Джерело загроз

Три тижні повномасштабної війни Росії проти України, яку ми героїчно ведемо з переважаючими силами противника. Ні ворог, ні наші друзі не думали, що українці стільки протримаються, а тим більше, зупинять агресора і почнуть контратакувати. Головне, що знали і вірили в це самі українці, які будь-що прагнуть зберегти свій народ, свою державність. Весь цивілізований світ сьогодні на нашому боці, весь світ захоплюється професіоналізмом українських воїнів і мужністю суспільства.

«Збройні Сили України виконують поставлені завдання, - написав днями у фейсбуці головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. - Ми зупинили агресора, розгорнули частини резерву і на визначених напрямках переходимо в контрнаступ. На превеликий жаль, ми несемо втрати. Вони в декілька разів менші, ніж у противника. Але життя і здоров'я кожного нашого воїна безцінне. Співчуваю родинам загиблих. Обіцяю, ми помстимося за кожного побратима і посестру, за мирних українців, за наших дітей».

В стані ворога, навпаки, ситуація швах. У них шок від українського спротиву, а звідси великі втрати в техніці та живій силі, включаючи генералів, низький морально-психологічний стан особового складу, дезертирство та здача в полон. Але шизофреніка путіна та його кліку це поки не зупиняє, вони продовжують нищити українські міста і села, вбиваючи людей. Наразі путінський режим намагається нашкребти резерви по всій «необъятной родине», щоб продовжити наступ і криваві злочини в Україні, а також вербує сирійців закордоном і просить допомоги в Китаю. 

Але російське населення панічно боїться можливої мобілізації. Війну воно начебто і підтримує, якщо вірити соцопитуванням, проте воювати і помирати не хоче (будь-які фото та відео з полоненими строковиками працюють). Втім, злочинцям в кремлі на це наплювати, вони навіть ухвалили закон, яким дозволяється не вручати повістки, а одразу загрібати людей. Тому мобілізувати можуть кожного, хочуть цього росіяни чи ні. За наявною інформацією з 1 квітня починається призов строковиків та мобілізація, яка є неминучою, бо воювати ніким. А відмовлятися від загарбницьких імперсько-радянських планів рашисти поки не хочуть. Якість мобілізованих чи строковиків – окреме питання. Як показує практика, в Україні вони пачками гинуть і здаються в полон.

Росіяни, не дивлячись на ура-патріотизм, насправді дуже бояться тривалої війни, сподіваючись що незабаром усе закінчиться. Такі сподівання підсилюються різким паданням рівня життя. Економічні та фінансові втрати катастрофічні. І люди бояться повернення 90-х та економічного колапсу, коли була нестача ліків, продуктів, існували великі черги і інфляція. Так і буде.

Втім, нам своє робити. Як казали римляни «Карфаген має бути зруйнований». Про війну та майбутнє Росії говоримо із народним депутатом України від «Слуги народу» Єгором ЧЕРНЄВИМ.

- Моральний дух українських бійців на високому рівні – ЗСУ, територіальної оборони, спеціальних служб. Високий він і в суспільстві, люди масово хочуть долучитися до територіальної оборони, зокрема у Києві, але туди вже не можна потрапити, тому що вона сформована і укомплектована.

Зрозуміло, що бліцкриг путіна провалився. Вони думали – українська армія здасться і їх всюди зустрічатимуть з квітами. Але росіяни отримали потужний спротив, тому змінили свою тактику. Наразі на певних напрямках вони окопуються і продовжують воювати з мирним населенням, знищуючи села, містечка і міста. Звичайно, не покидають надій взяти в кільце Київ, але це їм не вдається, тому що українці відбивають агресора і на північно-західному, і на північно-східному напрямках. Зараз столиця має декілька вільних коридорів, по яким пересуваються гуманітарні конвої і взагалі відбуваються всі необхідні постачання. Дуже складно сьогодні в Маріуполі, тому що місто оточене і фактично знищується. 

- Чи є у нас можливість деблокувати Маріуполь і якось допомогти нашим військовим і мирним мешканцям?

- В середині міста перебуває достатньо українських сил і засобів для того, щоб його захищати. В цілому ж, нам треба розуміти, що лінія фронту дуже розтягнута, тому поки не вистачає сил, щоб деблокувати Маріуполь. Але на підходах до міста постійно знищується ворожа техніка і жива сила. Наприклад, днями під Василівкою Запорізької області була розбита велика колона противника, яка вже не допоможе ворожій армії. Ворог зупинений фактично на всіх напрямках, а по деяким ділянкам наша армія проводить контрнаступи. Думаю, поступово ми почнемо деокуповувати наші території.   

- Що відомо про подальші плани і можливості противника, чи мають вони резерви, чи проводять приховану мобілізацію?

