Санкційний удар влади

Неочікувано для багатьох українська влада завдала рішучого удару по «п’ятій колоні» Кремля та його рупорів в України. Це не смертельний удар, але такий, що наносить серйозні втрати противнику у можливості і далі продовжувати вести інформаційну війну проти Україні на нашій же території.  

Президент України Володимир Зеленський підписав указ про введення в дію рішення РНБО від 2 лютого, який вводить санкцій проти народного депутата України з фракції «Опозиційна платформа — За життя», власника телеканалів «112 Україна», NewsOne, ZIK та соратника Віктора Медведчука Тараса Козака, а також восьми товариств з обмеженою відповідальністю строком на 5 років.

Що вони передбачають? Блокування активів — тимчасове обмеження права людини користуватися і розпоряджатися належним йому майном, обмеження торговельних операцій, обмеження, часткове або повне припинення транзиту ресурсів, польотів і перевезень територією України, запобігання виведення капіталів за межі України, призупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань, анулювання або призупинення ліцензій та інших дозволів, отримання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, повну або часткову заборону здійснення операцій з цінними паперами, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції відповідно до цього закону, припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави або вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави, заборона передачі технологій, прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Санкції проти телеканалів передбачають блокування активів, запобігання виведення капіталів за межі України, призупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань, анулювання або призупинення ліцензій та інших дозволів, отримання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, заборона користування радіочастотним ресурсом України, припинення надання послуг з ретрансляції/розповсюдження телепрограм/надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування тощо.

БЛОКУВАННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ТРИБУНИ ВЖЕ НЕ ДОПОМОЖЕ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Пізніше Володимир Зеленський прокоментував цей крок «Санкції — це складне рішення. Україна потужно підтримує свободу слова. Не пропаганду, яка фінансується державою-агресором, яка підриває Україну на шляху до ЄС і євроатлантичної інтеграції. Боротьба за незалежність — це боротьба в інформаційній війні за правду та європейські цінності» (twitter.com).

Чи потрібно підтримувати це рішення влади? Безумовно, і добре, що абсолютна більшість патріотично налаштованих громадян саме так і відреагувало на санкційний крок влади. Однак важливо проаналізувати і сам контекст цієї історії. «Якщо при перших симптомах хвороби не проводиться лікування, то залишається лише хірургія», — вважає головна редакторка «Дня» Лариса Івшина.

Суть в тому, що проблема з відповідними можливостями ведення інформаційної війни Росії проти України, зокрема їхніх можливостей на нашій території, виникли точно не за президентства Зеленського. Не занурюючись в проблеми, які породили російську агресію (ми про це постійно пишемо), звернемо увагу, що навіть після активної фази війни та окупації українських територій в 2014-му, чинна на той час влада, як і частина медіа середовища, так конкретно і не визначилася з реакцією на дії Росії. Тому часто ця реакції носила гібридний характер.

По-перше, в правовому полі українська держава приймала рішення, які носили половинчастий характер і не давали можливість чітко визначати і реагувати на дії Росії та її «п’ятої колони» в Україні. Від цього страждали всі громадяни України. Згадайте — 4 роки у нас проводилася антитерористична операція, воєнний стан у прифронтових районах, коли це було потрібно, так і не був введений, а колаборанти всередині країни досить таки вільно себе почували, навіть обиралися народними депутатами.

По-друге, частина журналістів не хотіла називати терористів — терористами, окупантів — окупантами, агресора — агресором, війну — війно... Замість цього Національна спілка журналістів України та Союзу журналістів Росії під егідою Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ проводили спільні заходи під гаслом «дві країни — одна професія». Тобто в медіа середовищі також не було єдності у ставленні до агресора в умовах війни. До чого ми, в газеті «День», закликали.          

В грудні 2016 р. чималий резонанс в медіасфері країни набуло звернення учасників круглого столу в редакції газети «День» разом з однодумцями, які об’єдналися в ініціативу «Українська журналістська платформа». Нагадаємо, цим зверненням ми рішуче підтримали рішення Європарламенту від 23 листопада 2016 року щодо протидії російській пропаганді й висловили нерозуміння позиції керівництва НСЖ України, яке вважає за можливе брати участь разом із працівниками російських ЗМІ у спільних проектах (під егідою ОБСЄ), що їх Європарламент відніс до пропагандистських ресурсів, прикриваючись необхідністю пошуку шляхів до «примирення» та «порозуміння», а також — «засудження мови ворожнечі».

Тобто колективний імунітет як серед журналістів, так і в цілому в країні не був вироблений. Замість цього Віктор Медведчук отримав можливість через «своїх» людей плодити телеканали та інші інструменти, бо влада дозволяла, які фактично виступали на боці ворога в інформаційній війні. Тому коли, сьогодні дехто кричить про відсутність юридичної чистоти в рішення РНБО, то це питання логічно адресувати і до попередників.

