МЕНЮ

Мінне поле Донбасу

Сергій ЗЯТЬЄВ
17 вересня, 2019 - 18:24
Віктор КУЗЬМІН: «Починаючи з 2014 року від вибухів зазнали травм — 1064 українських військових, 234 — загинули. Це проблема на десятиліття»

Відступаючи влітку 2014-го, російські найманці нашпигували такий «рідний» їм Донбас сотнями тисяч мін та фугасів. Чимало з них вони замаскували під дитячі іграшки, цим самим перетворивши дітей на потенційних жертв. Андрію Максименку, жителю одного із населених пунктів Донеччини, до 13-річчя залишалося лише кілька днів. Та він так і не відсвяткував свого дня народження: цьому завадила міна, встановлена російськими найманцями. Разом з ним загинув і 15-річний Кирило Коробов. А ось Дмитрові Тулупу пощастило: він дістав «лише» осколкові поранення і був доставлений до лікарні. Перелік подібних фактів можна продовжувати: у зоні мінного ризику нині перебувають кілька мільйонів українців. Через підрив на мінах постраждало майже 130 дітей: 27 із них загинули, а майже 100 дістали ушкодження різних ступенів. Постраждали й близько 900 дорослих, із яких 270 загинули.

Про ситуацію із замінуванням значної частини території Донбасу ми попросили розповісти полковника Віктора КУЗЬМІНА, заступника начальника інженерних військ Збройних сил України Центрального управління інженерного забезпечення Головного управління оперативного забазпечення ЗС України.

— На початку 2014-го підтримувані Росією сепаратисти захопили десятки міст та сіл Донбасу, — говорить Віктор Васильович. — А коли довелося під натиском Українського війська втікати, вони залишили після себе сотні тисяч «сюрпризів»: мін, фугасів та інших вибухонебезпечних предметів. Ці покидьки порушують не лише всі правила ведення бойових дій, закріплені на міжнародному рівні, а й моральні. Хіба можна назвати людьми тих, хто встановлює в дитячих садочках міни, маскуючи їх під іграшки і прекрасно знаючи, хто стане її жертвою? Їх навіть тваринами важко назвати...

Проблема, про яку йдеться, створена не лише руками — у прямому розумінні цього слова — бойовиків. Річ у тім, що значна кількість артилерійських снарядів, мін, випущених у районі бойових дій, не вибухають. І це, на думку багатьох фахівців, цілком закономірно: боєприпаси, що їх використовували і найманці, і українські вояки по 30—40 років, зберігалися на складах і в арсеналах — українських та російських, причому з порушенням відповіних технологій, що й призвело до псування. У нас більш сучасних не вистачає, особливо після вибухів під Калинівкою та Ічнею. Росія ж, на утриманні якої знаходяться будівничі «русского мира», всіляко економить на них. А також розв’язує проблеми утилізації своїх застарілих боєприпасів, що є занадто дорогим процесом: на зненшкодження одного артилерійського снаряду потрібно 200—300 американських доларів. Тож простіше завезти їх на Донбас і там «утилізувати», обстрілюючи українські позиції. А вибухне чи ні — то вже головний біль для майбутніх поколінь українців.

Україна — серед 160 країн, які підписали Оттавську конвенцію, а також Конвенцію про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію. Відповідно до міжнародних зобов’язань Україна знищила понад два мільйони заборонених до використання протипіхотних мін. А ось Росії серед тих, хто підписав цю Конвенцію, немає, що розв’язує їй руки щодо постачання своїм сателітам на Донбасі цих мін. І це не припущення: на звільнених територіях наші сапери знаходять протипіхотні міни, виготовлені після 1991 року, коли Радянського Союзу вже не існувало на політичній мапі світу.

— Чи можете назвати хоча б приблизну площу замінованої території Донбасу?

— Якщо говорити про територію, підконтрольну Українській державі, то це приблизно 700 тисяч гектарів: близько 560 тисяч гектарів у Донецькій області і майже 120 тисяч гектарів на Луганщині. Ці цифри приблизні, виходячи з тих даних, які надходять від груп розмінування, а також міжнародних неурядових організацій, які проводять нетехнічне обстеження. Залежно від сезону на цих територіях працюють щонайменше 50—60 груп розмінування, проводячи його, як правило, на другому і третьому рубежах оборони. Перший рубіж поки що не розміновують, оскільки він перебуває під постійними обстрілами. Найбільшу небезпеку як для цивільних громадян, так і військових становлять саморобні вибухові пристрої, для виготовлення яких застосовують промислові боєприпаси та речовини.

Сапери розповідають, що часто бойовики використовують і саморобні вибухові пристрої...

— Так. Їхній термін придатності може становити до 15—20 років. Найбільше нафарширована вибухонебезпечними предметами так звана сіра зона — територія, прилегла до лінії розмежування: і наші підрозділи, і ворожі, намагаючись убезпечитись від проникнення у своє розташування противника, заміновують підходи до позицій. Чим стратегічно важливіший напрямок, тим більше там мін та фугасів і навіть артилерійських снарядів на розтяжках.

Наприкінці минулого року групами розмінування, які діють у складі Збройних сил України, очищено понад 425 гектарів землі й понад 200 кілометрів доріг. Саперам доводиться працювати за надскладних умов, часто під обстрілами і навіть... під водою, досліджуючи дно річок. Особливо в тих місцях, де влітку 2014-го точилися жорстокі бої. Про результативність цієї роботи свідчить той факт, що саме у воді знешкоджено кілька тисяч мін, снарядів, гранат!..

За безпеку інших українські сапери часто розплачуються власним здоров’ям, а то й життями: починаючи з 2014 року 1064 українських військових зазнали мінно-вибухових травм, а 234 загинули.

Історія свідчить: усі війни рано чи пізно закінчуються. Хочеться вірити, що не за горами той час, коли і на українському Донбасі перестануть стріляти. Звідси й запитання: скільки часу знадобиться для повного очищення землі від мін та інших вибухонебезпечних предметів?

— До розв’язання цієї проблеми можуть минути цілі десятиліття. Такого висновку дійшли в ООН: загальна площа забруднених мінами та ВНП становить близько 700 тисяч гектарів. Із них саперами перевірено лише близько 33 тисяч гектарів. При цьому знищено понад 430 тисяч мін та фугасів. Найбільші зусилля з розмінування було зосереджено на відновленні елементів інфраструктури, таких як газо- і водопроводи, лінії електропередачі, залізничні колії тощо.

Скільки ж часу Україні знадобиться для його повного очищення? На це запитання ніхто не може дати достеменної відповіді. Для прикладу: на теренах Хорватії, Боснії та Герцеговини війна скінчилася більш ніж 20 років тому. А процес розмінування триває досі. За висновками фахівців ООН, один рік бойових дій дорівнює десяти рокам очищення територій від ВНП. Якщо бойові дії на Донбасі припиняться найближчим часом, у що важко повірити, то роботи піротехнікам вистачить на 50 років. Як мінімум. На думку фахівців, для цього може знадобитись близько 800 мільйонів американських доларів! А за підрахунками експертів НАТО — понад мільярд!..

Станом на сьогодні групами розмінування очищено понад 4500 гектарів території, 1600 кілометрів доріг, виявлено і знешкоджено понад 260 тисяч одиниць вибухонебезпечних предметів.