- За нашими даними та даними партнерів, вони кинули всі свої боєздатні резерви, які планували ввести в Україну перед початком війни. Звичайно, у них ще є резерви і законсервована техніка, також відбувається прихована мобілізація. Інша справа, якої якості будуть ці резерви, тому що з першого дня наступу ми бачимо багато строковиків, які беруть участь у війні і які здаються в полон. Думаю, наразі ворог хоче закріпитися на тих рубежах, на яких вони вже знаходяться, а далі основною метою буде столиця.

- Якщо говорити про наші резерви і мобілізацію, що було зроблено за ці 20 днів і як посилилася українська армія і сили оборони? Чи готові ми переходити у контрнаступ?

- Наші резервні сили почали формуватися дуже швидко, і вони фактично сформовані на сто відсотків. Також налагоджуються логістичні зв’язки згідно з оперативною обстановкою. Наразі українська армія отримує все необхідне, зокрема і від міжнародних партнерів. Ми робимо все, щоб цей потік не зупинявся і постійно збільшувався, тому що витрати дуже великі, зокрема потужно працює наша артилерія, відповідно потрібне постійне поповнення боєприпасами і боєкомплектами.

- Якщо вже говорити про західну допомогу, то ми знаємо що існує постійне постачання, за що вдячні. Але досі невирішеним залишається питання надання літаків, ППО, ПРО з Польщі, Румунії, Словаччини, Болгарії та інших країн, про що було заявлено в перші дні війни. В чому проблема?       

- Це досить чутливе питання. Точно можу сказати, що перемовини ведуться, чим вони закінчаться, поки говорити зарано.

- Щодо українсько-російських переговорів. Нашими представниками було заявлено, що ні на які територіальні поступки Україна не піде, а по іншим питанням ми готові до компромісів. Які це можуть бути компроміси – відмова від вступу до НАТО чи щось інше?  

- Тут також складно говорити, бо повнотою інформації володіє переговорна група. Наша позиція номер один – це припинення вогню и виведення російських військ з території України. На жаль, конструктиву з боку Росії немає. Ті штучні вимоги з приводу денацифікації чи демілітаризації Україна навіть не розглядає. Наразі актуальними є питання припинення вогню і гуманітарні коридори. Думаю, тут можна досягти якихось компромісів.  

- Днями глава МЗС Угорщини Сійярто заявив, що ракетні удари поблизу Львова підкреслюють важливість рішення уряду не відправляти своїх військових, не постачати зброю і не дозволяти транспортування летальної допомоги через Угорщину в Україну. Нас вже не дивує «особлива думка» угорців, але чим викликана така поведінка, адже наразі ми захищаємо в тому числі їхню безпеку? Чи веде Україна якісь переговори з Угорщиною?

- Наше МЗС постійно на зв’язку з угорцями. Їхня позиція, дійсно, не є для нас сюрпризом, бо вони і раніше займали, м’яко кажучи, особливу позицію, підігруючи Москві. Разом з тим, завдяки тиску не тільки України, а й Заходу, Угорщина йде на поступки. 

- Приїзд прем’єр-міністрів Польщі, Чехії та Словенії до України в такий складний для нас час. Про що це свідчить? 

- Це абсолютно чіткий сигнал підтримки України з боку трьох країн, які дійсно можна назвати братніми до нашого народу. На відміну від тих, хто нападає з півночі та сходу. Крім того, я думаю, це гарний меседж з приводу нашого членства в Євросоюзі.

- Ви у себе на фейсбуці порушили дуже важливе питання післявоєнного устрою Росії, адже подальше існування поруч із таким сусідом це постійна небезпека не тільки для нас, а й для інших країн. Що має відбутися з Росією? Звичайно після нашої перемоги.

- Так, насамперед нам потрібно разом з усім світом перемогти агресора. А потім з усім цивілізованим світом вирішити подальшу долю РФ, так само як це було після Другої світової війни з нацистською Німеччиною. Необхідно примусити Росію до депутіназації, десталінізації, денацифікації, демілітаризації, зокрема позбавити її ядерного статусу. Звичайно, Москва має повернути всі території тим країнам, у яких вони їх захопила – Україні, Грузії, Молдові, Японії. Обов’язково має відбутися виплата репарацій і трибунал над військовими злочинцями. Тобто післявоєнний устрій Росії – це завдання номер один для збереження безпеки в регіоні і світі.

- Як оцінюєте роль Китаю в російсько-українській війні?

- Китай дуже складний партнер. Він намагається керуватися власними інтересами сьогодення, а не ціннісними покликами. Але заява про нібито допомогу з боку Китаю Росії вже призвела до зниження котирувань китайських компаній на світових біржах. Тому, думаю, Китай залишатиметься нейтральним в цій війні, більш того, його риторика все таки свідчить про відданість територіальній цілісності та суверенітету України. Звичайно, у Китаю свої інтереси і взаємодія з Росією, але він займатиме вичікувальну позицію, не приймаючи кроків «за» чи «проти» когось в цій війні.