратегічної корупції, дезінформації, права війни, і як вони впливають на демократію, яка знаходиться під загрозою. Ця проблема стосуються не тільки України чи Білорусі, а є викликами для західних демократій. На конференції мають бути високі гості, зокрема на рівні прем’єр-міністрів. Іміджево це дуже важливо для України. Також у нас існує Мережа захисту національних інтересів «А Н Т С» в рамках якої ми намагаємося просувати порядок денний України, який відповідає національним інтересам.

Ми проводимо різні експертні засідання, які стосуються Угоди про асоціацію, майбутнього членства в НАТО, зокрема нещодавно була проведена міжнародна панельна дискусія «Україна-НАТО: бачення 2030», в якому взяли участь депутати Конгресу США, французького парламенту, представники Європарламенту. Плюс підтримка децентралізації та гідних людей на місцях — це інвестиція в майбутніх лідерів, які пройшовши школу місцевого самоврядування, поступово доростатимуть до рівня національних лідерів. Це важливо, тому що останнім часом у нас в політику потрапило багато людей, які не розуміють як працює державна машина. Також ми порушуємо питання екологічної безпеки, української ідентичності, історичної пам’яті.

А ще викладаю в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Хочеться, щоб студенти краще знали і орієнтувалися в процесах розвитку нашої країни, а не губилися в кланово-олігархічних нетрях, бачили за подіями — явища, а за явищами — тенденції.

Від чого залежить успіх на міжнародній арені?

Від чого залежить успіх на міжнародній арені?

Ганна ГОПКО: «Головний виклик для нашої зовнішньої політики — це внутрішня дезорганізованість»

Днями через висловлювання словацького прем’єра Ігоря Матовича між Україною та Словаччиною розгорівся дипломатичний скандал. Правда, його швидко погасили. Що відбулося і чому важливо звернути на це увагу?

Прем’єр-міністр Словаччини, чий уряд опинився на межі розвалу через закупівлю російської вакцини, під час радіоефіру некоректно пожартував про домовленості з РФ. Журналіст Radio Expres відзначив, що Матович вів переговори з Росією протягом декількох тижнів, і запитав його, що глава уряду пообіцяв росіянам за постачання вакцини. «Закарпатську Україну», — відповів словацький прем’єр, викликавши подив у журналіста. Згодом Матович дав зрозуміти, що пожартував.

У відповідь глава МЗС України Дмитро Кулеба висловив жаль, що своїми некоректними висловлюваннями словацький прем’єр псує «надзвичайно дружні та щирі відносини між Україною та Словаччиною». «Нехай обміняє на кілька регіонів Словаччини», — написав Кулеба у своєму Twitter.

Пізніше міністр закордонних справ Словаччини Іван Корчок вибачився за невдалий жарт свого прем’єра. «Я спілкувався зі своїм українським партнером, міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Я вибачився перед ним за недоречні заяви прем’єр-міністра Словацької Республіки Ігоря Матовича на адресу України. Мені тим більше шкода, що буквально кілька днів тому ми в Києві надзвичайно добре поговорили про те, як далі розвивати наші відноси», — написав Корчок на своїй сторінці у Facebook.

Через деякий час вибачився і сам Матович: «Позиція Словаччини щодо територіальної цілісності України завжди була дуже чіткою. Повага до міжнародного права є обов’язковою. Перепрошую у всіх українців за свою недоречну реакцію, яка може підірвати їх справедливі зусилля», — написав Матович у Twitter. «Словаччина — твій друг», — додав він українською мовою, позначивши у дописі президента України Володимира Зеленского і главу МЗС Дмитра Кулебу.

Власне, цим інцидент начебто і вичерпався, але все одно залишаться питання — чому взагалі виникають подібні заяви, якою є їхня природа? Це пов’язано з історичним минулим чи сучасним впливом Кремля на окремих політиків в Європі? З цього запитання почалася наша розмова з народним депутатом восьмого скликання Ганною ГОПКО. 

«УКРАЇНІ ПОТРІБНО ПРАЦЮВАТИ З СУСПІЛЬСТВАМИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН, ПОЯСНЮЮЧИ ЇМ ЩО ТАКЕ МОСКВА»

— Відносини між Україною та Словаччиною знаходяться на досить високому рівні, ми знаємо що в останні роки були взаємні візити лідерів обох країн. Але, аналізуючи цю ситуацію, для України дуже важливо знати про впливи Кремля на європейську політику. Наприклад про те, що колишня міністерша закордонних справ Австрії, яка в свій час витанцьовувала з Путіним, згодом увійшла в Наглядову раду «Роснефти». Це така собі «шредеризація» зовнішньої політики Європи, коли цінності підміняються заробітками для колишніх високопосадовців, які фактично знаходяться на зарплатах в російських газових і нафтових компаніях. За це окремі європейці готові закривати очі на злочини Кремля і змінювати реальність. Той же Шредер нещодавно заявив, що Німеччині потрібно добудувати «Північний потім-2», тому що Німеччина заборгувала Росії за Другу світову війну. Ну якщо вже говорити про борги і компенсацію, то тут потрібно говорити про Україну, яка найбільше понесла втрат під час Другої світової, виходячи з свого економічного і людського потенціалу. Тобто це один з прикладів підкупу кремлівською машиною європейських політиків, як колишніх, так і, не виключно, чинних. Ми також можемо судити про це на прикладі Угорщини, коли після кожного візиту в Москву окремі політики з цієї країни робляться антиукраїнські заяви. Це стосується і інших країн Європи.

