Чи є підстави дивуватися новим соцданим?

Якщо хтось іще не вірить у надзвичайну ефективність традиційних мас-медіа, соціальних мереж й Інтернету на загал за допомогою спеціально підібраних груп експертів і «представників трудящого населення» у творенні потрібної замовникам усього цього соціально-міфологічної картини світу, нехай порівняє результати опитувань, проведених Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді минулого і січні цього року. Точніше, порівняє відповіді на одне, але критично важливе запитання анкети: «Чи готові Ви особисто зробити щеплення від коронавірусу, якщо а) буде така вакцина і буде вільно продаватися в аптеках? б) щеплення буде безкоштовним?».

Перший варіант, зрозуміла річ, стосується людей, які мають певні грошові ресурси, бо за українських умов навіть 500-700 гривень, які минулого року реально (яку б значно меншу вартість не називало МОЗ) треба було витратити на щеплення від звичайного грипу, для багатьох українських сімей — річ мало підйомна. Проте пряма кореляція між рівнем доходів і готовністю заплатити за вакцинацію від COVID-19 навряд чи існує: радше йдеться про рівень відповідальності за своїх близьких і за себе самого, хоча, звісно, не можна ігнорувати й рівень доходів. Тому теоретично число тих, хто готовий вакцинуватися за власні кошти, повинно бути помітно меншим за число тих, хто готовий вакцинуватися безплатно.

У листопаді так і було: готових зробити щеплення, якщо вакцину доведеться самому купувати в аптеці, становило 35% опитаних, готових вакцинуватися безплатною вакциною — 55%. Тепер же різниця між першим і другим варіантами відповідей зменшилася до мінімуму: за варіантом «а» готові вакцинуватися 39% респондентів (маємо статистично значуще зростання), а от за варіантом «б» — лише 43%. При цьому кількість тих, хто не бажає робити щеплення навіть безплатною вакциною перевищила половину опитаних, сягнувши 52%. Цікаво, що найбільш негативною настанова щодо вакцинування є на півдні України — в обох випадках по 59%.

Можуть сказати — нічого дивного, Україна ввійшла, хоч і дивним шляхом, до Європи, точніше, до цілої низки таких європейських держав, де більшість населення налаштована проти вакцинації, платної чи безплатної. Проте тут є серйозна відмінність. У зазначених державах таке ставлення є достатньо стабільним у силу певних внутрішніх причин; а що ж сталося з Україною, якщо за два місяці суспільні настрої змінилися так серйозно? Як на мене, головна причина тут — саме та, яку я зазначив на початку статті: навмисна, цілеспрямована й ефективна пропагандистська кампанія, спрямована на занурення якомога більшої кількості громадян України у тенета соціальної міфології не лише під оглядом «великої перемоги радянського народу» та «віковічної братерської дружби східнослов’янських народів», а і стосовно пандемії COVID-19 та її подолання.

Найкращим підтвердженням цієї гіпотези є зацикленість майже всіх олігархічних телеканалів й Інтернет-видань, контрольованих тими чи іншими олігархічними групами, на числі негативних наслідків щеплення у тих чи інших країнах. Мовляв, щеплені нерідко втрачають свідомість, у них з’являються проблеми з диханням чи ще якісь утруднення, люди літнього віку десятками помирають після щеплення — і так далі, і таке інше. При цьому інформація про те, що, скажімо, в Індії, де зареєстровані сотні випадків ускладнень після щеплень двома типами вакцин британської розробки, але місцевого виробництва, майже всі ці ускладнення були на рівні легких ускладнень після протигрипозного щеплення, зазвичай аудиторії не дається. Чи про те, що МОЗ Норвегії не вважає смерті людей віком за 80 років після щеплення від COVID-19 наслідками такого щеплення. Власне, у цьому та схожих випадках з відверто пропагандистською метою використовується відома з логіки як хибне твердження формула post hoc ergo propter hoc (після цього, значить, унаслідок цього), коли неправомірно причинно-наслідковий зв’язок ототожнюється з хронологічним. А це не так. Або говориться про те, що китайська вакцина Cinovac (майже 2 мільйони доз якої закуповує Україна) показала у Бразилії нижчу за заявлену ефективність — лише 50%, проте замовчується, що та сама вакцина в Індонезії показала ефективність 65%, а у Туреччині — 92%; можливо, справа не у самій вакцині, а в умовах її зберігання та транспортування?

Як на мене, у всьому цьому простежується своєрідне «перемикання» вектору пропаганди: з розхвалювання чудодійності вакцини «Спутник V» (що дало лише частковий результат) на скептицизм щодо вакцинування як такого (бо ж російська вакцина, принаймні, поки що не запланована до використання в Україні, отже, її не буде ані в платній, ані в безплатній формах) — і все задля того, щоб явити українським громадянам ще одне, повне й остаточне диво, ясна річ, російського виробництва, яке — через зловмисну позицію нинішньої влади — не буде цим громадянам доступне. Йдеться про другу російську вакцину, яка зветься «ЭпиВакКорона» і виробляється вірусологічним центром «Вектор», що має неоднозначну репутацію. Якраз 20 січня було офіційно повідомлено, що імунологічна ефективність вакцини від COVID-19 «ЭпиВакКорона» за результатами першої і другої фаз клінічних випробувань становить 100% — показник, небачений у світі. Цікаво, як зміниться у зв’язку з цим пропаганда на відомих телеканалах й у соціальних мережах, і куди у зв’язком із цим хитнеться маятник настроїв українських громадян. Добре було б, якби соціологи поставили спеціальне запитання щодо ставлення до західних, до китайських і до російських вакцин, тоді б ми мали цілісну картину як ефективності відповідної пропаганди, так і ставлення населення до соціально-міфологічних конструкцій, які йому вкладають у підсвідомість. Бо ж як скористатися російськими вакцинами, коли в самій Росії щеплення зроблено мізерній кількості люду, а розмови про випуск десятків мільйонів доз залишаються вже тривалий час розмовами? І чи можна вірити словам про 100% ефективності, як й іншим заявам російського офіціозу?

Тим часом за умов не надто, м’яко кажучи, ефективної роботи МОЗ України з долання пандемії COVID-19 і не надто достовірних офіційних цифр щодо числа заражених і хворих (експерти вважають їх істотно заниженими) як негоція щодо щеплення антикоронавірусними вакцинами, так і некритичне ставлення до «чудодійних» російських вакцин прогнозовано зростатимуть.