«Антиваксери» Росії

Хай живе антпутінський тоталітаризм?

За майже два десятка років ми вже звикли до формули «Україна — не Росія», яку вигадав один із реальних авторів однойменної книжки, опублікованої від імені тоді-ще-президента Кучми. Тим паче, що її справедливість було не раз беззастережно доведено на практиці, причому навіть начебто схожі явища при ближчому розгляді виявлялися істотно відмінними за своєю сутністю. Бо ж не тільки Україна — не Росія, а й Росія — не Україна. Відтак наче те саме явище і з однаковою назвою може мати в тій країні інше чи, принаймні, дуже несхоже духовне та практичне наповнення. Як-от добре відоме всім читачам «Дня» новітнє антивакцинаторство або ж «антиваксерство».

Чому «новітнє»? Не вдаючись детально в історію цього предмета, нагадаю лише, що антивакцинаторство народилося одночасно з винайденням щеплень як таких — захисного механізму від епідемій, які викошували мільйони й мільйони людей. Вакцинація була винайдена і розпочалася, як відомо, наприкінці XVIII століття: англійський лікар Едвард Дженнер використав вміст пухирців т. зв. коров’ячої віспи — легкої для людини хвороби, для щеплення проти натуральної віспи, яка була смертельно небезпечною. Перші ж досліди засвідчили високу ефективність такого щеплення, проте відразу ж розгорнулася суспільна істерія: мовляв, від «коров’ячої віспи» у щеплених виростуть роги (хоча у доярок, котрі перехворіли на таку віспу і спостереження за котрими дали можливість Дженнеру розробити свою методику, роги, ясна річ, не виросли, але в антивакцинаторства завжди була своя логіка)… До цього додавалося: «Над нами ставлять експеримент!» Ну, а в 1880-х роках століття Луї Пастер створив вакцини в сучасному розумінні слова (від сказу та сибірської виразки) і запровадив термін «вакцинація» (від латинського vacca — корова). З’явилися згодом й інші, воістину рятівні вакцини — проти поліомієліту, кору, тифу тощо. А як же антивакцинатори? Вони замовкли, бо проти них використовувалася вся міць держави: за демократії, на підставі законів, діяли судова влада і поліція, тоді як за авторитаризму або тоталітаризму — без зайвих розмов забезпечували вакцинацію всі силові структури.

Парадоксально, але «золота доба» антивакцинаторів настала на початку ХХІ століття — як на Заході, так і на Сході. Один лише факт: масовий спалах кору в США 2017 року після 30 років повної відсутності хвороби стався саме через рух антивакцинаторів. Ну, а як було в минулі десятиліття в Україні, читачі «Дня», мабуть, добре знають. Повернулися давно вже забуті хвороби, аж до поліомієліту, не кажучи про кір… Чому відродилися й набули сили такі масові настрої, які з розвитком цивілізації, здавалося б, мали назавжди зникнути? Причин цього багато, зосереджусь на одній. Вакцина — це дешевий запобіжник від багатьох серйозних захворювань, а лікування цих недуг — процес дорогий, іноді дуже дорогий. Тому виникає вмотивоване припущення, що деякі фармацевтичні корпорації, зацікавлені у збільшенні своїх прибутків, спонсорували рух «антиваксерів». І в підсумку загралися й догралися…

Нинішні «антиваксери» на Заході апелюють до всіх традиційних забобонів, помноживши їх на «громадянські права» (при цьому ігноруючи наявність ще й громадянських обов’язків, без яких права просто мертві). В Україні та Росії — що не дивно в добу соцмереж — гасло «громадянських прав» також наявне; мотивація ж небажання щепитися залишається на рівні «коров’ячих рогів», замаскованих словами про мікрочіпи та іншим «розумним» базіканням. А далі починаються відмінності між антивакцинаторськими рухами двох країн.

«Антиваксери» України як організована сила наразі являють собою чергову «п’яту колону» Кремля, покликану дестабілізувати ситуацію в країні і сформувати тотальну недовіру не лише до чинної влади (це зробити неважко) — а й до всього раціонального та відповідального в суспільно-політичному житті. Про російський чинник в антивакцинаторському русі України я вже не раз писав у «Дні», а нині цей рух став предметом пильної уваги вітчизняних спецслужб. А от російські «антиваксери» — це явище дещо складніше. Так, їхня ідеологія також містить найдикіші забобони (як і в колег із України) та зневагу до науки, але в Росії домінує таке собі «революційне антиваксерство» — по-своєму унікальний феномен, який поєднує ненависть до режиму Путіна, ворожість до західного світу і зневагу до науки загалом та медицини зокрема. Інакше кажучи, йдеться про тотальне заперечення і грішного, і праведного. Мовляв, ніякого ковіду немає, а якщо є, то він не страшніший за грип, а якщо і страшніший, то вакцини недієві, потрібен природний імунітет, лише він ефективний. І взагалі, виявляється, вакцинацію не можна застосовувати під час епідемій, а деякі вакцини, як-от антигрипозні, взагалі кілька десятиліть тому були заборонені, і зараз їх теж слід заборонити разом з антиковідними. А головне — що у світі існує змова всіх урядів, щоб під приводом пандемії згорнути демократію, мінімізувати права людини і перетворити народи на керованих із якогось таємничого центру біороботів. І так далі, і таке інше. При цьому Путіна російські «антиваксери», м’яко кажучи, не поважають, але в боротьбі за свободу на мітингах співають «Вставай, страна огромная…»

Звісно, до Всесвітньої організації охорони здоров’я, до медичних корпорацій, до західних урядів і тим паче до Путіна у кожної притомної людини ковідної доби не може не бути суттєвих претензій. Але чи припустимо ці претензії висловлювати у формі ствердження новітньої соціальної міфології, яка, за визначенням, раціональна лише з точки зору її адептів? І чи не несе намагання ствердити безмежну свободу, вільну від науки і здорового глузду, нав’язування країні власної сваволі, мало в чому відмінної від путінської? Можна сказати, в позірних вимірах вільнолюбні російські «антиваксери» несуть загрозу новітнього тоталітаризму. Парадокс, але ж не випадково вони, критикуючи режим Путіна, водночас солідаризуються з «антиваксерами» України, дії руху яких тісно пов’язані, як виглядає, з Кремлем і Луб’янкою…