Неврегульована паспортизація

В Україні непоодинокими стали скандали з наявністю паспорта країни агресора у високопосадовців. Після початку російсько-української війни, окупації частини території України питання наявності громадянства РФ у вищих посадових осіб мало начебто залишитись у минулому. До 2014-го року навіть міністри, безпосередньо пов’язані з оборонним сектором, тримали при собі паспорти Росії, куди зрештою вони і втекли. Але, виявляється, і сьогодні не лише чиновники середньої ланки, а й у міністерствах є особи в яких із Володимиром Путіним є багато чого спільного, зокрема, громадянство. Ба більше, вся країна могла спостерігати, як голова держави демонстративно міг особисто вручити і забрати паспорт громадянам інших держав за власними вподобаннями або розчаруваннями.

Що тоді казати про фактично безправних громадян України, які не по своїй волі залишилися на своїх рідних, але окупованих землях? Нагадаємо, що цього року перед виборами в Державну Думу РФ окупаційні адміністрації так званих «ЛНР» і «ДНР» здійснили масову паспортизацію місцевого населення надавши громадянство країни агресора мешканцям окупованих територій. У такий спосіб паспорти Російської Федерації на цих землях дали змогу правлячій путінській партії «Єдіная Росія», яка організовувала виборчий процес, забезпечити собі додатковий відсоток голосів. Доказом прямої належності згаданих окупаційних адміністрацій до правлячої кремлівської партії є нещодавній вступ до неї ватажків «ЛНР» і «ДНР» - Леоніда Пасічника і Дениса Пушиліна.

Можна багато дискутувати про сам інститут громадянства, права й обов’язки особи, яка має український паспорт, але очевидним є факт правової плутанини і маніпуляцій у цій темі. Зокрема відкритим залишається питання ідентифікації наявности громадянства іншої країни в громадянина, який навмисне скриває цей факт. У нашій країні для такої ідентифікації фактично потрібне або розслідування спецслужб, або випадковість, коли такий громадянин офіційно «засвітить» другий паспорт у офіційному житті (наприклад, вимушено звернеться до відповідного консула за кордоном), що буде зафіксовано українськими органами. Не будемо також забувати, що фактично на території України є багато осіб, які мають ще й фейкові «паспорти» згаданих псевдореспублік. Ці «документи», безумовно, не мають ніякої ваги ні в Україні, ні в світі. Ба більше, вони навіть у Росії далеко не завжди визнаються як повноцінний Ausweis. Але вже є багато осіб, які досягли повноліття, і які іншого документа, який підтверджує їхню особу і громадянську належність, не мають. пряму дорогу до отримання російського громадянства на території України.

Отже, питання врегулювання цієї ситуації в нашій країні є нагальним. Ба більше, виявляється, що наявність паспорта інших країн у деяких держпосадовців є секретом полішинеля. Саме тому тема множинного громадянства в стінах парламенту «буксувала» всі роки відновленої незалежності.

Нещодавно Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради п’ять законопроєктів, пов'язаних із громадянством. Зокрема до парламенту подано проєкт закону «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України», що покликаний забезпечити правову визначеність ставлення держави до українських громадян, які мають громадянство (підданство) інших держав. У своїх ініціативах Президент пропонує, щоб громадянство України надавали у разі народження в Україні, внаслідок прийняття чи відновлення в громадянстві, всиновлення та з інших підстав, передбачених міжнародними договорами. До громадянства України не приймають тих, хто скоїв злочин проти людства, засуджених за скоєння тяжкого злочину, і тих, чиї дії утворюють загрозу національній безпеці України. Народні обранці, політики, претенденти на посади з доступом до держтаємниці та керівники стратегічних держоб'єктів зазначали в декларації наявність громадянства інших країн, а за приховування цієї інформації несли кримінальну відповідальність. У руслі останніх подій, коли найвищі посадові особи мають не просто громадянство інших країн, а громадянство країни агресора, остання ініціатива звучить особливо актуально.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«У такий спосіб ми врегулюємо питання, які стосуються подвійного громадянства, - сказав Володимир Зеленський. - Цінність громадянства України має зростати: український паспорт повинен бути запорукою вільного й безпечного пересування по світу, а українець має почуватися захищеним у будь-якій країні й знати, що на сторожі його прав та інтересів стоїть його держава».

Разом з тим минулого тижня депутати Олег Дунда (член депутатської фракції політичної партії «Слуга народу») і Владислав Поляк (член депутатської групи «Довіра») зареєстрували альтернативні президентським законопроєкти «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України» (№ 6368-1) та «Про запобігання та протидію загрозам національній безпеці України в сфері громадянства» (6369-1). Автори депутатської ініціативи вважають президентські законопроєкти досить категоричними, що ускладнить голосування за них.

