Висадка на Місяць: 45 років по тому

Увечері 20 липня 1969 року центральне телебачення СРСР у незліченний раз демонструвало кінокомедію сталінських часів «Свинарка і пастух». А в цей час понад мільярд людей на всіх континентах спостерігали у прямому ефірі за репортажем про посадку пілотованої експедиції землян на Місяць.

Ясна річ, із понад 3,5 мільярдів тодішнього населення планети не всі мали телевізори, і далеко не всі домівки були охоплені мережами телепередавачів. Скажімо, 800-мільйоний на той час комуністичний Китай жив у злиднях, а на додачу в ньому буяла «культурна революція». Але з числа тодішніх держав із більш-менш високим рівнем розвитку тільки Радянський Союз і деякі його сателіти (і то не всі!) гордо проігнорували можливість бути прилученими до грандіозного дійства, яке знаменувало важливий крок на шляху розвитку всієї цивілізації. Все обмежилося коротким повідомленням, яке зачитав диктор в опівнічних новинах: «Сьогодні о 23 годині 17 хвилин 43 секунди за московським часом місячна кабіна американського космічного корабля «Аполлон-11» здійснила успішну посадку на поверхню Місяця в районі моря Спокою…». Що ж, «у советских собственная гордость…» - написав колись Володимир Маяковський, маючи, втім, на увазі зовсім інше – майбутні досягнення, зокрема, радянської науки й техніки. Але вийшло зовсім не так…

У цього «не так» були передусім політичні причини.

Мало хто знає, що 20 січня 1961 року в інавгураційній промові президент США Джон Ф. Кеннеді послав Радянському Союзу сигнал: «Давайте будемо разом досліджувати зірки…». А радянському лідеру Хрущову Кеннеді надіслав пропозицію: «В якості першого кроку США і СРСР могли б обрати висадку з науковими цілями невеликої групи (приблизно трьох чоловік) на Місяць, а потім повернути їх на Землю». Потім відбувся політ Юрія Гагаріна, самолюбство американців було зачеплене, і президент Кеннеді поставив на меті висадку людини на Місяці до кінця поточного десятиліття. Але і після цього він кілька разів робив радянському керівництву публічні пропозиції об’єднати ресурси і спільно від імені всього людства висадитися на Місяці та проводити там наукові дослідження. Так, у виступі на сесії Генеральної асамблеї ООН 20 серпня 1963 року він заявив: «Чому перший політ людини на Місяць повинен бути справою міждержавної конкуренції? Навіщо потрібно Сполученим Штатам та Радянському Союзу, готуючи такі експедиції, дублювати дослідження, конструкторські зусилля та витрати? Впевнений, нам слід з’ясувати, чи не можуть вчені й астронавти наших двох країн – а по суті, всього світу –працювати разом у підкоренні космосу, пославши одного разу на Місяць у цьому десятилітті не представників якоїсь однієї держави, але представників усіх країн, усього людства».

Останню пропозицію щодо розробки проекту спільної місячної експедиції президент Кеннеді зробив за десять днів до вбивства його в Далласі…

Відповіді з радянського боку не було. Але не було й рішення на найвищому рівні про розгортання власної місячної пілотованої програми. Хоча робота над нею велася, але, можна сказати, на ініціативному рівні, без залучення належних сил і ресурсів. Ще наприкінці 1950-х років головний конструктор Сергій Корольов почав шукати розв’язання проблеми збільшення маси виведених на навколоземну орбіту космічних апаратів, без чого неможливий був прогрес космонавтики. На той час створення потужного космічного літака було технологічно неможливим; залишалося два шляхи: або виводити носіями середньої потужності багато об’єктів і збирати їх на орбіті в одне ціле (що і зараз не надто просто), або створювати надпотужні ракетоносії (РН), які б виводили на орбіту вантажі масою до 100 тонн. До 1960 року вже була сформована концепція нової ракетно-космічної системи, основою якої став проект носія, що невдовзі одержав назву Н-1. Корольов доводив, що новий РН відкриє перед космонавтикою якнайширші обрії, зокрема, дозволить здійснювати не лише «штурм» Місяця людиною, а і запуски важких автоматичних станцій зі складними дослідницькими програмами та в перспективі пілотованих кораблів до планет Сонячної системи.

