Неправова «пісня» кримського колаборанта

Як «заслужений юрист України» Григорій Демидов виправдовує окупацію і анексію півострова

Кримські засоби масової інформації не соромляться публікувати відверту брехню про Україну. Інколи вони намагаються надавати їй наукоподібну форму, інколи пробують підвести правову базу під явно сфальсифіковані докази. У вступі до інтерв’ю «Зійшлося все: Крим пішов на «ви», як його представляють, «експерта з державного права» Григорія Демидова, газета кримського парламенту приголомшує читачів каскадом брехливих тверджень: «Населенню та ЗМІ заборонено об’єктивно оцінювати і обговорювати реалії «українського» вибору 2014 року (може, й документи наведете, ким і коли заборонено? — Авт.) Інакодумці громадяни та ЗМІ зазнають санкцій, конфіскації майна, а особливо нетямущих вгомоняють штурмові загони неонацистів»... (газета, звісно, не розрізняє інакомислення від підривних спецоперацій і пропаганди, фейків про «распятого мальчика». Ба більше — робить вигляд, що не розуміє справжнього значення слова «неонацисти» і застосовує не за його значенням. — Авт.) Такою виявилася демократія по-американськи і по-європейськи. Але ні Вашингтон, ні Брюссель не вважають зміну влади на Україні в 2014-му переворотом. Тоді що це було насправді?»

«ПЕРЕВОРОТ», ЯКОГО НЕ БУЛО

А чому, власне, хтось повинен вважати події 2014 року в Україні переворотом, якщо парламент країни як був, так і залишився працювати, а президент Янукович утік з країни самостійно. Його ж ніхто не випихав силою? Навпаки, за ним навіть гналися, щоб умовити повернутися, але він тікав так швидко, що не наздогнали. Тому на його місце у відповідності до Конституції призначили виконувача обов’язків, який після виборів мирно передав владу. Вся влада в Україні була і залишилась легітимною. Ніякого «силового захоплення влади», про що говорить Демидов, не було. Хай назве політика, який захопив владу силою? Не було такого. Це окупанти змушені зараз брехати, щоб зобразити «переворот», але ж не в усіх вистачає розуму на таку брехню...

Для того, щоб «розібратися», газета і залучає Григорія Демидова. Колись у Криму його вважали серйозним правником, понад те спеціалістом з конституційного права, оскільки він брав участь у розробці всіх трьох кримських конституцій українського періоду. І хоч конституція 1998 року за його ж участі кардинально відрізнялась від двох конституцій травня і вересня 1992 року, — пройшла шлях від конфедеративної мєшковської до автономної грачівської, — але за цю роботу Григорій Демидов отримав звання заслуженого юриста України. Однак, коли відбулася окупація Криму російськими військами, Григорій Демидов став радником спікера незаконної «держради» Криму, і як конституційний юрист серед десятків дилетантів був включений до складу комісії, якій доручили розробляти вже російську конституцію. Робота, чесно кажучи, не була складною. Треба було просто взяти за зразок конституції російських регіонів, які називаються республіками, і пристосувати текст до кримських особливостей — робота, на думку серйозних юристів, ганебна, але Демидов не відмовився, більше того досі називає себе «експертом». Упорались за дуже короткий час, бо Москва вимагала якомога скоріше закріпити результати окупації, та «вхождение Крыма в правовое пространство России». От Григорій Демидов і був одним з тих, хто його туди швиденько і привів. Тому й зараз «конституційний юрист» продовжує вживати московські наративи не стільки для пояснення ситуації, скільки для свого виправдання. 

МОСКОВСЬКИЙ НАРАТИВ — «ЗОВНІШНЄ УПРАВЛІННЯ»...

Кореспондент запитує його: «Григорію Вікторовичу, з точки зору аналізу подій семирічної давності, що можна сказати про український суверенітет?» А Демидов, користуючись непрофесіоналізмом і ангажованістю журналіста, жене читачам «пургу»: «Суверенітет України давно переданий під зовнішнє управління. Жодної з цілей, заявлених організаторами перевороту 2014 року, не досягнуто. Членство в Євросоюзі і НАТО Україна не отримала...» Де ж факти? Хто, коли, яким документом передав Україну під зовнішнє управління? Чи, може, Демидов вважає, що в складі СРСР Україна не була під зовнішнім управлінням з Москви, а тільки зараз потрапила в залежність до когось? І чи можна порівняти будь-які зовнішні впливи з тим рівнем союзної кабали?

І хто саме ці «організатори перевороту»? Щодо «членства в Євросоюзі і НАТО», то це цілі, зазначені в Конституції України, а не вказані міфічними «організаторами перевороту», і вони розраховані не на один рік, і, безперечно, будуть досягнуті, хай як би Москва ставила палиці в спиці. Демидов краще б згадав, як Володимир Путін, уперше прийшовши до влади, просив прийняти Росію в НАТО, поки йому не роз’яснили, що в НАТО приймають не так. Тим паче що анексія Криму і війна Росії на Донбасі добре прискорили наше просування саме до НАТО і до Євросоюзу...

