Наші «червоні лінії»

«Єдине чого ми можемо домагатися зараз – це повернення всіх наших територій», — експерт

«Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісу»

Голда Меїр, прем’єр-міністр Ізраїлю (1969 - 1974)

Рано чи пізно будь-яка війна закінчується підписанням угод. Вони можуть бути абсолютно різними: від повної капітуляції однієї зі сторін до договору про мир з різними можливими варіаціями для підписантів. Війна московії проти України, звичайно, ще триває, рашисти намагаються атакувати на різних напрямках, особливо на східному та південному, також відбуваються постійні ракетні та авіаційні удари по військових та цивільних об’єктах українських міст та сіл. Гинуть люди, зокрема діти. Ці злочини ворога обов’язково мають бути розслідувані, а винні покарані.

Разом з тим активного просування путінських військ не відбувається, плани кремля на бліцкриг давно провалилися, жодного завоювання «другою армією світу» України за тиждень і близько немає. І не буде. Тому агресор погодився на переговори, поступово зменшуючи свій пил і вимоги. Попри жорстокі бої, консультації між представниками української влади та путіністами почалися фактично одразу. Вже минуло кілька раундів переговорів, які будуть продовжуватися.

Усі прекрасно розуміють, що результат дипломатії напряму залежить від успіху на полі бою. «Українська армія створила сильні переговорні позиції. Народ підтримує. Політикам треба витримати: повне виведення військ, кордон 1991 року... Як мінімум», - написала головна редакторка «Дня» Лариса Івшина у себе на ФБ. Крім висвітлення злочинів путінського режиму й трагедії самої війни, одна з найбільш обговорюваних тем – переговори з Московією. Інформації не так багато, але навіть те, що озвучується, викликає певні побоювання та критику.

«Путін вийшов з шокового ступору, у якому перебував кілька тижнів від початку війни – через нездатність досягти воєнного успіху у розгорнутій проти України війні. Диктатор демонструє штучну неадекватність, оскільки не прийняв остаточне рішення щодо України, - пише директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак у ФБ. - Путін у телефонній розмові з Ердоганом свідомо перерахував неадекватні вимоги до України, які він вважає умовою виведення військ та укладання мирної угоди. Зокрема, згідно з інформацією прессекретаря Ердогана, який був присутнім під час розмови 17 березня з ініціативи Путіна, Путін серед вимог до України для припинення вторгнення назвав нейтральний статус України та її відмову від вступу до НАТО, а також роззброєння України до такого рівня, який Кремль визнає для себе достатнім, забезпечення "захисту російської мови в Україні", а також те, що Путін називає "денацифікацією". Такий перелік вимог свідчить, що Путін перебуває у стані коливання та не прийняв остаточного рішення щодо України, тобто, чи завершити війну шляхом відповідної угоди, чи здійснювати подальші намагання досягти воєнного успіху та у такий спосіб затягувати війну на невизначений термін».

На різних ресурсах озвучуються ще дві вимоги агресора – це поступки з боку України щодо так званих «ДНР» та «ЛНР» та визнання Криму російським. У купі, як бачимо, все це виглядає супернахабно. Українців такі вимоги точно не влаштують і на такий вид капітуляції вони не погодяться. Водночас ми маємо розуміти, що рашисти роблять усе, щоб дезінформувати українців і світову громадськість, виставляючи неприпустимі для України вимоги. Це зокрема робиться для того, що пересварити нас усередині. Як реагує українська сторона? 

Радник глави Офісу Президента України Михайло Подоляк в інтерв’ю польському виданню WP Wiadomości заявив, що у НАТО немає сили зупинити Путіна, тому Україна хоче створити новий альянс, щоб покласти край війні. «Нам важливий не статус, а союзники, які справді готові боротися на нашому боці. Вторгнення в Україну показало, що вся архітектура європейської безпеки потребує перевірки. Ми знаємо, що Путіна можна зупинити лише силою. НАТО сьогодні не має цієї сили. На нашу думку, нині це організація, діяльність якої здебільшого обмежувалася проведенням самітів, на яких генерали корчили грізні обличчя. Правда в тому, що найбільший військовий союз в історії людства не справляє враження на Кремль», - заявив Подоляк.

