Путін за стабільність у Росії і дестабілізацію у світі

Євросоюзу, так само як і Україні, треба ефективно протистояти цим геополітичним амбіціям

На засіданні міжнародного дискусійного клубу «Валдай», яке цього разу проходило в Сочі, Володимир Путін виголосив свою чергову програмну промову. Зауважу, що з урахуванням оголошених у Росії уже через кілька днів пов'язаних із коронавірусом локдаунів підлабузницьки-оптимістичне вітання голови клубу, кремлівського політолога Федора Лук'янова звучало дещо дивно: «Здрастуйте, Володимире Володимировичу! Дуже раді бачити Вас знову особисто, оскільки минулого року через відомі обставини спілкувалися щільно, але через скло, і ось нарешті життя повертається назад». Очевидно, повернення життя дещо відкладається, і найближчим часом Путіну знову доведеться спілкуватися із зовнішнім світом за допомогою відеотрансляції.

Російський президент, як завжди, порадував публіку новими афоризмами: «Китайський народ мудрий, у нього багато мислителів і багато всяких цінних думок, які ми і сьогодні можемо використовувати». Це – з приводу китайської приказки: не дай Бог жити в епоху змін. Ця приказка припала Путіну дуже до душі. Для Росії відсутність змін він вважає ідеальним станом. Натомість весь інший світ, як думає Путін (точніше, як він сам хоче показати світу), глибоко нещасний, оскільки постійно стикається зі змінами. Володимир Володимирович останнім часом дуже полюбив тему глобальної зміни клімату і, намалювавши її апокаліптичні наслідки, дійшов висновку: «Будь-яке геополітичне, науково-технічне, ідейне суперництво просто в таких умовах, іноді здається, втрачає сенс, якщо його переможцям буде нічим дихати або нічим утамувати спрагу». Це в тому сенсі, що в умовах глобального потепління ніяких санкцій проти Росії впроваджувати не треба, що б вона не робила. Але, на його переконання, «міжнародні, транснаціональні теми ніколи не будуть настільки ж важливими для керівництва країн, як внутрішня стабільність».

Тут доводиться тільки дивуватися: як це західні лідери допускають у своїх країнах вільні демократичні вибори, на яких цілком можлива зміна лідера й уряду. Ось у Росії з вільними виборами давно вже розібралися! Нинішню пандемію Путін відніс до чинника нестабільності, який ще раз виявив, що «структуроутворюючою одиницею світового устрою є тільки держава». Російський президент сприймає цю обставину як можливість держави необмежено тиснути на інші структури і громадян. Ще Путін слідом за ВООЗ вважає, що у світі від коронавірусу вже померло понад 4,9 млн осіб. Боюся, що тут Володимир Володимирович надто оптимістичний, і насправді сама тільки Росія ризикує через півроку-рік наблизитися до 5 мільйонів смертей, тоді як весь світ уже сьогодні наближається до 200 мільйонів жертв пандемії.

Путін також щиро ненавидить усе і всілякі революції, оскільки боїться їх. І стверджує: «Революція – шлях не виходу з кризи, а шлях на посилення цієї кризи. Жодна революція не була варта тієї шкоди, якої вона завдала людському потенціалу». І грізно попереджає Захід: «Ми просимо тільки до нашого дому особливо не лізти». Все це, тобто намір нічого в Росії не міняти, Путін називає «здоровим консерватизмом». І ще він протиставив державний капіталізм «дикому» ринковому капіталізму, навівши приклад нинішньої енергетичної кризи в Європі. Але ця криза – швидше, наслідок саме державного капіталізму: з одного боку – обмеження поставок до Європи, зробленого цілком державним концерном «Газпром», з іншого боку – величезних державних субсидій країн Євросоюзу в «зелену енергетику», що дестабілізувало енергетичний ринок. І Путін цілком однозначно натякнув, що масштабне збільшення поставок російського газу до Європи можливе лише після пуску «Північного потоку-2» на повну потужність. Це явний сигнал майбутньому коаліційному уряду Німеччини – щоб і думати не сміли забороняти або обмежувати ПП-2!

Путін явно ностальгує за СРСР. Він пов'язав із Радянським Союзом такі цінності, як «властивий нашим народам патріотизм», «верховенство духовності над матеріальним», а також сімейні цінності. Але насправді всі ці цінності були присутні і в царській Росії, і в десятках інших країн світу, тож ні про яку їх радянську унікальність говорити не доводиться. А ще Володимир Володимирович породив чудове історичне відкриття: «Росія, коли розширювала свої території, ніколи не ставила у скрутне становище тих людей, які вливалися до складу єдиної Російської держави». Не ставила, а просто час від часу винищувала деяку їх частину, будь то малі народи півночі або сходу Сибіру, китайців і маньчжур на Далекому Сході чи жителів Центральної Азії і Кавказу.

Торкаючись ситуації в Афганістані, Путін, нехай стримано, але похвалив талібів: «На жаль, там зберігається присутність угруповань, зокрема ІДІЛ, є вже жертви серед руху «Талібан», який у цілому – ми бачимо ці приклади – намагається якось усе-таки позбутися цих радикальних елементів. Для нас – і для Росії, і для Китаю – дуже важливо. Для того, щоб нормалізація ситуації відбувалася належним чином і потрібними темпами, звичайно, потрібно допомагати Афганістану відновлювати економіку, тому що інша важлива проблема – це наркотики: 90 відсотків опіатів, як відомо, на світовий ринок надходить саме з Афганістану. А якщо грошей не буде – куди їм діватися? Звідки і як вони будуть фінансувати соціальні питання?» З цього пасажу можна зрозуміти, що Кремль готовий був би співпрацювати з талібами, поклавши при цьому тягар економічної допомоги Афганістану на інші країни, перш за все на Євросоюз і США, оскільки «основну відповідальність за те, що там відбувається, несуть ті країни, які там воювали 20 років. І перше, що вони повинні були б зробити, на мій погляд, – потрібно розморозити афганські авуари і дати можливість Афганістану вирішувати соціально-економічні завдання першорядної важливості». При цьому президент Росії визнав факт співпраці з талібами російських спецслужб: «А ми зі свого боку – там є і конкретні великі проекти, які можна реалізовувати, є і питання, пов'язані із забезпеченням внутрішньої безпеки, наші спеціальні служби в контакті перебувають із відповідними структурами в Афганістані». Тут явно йдеться не про економічні проекти. А заодно Путін похвалив і президента Джо Байдена: «Він правильно зробив, що вивів війська з Афганістану». Адже тим самим шлях до Афганістану виявився відкритий для Росії, зокрема для її спецслужб, не кажучи вже про специфічний сигнал американським союзникам, що на Америку не можна занадто покладатися.

Що ж стосується України, то дуже грізно звучать путінські слова про те, що «легальними способами українському народові не дають і не дадуть сформувати такі органи влади, які б відповідали безпосередньо інтересам українського народу». Таким чином він обґрунтовує право Росії на втручання у справи України, аж до військової інтервенції. Путін уже і привід для неї назвав: нібито відбувається наближення військової інфраструктури НАТО до російських кордонів, зокрема в Україні.

Після поспішного і безладного відходу США і їх союзників з Афганістану і в умовах нинішньої енергетичної кризи в Європі Путін почувається якщо не переможцем, то принаймні такою людиною, яка може диктувати Європі й Україні свої умови врегулювання багатьох проблем, що виникли з того хаосу, виникненню якого Кремль сам неабияк сприяв. І Євросоюзу, так само як і Україні, треба навчитися ефективно протистояти цим геополітичним амбіціям.