«Угода про асоціацію України з Євросоюзом не передбачає рівноправних і взаємовигідних відносин ні в політиці, ні в сфері економіки. Ринки країни відкриті для дешевих іноземних товарів. А для експорту вітчизняних Захід встановив квоти і європейські стандарти, що зробило їх неконкурентоспроможними... Соціальна сфера фактично зруйнована. Кожен отримав право виживати самостійно — за «законом джунглів»... Створені всі умови для витіснення і банкрутства українських товаровиробників та заміщення їх зарубіжними інвесторами...», — каже кримський правник.

Насправді «конституційний юрист» малює картинку не України, а Криму під окупацією. Ось де діють справжні «закони джунглів». На півострові після 2014 року значно скоротилася свобода бізнесу, в окремих сферах до половини підприємств закрилося. Аналогічна ситуація зі свободою слова і мирних зібрань, як головними показниками розвитку громадянського суспільства. В Криму сьогодні працюють у 10 разів менше неурядових громадських організацій, ніж було при Україні. Незалежних ЗМІ немає зовсім. Журналісти переслідуються як шпигуни, як наприклад, Владислав Єсипенко, фрілансер «Радіо Свобода», якого заарештували і піддали тортурам, і терористи, як десятки мусульман, що безпідставно переслідуються як учасники релігійних течій, та віряни, що сповідують ніде в світі не заборонене релігійне вчення Свідки Єгови. Це відбувається тому, що в світових рейтингах за індексом свободи бізнесу, і за індексом свободи слова та громадських організацій Україна має стабільно вищі показники, ніж Росія, а це значить, що з окупацією Криму Росією показники соціальної сфери в Криму значно погіршилися. Зрештою, кримчанам це видно і неозброєним оком — влада Криму всі сім років бідкається на продовольчу блокаду, на водну блокаду, на енергетичну блокаду, а це свідчить про одне — всі ці проблеми Росія не може вирішити без України, хоч Україна їх вирішувала успішно понад 60 років. «Конституційному юристові» варто заглянути в кримські магазини і порівняти якість товарів, які були при Україні, і нинішній російський четвертий сорт за цінами, вищими, ніж у Москві.

Дивно, але Григорій Демидов зараз піддає сумніву навіть правомірність виходу України з СРСР. Тому варто нагадати, що всі республіки мали право вільного виходу з СРСР, чим першою і скористалася Росія. 12 червня 1990 року вона оголосила Декларацію про вихід із СРСР і встановлення Дня незалежності. Що залишалось робити іншим? Інші республіки терпіли цю дивну ситуацію ще більше як рік, і лише 1991-го почався парад суверенітетів. Росія була вже незалежною від України та інших республік понад рік, однак рецидив СРСР у вигляді ДКЧП налякав усіх, і оголошення незалежності стали більш активними. Україна й усі інші держави в 1991 році вийшли з того, чого вже не існувало. 

КОСОВО — НЕ КРИМ

Григорій Демидов у кількох місцях порівнює приклади визнання міжнародним співтовариством відокремлення автономії Косово і невизнання відокремлення автономії Криму та приєднання його до Росії. Юрист не помічає, що це речі непорівнювані, бо мали зовсім інші умови і причини. Рішення про відокремлення переважно албанського Косово прийняте після кількох воєн, розв’язаних сербськими силами, після того, як були понесені десятки тисяч жертв і утворилися кілька потоків біженців, і іншого шляху для стримування війни і ворожнечі не було.

Відокремлення Криму відбулося в той час, коли кримчанам, по-перше, ніщо не загрожувало. Демидов, як юрист і функціонер чинної адміністрації добре знає, що влада зараз обманює кримчан — на території півострова не було ні сил «Правого сектору», ні бандерівців, ні інших угруповань, які б хоч чимось загрожували кримчанам. Натомість сама влада поширювала слухи про «поїзди бандерівців». Фейковість цієї тези добре показана в фільмі про Путіна «Крым. Путь на Родину», де режисер Андрій Кондрашов показав пустий поїзд, яким начебто їхали бандерівці. А де ж самі бандерівці? А вийшли в Гвардійському! А де ж вони ділися? Чому їх ніхто не бачив ні в Гвардійському, ні в Сімферополі, ні де інде? Вони ж їхали «воювати», «різати кримчан», а не ховатись? Чому ж не воювали? Чому нікого не зарізали? Бо — фейк, не було такої загрози. Таку нісенітницю могли поширити лише російські пропагандисти. 

Відділення Косова було законним, це визнав міжнародний суд, відділення Криму було не законним, це теж визнано Резолюцією ООН. І юридично правильна позиція Демидова була б тоді, якби правник Демидов визнавав у однаковій мірі всі рішення судів і компетентних міжнародних організацій з міжнародного права. Насправді Демидов демонструє російську вибірковість — це визнаю, це не визнаю. Ба більше, про що чомусь мало говорять, анексувавши Крим, Росія порушила не тільки статут ООН, не тільки власні закони, не тільки договори з Україною, а й Гельсінський акт про непорушність кордонів у Європі, що порушило весь світовий устрій, що був загальноприйнятим до цього. 