До речі, з приводу правових підстав прес-секретар президента України Юлія Мендель написала у себе в ФБ: «Рішення РНБО про накладання санкцій на Тараса Козака та низку телеканалів ухвалено відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції», постанови Верховної Ради № 2589-VIII від 4 жовтня 2018 року та пропозицій Служби безпеки України. Це рішення розроблено в законодавчому полі України. Адже і раніше РНБО накладала ті чи інші обмежувальні заходи на українських громадян, зокрема тих, які співпрацювали з ворогом на окупованих територіях».

Звичайно, юристи Медведчука можуть звернутися до суду і дійти до європейських інстанцій. Як можуть бути і певні критичні заяви з боку окремих медійних організацій в Європі. Але європейці мають зрозуміти, що в Україні вже сім років триває війна, яку проти нас веде потужна ядерна держава, а деякі люди перебуваючи на вже заборонених телеканалах, не те, що не визнавали окупанта — окупантом, а фактично виступали проти існування української держави як такої. 

Чому саме зараз виникло рішення РНБО? По-перше, тривати так безкінечно не могло, якщо йдеться про виживання української державності. По-друге, не можна виключати, що Віктор Медведчук перейшов певні рамки на російському напрямку, які не сподобалися Офісу Президента. У владі не готові віддавати цей «трек», адже вона має вирішувати як вести переговори і про що домовлятися. По-третє, також не можна виключати, що це черговий крок Києва, покликаний наблизити нарешті можливість сконтактувати Володимира Зеленського з новим американським президентом Джо Байденом, на підтримку якого в Україні так розраховують. Плюс до всього не потрібно забувати, що між владою і опозицією, між політичними силами всередині України завжди триває боротьба за електоральне поле. Цим рішенням Зеленський може розраховувати на прихильність певної категорії патріотично налаштованих громадян, які звикли підтримувати Петра Порошенка, але який так і не наважився ввести санкції проти рупорів Кремля.

Чи вирішується останніми санкціями проблема з інформаційним впливом Москви в Україні? Лише частково, адже весь медіапростір України потребує аудиту, виходячи правових підстав, свободи слова і тієї ситуації, в якій знаходиться наша країна. Рішення Зеленського виглядає переконливо, але питання — що далі, все одно залишається відкритим. Важливі подальші грамотні і послідовні дії, особливо в умовах коли організм хронічно хворіє.

«Чому не раніше»?

Коли люди, які ще в 2019 розказували, як неправильно заблокували вконтактє і однокласніків, зараз пишуть спекуляції на тему «чому не закрили проросійські телеканали раніше?» — то в цьому вже сама по собі міститься відповідь на означене питання.

Я добре пам’ятаю, як мене і моїх колег хейтили п’ять років, починаючи з 2014 року, саме за послідовну позицію щодо заборони проросійських медіа. І добре пам’ятаю, що робили це ті ж самі люди, що зараз питають «чому не раніше?»

Я добре пам’ятаю, як важко було переконати протягом попередніх шести років проєвропейське громадянське суспільство, що журналістика закінчується там, де починається інформаційна війна РФ. І що робота проросійських медіа — це, по суті своїй, частина військово-державного механізму РФ. І ніяких «двох стран — одной профессии» там і близько немає.

Також я розумію, що цьому громадянському суспільству треба було наїстися «миротворчості» і «пошуків діалогу» у виконанні Зеленського, щоб зрозуміти те, що було зрозуміло давно невеликій групі «яструбів» — нереально боротися з ворожою пропагандою без обмеження на поширення цієї пропаганди.

І вже зовсім очевидно, що зміна в суспільних настроях не відбулася б без зміни в розумінні реальності західних донорів нашого громадянського суспільства. Було не можливо заборонити мовлення проросійських телеканалів, якби зі світом не сталося підтримуваного РФ президенства Дональда Трампа. Якби ЄС не трясло від підтримуваних РФ масових протестів. І якби від споглядання за цією вакханалією уряди західних країн не перейшли до блокування пропаганди РФ.

І головне, якби перші кроки в блокуванні російської пропаганди не спричинили програш Трампа на виборах, якби не було блокування соцмережами проросійських аккаунтів, то й українська влада не наважилася б на рішучіші дії. Варто лише згадати, яку істерику всієї світової медіа спільноти протягом перших п’яти років війни викликали будь-які спроби української влади обмежити роботу російських пропагандистів. А зараз всі ці критики або мовчать, або навіть підтримують припинення мовлення медведчуківських телеканалів.

АПД. На фото головне пояснення. Ви десь там бачите «занепокоєні можливими утисками свободи слова»? А ще рік назад цілком могло б бути ))

Ольга ЛЕНЬ