МЕНЮ

Суд і Порошенко...

Іван КАПСАМУН, «День»
8 липня, 2020 - 19:21
Позавчорашні борються з вчорашніми.., страждає майбутнє

8 липня Печерський районний суд Києва залишив без розгляду подання про обрання запобіжного заходу п’ятому президенту України Петру Порошенку. Раніше Офісі генпрокурора просив обрати для чинного народного депутата запобіжний захід у вигляді особистих зобов’язань на час досудового розслідування, тобто обмежити його в пересуванні та зобов’язати з’являтись за викликами. Суддя Сергій Вовк оголосив лише коротке рішення, в якому не зазначена мотивація.

Суть підозри, за версією слідства, зводилася до того, що Порошенко будучи президентом України, в 2018 році шляхом наказу він схилив військового посадовця до перевищення ним влади і службових повноважень. Йдеться про те, що Порошенко нібито змусив голову Служби зовнішньої розвідки призначити Сергія Семочка першим заступником СЗР за відсутності штатної посади.

Але це далеко не єдина справа, яка порушена проти чинного народного депутата Петра Порошенка. Прізвище п’ятого президента фігурує у близько 20 кримінальних провадженнях, які були відкриті після приходу до влади Володимира Зеленського. Нещодавно генеральний прокурор Ірина Венедіктова заявила, що 17 справ були відкриті за її попередника Руслана Рябошапки, а чотири — за неї. Відповідні провадження розпочинали як за заявами певних осіб, так і за рішенням суду. Найбільше заяв до прокуратури надіслав Андрій Портнов, серед заявників також Нестор Шуфрич і Андрій Деркач.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

І якщо Рябошапка раніше заявляв, що 16—17 справ, з якими він був ознайомлений, не мають юридичної перспективи, то Венедіктова вважає навпаки — вони мають перспективу. Разом з тим, чинна генпрокурорка повідомила, що у червні три кримінальні провадження щодо Порошенка були закриті за відсутністю складу злочину. Сам народний депутат судові справи проти себе назвав «помстою дрібних закомплексованих осіб, які не люблять Україну», додавши, що всі обвинувачення «написані в Кремлі».

Тим часом, журналіст Віктор Шлинчак у себе на ФБ пише: «Голова групи слідчих, які вів «справи Порошенка», вийшов на журналістів трьох ЗМІ і дав інтерв’ю, яке сьогодні, очевидно, розірвуть на новини. По-перше, він заявив про безперспективність справи про призначення Сергія Семочка. По-друге, привіз постанову про закриття ще однієї «справи по Порошенку», датовану сьогоднішнім числом. По-третє, розповів про внутрішню кухню ДБР, роль Венедіктової та Бабікова у створенні конвеєру справ, і те, чим наради з керівництвом ДБР відрізняються від «дружніх прохань». І ще багато чого. Після інтерв’ю Олег Корецький поїхав в ДБР, де, як він очікує, його можуть сьогодні звільнити. Чекайте. Скоро».

Ситуація насправді ще триватиме, адже проти Порошенка порушено багато кримінальних справ. Так, це тактична «перемога» для п’ятого президента, як він сам її назвав, але додамо — досить маленька. Крім цього, не треба забувати, що існує ще зовнішній фон, тобто як на нас дивлять в світі, де Україна давно вже стала постачальником скандалів, і, на жаль, постійно підтримує це «реноме». Цікаво, хто в цьому хаосі думає про національні інтереси?..

Які висновки можна зробити з цієї історії:

Перший. Напевно, кожного президента в Україні можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо прискіпливо проаналізувати їхню діяльність з юридичної точки зору на своїх посадах. Чи винний в тому, через що порушена велика кількість справ, Порошенко, відповідь на це мають дати правоохоронці та суд. Проте очевидним є те, що вся ця історія, якщо звернути увагу хто подавав заяви до правоохоронних органів, певним чином є помстою колишніх соратників Віктора Януковича, які, в тому числі, через таку свою діяльність намагаються тримати в позитивному тонусі своє електоральне поле (або здобути нові голоси).

Другий. Проблема в тому, що Петром Порошенком сьогодні займається система (правоохоронна, судова), яку він так докорінно і не змінив. Хоча сам неодноразово заявляв, що в країні проведені реформи. Порошенко мав п’ять років для того, щоб нарешті зламати «систему Кучми», проте зміни за його президенства носили більше фасадне, а не фундаментальне значення. Більш того, правоохоронні структури і суди за часів п’ятого президента, в тому числі, використовувалися ним проти своїх політичних опонентів (пам’ятаєте «справу Корбана»?..).

Третій. З усього видно, що чинна влада не педалює кримінальні справи проти Порошенка, вона радше спостерігає за розборками колишніх з позаминулими, вимушено реагуючи на ситуацію там, де промовчати неможливо, намагаючись використати ситуацію (наскільки це можливо) з користю для себе. Паралельно доводиться враховувати реакцію Заходу: низка іноземних посольств закликали до верховенства права та відмови від політично мотивованих звинувачень (до речі, це ще один гачок, за який можна смикати українську владу).

Четвертий. Сам Петро Порошенко явно ловить момент, ставлячи за мету акумулювати «переслідування» в підтримку для себе і своєї «Європейської солідарності» (досвіду достатньо, та і ораторські здібності відпрацьовані), намагаючись застовпити за нею голоси націоналістично і націонал-демократично орієнтованих виборців України. Під час судовий засідань можна спостерігати постійну кількатисячну вуличну підтримку п’ятого президента, куди далеко не всі люди приходять тільки за покликом серця (фінансові стимули ніхто не відміняв), і все це активно висвітлюється і обговорюється телеканалами, які пов’язують з Петром Порошенком.    

П’ятий. Отже, вся ця історія матиме тривалий характер, де кожна сторона намагатиметься витиснути для себе максимальні політичні бали. Проте її глибинні коріння цілком вписуються у ті правила, які були засновані за часів президенства Леоніда Кучми. І головна проблема тут в тому, що досі жоден президент, включаючи самого Порошенка і вже чинного главу держави Зеленського, не наважилися і не наважуються змінити ці правила, відповідно наступають на ті самі граблі — кланово-олігархічної системи. А масові протести, які у нас прийнято називати революціями, докорінних змін так і не принесли, тому виходить, що наші революції ходять задом наперед — відбувається лише заміна облич. Тому головне завдання для політикуму і суспільства залишається незмінним — зміна правил гри.