«Усі ці розмови про наближення НАТО до кордонів Росії – це лише хитрощі, пропаганда росіян на внутрішньому ринку для виправдання їхнього нападу на Україну та інші країни. Ось чому ми хочемо покласти край цій війні, створивши новий альянс, досить сильний, щоб зупинити Росію, якщо вона знову захоче напасти на когось. Цього разу це буде домовленість не на зразок Будапештського меморандуму, а конкретна угода, яка відповідає всім нормам міжнародного права. У ній крок за кроком буде описано механізми, які будуть запущені у разі чергового нападу на Україну. Ми хочемо переконатись, що нас більше не залишать самих на полі бою. Держави, які виступатимуть гарантами, зокрема й сама Росія, візьмуть конкретні зобов'язання. Надалі цей документ може бути розширений і на його основі буде створено новий альянс, який забезпечить безпеку всієї Європи», - сказав радник глави ОП. Нагадаємо, раніше Президент Володимир Зеленський у зверненні до Конгресу США закликав до створення нового об'єднання держав U-24, яке могло б протягом доби надавати всю необхідну допомогу, зокрема й збройну, для негайної зупинки конфліктів.

У часи війни дуже важливо виступати єдиним фронтом проти ворога: влада підтримує суспільство, а суспільство підтримує владу, тим паче якщо вона робить усе, щоб захистити країну. Однак дуже важливо, щоб угода з московією, якщо вона таки буде підписана, стала спільним рішенням усієї країни. І щоб ті жертви, які сьогодні українці платять, захищаючи свою незалежність, не були даремними. Ще до великої війни, Путін вимагав від України відмовитись від НАТО, нейтральний статус, демілітаризацію, поступок по «Л/ДНР» та визнання Криму. Якщо раптом сьогодні українське керівництво погодиться на ці поступки в новій угоді, тоді виникає питання – навіщо було ув’язуватися в цей бій з тисячами жертв і руйнаціями? Віримо, що влада все-таки добре відчуває температуру в суспільстві та на дипломатичному фронті досягне таких самих перемог, як українська армія на полі бою.   

ПРО ДОГОВОРИ З РОСІЄЮ

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог (facebook.com):

- Як ми можемо укладати договір про мир з путінською Росією, яка не вміє, не хоче і не дотримуватиметься жодних мирних договорів? Країна, яка загрожує всьому світу ядерною зброєю, як єдиний аргумент своєї політики, просто вже не може укладати мирні договори. Тим паче що навіть Кремль не знає, чи збережеться Росія у нинішньому вигляді та стані.

А «переможці» у цій страшній російсько-українській війні 2022 року – США та Китай навряд чи будуть відвертими з Україною щодо своїх планів майбутнього, ослабленої та зганьбленої на весь світ, путінської Росії.

Ще гірше те, що країни-гаранти такого міфічного договору між Україною та Росією підозріло нагадують список країн, які підписали Будапештський меморандум, який, як ми вже переконалися, виявляється ніхто і не збирався виконувати.

Тому будь-який мирний договір з Росією, в умовах глибокої кризи міжнародного порядку та ООН або відсутності інституту міжнародних гарантій, є радше дипломатичним способом країн «Великої сімки» обмежити національні інтереси України та врятувати Росію від повної поразки.

«ВИГРАТИ ЦЮ ВІЙНУ ПЕРЕМОГОЮ У ВИГЛЯДІ ПАРАДУ НА КРАСНІЙ ПЛОЩІ НЕРЕАЛЬНО. УКРАЇНА РЕСУРСНО НЕ ВИТЯГНЕ ВІЙНУ З РОСІЄЮ»

Олег ПОСТЕРНАК, політтехнолог:

- Говорячи про переговори з Росією можна пригадати різні угоди. Зокрема Дейтонські, які принесли мир у Хорватію, або Хасав'юртівські з Чечнею, або подивитись на приклад Придністров’я. Але нинішня російсько-українська війна не схожа на жоден з цих конфліктів. Логіка Росії полягає в повному структурному руйнуванні та забезпечення відсталості нашої країни, яка демонструвала більші успіхи в деяких сферах, ніж Російська Федерація. Проте вийшло так, що Путін намагаючись досягти цієї мети, підставив свій же народ під інфляцію, безробіття та взагалі економічну кризу. Тому нинішня російсько-українська війна є феноменом, який не є схожим ні на конфлікт у Югославії, який російські експерти полюбляють нам ставити в приклад, ні на конфлікти на пострадянському просторі. Ми маємо справжню міждержавну війну.

