Iндикатор напруги

Учасники онлайн брифінгу Центру оборонних стратегій про загрози повномасштабного вторгнення Росії в Україну

Останніми місяцями Україна та світ активно обговорюють накопичення Росією військових сил та засобів на російсько-українському кордоні. Одними з перших на цей факт відреагували США, які не просто висловили занепокоєння, а й звернули увагу на залучення Росією вздовж кордону з нашою державою різних родів військ.

«Я не давав би оцінок із цієї трибуни щодо того, що конкретно ми бачимо. Але я можу сказати, що їхня чисельність збільшується», — сказав речник оборонного відомства США Джон Кірбі 29 листопада цього року і додав: «Я маю на увазі, що поблизу кордону з Україною продовжують зосереджуватися підрозділи різних родів військ». Зауважимо, що залучення не просто масштабної, а й комбінованої структури сил говорить про високий потенціал інвазії на територію сусідньої країни. У такий спосіб Кремль демонструє реальну можливість у будь-який момент розпочати широкомасштабне вторгнення в Україну.

Росія фактично використовує такі підходи для тиску і шантажу насамперед Заходу для відповідних поступок останнього на фланзі Східної Європи. Окремо зазначимо, що такий тиск здійснюється в комплексі. Крім шантажу Європи мігрантами, в енергетичній сфері та військовими навчаннями, Москва звертається до потужної інформаційної кампанії на Заході. Зокрема, в інформаційному просторі США деякими експертами проговорюється пропозиція щодо так званих огидних компромісів по Україні. Мовляв, Україну треба підштовхнути до поступок Росії щодо своїх територіальних і національних інтересів для угамування апетитів агресора.

Учасники онлайн-брифінгу щодо загрози повномасштабного вторгнення Росії до України, який цього тижня провів Центр оборонних стратегій, зокрема зазначили, що подібні наративи на Заході походять від проросійських глашатаїв. Їхньою метою є формування у вищого керівництва США, яке в зовнішній політиці передусім переймається зближенням Росії і Китаю, відповідної стратегії обміну інтересів України на замирення з Кремлем. Водночас можна спостерігати безкомпромісне посилення ролі Великої Британії на теренах Східної Європи та розбудову лінії Лондон — Анкара. Безумовно, долучення до такого воєнно-політичного каркасу ще й проєкту балтійсько-чорноморського союзу може створити щільний і потужний опір експансіоністським амбіціям єдиного на цих теренах агресора — Російської Федерації.

Утім, згадане накопичення російських військ біля кордонів із Україною, корелює з внутрішньополітичною кризою в нашій державі. Скандали, які мають місце останнім часом, не можуть позитивно вплинути на консолідацію нації, яка вкрай необхідна в момент зовнішньої загрози.

«РОСІЯ ЧИНИТЬ ГЛОБАЛЬНИЙ ТИСК НАСАМПЕРЕД НА США Й ОПОСЕРЕДКОВАНО НА ЄВРОПУ»

Аліна ФРОЛОВА, заступниця голови правління Центру оборонних стратегій:

— Скупчення російських військ уздовж кордону з Україною відбувається згідно з доповідями нашої розвідки. Це не є чимось надзвичайним, бо й раніше спостерігалося скупчення і рух військ РФ на наших кордонах. Але незвичайним є рівень підготовки, масштаб залучення військової техніки. І також те, що це загострення відбувається на рівні інших проблем за якими стоїть Росія — це енергетична криза, яка штучно створена в Європі, а також штучно створена криза на кордоні Білорусі, Польщі, Литви за якою так само стоїть Росія. Крім того, нещодавно відбулось засідання Ради національної безпеки РФ, після якого пролунала низка гучних заяв, серед яких про те, що Україна готує провокації в Чорному та Азовському морях, що Україна збільшила контрабандний завіз зброї через Чорне море тощо. Ми вважаємо, що це є частиною інформаційної підготовчої кампанії, яка стосується можливих причин для повномасштабного наступу. Але відбудеться він чи ні, залежить не від України. На думку експертів нашого центру, йдеться про глобальний тиск насамперед на США й опосередковано на Європу. Росія сильно підвищила ставки в цій грі. Це означає, що зараз зручний, з їхньої точки зору, момент для досягнення глобальних домовленостей про повернення на політичну арену й отримання сфер впливу, які, зокрема включають Україну.

