Послання Путіна в минуле

Чи наважиться Москва на аншлюс Білорусі та анексію окупованої частини українського Донбасу?

Цей тиждень буде насичений на події, від яких залежить як розвиватиметься ситуація із загостренням на південно-східному фланзі України через накопичення російських військ біля нашого кордону та на окупованих територіях.
   В понеділок відбулася зустріч радників лідерів країн «нормандської четвірки», де мали узгодити позиції сторін щодо кластерів (послідовне виконання Мінських домовленостей), які були розроблені французькою та німецькою сторонами, а Україна і Росія повинні представити свої доповнення. На момент підготовки номера інформації про результат переговорів ще не було.
   В цей же день глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель обговорив з міністрами закордонних справ Євросоюзу ситуацію на кордоні України щодо розгортання російських військ. Перед зустріччю Боррель заявив: «Ситуація вкрай небезпечна. Ми закликаємо Росію відвести її війська від українського кордону».
    Втім, Москва не збирається цього робити, навпаки, вона продовжує підвищувати ставки і нарощувати напругу. Днями Кремль перекинув в Чорне море 15 кораблів Каспійської флотилії, а до цього під приводом військових навчань оголосив про закриття до жовтня 2021 року частини акваторій Чорного моря в напрямку Керченської протоки для військових кораблів та державних суден інших країн.

Паралельно розгортається дипломатична війна. Москва реагує «понад норми» на всі кроки, які застосовують у відповідь проти неї окремі країни, виходячи з агресивних та злочинних дій Росії. Якщо США в рамках нещодавніх санкцій вислала 10 російських дипломатів, то Кремль не просто вислав 10 американських дипломатів у відповідь, а заборонив посольству США наймати на роботу російських громадян. Якщо Чехія через організацію Росією вибуху 16 жовтня 2014 року на складах озброєння у східній частині країни вислала 18 співробітників російських спецслужб, то Москва у відповідь вислала 20 чеських дипломатів, плюс зажадали обмежити прийом на роботу російських громадян. Якщо МЗС Польщі оголосило трьох російських дипломатів персонами нон ґрата, то Москва заявила, що вишле п’ятьох польських дипломатів.

В рамках цієї ж «дипломатичної війни» ФСБ РФ затримала генерального консульства України Олександра Сосонюка нібито за отримання закритої інформації з баз даних правоохоронних органів і ФСБ, заявивши згодом що його перебування в Росії «небажане». У відповідь МЗС України вимагає від старшого дипломата посольства Росії в Києві залишити територію України.  

Наступна важлива подія, яка може привідкрити плани Кремля — це звернення Владіміра Путіна до Федеральних Зборів РФ, яке заплановане на 21 квітня. В контексті останніх подій по відношенню до України існують різні прогнози, зокрема йдеться про те, що мовляв керівництво маріонеткових «ДНР» та «ЛНР» розробляло три варіанти звернення до Путіна: з проханням або надати військову допомогу, або визнати незалежність «республіки», або прийняти її до складу РФ. Якщо відповідні сценарії існують, то, звичайно, всі вони писалися в Москві, а не в Донецьку чи Луганську. І, звичайно, це повне і остаточне порушення Мінських угод, які Росія і так ніколи не виконувала.

Голова комітету ВР з питань зовнішньої політики та член української делегації в ТКГ Олександр Мережко вважає, що Путін може спробувати зарезервувати за собою можливість використовувати військову силу, щоб розширити поле своїх можливостей. Варіанти з анексією ОРДЛО або визнанням «незалежності» псевдореспублик нардеп вважає менш імовірними. Адже це означатиме автоматичний вихід РФ з Мінського процесу і, як мінімум, нові санкції. «Може бути так, що Путін попросить дозвіл, і Рада федерації дасть цей дозвіл на використання військ, щоб у Путіна був такий козир для залякування і тиску на Захід і на Україну. Але це не означає, що він цим скористається», — сказав Мережко (rbc.ua).