Визначальним планом Росії було повне підкорення України. Жодних мирних угод не планувалось. Росія прагнула капітуляційного акта, який мав бути підписаний новою окупаційною адміністрацією в Україні зі всілякими псевдоутвореннями. У такий спосіб Путін досягнув би найголовнішої своєї мети – перетворення російсько-української війни на справжню громадянську, коли частина українських регіонів розпочала б партизанську війну, а інша частина перебувала під окупантами й стала б епіцентром бойових дій. Але ця мета Путіна не була реалізована. Україна вже зірвала попередній сценарій, який готував Путін. Не лише воєнний бліцкриг, а й політичний сценарій. Закон про колаборацію максимально звели нанівець спроби політичної агентури створити окупаційну адміністрацію. Рівноправний мирний договір або угода є в принципі непоганим сценарієм для України в порівнянні з попередніми планами. І в цьому ми передусім маємо бути вдячними українській армії.

Те, що оприлюднила Financial Times – це матеріал з подачі Лаврова. Тобто ті пункти, які там обговорюються, вкинуті з ініціативи російської сторони. Це доводить, що Російська Федерація не розраховує на реалізацію своїх ціннісних орієнтирів та положень, які вони ставили собі за основу.

У чому може бути компроміс? Звернімо увагу на питання щодо НАТО. Я і раніше казав, що, найімовірніше, в дипломатичних колах обговорювалось (і мій прогноз на 100% реалізувався) питання обміну. З нашого боку тайм-аут на вступ до НАТО або навіть нейтралітет, а за це ЄС пришвидшує процедуру інтеграції України до своїх структур. Навіть як компенсаторський механізм така пропозиція виглядає доволі резонною. Але при цьому Україна наполягає на забезпеченні ясних, зрозумілих, чітких гарантій власної безпеки та захисту. За останніми даними, такими гарантами можуть бути США, Велика Британія, Туреччина й, можливо, навіть РФ, яка в цій мирній угоді має прописати обов’язок не порушувати територіальну цілісність України.

Питання щодо денацифікації абсолютно відкинуте. З самого початку Росія також вимагала ухвалення нового мовного законодавства, скасування закону про корінні народи. Ці питання тепер не стоять узагалі. 

Питання щодо демілітаризації. Росія вимагала обмеження кількості українських військ. Це питання, радше, також усунуте. Єдине в чому можуть бути поступки – це взяти на себе обов’язок не розміщувати на своїй території іноземні військові бази.

Україна зі свого боку вимагає повну деокупацію територій до кордону 24 лютого 2022 року.

Думаю, що також буде обговорюватись питання постачання води до Криму. Тобто у разі деокупації територій відновлення ефективної роботи північнокримського каналу.

За ініціативою української сторони гостро стоїть питання компенсації за руйнування, які завдала Україні Російська Федерація внаслідок бомбардування цивільних і військових об’єктів.

Слід відзначити, що позиція Росії стала більш поступливою. Звичайно, що це досягнуто завдяки українській армії та ефективній роботі військово-політичного керівництва країни.

На жаль, у цій мирній угоді не можуть бути розв’язані питання про деокупацію Криму та ОРДЛО. Думаю, що ці питання там розглядатись не будуть. 

У цілому, я вважаю, що виграти цю війну перемогою у вигляді параду на Красній площі нереально. Україна ресурсно не витягне війну з Росією. Зараз ця війна має вітчизняний оборонний характер. Ми маємо максимально вийти до кордонів 24 лютого, примусити Росію компенсувати втрати й у жодному разі не зменшувати санкційні тиски, які матимуть свій належний ефект у перспективі. 

«БУДЬ-ЯКІ ДОМОВЛЕНОСТІ З ПУТІНИМ НАСПРАВДІ НІЧОГО НЕ ВАРТІ»

Андрій СЕНЧЕНКО, голова громадського правозахисного руху «Сила права»:

- Перш за все треба поставити для себе питання – чи потрібно нам взагалі вести переговори з Росією. Нас підштовхують до того, щоб знайшлись обвинувачі, в тому числі в Європі, які скажуть, що нам пропонували переговори, а ми відмовились. Така ж мета й у Росії. Кремль ні про що насправді домовлятись не збирається. Це така собі імітація.

