«Гамівна сорочка» для агресора

Експерти коментують: що означає дзвінок Байдена Путіну?

В п’ятницю має відбутися візит президента України Володимира Зеленського до Парижа, де він зустрінеться із французьким президентом Емманюелем Макроном для обговорення питань загострення ситуації на східних рубежах України через стягування російських військ до наших кордонів і на окуповані землі. Про що конкретно говоритимуть лідери двох країн, ми можемо лише припускати, причому сигнали для України можуть бути як позитивні, так і негативні. Макрон, скоріше, озвучить те, про що поки недоговорюють окремі західні партнери, щоб умиротворити агресивний пил Кремля. Не дарма ж з Москви постійно звучить, що Захід має вплинути на «гарячі голови» у Києві. 

Висхідні позиції такі, що бряцаючи останнім часом своєю зброєю Росія суттєво підняла ставки. Причому гра ця направлена не лише проти України, коли офіційні представники російської влади відкрито погрожують ліквідацією української державності, а має ширший контекст протистояння із Заходом, який також далеко не єдиний. Ключова роль тут, звичайно, належить США, але в альянсі з ними також грають і британці, до яких, в свою чергу, близькі турки (до речі, саме зі Стамбула нещодавно повернувся Зеленський). В Європі ж ключову роль відіграє тандем Німеччини та Франції, які з самого початку сприяли Мінським домовленостям і є учасниками «нормандського формату. Хоча, наприклад, в питанні «Північного потоку-2» французи не поспішають підтримувати німців, тому що розуміють можливість посилення Берліна за рахунок російського газу (в той же час це додаткова залежність німців від Кремля). Тобто кожен міждержавний альянс і кожна країна переслідують власні інтереси — так було завжди. Головне щоб ці інтереси не були реалізовані за рахунок жертви (України), що також неодноразово бувало в історії. Сильні завжди можуть домовитися за рахунок слабших. 

Якраз напередодні візиту Зеленського до Парижа, відбулася телефонна розмова американського президента Джо Байдена з очільником Кремля Владіміром Путіним. «Президент Байден підкреслив непохитну прихильність США суверенітету і територіальної цілісності України. Президент висловив наше занепокоєння з приводу раптового нарощування російської військової потужності в окупованому Криму і на кордонах України та закликав Росію знизити напруженість», — йдеться в заяві Білого дому після розмови.

ФОТО РЕЙТЕР

«Зрозуміло, що головним чином йшлося про кризову ситуацію навколо України, — пише у ФБ експерт Юрій Фьодоров. — Це — найгостріша проблема сучасної світової політики, яка загрожує, дійсно, тяжкими наслідками. Зрозуміло також, що якась домовленість була досягнута. В іншому випадку розмова не відбулася б. Путін навряд чи ризикнув би просто повторити побиті тези про Мінські домовленості. Так можна поводитися з Макрона і Меркель, але не з президентом США. Очевидний результат телефонної розмови — ключовим партнером Москви з української проблематики став Вашингтон, чого, власне, і добивалися в Києві. Париж і Берлін можуть зосередитися на своїх внутрішніх труднощах».

Також стало відомо, що під час розмови двох лідерів американський президент запропонував Путіну провести «у наступні місяці» на території третьої країни саміт для обговорення актуальних питань.

«Всі чекають, що після зустрічі Байдена та Путіна, США почне змушувати Україну до чогось вкрай небезпечного та принизливого. Мовляв, своєю пропозицією про зустріч Байден вже здався. Але, це абсолютно дитяча точка зору. Щось на кшталт: «Навіщо ти лайкнула її фотку? Ти же в курсі, скільки вона мені поганого бажає», — пише у ФБ журналістка Лариса Волошина. — Домовленість про зустріч означає, що в її очікуванні Путін буде сидіти тихо і не жужжать. Це час, протягом якого ми можемо підготуватися, а Росія втратити поле для маневру. Це розумний і сильний хід американського президента. Небезпека «умиротворення» України у збоченій формі, насправді, виходить з іншої світової столиці. За інформацією Le Figaro, Макрон на зустрічі готується схиляти Зеленського «до компромісів».

Про те, якими можуть бути ці «компроміси» аналітиками озвучуються декілька припущень. По-перше, вода в Крим, чого давно домагається Росія під різними приводами, бо це реальна проблема для півострова, яку неможливо вирішити без дніпровської води. По-друге, «замороження» питання НАТО для України, куди наша країна дуже прагне вступити, але проти чого весь час активно виступає Москва, погрожуючи нам «незворотними наслідками для української державності». По-третє, Київ можуть схиляти до певних поступок в рамках Мінських домовленостей, або під виглядом їх перегляду, про необхідність чого неодноразово заявляла українська делегація, «втюхають» Україні нові зобов’язання. Своїми роздумами з приводу телефонної розмови Байдена і Путіна, а також майбутньої зустрічі Макрона і Зеленського діляться експерти «Дня».