«На жаль, держава тридцять років щодо цієї теми засовувала голову в пісок, робила вигляд, що вона нічого не помічає, і ми тепер маємо серйозну плутанину, - коментує «Дню» народний депутат України Олег ДУНДА. – Як наслідок ми мали міністрів із російськими паспортами, які працювали на державу агресора. В нас є велика практика того, що людина приїздить в Україну, отримує український паспорт, працює тут рік і полишає нашу територію з українським громадянством. Ця проблема в тому, що законодавчо ми цього не врегулювали і не поставили запобіжники.

Кажучи про проблеми з громадянством слід визнати кілька фактів від яких треба відштовхуватись. У нас в Україні за експертними оцінками близько 4 млн українських громадян мають множинне громадянство. З них трохи більше як 2 млн мають російське громадянство. З цього ми маємо виходити, адже подвійне громадянство в нас не заборонене. Воно в нас неврегульоване. Тому кожна людина вирішувала це питання на свій власний розсуд. Відповідно ми не можемо заборонити, забрати українське громадянство або накладати санкції на 4 млн наших громадян. Це просто нереально. У такий спосіб ми пропонуємо наступне. Врегулювати законодавство з огляду на те, що ми маємо збройну агресію РФ проти України й окупацію наших територій, де мешкають українські громадяни. Друге – ми маємо лібералізувати законодавство відповідно до світової практики в тому вигляді, що треба визнати вже отримане громадянство інших країн створивши облік таких громадян. Крім того таким особам ми маємо дозволити обиратись, але таким чином, щоб виробці знали за кого вони голосують, знали, що конкретний громадянин має подвійне або потрійне громадянство. Але ті, хто має подвійне громадянство як мінімум на найближчих десять років не повинні мати право обіймати вищі посади в державі. Адже коли йдеться про сесійну залу, то тут усе колегіально і публічно. Зрештою цих людей обирає народ голосуванням. Щодо топових посад, то там рішення приймаються одноособово за закритими дверима і народ не може знати істинні мотиви таких призначень.

Окрема історія з російськими паспортами. Російські паспорти використовуються Москвою насамперед для впливу на сусідні держави через політичну систему, громадські організації тощо. Тому ми пропонуємо визнати, що до того часу поки в нас Російська Федерація є державою агресором, люди, які мають громадянство ще й цієї країни, є заручниками. Якщо ти маєш паспорт РФ, то тебе щось з нею пов’язує – або сім’я, або робота, або майно. У такий спосіб російський паспорт є важелем впливу на таких громадян. До того, поки такі важелі впливу існують, необхідно тимчасово припинити для них виборче право. Таким чином ми виведемо їх із стану заручників, і Москві не буде сенсу видавати такі паспорти та тиснути на них. Але, повторюю, це тимчасовий запобіжник до того часу поки Російська Федерація є державою агресором. Такий досвід є в світі і він передбачений згідно з Конвенцією ООН політичних прав і свобод. У ній передбачається разі проведення згаданої лібералізації законодавства, до окремих прошарків суспільства можна застосовувати відповідні запобіжники.

Навіть країни Балтії, в яких завжди дуже жорстка була позиція щодо подвійного громадянства, йдуть до вирішення питання лібералізації законодавства в цій сфері. Зауважу, що країни Балтії одразу після відновлення своєї незалежності, розуміючи, що Росія є країною агресором, запровадила жорсткі запобіжники, чого не зробили ми. Але нині держава просто не може не реагувати на об’єктивно існуючі речі і не може їх не помічати. Все одно громадяни самі вирішуватимуть на свій розсуд чи прагнуть вони отримати громадянство тієї чи іншої країни. Тож краще цей процес фіксувати і регулювати».

За словами ініціаторів згаданих альтернативних до президентських законопроєктів їх філософія полягає в запровадженні балансу в питаннях легалізації, заборон і безпеки. Згадані законопроєкти передбачають, що громадяни України, які мають іноземне громадянство (підданство) можуть бути обраними до місцевих рад будь-якого рівня і до Верховної Ради, однак вони обов’язково в своїх агітаційних матеріалах мають вказати своє іноземне громадянство, адже виборці повинні знати, за кого вони голосують. І приймати рішення, знаючи про всі іноземні громадянства кандидатів.

Таким чином, по-перше, слід визнати той факт, що вагомий відсоток українських громадян уже мають громадянство інших країн. По-друге, необхідно зробити максимально відкритим доступ до інформації про таке громадянство щодо осіб, які беруть участь у державотворчих процесах із відповідним правовим регулюванням ступеню їхнього впливу на них. Але відкритим залишається питання можливості українських спецслужб розслідувати факти укриття наявності громадянства інших держав у окремих осіб та ефективности роботи механізму екстрадиції персон, які ухиляються від українського правосуддя прикриваючись іноземним підданством.