Найновіша з нових

Партія «Демократична Сокира» — нова сила на українському політичному ландшафті. Створена менше як півтора року тому, до реєстру політичних партій вона була внесена лише у травні цього року. На нинішніх парламентських виборах політсила представлена десятьма кандидатами в одномандатних виборчих округах. Нашу увагу «Демократична Сокира» привернула не лише своєю назвою й акціями, а й діяльністю окремих її представників. Зокрема сьогодні ми говоримо з Микитою Соловйовим, який балотується на 169-му виборчому окрузі в Харкові. Округ особливий, варто лише подивитися на склад кандидатів: чинний народний депутат, який уже встиг вийти з БПП, Олександр Грановський, Олександр Куницький від «Слуги народу», який також встиг відзначитися скандалом із подвійним громадянством, і ще один чинний народний депутат — Олександр Кірш, що вважається близьким до глави МВС Арсена Авакова.

— Чим оригінальна ваша партія, окрім назви?

— Наша партія відрізняється від більшості тим, що є саме партією. На жаль, багато партій, які себе називають такими, є насправді політичними проектами. Вони не відповідають базовим визначенням партії. У нашої політсили абсолютно ясна й однозначна ідеологія, яка є головним критерієм для ухвалення рішень. Ми послідовно займаємо позицію правого лібералізму. Наша партія не має олігархічного фінансування. Ми живемо на гроші, які приходять до нас, це 280 тисяч грн на місяць регулярними платежами, плюс разові платежі (гроші, які вносять люди, що поділяють наші ідеї). У нашої партії немає одного лідера. Внутрішні рішення з оперативних питань приймаються членами оргкомітету (5 осіб). Зі стратегічних питань рішення приймаються політрадою, до якої я входжу.

«Демократична Сокира» активно працює не лише під час виборів. Тривалий час ми активно займалися питанням просування податку на виведений капітал замість податку на прибуток. Ми змогли «відбити» правки Фірташа до Газового кодексу.

Наша партія була створена трохи більше як півтора року тому, коли п’ятеро засновників остаточно переконалися в тому, що нормально просувати свої ідеї через наявні у країні політпроекти немає можливості. Я багато років виступаю за те, аби створити праволіберальну ідеологічну партію. Саме тому мене й запросили. З моменту видання нині чинного закону про партії ми перша партія, яка пройшла «в лоб» процедуру реєстрації. У переважних випадках, коли вам хтось говорить, що створив і зареєстрував партію, це означає, що вона була куплена зі зміною назви, статуту і керівного органу. Ми зібрали 12 тисяч підписів. Шукали переселенців по всіх областях із Криму і Севастополя. Відвідали 27 міст під час збору підписів партійним автобусом. Після цього ми 4 місяці боролися з Мін’юстом, оскільки там немає жодної людини, яка б знала і пам’ятала, як проходить процедура реєстрації. Вони цю процедуру проходили разом із нами на ходу.

«Демократична Сокира» на сьогодні задає стандарти. Коли інші так звані партії говорять, що є ідеологічними, вони лукавлять. Адже коли їм ставлять прямі запитання з приводу декларованих цінностей, вони відмовляються публічно заявляти про необхідність легалізації ЛГБТ партнерств, оскільки знають, що електорально ця тема не дуже популярна. Безліч партій одночасно розповідає про зростання соціальних витрат і зниження податків. Ми ж на будь-які питання, навіть якщо вони незручні, даємо чесні відповіді, що виходять із нашої ідеології.

— Чому така назва?

— Коли у тебе немає гігантського медіабюджету і за тобою не стоїть телеканал якогось олігарха, потрібно поводитися так, щоб це запам’ятовувалося. Наша партія створена блогерами, і ми придумували назву партії такою, щоб вона запам’яталася. Зараз на радіо крутиться мій рекламний ролик із невеликою ротацією. І виходить дуже смішна річ: слово «сокира» запам’ятовують усі, а слово «демократична» — одиниці, тому що воно зливається в один потік із заїждженими словами — «демократія», «патріотизм», «ліберальність»... Інколи нас називають партією тролів. Ми ж стверджуємо, що без доволі кардинальних рішень неможливо змінити систему, що склалася.

— У яких регіонах ви представлені територіально?

— Ось зараз я з вами розмовляю з Харкова. Харківське відділення — це перше відділення, яке у нас з’явилося. На сьогодні у шести містах у нас є організації достатньої сили для того, щоб ми могли висунути кандидатів у народні депутати. При цьому ми не купуємо агітаторів. За нас агітують люди. Ще в десятці міст є активісти, які готові робити наші представництва. Але ми повинні уважно перевірити людей, ми не працюємо за системою франшизи.

— Багато пишуть про те, що ви партія «порохоботів».

— У нас просто вже звикли, що партій «з низу» не буває. Є безліч версій, чия ми партія. Я навіть прочитав, що за нами стоять ілюмінати. Що стосується Порошенка, то ми підтримували його зовнішній курс, на відміну від дуже багатьох речей у внутрішній політиці. На останніх виборах багато членів партії, як і я, прямо підтримали Порошенка, вважаючи його реальним кандидатом, — у чомусь кращим, а в чомусь найменшим злом. У нас прийнято вважати, якщо ти новий і опозиційний, то повинен усе критикувати. Ми не вважаємо цей підхід допустимим і правильним. У тому, що творить зараз Зеленський, поки сильних сторін ми не бачимо. У Порошенка на фоні абсолютно бездарної кадрової політики було багато зроблено для відбиття російської агресії. Зараз поведінка Зеленського із цих питань викликає у нас незадоволеність.