НЕ «ПРАВО НАРОДУ», А ПРАВО НАЦІЙ

Наприклад, чомусь і російські пропагандисти, і правник Демидов увесь час наводять аргументи про те, що начебто Декларація ООН визнає право народів (у їхній редакції. — Авт.) на самовизначення і так званий кримський референдум був самовизначенням «народу Криму», коли він ухвалив рішення приєднатися до Росії. І цю маніпуляцію Григорій Демидов повторює кілька разів у інтерв’ю. Причому, повторює, свідомий того, що це груба маніпуляція. І справді, не можна ж припустити, що конституційний юрист не знає, що насправді Декларація ООН називається про права націй (а не народів. — Авт.) на самовизначення. В основі її лежить право націй на утворення своїх національних держав. І справді, якщо ми поглянемо довкола, то нас оточують дійсно національні держави — Польща держава поляків, Україна держава українців, Росія — держава росіян, Німеччина держава німців, Франція держава французів, Угорщина держава угорців і так далі. Всі вони реалізували право своїх націй на самовизначення і утворили національні держави, в яких, крім титульної нації, вони гарантують свободу і вільний розвиток національних меншин (власне діаспор) з допомогою їх материнських держав.

А яка нація самовизначалася на кримському «референдумі»? Росіяни? Так уже є одна Росія, в двох місцях не самовизначаються. Ба більше, в юриспруденції немає такого поняття, як «народ Криму». Інакше тоді б Росії треба було надати право референдуму на самовизначення і «народу Рязанщини», «народу Калінінграда», «народу Карелії», «народу Владивосточчини» — і тоді б ми подивились, яким чином вони б самовизначилися... 

Якщо говорити конкретно-історично, то в Криму право на самовизначення має тільки одна нація — цілісний кримськотатарський народ, який за свою історію вже мав там і державу Кримське ханство, і таку форму державності як Кримську АРСР 1922 — 1945 рр., причому обидві вони були знищені силою Росії. Тому кримськотатарський народ ставить питання тепер про самовизначення в формі національно-територіальної автономії.

СПЕЦОПЕРАЦІЯ ПІД КОДОВОЮ НАЗВОЮ «РЕФЕРЕНДУМ»

Той факт, що кримський референдум був усього лиш спеціальною операцією Росії, підтверджують багато доказів. По-перше, він проводився після того, як і підприємства і військові частини України, і навіть будинки органів влади були захоплені російським спецназом. Після того, як Гіркін виловив по одному непокірних кримських депутатів та примусив їх силою і погрозами голосувати за призначення «референдуму». Приховано також кількість депутатів, яка була в залі під час цього голосування, і є свідчення, що на тій сесії не було кворуму. Крім того, цю постанову було скасовано Верховною Радою України, а Верховну Раду Криму було розпущено. Всі виборчі дільниці, всі комісії 16 березня 2014 року були під контролем російських військових.

Ба більше, навіть сама формула бюлетеня була маніпулятивною. Навіть зараз Демидов в інтерв’ю намагається обманути кримчан і говорить, що в бюлетень було винесено два питання, а саме: «Про Крим у складі Росії як суб’єкта федерації; Про Крим в складі України на основі Конституції РК 1992 року». Начебто справедливо? А насправді — ні. Бо формулювання було таким: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації»? та «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?»

У 1992 році було прийнято дві конституції, в травні і в вересні, яку мав на увазі той, хто ставив питання в бюлетень? Травнева була фактично конституцією конфедерації, а це вже не «як частини України». Отже, той виборець, який був за дотримання статус-кво в Криму, взагалі не мав змоги висловити свою думку. Саме на це й розраховували організатори. Будь-яке голосування, навіть без тих фальсифікацій, які мали місце, значило б те, чого хотіли автори спецоперації. Крім того, підсумки «референдуму» були оголошені за дві години після закриття дільниць, але порахувати голоси в масштабах усього Криму за такий час було неможливо, і це ще один доказ фальшування. Тому ні кримська влада в березні 2014 року, ні «референдум» не були легітимними. І посилатися на них — це грубо обманювати і кримчан, і світову громадськість.

Григорій Демидов говорить, що «звідси завдання іноземних кураторів Києва — втягнути чужими руками безпосередньо Росію в бойові дії на території «ЛНР», «ДНР» і конфлікти по периметру її кордонів». І навіть плаче за долями людей: «Для влади США так само, як і київської, немає значення, якими людськими жертвами це завдання буде виконано». Слід сказати, що це вищий рівень цинізму. Демидов добре знає, що «ЛНР» і «ДНР» створені руками Росії, її зброєю, її військовими підрозділами, і що лише збоку України вже нараховано понад 14 тисяч жертв, і що Росія своїх жертв приховує, спалює в пересувних крематоріях, потайки ховає на таємних цвинтарях. І що ні США, ні Київ не просили Росію приходити в Україну і захоплювати українську землю, а Гіркін з російськими солдатами вийшов з Криму і захопив Слов’янськ. Чому Демидов удає, що не знає цього? Тому що намагається перекласти відповідальність з Росії на будь-кого іншого. Яка бідна Росія, виявляється, її так легко втягнути в якусь непотрібну їй війну? Хто в це повірить? 