Ситуацію загострюється тим, що спікер Ради федерації Валентіна Матвієнко вже заявила, що послання Путіна вимагатиме «швидкого початку реалізації, а також коригування планів роботи законодавців». Тому вже на 22 квітня збереться Рада палати Ради федерації, а на наступний день відбудеться і її пленарне засідання. Саме цей орган за запитом президента дає формальний дозвіл на використання російських військ за кордоном, як це було в березні 2014 року, коли Кремль захопив Крим.

«Президенту РФ вдається прив’язати хід історії до свого особистого умонастрою. Принаймні, йому так здається, — пише у ФБ політтехнолог Олег Постернак. — Тому результат рефлексії дій Путіна вимагає аналізу його поведінкових патернів і повної кон’юнктури до моменту події. Анексія ОРДЛО як наслідок краху мінсько-нормандського діалогу може стати провокативним викликом для влади в Україні, підбурюванням реваншистських настроїв в ЗСУ і викликати бурління частини політичної еліти. Цей хід Путіна в шаховій партії вимагатиме дзеркального ходу від Зеленського. Якщо Зеленський наважиться на мілітаристську відповідь — то це один сценарій (підтекст — гаряче протистояння, однак, як ви розумієте, воно буде стримуватися нинішніми прикордонними маневрами Кремля), якщо Зеленський повторює Турчинова і Порошенко і не воює за анексовані території — це інший сценарій. Теоретично можливий «гібридна відповідь», що поєднує в собі якийсь візуально сильний крок, але без провокування навали військової могутності РФ. Якщо до цього справді йде, то українській владі слід негайно приступати до комунікативної війні за домінування державного бачення у внутрішньому порядку денному».

Пішовши на кардинальне загострення ситуації, включаючи інформаційний, дипломатичний, воєнний фронти, Москва як мінімум намагається вирішити для себе три завдання. Перший — внутрішнього мобілізаційного характеру, коли вона намагається посилити чекістський режим, остаточно зачищаючи опозицію і не допускаючи ніяких протестів, особливо перед майбутніми думськими виборами. Другий — питання України, яку в Москві не сприймають як незалежну країну, а українців як окремий народ, відповідно вже роками роблять все, аби знищити нашу державність. Третій — геополітичний вимір, де Путін в черговий раз перевіряє на міцність Захід, зокрема нову американську адміністрацію Джо Байдена, вимагаючи щоб з Росією (тобто з злочинцем) говорили на рівних і визнали її так звані зони впливу.

Україна має бути готовою до будь-яких сценаріїв розвитку подій. Воєнно-політичне керівництво країни переконує суспільство, що все під контролем: розроблені різні варіанти реакції на будь-які дії агресора. Чи дійсно це так? І на що зрештою може наважитись Кремль?

«ПРОТЯГОМ СЕМИ РОКІВ ЗРОБЛЕНО БАГАТО ДЛЯ УКРІПЛЕННЯ АРМІЇ, АЛЕ НЕДОСТАТНЬО»

Денис КАЗАНСЬКИЙ, журналіст:

— Як будуть розвиватись події знає лише російське керівництво, адже від нього залежить перспективи можливості ескалації, бо Кремль є її джерелом. Тому, на жаль, аналітикам часто доводиться лише здогадуватись про плани Путіна, хоча його агресивні наміри очевидні. Відсутність конструктивну — це показова поведінка російської сторони, в тому числі і на переговорах в Мінську. Вимоги Росії з самого початку не можуть бути виконані, тому немає жодного просування в дипломатичному секторі. І Росія нервує, адже їй не вдається схилити до так званого миру на своїх умовах. Тому їй залишається лише шантаж і погрози. Це єдина мова якою вони звикли користуватись. Тим більше, РФ бачить, що Україна почала активно себе поводити, зокрема, стосовно діяльності «п’ятої колони». Це не може не дратувати Москву.

