Зустрічний пал

Донецьку область з дводенною поїздкою відвідав голова уряду Павло Лазаренко. Відразу від трапу літака він попрямував до міста Угледар на півдні Донецької області. На шахті "Південнодонбаська-3" прем'єр провів нараду з активом вугільної галузі, а також поспілкувався з гірниками на їхньому основному місті роботи - у вугільному забої. З медиками й працівниками освіти Лазаренко зустрічався уже на сході області - у місті Харцизьку. Там високий гість визнав, що ситуація у Донецькій області залишається найскладнішою в Україні, щоправда додав при цьому, що в Луганській може бути гірше. За словами прем'єра, те що відбувається пов'язано з проблемами у фінансуванні вугільної промисловості й бюджетної сфери регіону.

До візитів Павла Лазаренка у Донецьку область в шахтарській столиці ставлення особливе. Тут ще не забули, якими наслідками завершився торішній липневий вояж прем'єра до даного регіону. Крім того, нинішнє соціальне тло дуже нагадує липень 1996 року. Не зважаючи на те, що офіційно шахтарський страйк було зупинено ще тодішнього лютого, першу половину 1996 року страйки жевріли у різних куточках Донбасу - то на одній, то на іншій, то на декількох шахтах одночасно.

Але відповідальність за їхню організацію не брав ніхто - це були стихійні голодні бунти, викликані зростанням заборгованості по зарплатні. Найбільшої гостроти стан з оплатою праці у вугільній галузі досяг у квітні-травні. Спроби загасити велику пожежу, що займалася, способом "точкової" видачі технічних кредитів та субсидій окремим вуглевидобувним об'єднанням лише розпалювали пристрасті в тих трудових колективах, до яких виділені Києвом гроші так і не доходили.

Тоді ж в коридорах Донецької облдержадміністрації дозрівала ідея припинити відтік "електричних" та "газових" грошей з регіону. Для розв'язання цього завдання планувалося проблеми газо- і енергопостачання покласти на доморослі компанії, усунувши дніпропетровські фірми.

Нинішній візит прем'єра відбувався у не менш цікаву годину. Ось уже майже півроку донецьку владну еліту бентежить передчуття якихось перемін. Періодично Донецьк струшують чутки щодо майбутніх відставок та призначень у керівництві облдержадміністрації. Нервувань додають ліві політичні сили та профспілки, які об'єднавшись у союз "Трудовий Донбас", планували розпочати сьогодні страйк.

"Справжніх буйних мало - ось і немає проводирів"

Однак за всієї подібності торішньої та нинішньої обстановки, неможна сказати, що ситуація в Донецькій області з часу торішнього липневого приїзду прем'єра ніяк не змінилася.

Найголовніше - у Павла Івановича поменшало опонентів в регіоні. Скажімо, рік тому серйозну силу в Донбасі мав Донецький міський страйком. Про ступінь його впливу свідчать хоча й давні, але досить пам'ятні події 1993 року, коли саме під керівництвом страйкому шахтарі сформулювали свої вимоги. Проте судові процеси, що відбулися з середини 1996 року в Донецьку та Запоріжжі, істотно розхолодили лідерів шахтарського руху.

У березні нинішнього року донецькі шахтарі, котрі раніше не цуралися вельми радикальних заходів у протистоянні з владою, "наразі відмовилися" від запланованого пікетування адміністрації президента. Як пояснили організатори, гірники "вирішили наразі не тиснути силовими методами на уряд, а використовувати більш цивілізований метод переговорів".

Формальною ж причиною відмови від пікетування стало повідомлення про розгляд "блоку шахтарських проблем" на засіданні уряду, що намічалося на 13 березня.

Більш поміркована та передбачувана Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) взагалі висловилася проти участі в "кумачових акціях" 18 березня. Щоправда, не виключено, що гірники встануть під прапори лівих політичних сил і без дозволу своїх профспілкових лідерів. Штовхнути на жорсткі акції шахтарів може повна бездіяльність уряду в справі подолання заборгованості по зарплатні. Але уряд якраз демонструє просто виняткову активність.

Візит до Донбасу прем'єр-міністра супроводжується інтенсивними фінансовими вливаннями у вуглепром та бюджетну сферу. Дбайлива влада в деяких містах області через місцеву радіомережу завбачливо повідомила про роздачу пенсій, що має статися у вихідні дні.

Те, що відбувається, нагадує "зустрічний пал" - так пожежники гасять спалахнулий ліс, власноруч випалюючи в ньому смуги на шляху поширення пожежі.

