Південь: небезпека до Дня Незалежності

Припинення постачання води по Північно-Кримському каналу (ПКК) до незаконно окупованого Росією Кримського півострова є цілком закономірним кроком України, оскільки за міжнародними конвенціями утримання окупованих територій однозначно покладається на окупанта.

Такий підхід підтримується як урядом України, так і широкою громадськістю, що є цілком виправданим з морально-етичної точки зору, а також із суто державницьких, воєнних та економічних міркувань, оскільки окупанти не повинні отримувати від України жодних преференцій, якими б гуманітарними гаслами Москва не прикривалась би.

Ба більше, міжнародна спільнота цілком слушно не реагує на пропагандистські закиди Кремля щодо нібито навмисного провокування Україною «гуманітарної катастрофи» в Криму. По-перше, це є відвертою брехнею та маніпуляцією, оскільки Кримський півострів від природи є засушливим регіоном, а в умовах відсутності води з Дніпра він просто повертається до свого природного стану. Ніякої «катастрофи» в цьому немає. По-друге, саме Україна своїми зусиллями та працею сотень українців у другій половині ХХ століття забезпечила пристойну господарчу і економічну діяльність на півночі Кримського півострова, який за українського господарювання розквітнув, на відміну від того жахливого стану, у якому цей регіон перебував на початку минулого століття під владою росіян.

Для нашої держави перекриття ПКК має стратегічне значення — це один із суттєвих «асиметричних» важелів, яким Україна може тиснути на Москву для вирішення питання припинення російської збройної агресії саме на наших умовах. Втрата такого дієвого механізму буде непоправним збитком у боротьбі України з російською збройною агресією. Крім того, це може спричинити вкрай негативну реакцію широких верств українського суспільства, у тому числі його найбільш активної та патріотично налаштованої частини. Противник це також чудово розуміє. 

Вже тепер після семи років незаконної окупації Росією української суверенної території незаангажовані окупаційною пропагандою експерти, у тому числі міжнародні, чудово бачать, що Москва не має ані бажання, ані вміння забезпечити водою так звану «рідну гавань» без дніпровської води. Складається цілком логічний висновок, що кремлівським стратегам Крим потрібен лише як військова база, щоб потішити свої хворі геополітичні та псевдоісторичні амбіції. Крім того, російські можновладці та олігархи захопили найбільш «ласі шматки» української власності на південному узбережжі Криму, абсолютно знехтувавши інтересами місцевих жителів. А північна частина півострова взагалі не цікава окупаційній владі.

Значна небезпека для України криється у тому, що Росія може здійснити спробу силою повернути дніпровську воду на окупований Крим, оскільки після семи років окупації та абсолютної бездіяльності російської влади ситуація стає критичною, а інших способів у Кремля, фактично, не залишилось.

У цій ситуації на користь Москви грають ті обставини, що наша капітальна бетонна дамба на Північно-Кримському каналі біля адміністративного кордону Криму у районі окупованого Армянська, досі залишається недобудованою, а стік води по ПКК перекривається лише тимчасовою напівкустарною перешкодою, зведеною у Херсонській області на 16 км вище дамби силами волонтерів, місцевих жителів та громадськості. Ця тимчасова споруда з часом руйнується та вже має значні протічки. Її остаточне руйнування (у тому числі силами російських диверсійних груп або приховано залученими російською стороною особами), призведе до відновлення току дніпровської води через недобудовану дамбу безпосередньо на окуповані території Криму. Навіть за вкрай поганого стану інфраструктури ПКК південніше м.Армянськ та втрати значних обсягів води, сам факт такого розблокування подачі води в Крим матиме гучний пропагандистський ефект для Москви та дуже негативний момент для української влади. 

У таких обставинах Києву доведеться терміново припинити роботу Таврійської насосної станції (район Нової Каховки) — початкової гідротехнічної споруди, що наповнює ПКК водою із Каховського водосховища на р.Дніпро, бо іншого способу перекрити воду на цій ділянці ПКК не існує (решта насосних станцій ПКК розташовані на окупованій території). Після цього необхідно буде або відновлювати зруйновану, або зводити нову тимчасову перешкоду у районі адміністративного кордону Криму, що потребуватиме часу та додаткових зусиль, але все одно не вирішить цю проблему на системному рівні. Крім того, може виникнути дефіцит водних ресурсів для господарств Херсонської області, що ускладнить соціально-економічну ситуацію та призведе до дестабілізації громадсько-політичної ситуації у регіоні.