Але залишається питання до наших правоохоронних органів та в цілому влади — чому той же Медведчук і не лише він досі на свободі? Більш того, вони активно діють та впливають, не зважаючи на закриття їхніх телеканалів та інші санкції. Виходить, що на словах їх звинуватили в серйозних злочинах, а на ділі дії проти них носять обмежений характер. Взагалі подвійне ставлення до тих, хто відкрито представляє в Україні інтереси і наміри Кремля викликає щонайменше подив. Звичайно, протягом семи років зроблено багато для укріплення армії, але недостатньо, якщо оцінювати нашу обороноспроможність в нинішніх реаліях. Це вкрай важливий аспект в ситуації, яка в будь-який момент може обернутись активними військовими діями. Але і російська армія не настільки потужна, як її намагається представити Росія. Якщо порівнювати її армію із західними військами, то безумовно якісна перевага буде за останніми.

Важливо, що президент Зеленський дотримується державницьких позицій, артикулюючи відповідні меседжі на міжнародній арені. Росія проти того, щоб до існуючого формату переговорів долучались інші сторони, вона не хоче зміни нормансько-мінського формату. З іншого боку, необхідна активна позиція Заходу, наприклад, Україні треба надати, як мінімум, ПДЧ. Звичайно, зараз нас до НАТО не приймуть, але треба бачити, що є реальних рух і реальна підтримка нас в цьому напрямку. Зауважу, що якщо б протягом багатьох років на постійній основі звучали відповідні слова і демонструвалась відповідна позиція щодо місця України в ЄС та НАТО, то Росія просто не наважилася б піти на нас війною. Російської армії немає там, де країни, в тому числі невеликі за розмірами, чітко відстоюють свою прозахідну позицію.

«РОСІЯ РОЗГЛЯДАЄ СЦЕНАРІЙ ВТЯГУВАННЯ БІЛОРУСІ У ВІЙСЬКОВИЙ КОНФЛІКТ З УКРАЇНОЮ»

Алєсь ФРАНЦЕВИЧ, координатор білоруського кризового центру (м. Львів):

— Лукашенко заявив, що прийняв для себе важливе рішення і готовий оприлюднити Декрет. Звернемо увагу на достатню складну комбінацію з арештами розмов про начебто військовий заколот в Білорусі. Вся ця комбінація, яка на сто відсотків писалась на Луб’янці і має стосунок до ФСБ, може призвести до повної інтеграції Білорусії і Росії в рамках Союзної держави. Звичайно, Лукашенко влаштовує Кремль і буде все зроблено, щоб він залишився при владі. Спецслужби Росії і Білорусі працюють у повній взаємодії. Тобто, якщо щось зараз відбудеться, то воно відбудеться в ракурсі «рятування Білорусі» від чогось небезпечного в особі «фашизму» чи чогось подібного.

Росія, на мою думку, розглядає сценарій втягування Білорусі у військовий конфлікт з Україною. І Україна вірно робить, що передбачає такий варіант розвитку подій. Росія не втратить можливості використати будь-яку провокацію для цього. Самі білоруси цього звичайно не бажають і воювати не будуть. Тому, якщо це станеться, то буде відбуватись по сценарію, як я вже сказав, якоїсь провокації під приводом боротьби з «фашистською хунтою». На сьогодні в зв’язку із серпневими подіями в Білорусі, коли навіть люди, які були одурманені пропагандистською машиною, побачили справжнє обличчя Кремля, ставлення до поведінки Росії інше. Багато хто прозрів. Тепер вони бачать, що Крим насправді український, що його анексія і окупація Донбасу, як би не старались російські пропагандисти, відбулась злочинним чином в супроводі із брехнею в ЗМІ. Сама ж нелегітимна білоруська влада дуже боїться санкцій. ЄС і США треба продовжувати санкційно тиснути на неї в цьому плані.


