Операція «Признай Крым!»

Як Кремль змушує Лукашенка визнати український півострів російським

Як би не старалися в Москві закрити «кримське питання» і змусити світ визнати півострів частиною Росії, все закінчується пшиком. А інакше і бути не може. По-перше, це очевидна окупація і анексія частини сусідньої держави України, яка відбулася за допомогою військової спецоперації і всупереч міжнародному праву. Колись в 1938 році саме так нацистська Німеччина на чолі з Гітлером анексувала Судетську область Чехословаччини. Мукання представників путінського режиму про те, що це вибір самих кримчан, хай споживають російські піддані, бо саме на них воно і розраховане. Адекватні і цивілізовані громадяни інших країн сприйняти такий злочин не можуть.

По-друге, у Кремля немає реальних союзників. Точніше вони є, але це коло обмежується коротким переліком тих країн, які є такими ж авторитарними і безправними як сама Росія, або ще гірше. В пристойній компанії ці країни завжди згадують як найбільш проблемні і відсталі – Сирія, Афганістан, Судан, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Північна Корея. Саме ці країни і є друзями Москви по нещастю, які через особливі обставини і тиск Кремля були змушені визнати Крим частиною Російської Федерації. Є, правда, в цьому переліку ще одна країна, яка знаходиться не десь там в Азії, Африці чи Латинський Америці, а в самій Європі, поряд з Україною. І ця країна –  Білорусь.

Офіційно Мінськ не визнав Крим російським, але чинний самопроголошений режим Лукашенка, будучи дуже близьким до путінського, постійно заграє і спекулює на цій темі. «Бацька» начебто намагається зберегти самостійність, демонструючи всім відсутність остаточного рішення по Криму в юридичній площині. Але робити йому це все складніше і складніше. Після подій річного давності, коли режим силою і кров’ю придушив повсталих проти нього білорусів, Лукашенко загнав себе у вузький коридор. Через непомірну жагу до влади і злочини проти власного народу він відвернув від себе цивілізований світ, однак привернув увагу і ще більшу любов «братньої» Росії.

Бігаючи постійно по допомогу в Москву, Лукашенко фактично позбавив себе можливостей для маневрів. Інтеграція між Республікою Білорусь і Російської Федерацією в рамках так званого «союзного государства» перетворюється на повзучий аншлюс Білорусі. Так само як це було в тому ж 1938 році, коли відбувся аншлюс Австрії нацистською Німеччиною. Москва тільки і рада злочинам Лукашенка, бо так легше загнати його в глухий кут і провести коридором, який має закінчитися поглинанням Білорусі. В таких умовах «бацьке» доводиться видумувати всілякі словесні конструкції, аби не прогнутися, але і не відмовити Москві. «Коли Білорусь Крим визнає? Я відповідаю публічно: коли останній олігарх у Росії визнає Крим і почне постачати туди продукцію. За мною не заіржавіє», – заявив він нещодавно.

Аби Лукашенко швидше прийняв остаточне рішення по Криму, Кремль використовує свої важелі тиску, зокрема в самій Білорусі. Проблем з цим немає, бо російські спецслужби давно і глибоко інкорпоровані як в державні, так і в суспільні структури РБ. На початку жовтня до окупованого Криму навідалися так звані громадські діячі з білоруського руху «Признай Крым!». Сама назва вже свідчить про мету «борцунів», які активізувалися влітку цього року. Все почалося з начебто закликів «громадській діячів» до політичних і громадських кіл в Білорусі підтримати визнання окупації півострова. Далі була прийнята спільна резолюція щодо необхідності офіційного визнання Криму російським. Причому аргументують це «активісти» тим, що Лукашенко начебто зобов'язаний діяти відповідно до принципів «союзного государства».

Хто ці «діячі»? Наведемо деякі прізвища і умовні організації. Це Артем Агафонов, ГО «Гражданское согласие», який з 2014 року підтримує агресію Росії проти України і визнання «кримського референдуму». Андрій Лопацький, який є головою так званого «землячества крымчан» в Білорусі. Валерій Драко, який керує російською акцією «Безсмертный полк» у Білорусі. Василь Зеликов, який ще у 2014 році писав листа Лукашенку про необхідність визнання «ДНР». Валерій Перевощиков, який очолює військово-патріотичний комплекс «Патріот» і у 2020-му виступив співорганізатором листа до Путіна про надання підтримки кандидатам-прихильникам об’єднання Росії і Білорусі. Це неповний перелік тих, хто, скоріше, і виконує російські завданні в Білорусі. До речі, всю цю інформацію про «активістів» можна знайти з відкритих джерел в інтернеті. 

Для чого ж вони приперлися в Крим? А там псевдоделегати повідомили про ініціювання збору підписів за визнання Лукашенком Криму в складі Російської Федерації. «Домагаючись офіційного визнання Криму на найвищому рівні, ми тим самим добиваємося зближення наших країн. Ми вже почали в Білорусі збір підписів громадян під закликом визнати Крим керівництвом нашої країни. Люди охоче ставлять свої підписи, повністю поділяючи наші погляди. Незабаром ми плануємо зробити те ж саме і на території Криму», - цитує «Комсомольська правда» Агафонова. До речі, сайт якої нещодавно заблокували в Білорусі, а її журналіста Геннадія Можейка запроторили в СІЗО – за те, що він написав матеріал про вбитого співробітниками КГБ Білорусі айтішника Андрія Зельцера.

Але і це не все. Паралельно з кримськими подорожами гостей з півночі, в мінському «Будинку Москви» 7-8 жовтня пройшла конференція-презентація економічного та туристичного потенціалу Криму. Як написав Sputnik Білорусь, «в ній беруть участь представники законодавчої та виконавчої влади Білорусі і Кримського півострова». Не будемо далі вдаватися в подробиці всіх цих подій, бо саме так виглядає спецоперація росіян на білоруській території та в окупованому Криму, зокрема руками самих білорусів. Очевидно, Кремлю конче потрібно чимось відповісти на дії української влади, яка серйозно актуалізувала питання півострова за допомогою ініціативи «Кримська платформа». А інших важелів впливу, окрім як примушення своїх сателітів, хоч Лукашенко ще пручається, до потрібної Москві позиції, у путінського режиму немає. Тут або корупція, або сила – тим, чим, власне, і відома Росія на весь світ.