ПРАВОВІ «ВІДКРИТТЯ» ПРОВІНЦІЙНОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ЮРИСТА...

Інтерв’ю Григорія Демидова містить кілька великих правових «знахідок». Він заявляє, що «При передачі Криму в 1954 р Українській РСР і до теперішнього часу не були прийняті рішення про зміну меж території РРФСР і УРСР і виключення Криму за межі території Росії і включення в межі України, як того вимагала стаття 14 Конституції СРСР, що закріплює конституційні гарантії територіальної цілісності союзних республік. Таких рішень немає в природі. І Крим де-юре залишався в межах території Росії. Таким чином, про анексію не може бути й мови». То виходить, що постанови Президій Верховних Рад РСФСР, потім Української РСР, а потім Верховної Ради СРСР про передачу Криму Україні 1954 року, на думку Демидова, нічого не значать? Це просто діти бавились у пісочниці і наприймали якихось там постанов?

Але ми можемо збагатити Демидова новими «знахідками». В 1919 році на Паризькій мирній конференції українська делегація представила мапу, на якій до складу УНР були включені Крим, Кубань і деякі райони Області Війська Донського і Слобідської України. В лютому 1918 року в частині районів Лівобережної України була проголошена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, але за розпорядженням з Москви її приєднали до Української Радянської Республіки. У 1922 році УРСР вступила до складу Радянського Союзу, причому її межі неодноразово змінювалися. Так, у 1919 році від УРСР до РРФСР були передані чотири північні райони Чернігівської губернії. Радянська Україна вважала своїми низку районів Слобожанщини, які зараз у складі Бєлгородської і Курської областей Росії. В 1920 році значна частина нинішньої Ростовської області Росії з містами Таганрог, Каменськ та Шахти була в складі УРСР, але за п’ять років по тому більшу частину цих територій повернули РРФСР. І при жодній з цих передач межі окремо не оформлялися. Тому, якщо за Демидовим, то Таганрог, частини Білгородської і Курської областей та інші міста і землі досі українські? Але це ще й не всі трансформації, їх було значно більше, і Росія забрала від України значно більше, ніж Крим. Те, що Росія «наділяла» республіки своїми землями, — чиста фантазія.

У інших місцях інтерв’ю Григорія Демидова також чимало нісенітниць. Наприклад, він говорить, що «через спроби захоплення кримського парламенту і відповідно до Декларації ООН 1970 р. Владімір Константінов і Сєргєй Аксьонов увечері 26 лютого звернулися через штаб Чорноморського ВМФ Росії до керівництва Російської Федерації з проханням про підтримку та забезпечення безпеки під час проведення референдуму і отримали її. Тому звинувачення на адресу Росії в агресії і анексії території юридично не обґрунтовані». Дивно, правник не може порахувати навіть час за годинником. Увечері 26 лютого тільки закінчився відомий усім уже мітинг, який не дав провести сесію, тому ще не було ніякого рішення про проведення референдуму, отже, і просити двом колаборантам у Чорноморського флоту було нічого. До того ж чому це два керівника з проханням про безпеку звернулися до іноземної держави, а не до влади свої держави в Києві? Ба більше, як відомо зараз, спецназ Росії перебував у Криму задовго до 26 лютого, навіть офіційно ця операція розпочалася 20 лютого, як це позначено на відомій медалі, а насправді ще раніше. Це підтверджується навіть хронологією подій: якби колаборанти звернулися до Росії лише ввечері 26 лютого, то вже вночі з 26 на 27 лютого вони б не встигли захопити Верховну Раду і Раду міністрів. Константінов і Аксьонов про це все знали заздалегідь, але ще довго робили вигляд, що були заскочені зненацька. Тепер Демидов виклав інформацію для українського суду — Константінов і Аксьонов не тільки все знали завчасно, а й брали в цьому участь і сприяли захопленню Криму іноземними військами.

Отже, експерт з конституційного права має рацію — ще далеко не всі аспекти перевороту в Криму і далеко не всі ролі кримської хунти досліджені належним чином, і вони вимагають окремого, ретельного і об’єктивного аналізу. 


Росія і далі накопичує свої війска біля українського кордону та на окупованих територіях

ФОТО РЕЙТЕР

Видання The Wall Street Journal опублікувало нові супутникові знімки бойової авіації та іншої військової техніки у Криму та вздовж українського кордону: йдеться про винищувачі, бойові вертольоти, безпілотники та інше. Зокрема, за інформацією видання, Росія стягнула винищувачі Су-30 на авіабазу Саки та колону десантної техніки на полігоні Ангарський, який розташований на південний схід від Сімферополя. Окрім того, інші російські військові частини на півострові складаються із повітряно-десантних військ, мотострілецьких та бронетанкових частин, бойові вертольоти, димогенератори, розвідувальні безпілотники та військовий госпіталь. Зазначається, що в інших регіонах Росія також розмістила літаки Су-34, Су-30, Су-27, Су-25 и Су-24.

