Розслаблятися зарано

«Рашистам вкрай потрібна хоча б якась гучна перемога. І ціну за неї вони готові платити будь-яку», – Олександр ШУЛЬМАН

Ворог відступає. Північ України відчула полегшення від того, що позбулася присутності російського окупанта. Київ – головна мета агресора – почав поступово приходити до тями. Відкриваються магазини, відновлюються інфраструктурні комунікації, помітно більшало на вулицях людей і автомобілів. Із жахом кияни дивляться на свої містечка-супутники, які, захищаючи столицю, прийняли на себе головний удар…

Але це епізодичне полегшення насправді має гіркий присмак того, що полишили по собі рашисти (тепер це не образа, а термін), та можливість їхніх нових атак. Про наслідки їхнього перебування в Україні вже сказано і показано багато. Це – тема ґрунтовного процесу збору доказів для міжнародного суду. І, якщо раніше злочини окупанти маскували на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, адже фактично ворог на 24 лютого не відступав із зайнятих позицій ОРДЛО, то тепер увесь світ побачив обличчя московитів. Жахлива картина Бучі, Бородянки, Ірпеня та інших звільнених міст постійно нагадує про те, що зараз коїться на ще окупованих територіях. Починаючи від безпосереднього бомбардування таких міст, як оточений Маріуполь, та продовжуючи відловом проукраїнських активістів і всіх тих громадян, хто не сприйняв приходу російського чобота.

Що чекати українцям надалі? По-перше, очевидно, що ворог не зможе змиритися зі своєю поразкою на півночі країни. А отже Києву не варто розслаблятись. Адже, навіть якщо окупант не зможе оточити його і вторгнутись, як це він невдало намагався зробити спочатку, то неодмінно зробить все, щоб просочитися в Київ диверсантами або дістати столицю ракетами. Київ – це голова, яку російська армада має принести Путіну в Кремль або алтайський бункер, щоб на цьому етапі задовільнити його хижацький апетит. І те, що згадана армада по факту виявилася не армією, а збродом, гарматним м’ясом, яке здатне воювати з цивільними із зав’язаними за спиною руками, а не мотивованим військом, ще більше лютить деспота.

Очевидно, що відступ путінських шакалів з півночі України – це можливість для його маневру. А саме – через перегрупування військ ще більш наситити наступальним потенціалом схід та південь. У цьому плані героїчний Маріуполь зробив для України те, що зробили передмістя Києва для нашої столиці, – абсорбували наступ неймовірними втратами. Маріуполь в оточенні й, здавалось би, мав давно пасти, а по факту ворог там просувається буквально по метру, по вулиці. При цьому, розгорнувши свої позиції в Херсоні, окупант так само не зміг «вчепитися» в Одесу, хоч і намагається її «дряпнути» ракетними ударами з моря та анексованого Криму. А колись непримітне селище Чорнобаївка, через яке окупант хоче просунутися до Миколаєва та «перлини у моря», вже стало символом утилізації тих, кого, по наскільки нелюдяним, настільки і бездарним заповітам Жукова, «бабы нарожали». Чому російський окупант взагалі перетнув межу з півострова Крим до материка, дуже швидко вийшовши із, як нам казали, «закупореної пляшки», – питання для окремого розслідування.

Разом із тим Путіну не вдався навіть його тактичний план, який, мабуть, багатьом у Кремлі здавався найлегшим, – вийти на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. По факту російський окупант зайшов лише туди, куди йому дозволили зайти, – в незначні у стратегічному плані селища та містечка. Натомість йому не вдалося ні оточити обстріляний Харків, ні скорити північ Донецької області на чолі з Краматорськом, ні зайняти обласний центр Луганщини – Сєверодонецьк. Замість цього він руйнує артилерією міста, які не здатен окупувати, перетворюючи їх на атрофовану місцевість із колись промислових агломерацій. Ні для кого вже не є сумнівом, що така тактика, яку російська армія взяла на озброєння ще в Грозному 1995 року, буде застосована і надалі. Нагадаємо, що тоді російський генерал Павло Грачов, дізнавшись про те, що в Грозному «стріляє кожне вікно», вирішив проблему просто – винищив усі вікна, тобто будинки…

Але як така поведінка агресора, якого у світі порівнюють із Гітлером, може поєднуватися з переговорами, в яких українська сторона начебто має прийняти позаблоковий статус? Очікуючи на нову хвилю натиску, може здатися, що багато питань може взяти на себе дипломатія. Дехто навіть припустив, що відступ, а насправді перегрупування агресора, – це заслуга саме таких переговорів, а не ефективного спротиву українських військових. Що ж, поки ворог готується до 9 травня, мабуть, бажаючи провести хоч якийсь парад хоч в якомусь свіже захопленому українському місті, безумовно, знайдуться сили в українському тилу, які й будуть впроваджувати такі «позаблокові» наративи під соусом «меншої крові», якої насправді може бути тільки ще більше…

«ЗАРАЗ ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЩО МИ ПОКІНЧИЛИ З РОСІЄЮ Й ВОНА ПОЛИШИТЬ НАШУ ЗЕМЛЮ, ПОКИ ЩО НЕ ДОВОДИТЬСЯ»

Олександр ШУЛЬМАН, воєнний журналіст, спеціальний кореспондент Інформаційного агентства «Армія Інформ»:

– Російські війська відступають не за своєю волею. Вони відступають внаслідок нашого потужного удару. Їх дійсно перемолотили на північному напрямку. Як у грудні 1941 року повідомляли у зведенні «В останню годину» щодо провалу німецького наступу під Москвою,
«виснаживши противника у попередніх боях, перейшли у контрнаступ проти його ударних флангових угруповань. В результаті розпочатого наступу обидві ці угруповання були розбиті й поспішно відходять, кидаючи техніку, озброєння та зазнаючи величезних втрат».