ГОЛОС З FACEBOOK

Послання Путіна в минуле

Послання Путіна в минуле

Чи наважиться Москва на аншлюс Білорусі та анексію окупованої частини українського Донбасу?

Цей тиждень буде насичений на події, від яких залежить як розвиватиметься ситуація із загостренням на південно-східному фланзі України через накопичення російських військ біля нашого кордону та на окупованих територіях.
   В понеділок відбулася зустріч радників лідерів країн «нормандської четвірки», де мали узгодити позиції сторін щодо кластерів (послідовне виконання Мінських домовленостей), які були розроблені французькою та німецькою сторонами, а Україна і Росія повинні представити свої доповнення. На момент підготовки номера інформації про результат переговорів ще не було.
   В цей же день глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель обговорив з міністрами закордонних справ Євросоюзу ситуацію на кордоні України щодо розгортання російських військ. Перед зустріччю Боррель заявив: «Ситуація вкрай небезпечна. Ми закликаємо Росію відвести її війська від українського кордону».
    Втім, Москва не збирається цього робити, навпаки, вона продовжує підвищувати ставки і нарощувати напругу. Днями Кремль перекинув в Чорне море 15 кораблів Каспійської флотилії, а до цього під приводом військових навчань оголосив про закриття до жовтня 2021 року частини акваторій Чорного моря в напрямку Керченської протоки для військових кораблів та державних суден інших країн.

Паралельно розгортається дипломатична війна. Москва реагує «понад норми» на всі кроки, які застосовують у відповідь проти неї окремі країни, виходячи з агресивних та злочинних дій Росії. Якщо США в рамках нещодавніх санкцій вислала 10 російських дипломатів, то Кремль не просто вислав 10 американських дипломатів у відповідь, а заборонив посольству США наймати на роботу російських громадян. Якщо Чехія через організацію Росією вибуху 16 жовтня 2014 року на складах озброєння у східній частині країни вислала 18 співробітників російських спецслужб, то Москва у відповідь вислала 20 чеських дипломатів, плюс зажадали обмежити прийом на роботу російських громадян. Якщо МЗС Польщі оголосило трьох російських дипломатів персонами нон ґрата, то Москва заявила, що вишле п’ятьох польських дипломатів.

В рамках цієї ж «дипломатичної війни» ФСБ РФ затримала генерального консульства України Олександра Сосонюка нібито за отримання закритої інформації з баз даних правоохоронних органів і ФСБ, заявивши згодом що його перебування в Росії «небажане». У відповідь МЗС України вимагає від старшого дипломата посольства Росії в Києві залишити територію України.  

Наступна важлива подія, яка може привідкрити плани Кремля — це звернення Владіміра Путіна до Федеральних Зборів РФ, яке заплановане на 21 квітня. В контексті останніх подій по відношенню до України існують різні прогнози, зокрема йдеться про те, що мовляв керівництво маріонеткових «ДНР» та «ЛНР» розробляло три варіанти звернення до Путіна: з проханням або надати військову допомогу, або визнати незалежність «республіки», або прийняти її до складу РФ. Якщо відповідні сценарії існують, то, звичайно, всі вони писалися в Москві, а не в Донецьку чи Луганську. І, звичайно, це повне і остаточне порушення Мінських угод, які Росія і так ніколи не виконувала.

Голова комітету ВР з питань зовнішньої політики та член української делегації в ТКГ Олександр Мережко вважає, що Путін може спробувати зарезервувати за собою можливість використовувати військову силу, щоб розширити поле своїх можливостей. Варіанти з анексією ОРДЛО або визнанням «незалежності» псевдореспублик нардеп вважає менш імовірними. Адже це означатиме автоматичний вихід РФ з Мінського процесу і, як мінімум, нові санкції. «Може бути так, що Путін попросить дозвіл, і Рада федерації дасть цей дозвіл на використання військ, щоб у Путіна був такий козир для залякування і тиску на Захід і на Україну. Але це не означає, що він цим скористається», — сказав Мережко (rbc.ua).

