Сила опору: тест

Ситуація довкола «Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»» перейшла у найбільш гарячу фазу — економічну

Але все по порядку. Тиждень тому в офісі партії «Голос» була влаштована дискусія щодо проблем меморіалізації Бабиного Яру. Цей захід цікавий у першу чергу тим, що в ньому обличчям до обличчя зустрілися прибічники російського та українського меморіальних проєктів. Перший був представлений членом Наглядової ради спонсорованого росіянами «Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»» (МЦГБЯ), президентом Об’єднання юдейських релігійних організацій України Яковом Дов БЛАЙХОМ, заступником директора МЦГБЯ Русланом КАВАЦЮКОМ і членом фракції  «Голосу» в Київській міській раді Максом НЕФЬОДОВИМ; другий підтримували депутат «Голосу» в Київміськраді Олександр ЛІНЧЕВСЬКИЙ, екс-кандидат у мери Києва Сергій ПРИТУЛА та спів-президент ВААД (Асоціація єврейських громадських організацій та общин України) Йосиф ЗІСЕЛЬС. Як зазначили пізніше учасники дискусії, більшість присутніх уперше почули про існування українського проєкту, як і про те, чому МЦГБЯ  є проєктом російським.

Власне, ключовою в цій новині є наявність міських депутатів. Адже нині саме від Київської міської ради залежить майбутнє МЦГБЯ.

Справа в тому, що апетити арт-директора «Меморіального центру», скандального російського кінорежисера Іллі ХРЖАНОВСЬКОГО й компанії виросли настільки, що їм уже мало тої землі, яку вони отримали внаслідок незаконної оборудки полум’яного регіонала та русофіла Вадима РАБИНОВИЧА. Ще 11 лютого до порядку денного засідання Київської міської ради було включено питання щодо передачі трьох додаткових земельних ділянок в оренду Благодійній організації «Фонд пам’яті Бабин Яр» для подальшої реалізації устрою того самого МЦГБЯ. «Центр» анонсував широкі плани будівництва, в тому числі абсолютно провокаційний задум створення меморіальної синагоги на території Кирилівського православного кладовища у Яру. Після того, як питання було зняте з розгляду, тому що забракло голосів депутатів, голосування перенесли на 18 лютого. Потім — на 23 лютого. Паралельно 15 лютого представники української громадськості — серед інших, письменники Юрій АНДРУХОВИЧ і Оксана ЗАБУЖКО, журналісти Віталій ПОРТНИКОВ і Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, кримсько-татарський політик Мустафа ДЖЕМІЛЄВ та історик Володимир В’ЯТРОВИЧ розпочали збір підписів із закликом до Київради припинити підтримку російського проекту меморіалізації Бабиного Яру, а депутат Олександр Лінчевський зареєстрував проект рішення про заборону використання російських грошей у будь-який міських проєктах Києва.

І ось у вівторок, 23-го, стало відомо, що мер Києва Віталій КЛИЧКО звернувся до депутатів з проханням відкласти питання й провести спочатку депутатські слухання щодо концепції проєкту.

До цього часу експансія російського меморіалу тривала практично безперешкодно. Звісно, писалися петиції та листи протесту, з’являлися критичні публікації в Мережі і в ЗМІ. Але тепер, схоже, бригада московських меморіалізаторів може зіштовхнутися з насправді серйозним опором. Бо сила громадянського суспільства — не тільки у вуличних протестах, а й у тому, як працюють механізми, покликані захищати інтереси цього суспільства. Зокрема — місцева влада. І її рішення може фактично поховати МЦГБЯ — бо без додаткових територій він втрачає весь свій розмах і пафос.

Земельне питання в Україні — одне з найгарячіших і найбільш корупційно небезпечних. Тим паче у столиці, де практично кожний квадратний метр — воістину золотий. А тут накладається ще й криза довкола Бабиного Яру. Тривалий час наш політикум уникав цього питання, пустивши його самопливом і відрядивши кількох весільних генералів у Наглядову раду МЦГБЯ. Але тепер відкрутитися не вдасться. Доведеться у всьому розбиратися предметно й детально, висловлювати свою позицію і головне — брати на себе відповідальність. Те, чого чимало наших слуг народних дуже не люблять робити.

Незрозуміло, що значать оті депутатські слухання, як вони виглядатимуть, на що вплинуть. В мене є підозра, що це спроба трохи збити градус, розрядити атмосферу, а потім таки провести потрібне Фрідману й Хржановському голосування. Або, навпаки — намагання замотати питання взагалі, поховати в шухляді. У каламутних водах української політики ні в чому не можна бути впевненим до кінця.

Але хороша новина — вже у самих цих перенесеннях і слуханнях. Машина забуксувала. І кожний день затримки робитиме шанси меморіалізації Бабиного Яру за російським сценарієм все більш примарними. А якщо вже дійде нарешті до голосування, то про те, що й до чого, знатиме увесь склад столичного парламенту. І увага буде величезна. Набагато більша, ніж зараз. Послатись на необізнаність не вийде.

Насамкінець уникну, мабуть, ультимативних формулювань на кшталт «ось тоді й подивимось, хто справжній патріот/справжня патріотка». Скажу лише, що київським депутатам скоро випаде можливість увійти в історію — зупинити нарешті антиукраїнську диверсію в місці, що досі лишається нашою велетенською незагоєною раною.