Дійсно, пригадуючи, як відбувався наш контрнаступ під Москвою в грудні 1941 року проти гітлерівців, можна знайти чимало паралелей. Противник відійшов із боку Броварів, Бучі, Гостомеля, Бородянки, Ірпеня. Таким чином, спроба охоплення Києва в лещата із флангів провалилася. Вже оголошено про звільнення Київщини, Сумщини та майже повне звільнення Чернігівщини. Як повідомляють джерела із Білорусі, там з’явилося дуже багато російської техніки. Причому часто техніки битої, бензовози без супроводу, що говорить про відхід тилових підрозділів, бо ударні розбиті вщент.

Те, що рашисти відправляють із Білорусі пограбоване у свої російські єб..ня, свідчить: це армія грабіжників, мародерів і покидьків, які отримали по зубах. Те, що вони залишили по собі в Україні, всім відомо, всі це могли бачити. На жаль, те, що ми побачили у Бучі та Ірпені, – ще далеко не все…

У цьому наступі рашистів були залучені як гарматне м'ясо у вигляді строковиків, так і елітні частини, як-от Кантемирівська дивізія, Таманська дивізія, 150-та стрілецька дивізія.

Противник розраховував на швидку перемогу, кидаючи на основні напрямки еліту, а на допоміжні – гарматне м'ясо. Як відомо, наші Збройні сили перебили і перших, і других. Те, що вони почали перекидати сюди частини зі східних округів та інших, свідчить про нестачу сил.

Але нам треба зараз усвідомлювати, що після 1941 року настав 1942-й. Тоді на хвилі ейфорії Сталін віддав наказ остаточно знищити гітлерівську Німеччину. В результаті наступи Червоної армії під Харковом, у Криму на Керченському півострові скінчилися важкою поразкою. Внаслідок цього німці опинилися на Кавказі, на Волзі і в Сталінграді. Тому жодна ейфорія неприпустима.

Росія зараз проводить приховану мобілізацію, яку їй все важче приховувати. Вони збираються призвати близько 60 тисяч резервістів із різних регіонів, які налаштовані досить агресивно. Тобто вони все ще переконані у власній перемозі. Ця переконаність зокрема базується на тому, що вони живуть в абсолютно викривленому уявленні та спотвореному інформаційному просторі. Але ця переконаність існує, і вона може слугувати мотивуючим фактором. На це нам треба зважати.

Те, що у противника розбита значна частина ударних угрупувань, техніки, – це добре. Але вони знімають техніку з консервації. В даному разі варто пригадати слова одного ізраїльського військового льотчика, який оцінював можливість радянсько-ізраїльської війни. Він казав, що один ізраїльський літак легко може впоратися з трьома, п’ятьма і навіть 10-ма радянськими літаками, але коли їх кількість буде 100 на одного... Перед такою кількістю найсучасніша техніка може виявитися безсилою. Тобто необхідно також зважати на кількісний фактор.

Тому зараз говорити про те, що ми покінчили з Росією і вона полишить нашу землю, поки що не доводиться. Треба розуміти, що вона володіє величезним радянським воєнним потенціалом, який може використовувати проти нас. У них навіть вилучають ручні гранати 1950-х років випуску, які можуть вбивати людей і зараз.

Рашистам вкрай потрібна хоча б якась гучна перемога. І ціну за неї вони готові платити будь-яку. Адже прийти в Україну, яку вони збиралися захопити за лічені дні, а натомість отримати по мордасам і піти з ганьбою, для них неможливо. Путін готувався до цієї війни 20 років. 20 років він накачував ідеологічно свою банду і весь той двоногий непотріб, який помилково називають Російською Федерацією. Тому, повторюю, що ні військовий, ні людський їхній потенціал ігнорувати не можна. Завдання Кремля – пред’явити хоч щось своєму зашореному, зомбованому народу. Тому вони будуть триматися за Херсон зубами, щоб хоч в якомусь місці України провести парад на 9 травня. Вони будь нищити Маріуполь, бити по Харкову, намагатися вийти на адміністративні кордони Луганської й Донецької областей.

Окремо зауважу, що сухопутний коридор до Криму в противника вже є. Маріуполь оточений, і вони його будуть нищити до тла. При цьому противник, незважаючи на майже повністю зруйновану інфраструктуру Північнокримського каналу, вже отримав певний доступ до води у Крим. Враховуючи те, що в них є пряме сполучення з Кримом через міст та сухопутний шлях півднем України, вони будуть намагатися піти далі на Миколаїв і Одесу для того, щоб повністю відрізати Україну від Чорного моря. Цей варіант я не виключаю, тим більше, що свого часу він був одним із основних – ще в 2014 році. 

Я також переконаний, що вони не залишать у спокої Київ. У них залишилися ракети, а білоруський фактор ще присутній.

Тому перший наступ противника нами частково відбитий, але до нашої перемоги ще далеко.