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ В ПАРИЖІ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ БУВ ОЗБРОЄНИЙ ВСІМА АРГУМЕНТАМИ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— На мою думку, для Росії принципово важливим є відновлення і підтримання діалогу з Вашингтоном, оскільки без цього Москва не відчуває своєї значимості. Тобто піднімаючи температуру протистояння вздовж кордону України, а через це і температуру занепокоєння європейців і американців, Кремль прагне привернути увагу до своєї значимості. В цьому контексті, з однієї сторони, розмова Байдена з Путіним відповідає сподіванням російської сторони, оскільки бажання підштовхнути Вашингтон до діалогу виконано. З іншого боку, те, що прозвучало запрошення на проведення Саміту в якійсь нейтральній третій країні, на мою думку, є певним стримуючим фактором від переходу напруженої ситуації до абсолютно негативного сценарію розвитку подій. Для Путіна надзвичайно важлива зустріч з американським президентом, адже буде підтверджена його значимість, то не думаю, що він буде ставити цю перспективу під загрозу.

Я не думаю, що Макрон буде тиснути на Зеленського в аспекті «замороження» нашого поступу до НАТО, щоб умиротворити Путіна, адже такого поступу поки що не спостерігається із багатьох причин. Є багато чого, що ми можемо отримати від розширення нашої співпраці з Альянсом, але це не означає, що у нас є реальна на сьогоднішній день перспектива отримати ті сигнали, які б дозволили вийти на практичну дорогу до членства. Тому, якщо цей аргумент і буде використовуватись в плані тиску на Україну, то для української сторони варто це просто ігнорувати.

Безумовно, можуть використовуватись інші аргументи тиску під приводом намагання допомогти нам уникнути найгіршого для України сценарію. І для цього нам начебто треба йти на зустріч російським побажанням і прагненням. Принаймні у минулому так себе поводила французька сторона і в нашому, і в грузинському конфлікті. Тому дуже важливо, щоб Президент України був озброєний всіма аргументами, знав яким чином, в який спосіб можна переконувати свого французького колегу стояти на засадах справедливості, дотримання норм міжнародного права і бути неупередженим, а відтак стояти на необхідності підтримки найбільш зважених позицій, які тільки можна зайняти в цій ситуації.

«ЦЕ НАГАДУЄ НЕ ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВОРИ (РОЗМОВА БАЙДЕНА З ПУТІНИМ — Ред.), А ПЕРЕГОВОРИ З ТЕРОРИСТАМИ»

Борис БАБIН, юрист-міжнародник, головний науковий консультант Інституту законодавства Верховної Ради України, колишній представник Президента в АРК:

— Те, що відбулась розмова між Байденом і Путіним було очікувано. Ступінь ескалації Росією ситуації з Україною, накопичування своїх озброєнь та нарощування своїх мілітаристських намірів — безпрецедентна і демонстративна. Тобто Росія не просто акумулює свої військові угрупування, в тому числі, на окупованих територіях, але робить це дуже показово. Це класична ситуація загрози силою. Виникає питання — як будуть розвиватись події далі? В даному випадку уряд США, як мінімум, має роз’яснити керівництву РФ свою позицію і відповідно публічно вимагати зупинити протиправні дії. Я б не став зараз займатись конспірологією або завищенням очікувань від цих переговорів. Безумовно, інколи подібні переговори приводять до певних політико-правових рішень, але не завжди і не у всіх ситуаціях.

Російській Федерації дуже важливо визнання її ролі. Коли тобі телефонує Президент США, пропонує зустрітись, то для Путіна — це апофеоз власної величі. На ділі це нагадує не дипломатичні переговори, а переговори з терористами, які захопили заручників. Адже з ними теж ведуть переговори в плані класичної тактики звільнення заручників. Неправильно було б від цього відмовлятись. В цій ситуації будь-які контакти, які будуть відбуватись між США і Росією, треба розглядати саме в такому контексті. Але треба також розуміти, що РФ ще ніхто словами не зупиняв. Тому подібні переговори повинні мати відповідний супровід. Якщо вони будуть супроводжуватись чимось суттєвим, то є шанс, що вся ця ескалація скінчиться апофеозом мілітаристського шабашу. Я цього не виключаю. Всі досить тверезо оцінюють можливості РФ та при цьому її непередбачуваність. У мавпи є граната, яка може вибухнути. Для світу це не стане кінцем, а от для мавпи може. Тому говорити про те, що США пішли на якісь поступки, не варто.

