Хто забруднив Сиваш отруйними сполуками ртуті?

Учені «Інституту біології південних морів» нині Російської АН, який до окупації Криму входив до складу НАНУ, опублікували дослідження, в якому стверджують, що найбільша в світі гіперсолона лагуна Сиваш забруднена отруйними сполуками ртуті. Повідомлення про це опубліковані в науковому журналі Environmental Science and Pollution Research. Учені РАН неначебто з’ясували, що забруднення ртуттю лагуни Сиваш сталося внаслідок надходження до Криму води з Дніпра, а також викидів хімічних підприємств півострова, — повідомила пресслужба ІнБПМ. «Працюючи над дослідженням перспектив розвитку аквакультури в гіперсолоних водоймах Криму, працівники інституту вивчили вміст ртуті у воді й ґрунтах Сиваша, солоність якого коливається від 30 до 110 грамів на літр», — пише «Российская газета». Учасники дослідження стверджують, що сполуки ртуті широко використовувалися в сільському господарстві як фунгіциди, а також у промисловості при виробництві паперу і пластмас. Різні форми ртуті потрапляють у стоки і повітря, а потім у водойми. У водному середовищі вони перетворюються на метилртуть — високотоксичну та стійку сполуку.

Водні екосистеми найбільш чутливі до забруднення метилртуттю. Ртуть накопичується планктоном і передається харчовим ланцюжком до організмів вищої ланки, при цьому концентрація метилртуті збільшується. В живих істот на вершині харчового ланцюжка — риб, птахів, людей — вона може сягати максимальної концентрації, небезпечної для здоров’я і життя. За даними російських учених загальний вміст ртуті у воді Сиваша набагато більший, ніж у Чорному й Азовському морях.

Автори дослідження вважають, що головною причиною забруднення ртуттю стала діяльність людини в районі Сиваського водозбору. На підвищення концентрацій ртуті в Сиваші вплинули викиди хімічної промисловості Красноперекопська та Армянська, а також пуск води з Дніпра по Північно-Кримському каналу. На думку керівника проєкту, кандидата біологічних наук Олени Ануфрієвої, розвиток аквакультури в Сиваші може поліпшити соціально-економічну ситуацію прилеглих депресивних територій.

ЛЕГЕНДА БЕНЕДИКТА ШКАНДРІЯ

Загалом — це досить дивне повідомлення, дуже схоже на гібридну політичну диверсію. По-перше, сполуки ртуті для Криму не новина. Наприклад, колись перед черговими виборами колишній працівник Інституту мінеральних ресурсів, який розташований у Сімферополі, й активно працював у радянський час, Бенедикт Шкандрій звинуватив керівництво інституту в тому, що вони «ні більше ні менше як «отруїли центр Сімферополя парами ртуті». І цю інформацію, хай як це дивно, поширювала Рада міністрів Криму, щоб звинуватити Україну в негативному ставленні до автономного Криму. Кандидат геологічних наук, колишній працівник інституту мінеральних ресурсів Бенедикт Шкандрій повідомив кримським журналістам про те, що за 30 років роботи університетської лабораторії з розвідки покладів золота, яка працювала в Криму, в річку Салгір було викинуто приблизно 5 тонн ртуті. І справді, лабораторія здавна використовувала ртуть для визначення наявності золота в гірській породі. За дорученням тодішнього прем’єра Криму Анатолія Матвієнка співробітниками Республіканського комітету з екології та природних ресурсів спільно з фахівцями інституту та Головного управління МНС були взяті на аналіз проби ґрунту на території інституту і в сусідньому з ним Дитячому парку. Експертами встановлено, що перевищення гранично допустимої концентрації ртуті ні в інституті, ні в парку не було.

Цікаво, що лабораторія працювала в центрі Сімферополя понад 50 років, однак жодної шкоди від неї не було зареєстровано. Бенедикт Шкандрій виклав свою, значно спотворену версію. За його поясненням, щоб визначити золото шляхом амальгамування, береться 200 грам гірської породи, до неї додаються 20 грамів ртуті, вода та сірчана кислота. Завершується дослід підігрівом усіх інгредієнтів, після чого ртуть випаровується і залишається чисте золото. Він стверджував, що в день таким чином переробляється 400 грамів ртуті, залишки якої зливають у каналізацію. За його підрахунками за 30 років (насправді за 50. — Авт.) роботи лабораторії в довкілля було викинуто орієнтовно 5 тонн отруйного металу.

Насправді це дуже перебільшені дані. Якби лабораторія з пошуку золота працювала в такому темпі, тобто виконувала кожного божого дня по 20 аналізів, то весь Сімферополь за 50 років уже був би покритий золотом. У реальності аналізи на вміст золота в представленій геологами породі робилися вряди-годи, тільки після якихось експедицій. Тому за цілий рік інститут зливав у каналізаційну систему Сімферополя менше ніж 100 грамів ртуті, і то невеликими порціями, тобто проводилося 4 — 5 дослідів за весь рік. До того ж перед утилізацією ртуть знешкоджувалась, і згідно з затвердженими методиками лише потому випускалась у каналізацію.