Неправова «пісня» кримського колаборанта

Неправова «пісня» кримського колаборанта

Як «заслужений юрист України» Григорій Демидов виправдовує окупацію і анексію півострова

Кримські засоби масової інформації не соромляться публікувати відверту брехню про Україну. Інколи вони намагаються надавати їй наукоподібну форму, інколи пробують підвести правову базу під явно сфальсифіковані докази. У вступі до інтерв’ю «Зійшлося все: Крим пішов на «ви», як його представляють, «експерта з державного права» Григорія Демидова, газета кримського парламенту приголомшує читачів каскадом брехливих тверджень: «Населенню та ЗМІ заборонено об’єктивно оцінювати і обговорювати реалії «українського» вибору 2014 року (може, й документи наведете, ким і коли заборонено? — Авт.) Інакодумці громадяни та ЗМІ зазнають санкцій, конфіскації майна, а особливо нетямущих вгомоняють штурмові загони неонацистів»... (газета, звісно, не розрізняє інакомислення від підривних спецоперацій і пропаганди, фейків про «распятого мальчика». Ба більше — робить вигляд, що не розуміє справжнього значення слова «неонацисти» і застосовує не за його значенням. — Авт.) Такою виявилася демократія по-американськи і по-європейськи. Але ні Вашингтон, ні Брюссель не вважають зміну влади на Україні в 2014-му переворотом. Тоді що це було насправді?»

«ПЕРЕВОРОТ», ЯКОГО НЕ БУЛО

А чому, власне, хтось повинен вважати події 2014 року в Україні переворотом, якщо парламент країни як був, так і залишився працювати, а президент Янукович утік з країни самостійно. Його ж ніхто не випихав силою? Навпаки, за ним навіть гналися, щоб умовити повернутися, але він тікав так швидко, що не наздогнали. Тому на його місце у відповідності до Конституції призначили виконувача обов’язків, який після виборів мирно передав владу. Вся влада в Україні була і залишилась легітимною. Ніякого «силового захоплення влади», про що говорить Демидов, не було. Хай назве політика, який захопив владу силою? Не було такого. Це окупанти змушені зараз брехати, щоб зобразити «переворот», але ж не в усіх вистачає розуму на таку брехню...

Для того, щоб «розібратися», газета і залучає Григорія Демидова. Колись у Криму його вважали серйозним правником, понад те спеціалістом з конституційного права, оскільки він брав участь у розробці всіх трьох кримських конституцій українського періоду. І хоч конституція 1998 року за його ж участі кардинально відрізнялась від двох конституцій травня і вересня 1992 року, — пройшла шлях від конфедеративної мєшковської до автономної грачівської, — але за цю роботу Григорій Демидов отримав звання заслуженого юриста України. Однак, коли відбулася окупація Криму російськими військами, Григорій Демидов став радником спікера незаконної «держради» Криму, і як конституційний юрист серед десятків дилетантів був включений до складу комісії, якій доручили розробляти вже російську конституцію. Робота, чесно кажучи, не була складною. Треба було просто взяти за зразок конституції російських регіонів, які називаються республіками, і пристосувати текст до кримських особливостей — робота, на думку серйозних юристів, ганебна, але Демидов не відмовився, більше того досі називає себе «експертом». Упорались за дуже короткий час, бо Москва вимагала якомога скоріше закріпити результати окупації, та «вхождение Крыма в правовое пространство России». От Григорій Демидов і був одним з тих, хто його туди швиденько і привів. Тому й зараз «конституційний юрист» продовжує вживати московські наративи не стільки для пояснення ситуації, скільки для свого виправдання. 

МОСКОВСЬКИЙ НАРАТИВ — «ЗОВНІШНЄ УПРАВЛІННЯ»...

Кореспондент запитує його: «Григорію Вікторовичу, з точки зору аналізу подій семирічної давності, що можна сказати про український суверенітет?» А Демидов, користуючись непрофесіоналізмом і ангажованістю журналіста, жене читачам «пургу»: «Суверенітет України давно переданий під зовнішнє управління. Жодної з цілей, заявлених організаторами перевороту 2014 року, не досягнуто. Членство в Євросоюзі і НАТО Україна не отримала...» Де ж факти? Хто, коли, яким документом передав Україну під зовнішнє управління? Чи, може, Демидов вважає, що в складі СРСР Україна не була під зовнішнім управлінням з Москви, а тільки зараз потрапила в залежність до когось? І чи можна порівняти будь-які зовнішні впливи з тим рівнем союзної кабали?

І хто саме ці «організатори перевороту»? Щодо «членства в Євросоюзі і НАТО», то це цілі, зазначені в Конституції України, а не вказані міфічними «організаторами перевороту», і вони розраховані не на один рік, і, безперечно, будуть досягнуті, хай як би Москва ставила палиці в спиці. Демидов краще б згадав, як Володимир Путін, уперше прийшовши до влади, просив прийняти Росію в НАТО, поки йому не роз’яснили, що в НАТО приймають не так. Тим паче що анексія Криму і війна Росії на Донбасі добре прискорили наше просування саме до НАТО і до Євросоюзу...