Не випадково керівництво Франції та Німеччини допущені Росією до переговорів. Ці дві країни певною мірою залежні від Росії. Якщо взяти Німеччину, то там потужно працюють російські спецслужби, там сильне лобі в уряді, існує феномен «русских немцев» з вірусом «русского мира». З Францією у Росії ситуація дещо інша. До французів у росіян підхід полягає з позиції Африки. Треба звернути увагу на те, що російська військова машина дуже активна в колишніх африканських колоніях Франції. Франція на відміну від Німеччини зав’язана на атомній енергетиці, а атомне паливо привозять до Франції саме зі згаданих колишніх колоній, тобто там, де зараз орудують банди Путіна. Таким чином, росіяни тримають французів за дуже слабке місце — енергетичну безпеку. Тому я не став би виключати можливості тиску на нашого Президента з боку Франції. Але навіть якщо Франція буде щось вимагати від України в плані поступок Путіну, то чим конкретно сама Франція може погрожувати Україні? Нічим. Це можуть бути лише побажання.

Росіяни звикли тиснути напряму — шантаж, підкуп, погрози, обман. Це торкалось і постачання води в Крим, що так необхідно Москві. Наприклад, транслюється зокрема такий меседж, що якщо Україна відновить постачання води на півострів, то це якось позитивно вплине на ситуацію в цілому. Навіть у нас у владі існує певний «коридор», де підтримуються подібні навіювання. Але все це не спрацює. Однією з головних причин цього є те, що такі дії неможливо приховати від українського суспільства. Тобто, якщо Київ подасть воду до Криму, то це стане відомо всім. Жодна демократія та виборець цього не сприймуть. Росія в свою чергу намагається до цього питання залучити міжнародне співтовариство і згодом тиснути на Україну через якісь треті країни. Але є проста річ — Україна не зобов’язана постачати воду до Криму і жодна міжнародна структура на сьогодні нас зобов’язати робити це не може.

«Гамівна сорочка» для агресора

«Гамівна сорочка» для агресора

Експерти коментують: що означає дзвінок Байдена Путіну?

В п’ятницю має відбутися візит президента України Володимира Зеленського до Парижа, де він зустрінеться із французьким президентом Емманюелем Макроном для обговорення питань загострення ситуації на східних рубежах України через стягування російських військ до наших кордонів і на окуповані землі. Про що конкретно говоритимуть лідери двох країн, ми можемо лише припускати, причому сигнали для України можуть бути як позитивні, так і негативні. Макрон, скоріше, озвучить те, про що поки недоговорюють окремі західні партнери, щоб умиротворити агресивний пил Кремля. Не дарма ж з Москви постійно звучить, що Захід має вплинути на «гарячі голови» у Києві. 

Висхідні позиції такі, що бряцаючи останнім часом своєю зброєю Росія суттєво підняла ставки. Причому гра ця направлена не лише проти України, коли офіційні представники російської влади відкрито погрожують ліквідацією української державності, а має ширший контекст протистояння із Заходом, який також далеко не єдиний. Ключова роль тут, звичайно, належить США, але в альянсі з ними також грають і британці, до яких, в свою чергу, близькі турки (до речі, саме зі Стамбула нещодавно повернувся Зеленський). В Європі ж ключову роль відіграє тандем Німеччини та Франції, які з самого початку сприяли Мінським домовленостям і є учасниками «нормандського формату. Хоча, наприклад, в питанні «Північного потоку-2» французи не поспішають підтримувати німців, тому що розуміють можливість посилення Берліна за рахунок російського газу (в той же час це додаткова залежність німців від Кремля). Тобто кожен міждержавний альянс і кожна країна переслідують власні інтереси — так було завжди. Головне щоб ці інтереси не були реалізовані за рахунок жертви (України), що також неодноразово бувало в історії. Сильні завжди можуть домовитися за рахунок слабших. 

Якраз напередодні візиту Зеленського до Парижа, відбулася телефонна розмова американського президента Джо Байдена з очільником Кремля Владіміром Путіним. «Президент Байден підкреслив непохитну прихильність США суверенітету і територіальної цілісності України. Президент висловив наше занепокоєння з приводу раптового нарощування російської військової потужності в окупованому Криму і на кордонах України та закликав Росію знизити напруженість», — йдеться в заяві Білого дому після розмови.