Щодо можливих компромісів. Сьогоднішній статус Путіна є таким, що він давно не є адекватним лідером ядерної держави. Це військовий злочинець і терорист №1 у світі. Давайте уявімо собі, що хтось буде намагатись в Україні домовитись про щось з цим терористом. Це якось змінить статус Путіна у світі? Ні. Чи зніме це санкції з Росії? Ні. Тому що санкції вимагають не представники влади в різних країнах, а громадяни, їхній електорат. Тому будь-які домовленості з Путіним насправді нічого не варті. Невже українське суспільство погодиться на те, щоб зафіксувати той стан, який є на сьогодні? Ні. Чи згодиться Путін на те, щоб повернутись до ситуації на 23 лютого внаслідок домовленостей? Теж ні. Тому єдине чого ми можемо домогтися зараз – воєнним, дипломатичним, юридичним шляхами, економічним тиском – це повернення всіх наших територій. Зокрема Крим і Донбас. Спрямування російських коштів, в тому числі золотовалютний запас на компенсацію шкоди як матеріальної, так і моральної, та виплату величезних репарацій. Ця шкода завдана Російською Федерацією Українській державі, бізнесу та громадянам. Це та мета до якої треба дотискати ситуацію.

Уявімо, що ситуацію ми дотиснули. Що далі? Росія залишиться в такому саме неадекватному стані з можливими рецидивами? Думаю, що раніше чи пізніше визріють певні внутрішні процеси в самій Росії. Самі контури Росії будуть іншими. Тому під міжнародним контролем треба проводити демілітаризацію Російської Федерації. Всі, хто в це не вірить і не робить для цього нічого, має розуміти, що війна в такому разі не закінчиться, а будь-які переговори будуть лише павзою для чергової ескалації з боку Росії.

«УСЕ ВИРІШУЄ ПОЛЕ БОЮ»

Олег ЖДАНОВ, воєнний експерт:

- Путін у своїх намірах не буде поступатись ні на йоту. Тобто поки він перебуває при владі в Росії переговорний процес з Кремлем неможливий апріорі. В такій ситуації все вирішує поле бою. Поки ми остаточно не переконаємось, що Путін програє, до того можна не сподіватися на будь-які діалоги.

З нашого боку, я побоююся, що деякі персонажі в оточенні Президента, в його Офісі готують певні поступки для таких переговорів. Особисто я деяких з них узагалі відношу до співробітників російських спецслужб. Батько одного з них, наприклад, консультує Головне розвідувальне управління МО РФ. Завдання цих осіб примирити нас з Росією, але таке примирення неможливе без ліквідації нашого суверенітету. І те, що зараз пропонує Росія – це фактично трошки відкладене поглинання України та капітуляція. Але нашу сторону від такого роду поступок досить вагомо стримує українське суспільство, яке тепер ще й озброєно. Крім того, в оточенні Президента є й проукраїнські сили, наприклад, той самий Кулеба та Данілов.

Путін не хоче напівмір з Україною. Він хоче остаточно вирішити так зване «українське питання» - один раз і назавжди. І така його категоричність постійно викликає протест у нашому суспільстві. З нами так не можна. Ми готові битися до кінця. Як можна вибачити те, що росіяни коять зараз в Україні? Ніяк. Українці ніколи цього не пробачать і не забудуть. Не можна домовлятися про компроміс з тими, хто прийшов тебе вбивати – це відома позиція Голди Меїр актуальна для нас. Тож домовлятись з Росією можна буде лише тоді, коли не буде Путіна. В тому «компромісі», який був оприлюднений у FT, немає для України прийнятних речей. І, зважаючи на поведінку Подоляка, який спішно потім почав виправдовуватись, цей матеріал було узгоджено з нашою делегацією. А FT просто оприлюднило проєкт «договорняка» між Офісом Президента України та Кремлем. Подоляк почав прикриватись жорсткою позицією Зеленського.

Слід розуміти, що наші державні інтереси збіглися з інтересами колективного Заходу. І в цій ситуації ми без війни від Росії не відійдемо ніяк. Ба більше, коли ми виграємо в цій війні, гарантій того, що Росія не нападе знову не буде. Рано чи пізно вони знову підуть на нас. Гарантією нашого існування залишається професійна армія. І саме зараз Захід та особливо США налаштовані на конструктив у якому одним з ключових моментів є завдання – вибити Росію з геополітичної арени. Прибрати Росію як гравця та залишити її на рівні країн третього світу та перетворити її на сировинний придаток. Путін навпаки хоче рівень цієї війни підняти на рівень світової. Його мета, щоб з ним розмовляв Байден, а не Зеленський. Тому Путін ніколи не піде на пряму зустріч з Зеленським. Цей путінський пафос можна збити лише повним воєнним розгромом. Тільки тоді адекватна російська еліта позбудеться Путіна та почне стосунки з Заходом з чистого аркуша.