«Угода про асоціацію України з Євросоюзом не передбачає рівноправних і взаємовигідних відносин ні в політиці, ні в сфері економіки. Ринки країни відкриті для дешевих іноземних товарів. А для експорту вітчизняних Захід встановив квоти і європейські стандарти, що зробило їх неконкурентоспроможними... Соціальна сфера фактично зруйнована. Кожен отримав право виживати самостійно — за «законом джунглів»... Створені всі умови для витіснення і банкрутства українських товаровиробників та заміщення їх зарубіжними інвесторами...», — каже кримський правник.

Насправді «конституційний юрист» малює картинку не України, а Криму під окупацією. Ось де діють справжні «закони джунглів». На півострові після 2014 року значно скоротилася свобода бізнесу, в окремих сферах до половини підприємств закрилося. Аналогічна ситуація зі свободою слова і мирних зібрань, як головними показниками розвитку громадянського суспільства. В Криму сьогодні працюють у 10 разів менше неурядових громадських організацій, ніж було при Україні. Незалежних ЗМІ немає зовсім. Журналісти переслідуються як шпигуни, як наприклад, Владислав Єсипенко, фрілансер «Радіо Свобода», якого заарештували і піддали тортурам, і терористи, як десятки мусульман, що безпідставно переслідуються як учасники релігійних течій, та віряни, що сповідують ніде в світі не заборонене релігійне вчення Свідки Єгови. Це відбувається тому, що в світових рейтингах за індексом свободи бізнесу, і за індексом свободи слова та громадських організацій Україна має стабільно вищі показники, ніж Росія, а це значить, що з окупацією Криму Росією показники соціальної сфери в Криму значно погіршилися. Зрештою, кримчанам це видно і неозброєним оком — влада Криму всі сім років бідкається на продовольчу блокаду, на водну блокаду, на енергетичну блокаду, а це свідчить про одне — всі ці проблеми Росія не може вирішити без України, хоч Україна їх вирішувала успішно понад 60 років. «Конституційному юристові» варто заглянути в кримські магазини і порівняти якість товарів, які були при Україні, і нинішній російський четвертий сорт за цінами, вищими, ніж у Москві.

Дивно, але Григорій Демидов зараз піддає сумніву навіть правомірність виходу України з СРСР. Тому варто нагадати, що всі республіки мали право вільного виходу з СРСР, чим першою і скористалася Росія. 12 червня 1990 року вона оголосила Декларацію про вихід із СРСР і встановлення Дня незалежності. Що залишалось робити іншим? Інші республіки терпіли цю дивну ситуацію ще більше як рік, і лише 1991-го почався парад суверенітетів. Росія була вже незалежною від України та інших республік понад рік, однак рецидив СРСР у вигляді ДКЧП налякав усіх, і оголошення незалежності стали більш активними. Україна й усі інші держави в 1991 році вийшли з того, чого вже не існувало. 

КОСОВО — НЕ КРИМ

Григорій Демидов у кількох місцях порівнює приклади визнання міжнародним співтовариством відокремлення автономії Косово і невизнання відокремлення автономії Криму та приєднання його до Росії. Юрист не помічає, що це речі непорівнювані, бо мали зовсім інші умови і причини. Рішення про відокремлення переважно албанського Косово прийняте після кількох воєн, розв’язаних сербськими силами, після того, як були понесені десятки тисяч жертв і утворилися кілька потоків біженців, і іншого шляху для стримування війни і ворожнечі не було.

Відокремлення Криму відбулося в той час, коли кримчанам, по-перше, ніщо не загрожувало. Демидов, як юрист і функціонер чинної адміністрації добре знає, що влада зараз обманює кримчан — на території півострова не було ні сил «Правого сектору», ні бандерівців, ні інших угруповань, які б хоч чимось загрожували кримчанам. Натомість сама влада поширювала слухи про «поїзди бандерівців». Фейковість цієї тези добре показана в фільмі про Путіна «Крым. Путь на Родину», де режисер Андрій Кондрашов показав пустий поїзд, яким начебто їхали бандерівці. А де ж самі бандерівці? А вийшли в Гвардійському! А де ж вони ділися? Чому їх ніхто не бачив ні в Гвардійському, ні в Сімферополі, ні де інде? Вони ж їхали «воювати», «різати кримчан», а не ховатись? Чому ж не воювали? Чому нікого не зарізали? Бо — фейк, не було такої загрози. Таку нісенітницю могли поширити лише російські пропагандисти. 

Відділення Косова було законним, це визнав міжнародний суд, відділення Криму було не законним, це теж визнано Резолюцією ООН. І юридично правильна позиція Демидова була б тоді, якби правник Демидов визнавав у однаковій мірі всі рішення судів і компетентних міжнародних організацій з міжнародного права. Насправді Демидов демонструє російську вибірковість — це визнаю, це не визнаю. Ба більше, про що чомусь мало говорять, анексувавши Крим, Росія порушила не тільки статут ООН, не тільки власні закони, не тільки договори з Україною, а й Гельсінський акт про непорушність кордонів у Європі, що порушило весь світовий устрій, що був загальноприйнятим до цього. 