Бенедикт Шкандрій розповідав, що «такі досліди можуть призвести до збільшення дитячої смертності на 30 відсотків, захворювання сліпотою, глухотою та підвищення ризику померти від раку, зростання агресивності і зниження інтелектуального рівня школярів». Він запропонував створити «список скорботи» сімферопольців, які постраждали від парів ртуті, викинутих лабораторією. В список мали потрапити сімферопольці, які проживали в радіусі 500 метрів від геологорозвідувального інституту. Однак жодної скарги подано не було. А таємниця фантазій Бенедикта Шкандрія розкрилася доволі швидко — згодом він заявив, що «цілком дозрів до віку, коли можна балотуватися в депутати», щоб безпосередньо брати участь у протидії екологічній катастрофі. Уточнимо — якої не існувало...

ДЖЕРЕЛО ЗАБРУДНЕННЯ НА САМОМУ ПІВОСТРОВІ

Нинішня ситуація з Сивашем подібна до вчинку Бенедикта Шкандрія, який захотів прокласти стежку в депутати на цілковитій брехні. В зв’язку з цією публікацією журналісти «Радіо Крим. Реалії» провели розслідування в прямому ефірі.

При цьому кримський еколог Маргарита Литвиненко висловила думку, що російський інститут не розкриває всіх необхідних даних про ситуацію з вмістом ртуті в Сиваші, а публікація схожа на політичне замовлення. Вона сказала: «Це все на межі правди і пропаганди. Там практично немає інформації і представлені тільки висновки, але абсолютно не представлені матеріали, на підставі яких ці висновки зроблені. Єдина виявлена речовина, яку вони називають, це метилртуть. Вона токсична й утворюється в результаті обміну речовин донних мікроорганізмів, коли ртуть потрапляє у водойми. Так ось, чому тільки одне це з’єднання знайшлося? Чому не досліджували інші? Подруге, в гіперсолоній воді, яка є в Сиваші, як відомо, саме через високу солоність реєструють підвищений вміст ртуті. Тобто солоність потрібно враховувати. Крім того, учені не уточнили, що саме досліджували: які тканини, які рослини? Якщо, припустимо, брали тварин, то які системи цих тварин аналізували? Це були безхребетні чи хребетні тварини? Питань дуже багато».

Останнім часом спікер російського кримського парламенту Владімір Константінов, який оголошений у міжнародний розшук у зв’язку з кримінальною справою, заперечує, що Криму потрібна вода з Дніпра. Він часто повторює сентенцію про те, що не довіряє «терористичній державі Україна», бо, на його думку, підлі «терористи-українці», можуть отруїти дніпровську воду в каналі, щоб завдати шкоди Криму. Але ці сентенції діяли тоді, коли вода була, а як води не стало — довелося російським пропагандистам шукати інші варіанти для спецоперацій. Тому цілком очевидно, що під цю тему на допомогу Владіміру Константінову були підтягнуті сили з лав науковців, які не погребували участю в створенні чергового фейку, хоч і в досить «науковій» манері, але, незважаючи на те що в минулому, та й у майбутньому, Інститут біології південних морів у Севастополі належав і належатиме Україні. Тобто можна вважати, що вони не посоромилися здійснити диверсію проти своєї країни

Маргарита Литвиненко також вважає, що судити про внесок Північно-Кримського каналу в забруднення Сивашу ртуттю некоректно, з огляду на те, що аналіз проведений через понад шість років після припинення поставок дніпровської води: «До того ж Північно-Кримський канал, напевно, приносив набагато менше шкідливих речовин, ніж викидали місцеві хімічні заводи, які точно так же в цей же Сиваш скидали свої стоки, і, швидше за все, вони були неочищеними. Мене найбільше здивувало, що учені рекомендують для зменшення концентрації ртуті вирощувати аквакультури. Постає питання: якщо там почнуть розводити, скажімо, мідій, то навряд чи знайдеться спонсор, який захоче вкласти гроші просто в очищення води від ртуті? Найімовірніше, ці мідії підуть у їжу. Однак вони накопичують шкідливі речовини, зокрема важкі метали. Пускати ці мідії потім у продаж з харчовою метою було б злочином. Узагалі, ця метилртуть може становити небезпеку для місцевих жителів, якщо вони будуть вживати морепродукти з Сивашу...»

На думку Маргарити Литвиненко, без досконалого аналізу параметрів дослідження і знання його контексту подібні висновки робити рано. Наприклад, у липні 2020 року науковий співробітник російського «Інституту біології південних морів» Микола Шадрін на пресконференції в Сімферополі заявив, що затока Сиваш страждає від роботи Північно-Кримського каналу, оскільки в дніпровській воді нібито містилися шкідливі сполуки, зокрема, ртуті. В той же час Шадрін визнав, що проблема вмісту ртуті в затоці також пов’язана з вирощуванням рису, для якого використовуються хімікати з вмістом ртуті.