Все це свідчить про те, що Україна має більше працювати в напрямку політики пам’яті та історичної справедливості. Наприклад, коли закривали українське консульство у словацькому Пряшеві, ще будучи головою комітету Верховної Ради у закордонних справах, я казала, що цього не можна робити, потрібно працювати з тими українцями, які там є, допомагати їм, і через «м’яку силу» впливати на процеси. Не можна обмежувати фінансування на підтримку автохтонних українців чи українців, які працюють в Словаччини, Польщі Румунії та в інших країнах. Ми в 2016 році почали роботу з Бундестагом з приводу історичної відповідальності Німеччини перед Україною, і хотілося б щоб український парламент дев’ятого скликання продовжив цей важливий напрямок. Адже Росія підкупами і різними лобістськими ініціативами намагається розмити єдність Європейського Союзу, зокрема граючи на амбіціях конкретних високопосадовців. Тому наше завдання — допомагати Євросоюзу тримати свою єдність, базовану на цінностях, не дозволяти Кремлю їх розхитувати. Нам потрібно вимагати розуміння і кращої співпраці між ЄС і Україною. Необхідно наперед працювати над тим, щоб жоден політик в Європі, розуміючи, що є потужна Україна і її діаспора, ніколи не наважиться на негативні висловлювання на адресу нашої країни. Нам потрібно також працювати з суспільствами європейських країн, пояснюючи їм що таке Москва і яку небезпеку вона несе, що кремлівські інструменти ерозії демократії напряму стосуються країн ЄС. Ми завжди нагадували угорцям, а зараз це можна адресувати і словакам, про радянські танки — якщо ви не хочете зараз мати російські танки на своїй території, то підтримуйте Україну, яка власними ресурсами стримує російську агресію.

«ПРОЄКТ ЛЮБЛІНСЬКОГО ТРИКУТНИКА МАЄ ДОПОМАГАТИ УКРАЇНІ В ПОЗИЦІОНУВАННІ МАЙБУТНЬОГО ЛІДЕРСТВА В РЕГІОНІ»

— 4 березня у Варшаві відбулася перша зустріч радників президентів Польщі, Литви та України, зокрема з Анджеєм Дудою, в рамках Люблінського трикутника, під час якої обговорили безпеку в регіоні. Як ви оцінюєте цю ініціативу та її перспективу?

— Ми мали розмову з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою про те, що після пандемії Україна могла б провести одне з засідань Люблінського трикутника, наприклад, в луцькому замку Любарта, де в 1429 році був з’їзд європейських монархічних династій. Чи в якомусь іншому регіоні України. В рамках цього проєкту необхідно розробляти різні ініціативи транскордонної співпраці, спільним голосом просувати Україну на шляху до членства в НАТО, проговорювати військову співпрацю між нашими країнами, виходити з спільними ініціативами, зокрема по безпеці на Балтиці і в Чорному морі... Тобто у нас багато різних напрямків, де можна працювати, головне щоб були практичні кроки. На мою думку, ініціатива Люблінського трикутника має допомагати Україні в позиціонуванні майбутнього лідерства в регіоні Східної Європи і на пострадянському просторі. Враховуючи візит Маї Санду до Києва в січні цього року, а також події в Грузії, я вважаю, що Україні варто робити заявку на регіональне лідерство, зокрема в питаннях трансатлантичної інтеграції, безпеки в Чорному морі (на східному фланзі НАТО). Люблінський трикутник, зокрема Польща, Литва, мають допомагати в просуванні українських ініціатив.

«УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ ПРИКЛАДОМ І ЗАХИСНИКОМ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ»

— Коли ми говоримо про регіональне лідерство, то здається у нас багато конкурентів. Крім самої Росії, яка веде війну проти України і нависає над Європою, є потужна Туреччина на півдні, а також Польща, яка набирає обертів, на заході.         