ФОТО РЕЙТЕР

«Зрозуміло, що головним чином йшлося про кризову ситуацію навколо України, — пише у ФБ експерт Юрій Фьодоров. — Це — найгостріша проблема сучасної світової політики, яка загрожує, дійсно, тяжкими наслідками. Зрозуміло також, що якась домовленість була досягнута. В іншому випадку розмова не відбулася б. Путін навряд чи ризикнув би просто повторити побиті тези про Мінські домовленості. Так можна поводитися з Макрона і Меркель, але не з президентом США. Очевидний результат телефонної розмови — ключовим партнером Москви з української проблематики став Вашингтон, чого, власне, і добивалися в Києві. Париж і Берлін можуть зосередитися на своїх внутрішніх труднощах».

Також стало відомо, що під час розмови двох лідерів американський президент запропонував Путіну провести «у наступні місяці» на території третьої країни саміт для обговорення актуальних питань.

«Всі чекають, що після зустрічі Байдена та Путіна, США почне змушувати Україну до чогось вкрай небезпечного та принизливого. Мовляв, своєю пропозицією про зустріч Байден вже здався. Але, це абсолютно дитяча точка зору. Щось на кшталт: «Навіщо ти лайкнула її фотку? Ти же в курсі, скільки вона мені поганого бажає», — пише у ФБ журналістка Лариса Волошина. — Домовленість про зустріч означає, що в її очікуванні Путін буде сидіти тихо і не жужжать. Це час, протягом якого ми можемо підготуватися, а Росія втратити поле для маневру. Це розумний і сильний хід американського президента. Небезпека «умиротворення» України у збоченій формі, насправді, виходить з іншої світової столиці. За інформацією Le Figaro, Макрон на зустрічі готується схиляти Зеленського «до компромісів».

Про те, якими можуть бути ці «компроміси» аналітиками озвучуються декілька припущень. По-перше, вода в Крим, чого давно домагається Росія під різними приводами, бо це реальна проблема для півострова, яку неможливо вирішити без дніпровської води. По-друге, «замороження» питання НАТО для України, куди наша країна дуже прагне вступити, але проти чого весь час активно виступає Москва, погрожуючи нам «незворотними наслідками для української державності». По-третє, Київ можуть схиляти до певних поступок в рамках Мінських домовленостей, або під виглядом їх перегляду, про необхідність чого неодноразово заявляла українська делегація, «втюхають» Україні нові зобов’язання. Своїми роздумами з приводу телефонної розмови Байдена і Путіна, а також майбутньої зустрічі Макрона і Зеленського діляться експерти «Дня».

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ В ПАРИЖІ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ БУВ ОЗБРОЄНИЙ ВСІМА АРГУМЕНТАМИ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— На мою думку, для Росії принципово важливим є відновлення і підтримання діалогу з Вашингтоном, оскільки без цього Москва не відчуває своєї значимості. Тобто піднімаючи температуру протистояння вздовж кордону України, а через це і температуру занепокоєння європейців і американців, Кремль прагне привернути увагу до своєї значимості. В цьому контексті, з однієї сторони, розмова Байдена з Путіним відповідає сподіванням російської сторони, оскільки бажання підштовхнути Вашингтон до діалогу виконано. З іншого боку, те, що прозвучало запрошення на проведення Саміту в якійсь нейтральній третій країні, на мою думку, є певним стримуючим фактором від переходу напруженої ситуації до абсолютно негативного сценарію розвитку подій. Для Путіна надзвичайно важлива зустріч з американським президентом, адже буде підтверджена його значимість, то не думаю, що він буде ставити цю перспективу під загрозу.

Я не думаю, що Макрон буде тиснути на Зеленського в аспекті «замороження» нашого поступу до НАТО, щоб умиротворити Путіна, адже такого поступу поки що не спостерігається із багатьох причин. Є багато чого, що ми можемо отримати від розширення нашої співпраці з Альянсом, але це не означає, що у нас є реальна на сьогоднішній день перспектива отримати ті сигнали, які б дозволили вийти на практичну дорогу до членства. Тому, якщо цей аргумент і буде використовуватись в плані тиску на Україну, то для української сторони варто це просто ігнорувати.