Ситуацію загострюється тим, що спікер Ради федерації Валентіна Матвієнко вже заявила, що послання Путіна вимагатиме «швидкого початку реалізації, а також коригування планів роботи законодавців». Тому вже на 22 квітня збереться Рада палати Ради федерації, а на наступний день відбудеться і її пленарне засідання. Саме цей орган за запитом президента дає формальний дозвіл на використання російських військ за кордоном, як це було в березні 2014 року, коли Кремль захопив Крим.

«Президенту РФ вдається прив’язати хід історії до свого особистого умонастрою. Принаймні, йому так здається, — пише у ФБ політтехнолог Олег Постернак. — Тому результат рефлексії дій Путіна вимагає аналізу його поведінкових патернів і повної кон’юнктури до моменту події. Анексія ОРДЛО як наслідок краху мінсько-нормандського діалогу може стати провокативним викликом для влади в Україні, підбурюванням реваншистських настроїв в ЗСУ і викликати бурління частини політичної еліти. Цей хід Путіна в шаховій партії вимагатиме дзеркального ходу від Зеленського. Якщо Зеленський наважиться на мілітаристську відповідь — то це один сценарій (підтекст — гаряче протистояння, однак, як ви розумієте, воно буде стримуватися нинішніми прикордонними маневрами Кремля), якщо Зеленський повторює Турчинова і Порошенко і не воює за анексовані території — це інший сценарій. Теоретично можливий «гібридна відповідь», що поєднує в собі якийсь візуально сильний крок, але без провокування навали військової могутності РФ. Якщо до цього справді йде, то українській владі слід негайно приступати до комунікативної війні за домінування державного бачення у внутрішньому порядку денному».

Пішовши на кардинальне загострення ситуації, включаючи інформаційний, дипломатичний, воєнний фронти, Москва як мінімум намагається вирішити для себе три завдання. Перший — внутрішнього мобілізаційного характеру, коли вона намагається посилити чекістський режим, остаточно зачищаючи опозицію і не допускаючи ніяких протестів, особливо перед майбутніми думськими виборами. Другий — питання України, яку в Москві не сприймають як незалежну країну, а українців як окремий народ, відповідно вже роками роблять все, аби знищити нашу державність. Третій — геополітичний вимір, де Путін в черговий раз перевіряє на міцність Захід, зокрема нову американську адміністрацію Джо Байдена, вимагаючи щоб з Росією (тобто з злочинцем) говорили на рівних і визнали її так звані зони впливу.

Україна має бути готовою до будь-яких сценаріїв розвитку подій. Воєнно-політичне керівництво країни переконує суспільство, що все під контролем: розроблені різні варіанти реакції на будь-які дії агресора. Чи дійсно це так? І на що зрештою може наважитись Кремль?

«ПРОТЯГОМ СЕМИ РОКІВ ЗРОБЛЕНО БАГАТО ДЛЯ УКРІПЛЕННЯ АРМІЇ, АЛЕ НЕДОСТАТНЬО»

Денис КАЗАНСЬКИЙ, журналіст:

— Як будуть розвиватись події знає лише російське керівництво, адже від нього залежить перспективи можливості ескалації, бо Кремль є її джерелом. Тому, на жаль, аналітикам часто доводиться лише здогадуватись про плани Путіна, хоча його агресивні наміри очевидні. Відсутність конструктивну — це показова поведінка російської сторони, в тому числі і на переговорах в Мінську. Вимоги Росії з самого початку не можуть бути виконані, тому немає жодного просування в дипломатичному секторі. І Росія нервує, адже їй не вдається схилити до так званого миру на своїх умовах. Тому їй залишається лише шантаж і погрози. Це єдина мова якою вони звикли користуватись. Тим більше, РФ бачить, що Україна почала активно себе поводити, зокрема, стосовно діяльності «п’ятої колони». Це не може не дратувати Москву.