НЕ «ПРАВО НАРОДУ», А ПРАВО НАЦІЙ

Наприклад, чомусь і російські пропагандисти, і правник Демидов увесь час наводять аргументи про те, що начебто Декларація ООН визнає право народів (у їхній редакції. — Авт.) на самовизначення і так званий кримський референдум був самовизначенням «народу Криму», коли він ухвалив рішення приєднатися до Росії. І цю маніпуляцію Григорій Демидов повторює кілька разів у інтерв’ю. Причому, повторює, свідомий того, що це груба маніпуляція. І справді, не можна ж припустити, що конституційний юрист не знає, що насправді Декларація ООН називається про права націй (а не народів. — Авт.) на самовизначення. В основі її лежить право націй на утворення своїх національних держав. І справді, якщо ми поглянемо довкола, то нас оточують дійсно національні держави — Польща держава поляків, Україна держава українців, Росія — держава росіян, Німеччина держава німців, Франція держава французів, Угорщина держава угорців і так далі. Всі вони реалізували право своїх націй на самовизначення і утворили національні держави, в яких, крім титульної нації, вони гарантують свободу і вільний розвиток національних меншин (власне діаспор) з допомогою їх материнських держав.

А яка нація самовизначалася на кримському «референдумі»? Росіяни? Так уже є одна Росія, в двох місцях не самовизначаються. Ба більше, в юриспруденції немає такого поняття, як «народ Криму». Інакше тоді б Росії треба було надати право референдуму на самовизначення і «народу Рязанщини», «народу Калінінграда», «народу Карелії», «народу Владивосточчини» — і тоді б ми подивились, яким чином вони б самовизначилися... 

Якщо говорити конкретно-історично, то в Криму право на самовизначення має тільки одна нація — цілісний кримськотатарський народ, який за свою історію вже мав там і державу Кримське ханство, і таку форму державності як Кримську АРСР 1922 — 1945 рр., причому обидві вони були знищені силою Росії. Тому кримськотатарський народ ставить питання тепер про самовизначення в формі національно-територіальної автономії.

СПЕЦОПЕРАЦІЯ ПІД КОДОВОЮ НАЗВОЮ «РЕФЕРЕНДУМ»

Той факт, що кримський референдум був усього лиш спеціальною операцією Росії, підтверджують багато доказів. По-перше, він проводився після того, як і підприємства і військові частини України, і навіть будинки органів влади були захоплені російським спецназом. Після того, як Гіркін виловив по одному непокірних кримських депутатів та примусив їх силою і погрозами голосувати за призначення «референдуму». Приховано також кількість депутатів, яка була в залі під час цього голосування, і є свідчення, що на тій сесії не було кворуму. Крім того, цю постанову було скасовано Верховною Радою України, а Верховну Раду Криму було розпущено. Всі виборчі дільниці, всі комісії 16 березня 2014 року були під контролем російських військових.

Ба більше, навіть сама формула бюлетеня була маніпулятивною. Навіть зараз Демидов в інтерв’ю намагається обманути кримчан і говорить, що в бюлетень було винесено два питання, а саме: «Про Крим у складі Росії як суб’єкта федерації; Про Крим в складі України на основі Конституції РК 1992 року». Начебто справедливо? А насправді — ні. Бо формулювання було таким: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації»? та «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?»

У 1992 році було прийнято дві конституції, в травні і в вересні, яку мав на увазі той, хто ставив питання в бюлетень? Травнева була фактично конституцією конфедерації, а це вже не «як частини України». Отже, той виборець, який був за дотримання статус-кво в Криму, взагалі не мав змоги висловити свою думку. Саме на це й розраховували організатори. Будь-яке голосування, навіть без тих фальсифікацій, які мали місце, значило б те, чого хотіли автори спецоперації. Крім того, підсумки «референдуму» були оголошені за дві години після закриття дільниць, але порахувати голоси в масштабах усього Криму за такий час було неможливо, і це ще один доказ фальшування. Тому ні кримська влада в березні 2014 року, ні «референдум» не були легітимними. І посилатися на них — це грубо обманювати і кримчан, і світову громадськість.

Григорій Демидов говорить, що «звідси завдання іноземних кураторів Києва — втягнути чужими руками безпосередньо Росію в бойові дії на території «ЛНР», «ДНР» і конфлікти по периметру її кордонів». І навіть плаче за долями людей: «Для влади США так само, як і київської, немає значення, якими людськими жертвами це завдання буде виконано». Слід сказати, що це вищий рівень цинізму. Демидов добре знає, що «ЛНР» і «ДНР» створені руками Росії, її зброєю, її військовими підрозділами, і що лише збоку України вже нараховано понад 14 тисяч жертв, і що Росія своїх жертв приховує, спалює в пересувних крематоріях, потайки ховає на таємних цвинтарях. І що ні США, ні Київ не просили Росію приходити в Україну і захоплювати українську землю, а Гіркін з російськими солдатами вийшов з Криму і захопив Слов’янськ. Чому Демидов удає, що не знає цього? Тому що намагається перекласти відповідальність з Росії на будь-кого іншого. Яка бідна Росія, виявляється, її так легко втягнути в якусь непотрібну їй війну? Хто в це повірить? 