Досліджуючи інформаційне середовище в США, ми бачимо велику активізацію інформаційної кампанії, яка спрямована, зокрема й на керівництво США. Ця кампанія полягає в тому, що триває жваве обговорення в експертному середовищі, серед журналістів того, наскільки вартує США втягуватися в активний захист України. Нас турбує те, що в цьому інформаційному полі взагалі не проговорюється контекст того, що Україна вже стала суб’єктом міжнародних відносин, а не лише її об’єктом, що вона здатна впливати на успішність або неуспішність військової операції Росії. У такий спосіб ситуація, яка зараз відображається в США, в більшості торкається того, що наступ або не наступ Росії залежить виключно від рішення США й інших ключових гравців, що також дає нам підтвердження: Росія спеціально проводить таку інформаційно-психологічну операцію для того, щоб упевнитись, що домовленості, які досягаються, мають досягатись виключно між Росією, США та можлива кількома європейськими гравцями.

Щодо інших країн, які можуть нас підсилювати, то це регіональні союзи. Це країни, які, можливо, й не є дуже впливовими в Альянсі, але вони вже заявили про свою стурбованість і які мають прямий вплив від агресії Росії. Традиційно нас підтримують країни Балтії. Зараз маємо велику стурбованість Румунії щодо ескалації в Чорному морі. Є заява «Бухарестської дев’ятки», де сказано, що ситуація в Чорному морі потребує додаткової уваги. Країни, які зробили цю заяву, є членами НАТО, і вони в середині Альянсу можуть формувати досить стійку позицію. Бачимо з якою кризою сьогодні зіткнулася Польща. Якоюсь мірою це може сприяти нам, тому що Польща може спрямувати свої зусилля на підтримку України. 600 військових, яких можуть передислокувати до України з Великої Британії, можливо, у військовому сенсі для нас погоди не зроблять, але те, що цей політичний крок важить дуже багато, — це факт. На сьогодні Велика Британія повертає свої війська до Німеччини для того, щоб мати кращу логістику, ближче розташування до зони потенційного конфлікту. Все це говорить, що ми маємо партнерів, і роль у цьому плані Великої Британії зростає.

«РІШУЧІСТЬ УКРАЇНИ БОРОНИТИСЯ — ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ЧИННИКІВ, НА ЯКІ РОСІЯ НАМАГАЄТЬСЯ ВПЛИВАТИ»

Олександр ХАРА, експерт ЦОС з питань зовнішньої і безпекової політики, дипломат:

— Постає три головні питання: чому це відбувається, навіщо та чого очікувати?

Стратегічні цілі Кремля незмінні. Нещодавно ми бачили історичні потуги пана Путіна, емоційну статтю пана Медвєдєва, а також хаотичну, але цілком зрозумілу з точки зору того, що в неї закладено, статтю пана Суркова про те, що імперія має розширюватись і в майбутньому Росія матиме «шматочок простору». Це таке собі ідеологічне підґрунтя та тези для пропаганди.

Другий момент полягає в тому, що за останніх кілька років або навіть рік значно зменшився вплив Росії в Україні. Це і санкції, і позбавлення впливу через ЗМІ, і відсторонення пана Медведчука, як «сірого кардинала», який зв’язував Київ і Москву. Є також побоювання Москви щодо втрати додаткових важелів впливу. Це передусім торкається мовного закону і закону про засади державної політики перехідного періоду. Недаремно в Москві кажуть про те, що щойно буде прийнято цей закон, то це означатиме вихід України з Мінського процесу. А це надзвичайно важливо для них, адже тоді руйнується вся їхня схема того, чому ця війна відбувається з 2014-го року і чому вони досі в цьому процесі.

Якщо говорити про те, навіщо відбувається таке накопичення військ, то це було одразу видно в квітні цього року, коли стягування сил та засобів на наш кордон спричинило саміт Байдена і Путіна. На той час Байден займався більш нагальними для його Адміністрації питаннями внутрішньої політики, а також вибудовуванням стратегії щодо стримування Китаю. На Росію в нього якось не вистачало часу. Тоді Путін домігся цього саміту і накреслив «червоні лінії», які на думку Кремля вже були перейдені.

Тоді росіяни побачили слабкі ланки Адміністрації Байдена, тому вони намагаються тиснути традиційними аргументами реальної політики про те, що краще мати Російську Федерацію на власному боці, ніж конфліктувати з нею. 

Згадані «червоні лінії» ми можемо назвати фактично лініями права на свавілля Росії. Звичайно, Росія намагається подавити волю України до спротиву і підштовхнути до виконання Мінських домовленостей у російській трактовці.

Безумовно, розділення союзників у ЄС і НАТО є так само метою таких речей.