Та сталося так, що з питання, двигуни на якому паливі слід використовувати на цьому надпотужному носії, виник серйозний конфлікт між Корольовим та Валентином Глушком, двигуни чиєї конструкції підняли в космос і перший супутник, і Бєлку-Стрєлку, і Юрія Гагаріна, і всіх наступних радянських та російських космонавтів. Хто тоді мав рацію, важко сказати, але в СРСР почалася розробка аж двох проектів місячної експедиції. Обидва були подані до ЦК КПРС 1962 року; аж два роки ЦК, як то кажуть, «вивчав питання». Мабуть, вивчав би і далі, але 1964 року американці запустили важку ракету «Saturn-1». На черзі постав РН «Saturn-5», призначений для польоту на Місяць. Радянське керівництво похопилося: не можна віддавати першості у космосі! Отож ЦК та уряд ухвалили спільну постанову № 655-268 «Про роботи з дослідження Місяця і космічного простору» від 3 серпня 1964 року, де головним завданням була заявлена висадка радянського космонавта на поверхню Місяця в 1967 році, до 50-річчя Жовтня. При цьому проект Корольова був відхилений, перевага була віддана Володимиру Челомею та Валентину Глушкові (у Челомея працював син Микити Хрущова Сергій, який і виступив лобістом свого шефа…). Але 13 жовтня того ж року був зміщений Хрущов, і КБ Челомея залишилося «за бортом». Керівництво місячною програмою повністю перейшло до Корольова. Ба більше – він одержав можливість використати напрацювання Челомея, зокрема, потужний РН «Протон» для своїх цілей. Нова радянська програма польоту до Місяця була затверджена 15 грудня 1965 року. Спускний модуль для неї, що мав сісти на Місяць і дjставити на поверхню космонавта, на прохання Корольова був розроблений у Дніпропетровську, у КБ Янгеля, тобто «Південному». Але на початку 1966 року не стало Корольова – і все пішло шкереберть.

Ось коротка хроніка місячної гонитви.

03.02.1966

Радянська АМС «Луна-9» здійснила першу в історії м’яку посадку на поверхню іншого космічного тіла – Місяці – в Океані Бур.

07.03.1968

Радянський космічний корабель «Зонд-4» типу 7К-Л1 у безпілотному режимі вперше у світі здійснив обліт Місяця і повернувся до Землі, але оскільки він мав приводитися в районі, де не було пошукових суден СРСР, про всяк випадок корабель був знищений за допомогою системи підриву.

11.10.1968

На навколоземну орбіту виведений американський тримісний корабель «Apollo-7» – перший пілотований політ за програмою «Apollo».

21.12.1968

Стартував пілотований космічний корабель «Apollo-8», який першим у світі облетів Місяць і повернувся на Землю.

21.02.1969

З космодрому Байконур здійснений пуск ракетоносія Н-1, який мав вивести на навколоземну орбіту безпілотний варіант радянського космічного корабля 7К-Л1А/Л1С для польоту на Місяць і висадки на ньому. На 70-й секунді польоту РН зазнав аварії і вибухнув.

20.07.1969

Американські астронавти Нейл Армстронг та Едвін Олдрін у місячній кабіні «Eagle» корабля «Apollo-11» здійснили першу в історії посадку на Місяць в Морі Спокою.

21.07.1969

Астронавти Нейл Армстронг та Едвін Олдрін здійснили вихід на поверхню Місяця та провели перший телерепортаж з іншого небесного тіла.

21.07.1969

Радянська АМС «Луна-15», яка мала здійснити м’яку посадку на Місяць, узяти зразки ґрунту й повернутися на Землю на добу раніше за екіпаж  «Apollo-11», розбилася об поверхню Місяця.

Це – суха хроніка основних стартів, але і вона засвідчує рівень пристрастей, який буяв навколо польоту людини на Місяць.

