«Україна у грі»

Чого домагається Росія та які очікування від переговорів між Байденом та Путіним?

Роспропаганда б’ється в екстазі. З їхнім лідером Владіміром Путіним погодився поговорити не хто-небудь, а сам Джо Байден, президент найпотужнішої держави в світі – США. Правда, заради цього Кремль вдався до абсолютно нецивілізованих і недипломатичних методів як-то шантаж, вимоги і ультиматуми, використовуючи накопичення російських військ біля українського кордону, атаки мігрантами кордону Євросоюзу, постійний дезінформаційний наступ та оприлюднення фобій з приводу Заходу і України...

«Ця обмовка Пушкова (член Ради Федерації Федеральних зборів РФ Олексій Пушков написав у Telegram: «Дипломатія нацистської Німеччини, якою займався особисто Гітлер, ультиматумами досягла дуже багато напередодні Другої світової війни. Поступок він не робив – лише створював їхню видимість» - ред.) підтверджує те, про що я пишу вже багато років – збіги у зовнішній політиці путінської Росії та гітлерівської Німеччини не випадкові, російська влада свідомо копіює тактику раннього Гітлера, яку вважають надзвичайно успішною», - пише у ФБ російський публіцист Ігор Ейдман.

Що ж, путінський режим потрібно якось усмиряти, тим більше, якщо він вже окупував частину території суверенної держави і продовжує погрожувати новими захопленнями. Очікується, що під час онлайн-переговорів Байдена і Путіна 7 грудня українське питання в контексті військової діяльності Кремля та значного переміщення військ РФ біля українсько-російського та російсько-білоруського кордону стане одним з ключових. Бо всі ці «каруселі» військових і техніки з боку РФ для цього і робляться.

Нагадаємо, що за даними американської розвідки загальна кількість російських військ на кордоні з Україною перевищила 100 тисяч особового складу, а разом із морським та повітряним компонентом досягає 115 тисяч військовослужбовців. Це друга за чисельністю концентрація військ біля кордонів України після навчань «Кавказ – 2020» та «Захід – 2021». В чому небезпека? Використовуючи легенду проведення навчань на тій чи іншій території, з Збройних сил РФ зазвичай повертається до пунктів постійної дислокації лише особовий склад, а військова техніка залишають поблизу кордону, що у перспективі дає можливість Кремлю оперативно сформувати ударні сили. Поблизу українських кордонів у постійній бойовій готовності перебувають біля 40 батальйонних тактичних груп.

Таким чином, Москва навмисно створює вогнища нестабільності поблизу кордонів із країнами НАТО та на кордоні з Україною, піднімаючи градус напруженості. Кремль фактично використовує війська для того, щоб отримати вигідні умови під час віртуального саміту двох президентів. Більш того, триває інформаційна кампанія, за допомогою якої росіяни здійснюють вкидання щодо можливих тем для переговорів Байдена та Путіна. Давайте перелічимо основні наративи, озвучені Кремлем:

- НАТО має дотримуватися «червоних ліній» та національних інтересів РФ;

- Кремль очікує конструктивного діалогу від США та отримання гарантій щодо нерозширення Північноатлантичного альянсу на Схід, що, по-суті, означає обговорення євроатлантичної перспективи України без самої України;

- Москва нав'язує тезу про зовнішнє управління Україною з боку США та формує думку про неспроможність української влади, на яку намагається перекласти відповідальність за дестабілізацію ситуації на Донбасі, що може бути використане для зриву Нормандської зустрічі.

Гра з боку Москви полягає в тому, щоб за допомогою шантажу і погроз «нагріти» ситуацію, поставивши на стіл переговорів штучні вимоги з арсеналу імперських фантазій. Таке ми вже бачили навесні-влітку цього року, коли за аналогічним сценарієм Росія домоглася саміту Байден-Путін в швейцарській Женеві. З реалізацією московських вимог тоді мало що вийшло, але, як бачимо, ворог не заспокоюється. Чого Москва може домагатися цього разу:  

- Порушення питання про невтручання США в Нормандський формат, незважаючи на те, що РФ оголосила про таку можливість раніше;

- Націленість на отримання згоди про згортання або як мінімум призупинення військової допомоги з боку країн НАТО та США для України, а також заборону використання на непідконтрольних українському уряду тимчасово окупованих територіях безпілотників Bayraktar та протиракетних комплексів Javelin;

- Просування тези про антиєвропейські настрої серед російськомовних регіонів, паспортизацію (русифікації) сходу України, протиставлення України-ЄС і навпроти – споріднену близькість між Росією та Україною;

- Спроба «промацати» Байдена на предмет його готовності домовитися і виробити механізм рішення щодо зниження градуса напруги між двома країнами, примирення/зняття санкцій з РФ. Для цього Кремль має широкий спектр важелів впливу, використовуючи своїх агентів впливу як у США, так і в країнах ЄС через великі корпорації (бізнес-структури), політичні рухи лояльні до персони Путіна або грошові зобов'язання перед путінським режимом;

- Спроба показати США, що президент Зеленський не контролює ситуацію в країні, не має реальної влади і є лише заручником ситуації, відповідно з ним нема про що домовлятися, у тому числі в рамках Нормандського формату.