Безумовно, можуть використовуватись інші аргументи тиску під приводом намагання допомогти нам уникнути найгіршого для України сценарію. І для цього нам начебто треба йти на зустріч російським побажанням і прагненням. Принаймні у минулому так себе поводила французька сторона і в нашому, і в грузинському конфлікті. Тому дуже важливо, щоб Президент України був озброєний всіма аргументами, знав яким чином, в який спосіб можна переконувати свого французького колегу стояти на засадах справедливості, дотримання норм міжнародного права і бути неупередженим, а відтак стояти на необхідності підтримки найбільш зважених позицій, які тільки можна зайняти в цій ситуації.

«ЦЕ НАГАДУЄ НЕ ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВОРИ (РОЗМОВА БАЙДЕНА З ПУТІНИМ — Ред.), А ПЕРЕГОВОРИ З ТЕРОРИСТАМИ»

Борис БАБIН, юрист-міжнародник, головний науковий консультант Інституту законодавства Верховної Ради України, колишній представник Президента в АРК:

— Те, що відбулась розмова між Байденом і Путіним було очікувано. Ступінь ескалації Росією ситуації з Україною, накопичування своїх озброєнь та нарощування своїх мілітаристських намірів — безпрецедентна і демонстративна. Тобто Росія не просто акумулює свої військові угрупування, в тому числі, на окупованих територіях, але робить це дуже показово. Це класична ситуація загрози силою. Виникає питання — як будуть розвиватись події далі? В даному випадку уряд США, як мінімум, має роз’яснити керівництву РФ свою позицію і відповідно публічно вимагати зупинити протиправні дії. Я б не став зараз займатись конспірологією або завищенням очікувань від цих переговорів. Безумовно, інколи подібні переговори приводять до певних політико-правових рішень, але не завжди і не у всіх ситуаціях.

Російській Федерації дуже важливо визнання її ролі. Коли тобі телефонує Президент США, пропонує зустрітись, то для Путіна — це апофеоз власної величі. На ділі це нагадує не дипломатичні переговори, а переговори з терористами, які захопили заручників. Адже з ними теж ведуть переговори в плані класичної тактики звільнення заручників. Неправильно було б від цього відмовлятись. В цій ситуації будь-які контакти, які будуть відбуватись між США і Росією, треба розглядати саме в такому контексті. Але треба також розуміти, що РФ ще ніхто словами не зупиняв. Тому подібні переговори повинні мати відповідний супровід. Якщо вони будуть супроводжуватись чимось суттєвим, то є шанс, що вся ця ескалація скінчиться апофеозом мілітаристського шабашу. Я цього не виключаю. Всі досить тверезо оцінюють можливості РФ та при цьому її непередбачуваність. У мавпи є граната, яка може вибухнути. Для світу це не стане кінцем, а от для мавпи може. Тому говорити про те, що США пішли на якісь поступки, не варто.

Не випадково керівництво Франції та Німеччини допущені Росією до переговорів. Ці дві країни певною мірою залежні від Росії. Якщо взяти Німеччину, то там потужно працюють російські спецслужби, там сильне лобі в уряді, існує феномен «русских немцев» з вірусом «русского мира». З Францією у Росії ситуація дещо інша. До французів у росіян підхід полягає з позиції Африки. Треба звернути увагу на те, що російська військова машина дуже активна в колишніх африканських колоніях Франції. Франція на відміну від Німеччини зав’язана на атомній енергетиці, а атомне паливо привозять до Франції саме зі згаданих колишніх колоній, тобто там, де зараз орудують банди Путіна. Таким чином, росіяни тримають французів за дуже слабке місце — енергетичну безпеку. Тому я не став би виключати можливості тиску на нашого Президента з боку Франції. Але навіть якщо Франція буде щось вимагати від України в плані поступок Путіну, то чим конкретно сама Франція може погрожувати Україні? Нічим. Це можуть бути лише побажання.

Росіяни звикли тиснути напряму — шантаж, підкуп, погрози, обман. Це торкалось і постачання води в Крим, що так необхідно Москві. Наприклад, транслюється зокрема такий меседж, що якщо Україна відновить постачання води на півострів, то це якось позитивно вплине на ситуацію в цілому. Навіть у нас у владі існує певний «коридор», де підтримуються подібні навіювання. Але все це не спрацює. Однією з головних причин цього є те, що такі дії неможливо приховати від українського суспільства. Тобто, якщо Київ подасть воду до Криму, то це стане відомо всім. Жодна демократія та виборець цього не сприймуть. Росія в свою чергу намагається до цього питання залучити міжнародне співтовариство і згодом тиснути на Україну через якісь треті країни. Але є проста річ — Україна не зобов’язана постачати воду до Криму і жодна міжнародна структура на сьогодні нас зобов’язати робити це не може.