З точки зору РФ руйнування дамби у Херсонської області також не вирішує проблему подачі води — для повноцінного відновлення роботи ПКК необхідно оволодіти районом Нова Каховка та частиною Херсонської області, що є можливим лише за умови проведення відкритої воєнної наступальної операції вздовж русла ПКК із взяттям під контроль ряду мостів через р.Дніпро (дамба Каховського водосховища та мости у Херсонській області), а також ізолюванням морського району Чорного моря як мінімум від мису Тарханкут (Крим) до району м.Очаків (Миколаївська область). При цьому необхідною умовою для Росії стане сковування сил і засобів України у районі проведення ООС для унеможливлення нашого маневру військами у район ПКК — тобто одночасне загострення ситуації відбуватиметься й на Донбасі, а також на російсько-українському кордоні. При цьому не виключається введення угруповання російських військ до Білорусі (під виглядом спільних навчань) з метою створення загрози для України з півночі та розпорошення уваги сил і засобів сектору безпеки і оборони нашої держави.      

Така воєнна операція є цілком ймовірною та можливою, з урахуванням наявного потенціалу Південного та Західного військових округів ЗС РФ та з’єднань і частин повітряно-десантних військ і морської піхоти Росії. Від такої операції наразі Москву стримують лише політичні чинники, у тому числі аналіз співвідношення можливих недоліків та переваг від таких дій та поточна політична і воєнно-стратегічна обстановка.

Нарощування угруповання російських військ у прикордонні України та в окупованому Криму, яке було проведено у лютому-березні поточного року, стало для Кремля своєрідною «генеральною репетицією» власних військових спроможностей зі створення ударного угруповання проти нашої держави, а також тестуванням реакції української влади та суспільства і міжнародної спільноти на реальну військову активність РФ проти України.

Немає сумнівів у тому, що відповідні висновки з весняного «загострення» довкола України будуть зроблені у Кремлі, а сама операція із захоплення ПКК («з примушення України до припинення геноциду») може бути проведена наприкінці літа — початку осені поточного року, приводом для чого стане реально критична ситуація з кримською водою, що очікується саме у липні 2021 року.

Звинувативши Україну у «геноциді» мешканців Криму, висунувши ультимативні вимоги щодо подачі води, Росія може розпочати військову операцію традиційно у серпні (на 30-річчя Незалежності, оскільки В.Путін має слабкість прив’язуватись до символічних дат, а також для зриву початку функціонування міжнародної ініціативи «Кримська платформа»). У Кремлі будуть також враховувати результати цьогорічного саміту НАТО у червні ц.р. у Брюсселі (де для України можуть бути певні позитивні результати), та стратегічні переговори по лінії Байден-Путін. Крім того, до серпня 2021 року може остаточно прояснитись ситуація довкола проєкту «Північний потік-2» (не виключається його добудова, що, втім, малоймовірно).

Фоном військової активності РФ та цілком легітимного маскування процесу підготовки військової операції РФ і створення ударного угруповання військ проти України стане проведення масштабного російсько-білоруського стратегічного навчання «Запад-2021» (активна фаза — вересень ц.р.) поблизу українських кордонів. Традиційно з 1 червня розпочнеться безпосередня підготовка навчання, а російські війська зосереджуватимуться у оперативних районах вже у липні-серпні. До 24 серпня війська для проведення навчання вже будуть розгорнуті на полігонах, а техніка й так залишена — наприклад, на полігоні «Погоново» у Воронезькій області.    

Саме на День Незалежності України (точніше, ввечері 23 серпня) у 2014 році Росія вперше, особливо не ховаючись, ввела свої регулярні підрозділи на територію нашої держави, що призвело до Іловайської трагедії та втрати успішної ініціативи українських військ у районі Саур-Могили (завершувалось оточення м.Донецьк, що майже однозначно вело до закінчення АТО). Окупація Криму була проведена угрупованням, яке було заздалегідь створене на півдні Росії, нібито, для охорони зимової Олімпіади — 2014 у Сочі.

Путін все пам’ятає. Він просто вичікує вікно можливостей остаточно «решить украинський вопрос» і таке вікно може виникнути восени ц.р.

Кримська вода (навіть сама загроза силового вирішення) може стати предметом торгу для Кремля як з точки зору вирішення своїх інтересів довкола врегулювання на Донбасі у потрібному для РФ варіанті та на їх умовах, так і у більш стратегічних питаннях — «Північний потік-2», санкції, Україна-НАТО і т.д. у діалозі зі США. Кремлю будуть потрібні аргументи.