Вгамування Вандеї

Після відомих політичних подій минулого літа, у прем'єра немає протиріч з нинішніми обласними властями. Однак це зовсім не означає, що регіональна еліта цілком змирилася з поразкою і провінційним статусом.

У Донбасі як і раніше дуже недолюблюють дніпропетровських конкурентів. Й останні про те знають. Скажімо, Павло Іванович, відвідуючи міста Донбасу, традиційно зігнорував столицю краю. Але для серйозного опору дніпропетровській експансії у донецької еліти просто бракує сил.

Хоча прийнято вважати, що неприємності для неї розпочалися минулим літом з відставки Володимира Щербаня, цю подію радше слід уважати не початком, але кульмінацією подій. А початк явній боротьбі за переділ сфер впливу поклала "справа Звягільського". Тому повернення колишнього в.о. прем'єра напевне позначить початок нового раунду в цьому протистоянні.

Поінформовані джерела вже не в таких трагічних барвах, як улітку, оцінюють відставку Володимира Щербаня. Навпаки, зараз дехто вважає полишення губернаторської посади, в деякому сенсі, політичним таланом Володимира Петровича, якому вдалося висковзнути з-під "танку", що насувається на Донбас. Чого не пощастило зробити його однофамільцеві та соратнику.

Тепер політична кон'юнктура в Києві змінилася - всі раптом згадали про вибори, що мають відбутися за рік. Ось і Президент, схоже, усвідомив, що за умов "біполярного протистояння, котре складається, блиск ще однієї зірки може затьмарити його самого. Непрямо це підтвердив виступ "головного українського ліберала" на з'їзді народно-демократичного об'єднання "Нова Україна". Тоді у спостерігачів склалося враження, що Володимир Петрович аж ніяк не почував себе чужим серед "царевих людей". А деякі високопосадові та добре поінформовані "новоукраїнці" у приватних розмовах цілком припускали перспективу укладання з Ліберальною партією України такого собі пакту, згідно з яким було б "устаканено" політичний поділ територій і сфер інтересу напередодні виборів.

До того ж нинішнє розташування сил у Києві дає підстави уважати, що перетасування кадрів в Донецьку аж ніяк не скінчилося. У столиці неоднозначно оцінюють здатність різних донецьких лідерів та угруповань контролювати ситуацію в регіоні. Можливо, для того щоб зробити правильні політичні ставки напередодні передвиборного марафону, Київ бажає тестувати на міцність регіональні еліти. Мабуть, найбільш придатним приводом для такого "проміжного контролю" виявиться сьогоднішній страйк. Таким собі пробним каменем цей день буде й для прем'єра, хоча у нього й заплановано на поточний тиждень візит до Польщі.

А що, якщо нинішні лідери не зможуть виправдати покладених на них Києвом сподівань? У столиці, судячи з усього, передбачено й такий варіант: У запасі не зайвиною була б і третя майже незалежна фігура, такий собі Мойсей, що повернувся з однієї батьківщини на іншу, чий "досвід керівництва став би у пригоді області та місту" і за яким звично та дружно пішли б заблукалі вівці.

Прем'єр зобов'язаний бути залізним

Аналізуючи ситуацію у вугільній галузі, неминуче натрапляєш на думку, що Павло Лазаренко уважно вивчив досвід "залізної леді" - колишнього прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер. Британські шахтарі свого часу повалили уряд лейбористів, на зміну якому прийшов її кабінет. Ліпше б гірники цього не робили - новий уряд жорстко придушив шахтарський рух, активно використовуючи гасла реструктуризації галузі і раціоналізації економіки.

Зауважимо, що в Україні судові процеси над найбільш радикальними шахтарськими лідерами йшли паралельно з процесом ліквідації, консервації та реструктуризації збиткових шахт, які, зазвичай, і опинялися в ролі детонаторів масових страйків. Такий своєрідний розподіл праці досить показовий - "слабким" шахтам тяжче над усе розплачуватися зі своїм персоналом. З іншого боку - страйків на таких шахтах влада побоюється менше за все - одно такі підприємства вже "не жильці" і страйк цілком можна використати для прискореної їхньої ліквідації.

Розрізнений та знеживлений шахтарський рух практично втратив дві основні свої опори: страйкові фонди і можливу підтримку директорату. Загальне зубожіння персоналу шахт вже не дає змоги безболісно вдаватись до тривалих акцій. Та й рідний директор вже побоюється шахтарськими касками стукати у київські двері - підприємство можуть без проблем закрити, а його самого - звільнити.

Приручений шахтарський рух, схоже, вже не зможе бути політичним чинником загальнонаціонального масштабу, але як інструмент для з'ясування стосунків в регіоні ще знадобиться.