— У чому особливість вашого виборчого округу, на якому ви балотуєтеся? Чи мають місце «парашутисти»? Яким є вплив місцевої влади на процес виборів?

— У нас в окрузі триває дуже напружена виборча кампанія. Я не обирав цей округ як легкий. Знав заздалегідь, що по округу балотуватиметься «парашутист» Олександр Грановський. Це було очевидно. Але я обрав округ, у якому живу. Із 47-ми років життя я тут прожив 41 рік. На жаль, за попередніми відчуттями, лідерами гонки є Грановський і Олександр Куницький від «Слуги народу».

— За рахунок чого?

— Грановський за рахунок напруженої роботи з жовтня-листопада минулого року, коли він раптово загорівся до міста й округу неземною любов’ю. Грановський веде дії, які формально не підпадають під поняття підкупу виборця, але за фактом є такими. До реєстрації Грановського як кандидата дуже багато пенсіонерів округу отримали ліки в подарунок від його фонду. Моєму батьку принесли додому через «Укрпошту» подарунки від Грановського. У всіх школах округу під час останнього дзвінка директори розповідали про те, який чудовий Грановський. Примітно, що його «добродійність» обмежена чітко кордонами 169-го виборчого округу. Плюс він уклав явний (хоч я не знаю змісту цих домовленостей) союз із Геннадієм Кернесом. Таким чином, використовується, зокрема, адміністративний і фінансовий ресурс. Кернес особисто бере участь у кампанії Грановського, вони навіть інколи разом зустрічаються з виборцями. Грановський вкладає дуже великі гроші в кампанію. Уявіть собі ситуацію, коли на всіх дошках оголошень усі листівки, окрім листівок Грановського, зриваються двірниками.

Що стосується Куницького, то основним потенціалом його кампанії, на мій погляд, є саме партійний бренд. Крім того, у нього є медійна підтримка. Його активно підтримує Олександр Дубинський. З боку Куницького я не зустрічав підкупу виборців. Але там я бачу абсолютну відсутність хоч якихось конкретних пропозицій. Я не чую пояснення програми і чую один чорний піар. Куницький не дав відповіді на жодне принципове запитання соціального, економічного, політичного... характеру, навіть щодо російської агресії.

Фактично виборча кампанія з обох боків звелася до поливання один одного брудом. При цьому я намагався ініціювати дебати між кандидатами по округу. У Грановського я навіть отримав попередню згоду, але в результаті дебати не відбулися. Вони не готові відповідати на незручні запитання і порівняти себе з опонентами. На мій погляд, першим завданням будь-якого кандидата є надання виборцеві можливості усвідомленого вибору. Від дебатів ухилилися всі.

— Щодо Куницького, серед іншого, розгорівся скандал із громадянством.

— Не лише з подвійним громадянством. Це, безумовно, є порушенням. Зараз ще обговорюється питання його п’ятирічного проживання на території України. За тими матеріалами, які мені відомі, рішення ЦВК про зняття кандидата представляється законним, а вердикт суду, який скасував рішення ЦВК, політично мотивованим. Це моє попереднє враження, оскільки я знайомий з матеріалами лише зі ЗМІ.

Також певні позиції на окрузі має чинний народний депутат Олександр Кірш. Упродовж низки років у Верховній Раді він виявляв максимальну лояльність до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Кірш, на мій погляд, веде дуже нудну кампанію. Він робить те, що робив протягом багатьох років. Його зустріч із виборцями отримала в місті назву «каша з голубами», тому що він годує людей якоюсь фронтовою кашею, а аніматор із дресированими голубами є основою його виборчої кампанії. Єдиним його серйозним ресурсом є те, що він депутат від цього округу. У нього є пізнаваність, і ті, хто не хочуть голосувати ні за Грановського, ні за Куницького, можливо, голосуватимуть за Кірша.

Хоча за пізнаваністю ми його вже доганяємо. Коли я заходив на округ, то розраховував серйозно опонувати Грановському. На сьогодні я можу сказати, що моя передвиборна кампанія вже відбулася. І це при тому, що в агітації за мене бере участь не більше 40 осіб. Вони ні копійки не отримують за це. Це не враховуючи тих людей, які агітують за мене, зокрема, в інтернеті. Вважаю, що консолідація за короткий термін такої кількості людей уже є добрим результатом. Зараз я намагаюсь переконати людей у тому, що голосувати потрібно не за одного з двох лідерів, який може вважатися найменшим злом, а за того кандидата, за якого вам не буде соромно.

— Як ви ставитесь до того, що міська рада повернула назву одному з харківських проспектів — маршала Георгія Жукова замість генерала Петра Григоренка? У чому бачите глибинні причини — хтось взагалі розповів харків’янам про роль правозахисника Григоренка?

— Я не просто проти повернення старої назви, партія «Демократична Сокира» подала позов до суду про скасування рішення міськради як незаконного. Хто такий Петро Григоренко, середньостатистичний харків’янин не знає взагалі. Інформаційної кампанії просто не було. Склалася думка, що Київ «нагнув» регіони, тому й сталася декомунізація. Харків’янам ніхто не розповів, хто такий генерал Григоренко. Ніхто не пояснював його участі в долі кримських татар та інші епізоди його біографії. Нічого не було зроблено і для донесення правди про Жукова як одного з катів українського народу, що завалив трупами поля бою. Для безлічі харків’ян він залишається маршалом Перемоги, а про інше воліють не згадувати. Саме тому ставлення до перейменування вулиць у місті дуже неоднозначне. Цю ситуацію Кернес просто використовував. Адже він не вперше здійснює акти правового сепаратизму. Зараз у Харкові ми маємо символічний акт реваншу для того, щоб повернутися в російський контекст. Звичайно, ці дії протизаконні.