ПРАВОВІ «ВІДКРИТТЯ» ПРОВІНЦІЙНОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ЮРИСТА...

Інтерв’ю Григорія Демидова містить кілька великих правових «знахідок». Він заявляє, що «При передачі Криму в 1954 р Українській РСР і до теперішнього часу не були прийняті рішення про зміну меж території РРФСР і УРСР і виключення Криму за межі території Росії і включення в межі України, як того вимагала стаття 14 Конституції СРСР, що закріплює конституційні гарантії територіальної цілісності союзних республік. Таких рішень немає в природі. І Крим де-юре залишався в межах території Росії. Таким чином, про анексію не може бути й мови». То виходить, що постанови Президій Верховних Рад РСФСР, потім Української РСР, а потім Верховної Ради СРСР про передачу Криму Україні 1954 року, на думку Демидова, нічого не значать? Це просто діти бавились у пісочниці і наприймали якихось там постанов?

Але ми можемо збагатити Демидова новими «знахідками». В 1919 році на Паризькій мирній конференції українська делегація представила мапу, на якій до складу УНР були включені Крим, Кубань і деякі райони Області Війська Донського і Слобідської України. В лютому 1918 року в частині районів Лівобережної України була проголошена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, але за розпорядженням з Москви її приєднали до Української Радянської Республіки. У 1922 році УРСР вступила до складу Радянського Союзу, причому її межі неодноразово змінювалися. Так, у 1919 році від УРСР до РРФСР були передані чотири північні райони Чернігівської губернії. Радянська Україна вважала своїми низку районів Слобожанщини, які зараз у складі Бєлгородської і Курської областей Росії. В 1920 році значна частина нинішньої Ростовської області Росії з містами Таганрог, Каменськ та Шахти була в складі УРСР, але за п’ять років по тому більшу частину цих територій повернули РРФСР. І при жодній з цих передач межі окремо не оформлялися. Тому, якщо за Демидовим, то Таганрог, частини Білгородської і Курської областей та інші міста і землі досі українські? Але це ще й не всі трансформації, їх було значно більше, і Росія забрала від України значно більше, ніж Крим. Те, що Росія «наділяла» республіки своїми землями, — чиста фантазія.

У інших місцях інтерв’ю Григорія Демидова також чимало нісенітниць. Наприклад, він говорить, що «через спроби захоплення кримського парламенту і відповідно до Декларації ООН 1970 р. Владімір Константінов і Сєргєй Аксьонов увечері 26 лютого звернулися через штаб Чорноморського ВМФ Росії до керівництва Російської Федерації з проханням про підтримку та забезпечення безпеки під час проведення референдуму і отримали її. Тому звинувачення на адресу Росії в агресії і анексії території юридично не обґрунтовані». Дивно, правник не може порахувати навіть час за годинником. Увечері 26 лютого тільки закінчився відомий усім уже мітинг, який не дав провести сесію, тому ще не було ніякого рішення про проведення референдуму, отже, і просити двом колаборантам у Чорноморського флоту було нічого. До того ж чому це два керівника з проханням про безпеку звернулися до іноземної держави, а не до влади свої держави в Києві? Ба більше, як відомо зараз, спецназ Росії перебував у Криму задовго до 26 лютого, навіть офіційно ця операція розпочалася 20 лютого, як це позначено на відомій медалі, а насправді ще раніше. Це підтверджується навіть хронологією подій: якби колаборанти звернулися до Росії лише ввечері 26 лютого, то вже вночі з 26 на 27 лютого вони б не встигли захопити Верховну Раду і Раду міністрів. Константінов і Аксьонов про це все знали заздалегідь, але ще довго робили вигляд, що були заскочені зненацька. Тепер Демидов виклав інформацію для українського суду — Константінов і Аксьонов не тільки все знали завчасно, а й брали в цьому участь і сприяли захопленню Криму іноземними військами.

Отже, експерт з конституційного права має рацію — ще далеко не всі аспекти перевороту в Криму і далеко не всі ролі кримської хунти досліджені належним чином, і вони вимагають окремого, ретельного і об’єктивного аналізу. 


Росія і далі накопичує свої війска біля українського кордону та на окупованих територіях

ФОТО РЕЙТЕР

Видання The Wall Street Journal опублікувало нові супутникові знімки бойової авіації та іншої військової техніки у Криму та вздовж українського кордону: йдеться про винищувачі, бойові вертольоти, безпілотники та інше. Зокрема, за інформацією видання, Росія стягнула винищувачі Су-30 на авіабазу Саки та колону десантної техніки на полігоні Ангарський, який розташований на південний схід від Сімферополя. Окрім того, інші російські військові частини на півострові складаються із повітряно-десантних військ, мотострілецьких та бронетанкових частин, бойові вертольоти, димогенератори, розвідувальні безпілотники та військовий госпіталь. Зазначається, що в інших регіонах Росія також розмістила літаки Су-34, Су-30, Су-27, Су-25 и Су-24.