Молдавська поразка Росії

Як бессарабська країна перетнула точку неповернення

На парламентських виборах у Молдові  перемогу здобула проєвропейська партія «Дія і солідарність» (PAS). Проросійський блок із соціалістів і комуністів (ПСРМ-ПКРМ) дістав значно менше голосів у порівнянні з результатами попередніх виборів. Попередньо PAS матиме в парламенті 63 депутати зі 101, ПСРМ-ПКРМ — 42. Ще шість отримала партія «Шор» олігарха-втікача Ілана Шора. Інші партії та блоки не подолали виборчий бар’єр.

У ході виборчої кампанії PAS зосередилася на соціальних проблемах. Зокрема, на боротьбі з корупцією, реформах, насамперед у судовій і правоохоронній системах, зростанні економіки, поліпшенні медицини тощо. Зовнішньополітичні проблеми відійшли на другий план, хоча й малися на увазі.

На відміну від PAS, блок ПСРМ-ПКРМ акцентував увагу саме на зовнішньополітичному і навіть ментальному виборі. Виборця з кожного плакату закликали не допустити в Молдову гейропу, відстоювати церковні цінності та залишатися разом із Росією. Не втомлювалися на мітингах, ходах й у виступах по телебаченню повторювати, що Молдова перебуває під зовнішнім управлінням, і у разі перемоги проєвропейських сил вона просто перетворитися на якусь колонію Заходу і навіть конкретно США.

Хоча список ПСРМ-ПКРМ очолив комуніст, колишній президент Володимир Воронін, а колишній президент-соціаліст Ігор Додон був другим номером, але всю кампанію, разом з її фінансовою складовою, здійснювали саме соціалісти. Усі чудово розуміли, що блок — це тимчасовий союз, і він цілком може припинити своє існування вже в новому парламенті. Власне, комуністи не приховували, що залишають за собою право на свободу рук.

Схоже, що більшості громадян Молдови смертельно обридли зовнішньополітичні ігрища колишніх правителів, і вони проголосували за PAS. Наприкінці минулого року тоді лідер партії Майя Санду виграла президентські вибори переважно завдяки підтримці молдавської діаспори в європейських країнах, тому й здобула перемогу з перевагою в 12% голосів.

У парламентських виборах ситуація була дещо інша. PAS перемогла в Молдові, а голоси діаспори тільки закріпили успіх партії та президента.

Це не простий арифметичний факт. Відбувається значна зміна в настроях громадян країни. Вони все більше цураються представників старих, давно відомих партій і їхніх лідерів на користь нових. Відповідно, змінилися й уподобання. Тепер виборець хоче проєвропейського курсу, оскільки надто зневірився в проросійському.

До того ж свою роль зіграв і той факт, що обмежувальні заходи Росії проти молдавського експорту та молдавських фірм змусили бізнес знайти інші ринки. Залежність від Росії послабшала, і для багатьох більш прийнятною виявилася Європа, куди можна поїхати або проїхати через Румунію. Економіка посилює зв’язки з Європою і завдяки короткозорій московській політиці руйнує зв’язки з Росією. І це віддзеркалюється в політиці.   

Усього цього в Москві вважали за краще не помічати і за старою звичкою продовжували «убухувати» величезні гроші в злодійкуватого Ігоря Додона та його кліку. Як вважала Москва, об’єднання у блок із комуністами повинно було привабити проросійський електорат, сприяти його консолідації за рахунок інших партій зі схожими програмами.

Нічого з цього не вийшло. Проросійський електорат, який, як вважають російські політтехнологи, досить мобілізований, цього разу з різних причин ухилився від участі у виборах. Натомість симпатики  PAS прийшли голосувати.

Політичні обрії соціалістів і проросійських сил вбачаються досить похмурими.

У Москві обов’язково поцікавляться, чому, незважаючи на такі великі фінансові витрати, масивну пропаганду й інші масштабні організаційні заходи, результат виявився таким сумним. Додону нелегко буде пояснити, чому так сталося.

Хоча англійський вислів never change your lovers in the middle of the night не радить міняти своїх коханців (коханок)  серед ночі, але ситуація складається для Москви вкрай несприятливо. Замислитися про заміну дійових осіб так чи інакше доведеться,  а у майбутньому для Ігоря Додона — це нічого хорошого.

За цих умов комуністи на чолі з Вороніним, а їх буде в парламенті 12 депутатів, почувають себе досить упевнено і з легкістю підуть на співпрацю з PAS, якщо постане питання про зміну конституції. Партії Санду до конституційної більшості бракує всього чотири голоси, і комуністи їх цілком можуть дати. За певних умов. Поки це не найсуттєвіше питання, але така можливість очевидна. 

Результати молдавських виборів — це не просто підтвердження прозахідного курсу. Швидше за все, вони матимуть стратегічні наслідки.

По-перше. Увесь південно-західний напрямок тепер повністю антиросійський. Після розриву з Україною Кремль утрачає Молдову, а з нею й увесь північний захід Чорного моря.

Балканський напрямок, такий важливий для російських генералів, тепер став наглухо закритим та вельми віддаленим від Росії. Відповідно, суттєво підвищується безпека південного флангу НАТО, оскільки чорноморські держави Румунія та Болгарія є членами Альянсу, а Україна і тепер Молдова — практично союзники.

По-друге. Повністю зависає проросійський сепаратистський регіон Придністров’я. Його основне призначення полягало в тому, щоб перешкоджати й усіляко гальмувати прозахідний поворот Молдови. Заради цього Москва довгі роки надає цьому регіону фінансову та матеріальну підтримкою, а  також гарантії безпеки.  

Тепер Придністров’я, затиснуте між Україною та Молдовою, перебуває в дуже складному становищі, оскільки вся його торгівля здійснюється тільки з молдавською реєстрацією та проходить або через Молдову, або через Україну. А Тирасполю на добре ставлення з боку Кишиніва та Києва не варто розраховувати. 

По-третє. Кремль зазнав тяжкої іміджевої поразки. Всі його спроби попередити так звані кольорові революції виявилися невдалими. Більше того, вони перейшли в електоральні.

Саме така сталася в Молдові. Тут можливості Москви для тиску на країну дуже обмежені, оскільки немає спільного кордону, а на допомогу України і тим більше Румунії не варто розраховувати.

Перемога партії PAS ще більш неприємна Москві, оскільки  вона співпадає з різким загостренням ситуації на кордонах держав Центральної Азії.

Усе це примушує нарощувати російські ресурси в Центральній Азії та суттєво відволікає від західного напрямку. Скрізь бути сильним неможливо, і дуже скоро постане запитання: що для Кремля важливіше — зусилля для безпеки держав Центральної Азії чи протистояння з НАТО в Європі, Арктиці, на Південному Кавказі та в Азово-Чорноморському регіоні.

Відповідь для Кремля зовсім не очевидна, оскільки належить зробити дуже нелегкий стратегічний вибір.

Прозахідний поворот Молдови — це ще один удар, що зазнала ідея відродження (в тій або іншій формі) СРСР за верховенства Росії. Цілком закономірно. Розвалену імперію відновити неможливо. Поки в Москві цього не зрозуміють, подальші провали неминучі.