Однак керівник української громадської організації «Зелений лист», хімік, біолог Владислав Балинський вказує на більш ранні дослідження, які показували забруднення Сивашу ще понад 20 років тому.

«Мені цікаво було ознайомитися з висновками учених Інституту біології південних морів, оскільки вони завуальовано намагаються натякнути, що причинами забруднення Сиваша ртуттю і солями важких металів може бути атмосфера або сільське господарство. Очевидно, мають на увазі систему зрошення, що працює зараз на материковій частині України. При цьому такі підприємства, як «Кримський титан», лакофарбовий і содовий заводи продовжують скидати промислові відходи безпосередньо в затоку Сиваш. Тут ще 1999 року було проведено велике дослідження групи учених з МДУ, які зафіксували перевищення гранично допустимих концентрацій за низкою забруднювачів, зокрема важких металів, не лише у водах Сивашу, а й у водах, які надходили в свердловин. А це основа питного водопостачання і на півночі Криму, і в центрі півострова...»

На його думку, «розглядати Сиваш з точки зору розвитку аквакультури абсолютно безглуздо. По-перше, ми говоримо про значне забруднення водойми, по-друге, дуже мала кількість видів аквакультури здатні розвиватися за таких показників солоності. Це теоретично можуть бути такі організми, як Spirulina platensis, тобто зелені водорості, які в усьому світі використовують для косметології. Але мені здається, що навряд чи хтось захоче купувати отруєну продукцію, з огляду на її джерело походження. В сільському господарстві ці водорості у вигляді добавок для підгодівлі тварин теж використовувати не вдасться, тому мені здається, що це якісь умовно політичні проєкти. Просто колеги-біологи не можуть говорити про все, тому змушені імітувати бурхливу наукову діяльність для обґрунтування абсолютно утопічних ідей...»

Здивований висновками кримських учених щодо джерел забруднення і заступник міністра охорони навколишнього середовища і природних ресурсів України Роман Шахматенко. «Дуже дивними виглядають заяви про те, що забруднення Сивашу може бути пов’язано з водами Дніпра. По-перше, немає жодного сполучення між цими двома водними об’єктами. По-друге, ми моніторимо головну річку України за понад 45 показниками — це майже європейський рівень моніторингу — і ртуті взагалі не фіксуємо. В Херсоні вона не помічена і в повітрі, до того ж я вперше чую про сполуки ртуті, які можуть використовуватися в сільському господарстві і завдавати будь-якої шкоди Сивашу. А ось розглядати як джерело забруднення «Кримський титан» і ще низку підприємств, розташованих у безпосередній близькості від цієї водойми, найбільш логічно. Словом, якщо в Криму і фіксують перевищення за вмістом ртуті, то це забруднення відбувається явно не з території материкової України».

ЗВІДКИ РОСТУТЬ НОГИ НОВОЇ ЛЕГЕНДИ

Тут варто згадати два факти. Перший — у 90-х і двотисячних уже роках проросійські організації Криму періодично звинувачували Україну в тому, що Північно-Кримським каналом надходить начебто дуже забруднена вода, яку не можна вживати в їжу. Вони твердили, що по каналу в Крим течуть усі викиди, які спускають у Дніпро всі міста на його берегах, а особливо тодішній Дніпропетровськ і Запоріжжя. Однак вони при цьому дуже прорахувалися і навіть втратили всі аргументи, коли їм розказали, що на шляху води в Крим розташовано кілька великих водосховищ, особливо Каховське, які за законами фізики служать природними відстійниками і очищувачами води Дніпра. Тому вода в Крим, після них, надходить ще навіть чистіша, ніж та, що в Дніпрі, протікаючи по руслу на рівні цих міст. Ну от, вони заперечували проти дніпровської води, і дозаперечувалися, тепер, коли всі страждають від засухи, повинні б радіти. Ненависної для них води з Дніпра в Криму вже нема.

Другий факт. Останнім часом спікер російського кримського парламенту Владімір Константінов, який оголошений у міжнародний розшук у зв’язку з кримінальною справою, заперечує, що Криму потрібна вода з Дніпра. Він часто повторює сентенцію про те, що не довіряє «терористичній державі Україна», бо, на його думку, підлі «терористи-українці», можуть отруїти дніпровську воду в каналі, щоб завдати шкоди Криму. Але ці сентенції діяли тоді, коли вода була, а як води не стало — довелося російським пропагандистам шукати інші варіанти для спецоперацій. Тому цілком очевидно, що під цю тему на допомогу Владіміру Константінову були підтягнуті сили з лав науковців, які не погребували участю в створенні чергового фейку, хоч і в досить «науковій» манері, але, незважаючи на те що в минулому, та й у майбутньому, Інститут біології південних морів у Севастополі належав і належатиме Україні. Тобто можна вважати, що вони не посоромилися здійснити диверсію проти своєї країни.