Що може відбутися? Почну з того «чи хочуть росіяни війни?». В цьому плані важливу роль відіграватиме внутрішньополітичний чинник, якщо в Кремлі приймуть рішення про широкомасштабне вторгнення в Україну. На цю тему є цікаве опитування «Левада-Центру» щодо впливу війни з Україною на популярність Путіна. 16% кажуть, що це підвищить популярність Путіна. 42% не змінять ставлення до Путіна. І лише 31% каже про те, що це не викличе незадоволення росіян. Тобто бачимо, що в Москві можуть «гратися» з тим, що військові авантюри можуть привносити додаткові дивіденди, щоб принаймні утримуватися при владі. При цьому схвалюють діяльність Путіна 67%, а не схвалюють 33%. У Росії нація ділиться навпіл щодо ставлення до того, куди вона рухається, але Путін залишається таким поважним політиком, якого підтримують.

Далі є три моменти щодо Адміністрації Байдена. Це три «ні». Перше — небажання бачити великий воєнний конфлікт на європейському континенті. Друге — неготовність до ескалації. І третє — неготовність визнати, що Росію не можна відтягнути від Китаю. Цим фактором дуже вдало маніпулюють росіяни в Вашингтоні.

Якщо говорити про готовність Заходу в цілому, то, безумовно, йдеться про те, чи буде щось більше, аніж занепокоєння стосовно вторгнення Росії в Україну. Чи ті санкції, які обговорюються, будуть настільки болючими, щоб утримати Росію від вторгнення. Ми бачили такі негативні речі, як, наприклад, фактично непрацюючу спільну заяву від 21 липня 2021 року між Німеччиною та США щодо запуску «Північного потоку-2». Ми бачимо, що Росія використовує енергетику як зброю, наживається на цьому і підігрує кризі, яка відбувається в Європі, але не бачимо жодної дієвої реакції. Нещодавно було оприлюднено неофіційний документ щодо того, що Німеччина хотіла б бачити Конгрес більш поступливим у питаннях «Північного потоку-2».

Рішучість України себе боронити — це один з найголовніших чинників на які Росія намагається впливати. Безумовно, що ці три фактори — США, Європа та рішучість України — будуть зважені в Кремлі для того, щоб прийняти остаточне рішення, чи є сенс отримати великі втрати, бути ізольованим дипломатично і мати санкції, якщо на кону стоїть вимога Росії поважати її «червоні лінії».

«МИ БАЧИМО ДУЖЕ АКТИВНУ ПОЗИЦІЮ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ, ЯКА ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ»

Андрій ЗАГОРОДНЮК, голова правління Центру оборонних стратегій:

— Коли в інформаційному просторі з’явилась інформація щодо потенційної агресії і широкомасштабної війни, оперативна розвідка, як ми знаємо з її свідчень, ще не бачила якихось конкретних підготовчих актів, які видавали б таку готовність на оперативному рівні. Перша інформація була саме з США, які отримали її через ті чи інші засоби стратегічної розвідки на етапі підготовки управлінських рішень. США відреагували на таку інформацію надзвичайно серйозно. Було зроблено відповідні заяви. Інформацію було поширено деякими країнами НАТО. Одразу після цього почали виходити статті, які говорили про те, що дилема в Вашингтоні складалася з двох опцій. Перша — це те, що якимось чином цей конфлікт знижується, або через підтримку України тиском на Росію, або шляхом якоїсь домовленості тобто компромісу. Друга — світ може побачити новий спалах війни в масштабах, який не можна порівняти ні з чим, що було до цього і який можна порівняти з Другою світовою війною. І це при тому, що ми не бачили жодних заяв з боку Російської Федерації, що вони хоча б готуються до такого сценарію.

Але цей наратив активним чином розкручується досі. Виступають люди, одні з яких позиціонуються як незалежні експерти, інші як спеціалісти з Росії. Вони всі прокачували інформаційний простір з тим, що треба готуватися майже до Третьої світової війни в межах Східної Європи на території Україні. Чітко заявлялось про те, що Україна може втратити цілу лівобережну частину і що вона як країна перестане існувати. В цих наративах цікавим фактом було те, що жодним чином не згадувались спроможності Збройних сил України. Складалося таке відчуття, що наче їх немає, або вони ніяк не покращились з 2014-го року. Враховуючи позицію військових, це не є збігом. Тобто це була маніпулятивна тактика. Тому що в такий спосіб вибудовувалась «вилка» з двох опцій — або ми якось закриваємо це питання, або ви отримуєте оточення, війну і повний розвал країни. Ці всі меседжі активно видавались і видаються в інформаційний простір, таким чином підвищуючи психологічний рівень напруги, який є в США. Ми впевнені, що це не є випадковістю. Це є серйозною інформаційною операцією з примусу, яка спрямована на досягнення якогось компромісу між Росією і США.

Ми бачимо дуже активну позицію Великої Британії, яка згодна активно підтримувати Україну, зокрема силами і засобами. Там є щодо цього політичний консенсус. І це для нас великий плюс, адже так само вони впливають на інші країни в цьому питанні. Є лінія Британія — Туреччина і британські стратегічні інтереси в Чорному морі.