Але залишається питання до наших правоохоронних органів та в цілому влади — чому той же Медведчук і не лише він досі на свободі? Більш того, вони активно діють та впливають, не зважаючи на закриття їхніх телеканалів та інші санкції. Виходить, що на словах їх звинуватили в серйозних злочинах, а на ділі дії проти них носять обмежений характер. Взагалі подвійне ставлення до тих, хто відкрито представляє в Україні інтереси і наміри Кремля викликає щонайменше подив. Звичайно, протягом семи років зроблено багато для укріплення армії, але недостатньо, якщо оцінювати нашу обороноспроможність в нинішніх реаліях. Це вкрай важливий аспект в ситуації, яка в будь-який момент може обернутись активними військовими діями. Але і російська армія не настільки потужна, як її намагається представити Росія. Якщо порівнювати її армію із західними військами, то безумовно якісна перевага буде за останніми.

Важливо, що президент Зеленський дотримується державницьких позицій, артикулюючи відповідні меседжі на міжнародній арені. Росія проти того, щоб до існуючого формату переговорів долучались інші сторони, вона не хоче зміни нормансько-мінського формату. З іншого боку, необхідна активна позиція Заходу, наприклад, Україні треба надати, як мінімум, ПДЧ. Звичайно, зараз нас до НАТО не приймуть, але треба бачити, що є реальних рух і реальна підтримка нас в цьому напрямку. Зауважу, що якщо б протягом багатьох років на постійній основі звучали відповідні слова і демонструвалась відповідна позиція щодо місця України в ЄС та НАТО, то Росія просто не наважилася б піти на нас війною. Російської армії немає там, де країни, в тому числі невеликі за розмірами, чітко відстоюють свою прозахідну позицію.

«РОСІЯ РОЗГЛЯДАЄ СЦЕНАРІЙ ВТЯГУВАННЯ БІЛОРУСІ У ВІЙСЬКОВИЙ КОНФЛІКТ З УКРАЇНОЮ»

Алєсь ФРАНЦЕВИЧ, координатор білоруського кризового центру (м. Львів):

— Лукашенко заявив, що прийняв для себе важливе рішення і готовий оприлюднити Декрет. Звернемо увагу на достатню складну комбінацію з арештами розмов про начебто військовий заколот в Білорусі. Вся ця комбінація, яка на сто відсотків писалась на Луб’янці і має стосунок до ФСБ, може призвести до повної інтеграції Білорусії і Росії в рамках Союзної держави. Звичайно, Лукашенко влаштовує Кремль і буде все зроблено, щоб він залишився при владі. Спецслужби Росії і Білорусі працюють у повній взаємодії. Тобто, якщо щось зараз відбудеться, то воно відбудеться в ракурсі «рятування Білорусі» від чогось небезпечного в особі «фашизму» чи чогось подібного.

Росія, на мою думку, розглядає сценарій втягування Білорусі у військовий конфлікт з Україною. І Україна вірно робить, що передбачає такий варіант розвитку подій. Росія не втратить можливості використати будь-яку провокацію для цього. Самі білоруси цього звичайно не бажають і воювати не будуть. Тому, якщо це станеться, то буде відбуватись по сценарію, як я вже сказав, якоїсь провокації під приводом боротьби з «фашистською хунтою». На сьогодні в зв’язку із серпневими подіями в Білорусі, коли навіть люди, які були одурманені пропагандистською машиною, побачили справжнє обличчя Кремля, ставлення до поведінки Росії інше. Багато хто прозрів. Тепер вони бачать, що Крим насправді український, що його анексія і окупація Донбасу, як би не старались російські пропагандисти, відбулась злочинним чином в супроводі із брехнею в ЗМІ. Сама ж нелегітимна білоруська влада дуже боїться санкцій. ЄС і США треба продовжувати санкційно тиснути на неї в цьому плані.


ГОЛОС З FACEBOOK