— Розуміючи події в Білорусі, які там відбуваються в останні півроку, геополітичне розташування України і досвід боротьби за демократію, це дозволяє нам бути орієнтиром для сучасної Білорусі і тієї ж Росії. Ментально і історично у нас є більше переваг для того, щоб стати регіональним лідером для пострадянського простору. Наразі наше ключове завдання — це відновити територіальний суверенітет, провести реформи, вступити в ЄС і НАТО, що дозволить Україні, розвиваючи міжпарламентську співпрацю, залучаючи молодь, говорячи про розвиток підприємництва тощо, стати регіональним лідером. Коли ми у восьмому скликання створили міжпарламентську асамблею Україна-Грузія-Молдова, то це робилося для того, щоб спільно з грузинами і молдаванами говорити з Брюсселем і Вашингтоном одним голосом. Нам потрібно шукати ті міжнародні формати, які будуть наближати нас до стратегічної цілі (закріплені в Конституції), а в перспективі, враховуючи наше географічне розташування, це має розкрити і геоекономічний потенціал України. Далі наша країна може стати прикладом і захисником демократичних цінностей.

«В РАМКАХ 30-РІЧЧЯ ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВСІМ НЕОБХІДНО ОБГОВОРИТИ ПОМИЛКИ І ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ»

— Які зараз головні виклики для зовнішньої політики України? 

— Головний виклик для нашої зовнішньої політики — це внутрішня дезорганізованість, тому що успіхи на міжнародній арені залежать від гри національної збірної та ефективності перетворень (реформ). Поки ж ми бачимо, що деякі наші а-ля патріоти заради того, щоб повернутися до влади, займають деструктивну роль, вони не готові грати командно і вибудовувати стратегію. Я вважаю, що Володимиру Зеленському необхідно скликати загальноукраїнський національний стіл, куди б запросили спікера парламенту, прем’єр-міністра, лідерів ключових демократичних сил, щоб в рамках 30-річчя відновлення незалежності обговорити помилки і перспективи України та її регіональне лідерство. Влітку у нас буде саміт Україна-ЄС, потім масштабні святкування 30-річччя відновлення незалежності, засідатиме Кримська платформа, тому було б правильно наперед підготувати візію про що ми говоритимемо під час цих заходів, щоб на виході мати практичний результат.

Я днями мала зустріч з послом Нідерландів в Україні, під час якої він мені каже: я дивуюся вашій політичній культурі, коли все йде на взаємопоборення, у нас в Нідерландах є традиції спільного вирішення проблем країни. Від потужності і злагодженості всередині Україні, залежить просування наших інтересів закордоном. Україні важливо мати свою позицію, стратегію і дорожню карту, тобто потрібно не просто виконувати Угоду про асоціацію з ЄС, а мати своє бачення розвитку на роки вперед. Що ми натомість бачимо в Україні? Взаємопоборення і критика один одного на олігархічних телеканалах ключовими представниками політичного класу. Вони думають про рейтинги себе і своїх партій, а не про капіталізацію країни. Ніхто не хоче підняти планку дискусії — говорити не про виживання країни, а про її лідерство. Все це бачать наші міжнародні партнери, вони відчувають цю внутрішньовидову конкуренцію, особливо коли вона шкодить національним інтересам. Тобто замість постійного взаємопоборення, Україні потрібна спільна робота.     

«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ СТУДЕНТИ КРАЩЕ ОРІЄНТУВАЛИСЯ В ПРОЦЕСАХ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ, А НЕ ГУБИЛИСЯ В КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНИХ НЕТРЯХ»

— Розкажіть чим ви наразі займаєтеся, які ваші плани?

— Ми готуємо велику міжнародну конференцію на червень місяць — Zero Corruption Conference, яку перенесли з минулого року через пандемію. В рамках цього заходу ми хочемо акцентувати увагу на Україні і показати всі зв’язки стратегічної корупції, дезінформації, права війни, і як вони впливають на демократію, яка знаходиться під загрозою. Ця проблема стосуються не тільки України чи Білорусі, а є викликами для західних демократій. На конференції мають бути високі гості, зокрема на рівні прем’єр-міністрів. Іміджево це дуже важливо для України. Також у нас існує Мережа захисту національних інтересів «А Н Т С» в рамках якої ми намагаємося просувати порядок денний України, який відповідає національним інтересам.

Ми проводимо різні експертні засідання, які стосуються Угоди про асоціацію, майбутнього членства в НАТО, зокрема нещодавно була проведена міжнародна панельна дискусія «Україна-НАТО: бачення 2030», в якому взяли участь депутати Конгресу США, французького парламенту, представники Європарламенту. Плюс підтримка децентралізації та гідних людей на місцях — це інвестиція в майбутніх лідерів, які пройшовши школу місцевого самоврядування, поступово доростатимуть до рівня національних лідерів. Це важливо, тому що останнім часом у нас в політику потрапило багато людей, які не розуміють як працює державна машина. Також ми порушуємо питання екологічної безпеки, української ідентичності, історичної пам’яті.

А ще викладаю в Інституті журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Хочеться, щоб студенти краще знали і орієнтувалися в процесах розвитку нашої країни, а не губилися в кланово-олігархічних нетрях, бачили за подіями — явища, а за явищами — тенденції.