Це лише частина того, що може просувати російська сторона під час переговорів. Не дивлячись на волання окремих скептиків про те, що «все пропало – американці здадуть Україну», практика минулої зустрічі показала – нічого і нікого американці здавати не будуть. Інакше Москва це сприйме як слабкість, і тоді можна буде говорити про продовження нею кампанії проти України, зокрема військовим шляхом, а також про приведення в активну фазу операції з дестабілізації внутрішньополітичної обстановки в  нашій країні. 

У Вашингтоні це добре розуміють, тому активні контакти з української стороною, аби мати скоординовану політику, не припиняються. Минулого тижня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба мав дві зустрічі з держсекретарем США Ентоні Блінкеном в рамках міністерської зустрічі НАТО у Ризі та міністерської зустрічі ОБСЄ в Стокгольмі. А на початку цього тижня, перед онлайн-самітом Байдена та Путіна, Блінкен провів телефонну розмову з Президентом України Володимиром Зеленським.

«Було акцентовано на важливості збереження скоординованого й дієвого санкційного тиску на Російську Федерацію з боку міжнародних партнерів до повного відновлення суверенітету й територіальної цілісності України. Сторони окремо торкнулися питання важливості посилення безпекової взаємодії, що сприяла б стримуванню агресивної поведінки з боку РФ щодо України», - йдеться у заяві Офісу Президента України. Було також домовлено провести телефонну розмову Зеленського та Байдена після переговорів між президентами США і Росії.

Але і це не все. Напередодні відео конференції з Путіним, Байден обговорив ситуацію на кордоні України із лідерами Італії, Франції, Німеччини та Великої Британії. «Лідери обговорили спільну стурбованість нарощуванням російської армії на кордонах України та дедалі жорсткішою риторикою Росії. Вони закликали Росію до деескалації напруженості та погодилися, що дипломатія, особливо через "нормандський формат", є єдиним шляхом для вирішення конфлікту на Донбасі шляхом виконання Мінських домовленостей», - йдеться у заяві Білого дому. Лідери підкреслили свою підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.

«Те, що Байден піднімає тему потенційної ескалації на наших кордонах, це добре, - коментує «Дню» Володимир ХАНДОГІЙ, посол України у Великобританії (2010-2014). – Судячи з інтенсивності контактів на найвищому рівні між нашою країною та США, Україна у грі. Ми беремо безпосередню участь, тому щодо нашої суб’єктності нагнітати ситуацію не варто. В дипломатії і міжнародній політиці часто буває, що переговори з якоїсь конкретної проблеми ведуться без безпосередніх учасників конфлікту силами так званих друзів однієї чи іншої сторони. Прикладів цьому багато. Тому я вважаю, що «пожежа йде за планом». Інше питання чи буде цього разу досягнуте якесь порозуміння між Байденом і Путіним? Що нам очікувати, адже в центрі уваги буде Україна? Для нас важливими будуть чіткі меседжі, які надішле Байден Путіну і чи сприйме той аргументацію США. Я не чекаю проривних домовленостей. Це буде, скоріше, фіксація позицій між сторонами. Так звані «червоні лінії» знову випливають на поверхню. Але треба зауважити, що «червоні лінії» вміють малювати не лише росіяни, але й американці. І роблять вони це дуже вправно. Думаю, на цьому етапі програмою максимум є деескалація напруги, адже ситуація настільки загострилась, що всі тільки й говорять про напад, агресію та широкомасштабну війну. 

Зовнішня політика Російської Федерація дуже хворіє. І стан її погіршується. Я не знаю до чого це призведе, але про це треба говорити. Адже ту лінію, яку займає Кремль, його зовнішня політика, випадають з контексту зовнішньополітичних зусиль, які відбуваються в цивілізованому світі. В світі багато інших глобальних питань, які людство має вирішувати і які потребують спільних зусиль. На цьому тлі можливий напад Росії на Україну є просто неприпустимим. Які мають бути механізми виходу з цієї ситуації?

Україні треба розкладати яйця в різні кошики. Це класика дипломатії. Позиція Великої Британії історично завжди була більш агресивною стосовно Росії, ніж позиції інших західних країн, і більш сприятливою для України. Ще за часів Януковича Британія, на відміну від інших членів ЄС, була готова включити до спільного комюніке те, що наша держава згідно статті 49 Брюссельського договору про ЄС має право стати його членом. Але тоді, на жаль, ми «злякались» такої перспективи. Нагадаю, що стосунки наших династичних зв’язків з Великобританією сягають часів Київської Русі. В 1947-му році Британія навіть пропонувала Україні встановити дипломатичні відносини. Збереглась переписка між Міністерством зовнішніх справ Радянського Союзу та урядом Великобританії з приводу цього. Більш того, навіть сьогодні Борис Джонсон закликав послати чіткий сигнал Росії, що Кремлю буде дуже боляче, якщо Москва наважиться на якісь агресивні дії проти України.

Стосовно політики США і ситуації з вибором пріоритетів між зближенням Росії з Китаєм або ситуацією навколо України, вважаю, що Вашингтон здатен грати на багатьох дошках без вибору якогось одного пріоритету. Це різні треки. У американців досить прагматичні підходи, зокрема у Байдена свої внутрішньополітичні інтереси, на які він повинен зважати. Ми всі бачимо позиції НАТО, США, ЄС і в цілому колективного Заходу щодо підтримки України. Звичайно, ніхто не буде воювати за нас, підтримка залежатиме від сили наших зусиль в протидії агресії Росії».