На відміну від радянської місячної програми, програма «Apollo» здійснювалася чітко і послідовно, хоча і не без труднощів. Передували їй польоти двомісних кораблів серії «Gemini», під час яких відпрацьовувалися маневри і стикування на навколоземній орбіті, виходи астронавтів у відкритий космос, та запуски автоматичних станцій «Lunar Orbiter», що передавали на Землю детальні фотографії місячної поверхні, за допомогою яких можна було обрати оптимальні місця для посадки астронавтів. Перший безпілотний політ корабля «Apollo» відбувся у 1966 році. Під час підготовки до першого пілотованого польоту 27 січня 1967 року у командному відсіку корабля на космодромі Кеннеді сталася пожежа, внаслідок якої загинуло троє астронавтів – В. Гріссом, Е. Вайт і Р. Чаффі. Ця трагедія істотно загальмувала програму – перший пілотований старт корабля «Apollo-7» відбувся тільки 11 жовтня 1968 року. Впродовж 11-добового польоту по орбіті Землі троє астронавтів провели комплексне випробовування командного модуля та наземного командно-вимірювального комплексу. Наступним польотом мала стати максимально можлива на навколоземній орбіті імітація режимів роботи командного та посадкового модулів корабля, а наступний політ повинен був мати на меті аналогічні випробування на навколомісячній орбіті. Проте одночасно в СРСР проходив випробування в автоматичному режимі під іменем «Зонд» двомісний космічний корабель 7К-Л1. Восени 1968 року «Зонд-5» та «Зонд-6» облетіли Місяць та повернулися на Землю. На 8 грудня був запланований старт пілотованого корабля. І хоча цей політ був відкладений, загроза того, що СРСР обжене Штати в пілотованому польоті до Місяця була реальною. Тож польоти були переставлені, попри неготовність місячного модуля до випробувань, і 21 грудня був запущений «Apollo-8», який 24 грудня вийшов на орбіту Місяця. Вперше люди побачили природний супутник Землі зблизька. Далі у березні 1969 року був старт «Apollo-9», який імітував політ на Місяць і відповідні маневри на навколоземній орбіті, та травневий старт «Apollo-10», який злітав до Місяця і провів на його орбіті «генеральну репетицію» висадки на поверхню природного супутника Землі.

Цікава деталь: члени радянських «місячних» екіпажів звернулися з листом до політбюро з проханням дозволити летіти до Місяця, щоб випередити американців. У перших числах грудня 1968 року космонавти вилетіли на Байконур і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде рішення про запуск. Однак Брежнєв вирішив не ризикувати. Пізніше з’ясувалося, що перепудився Леонід Ілліч даремно: кораблі 7К-Л1 під псевдо «Зонд» після цього ще кілька разів успішно злітали до природного супутника Землі, але – в автоматичному режимі з черепахами і щурами на борту.

Американці ж ішли до мети послідовно і невпинно. 16 липня 1969 року стартував «Apollo-11», яким командував Нейл Армстронг. 20 липня корабель вийшов на навколомісячну орбіту і його посадковий модуль «Eagle» з двома астронавтами на борту відокремився від командного модуля, де залишився Майкл Коллінз, і над Морем Спокою розпочав посадку в автоматичному режимі. Коли до поверхні місяця залишалося 200 метрів, Армстронг побачив унизу велетенську каменюку і перейшов на ручне управління, зманеврував і вдало посадив модуль, використавши майже все резервне пальне. Через 6,5 годин (це вже було 21 липня) був дозволений вихід на поверхню Місяця. Першим зійшов Нейл Армстронг, за ним – Едвін Олдрін. Ступивши на Місяць, Армстронг сказав: «Це один маленький крок для людини, але велетенський стрибок вперед для всього людства». У прямому ефірі за їхніми діями спостерігало знов-таки все людство, крім СРСР (сьогодні путінські пропагандисти намагаються мотивувати це тим, що центральне телебачення, мовляв, починало тоді працювати о 8 ранку, а американці ступили на Місяць о 6 годині…). Астронавти встановили табличку: «Тут людина з планети Земля вперше ступила на Місяць. Липень 1969. Ми прибули з миром від імені всього Людства». Вони повернулися на Землю 24 липня, привізши з собою 21,7 кг зразків місячного ґрунту.

…А на борту радянської станції «Луна-15» не було космонавта, і ніхто не міг скоригувати її посадку, щоб вона не розбилася від удару об скелю…

Загалом на Місяці за програмою «Apollo» побувало 12 астронавтів, які провели там у сумі 298 годин і привезли додому 391,4 кг ґрунту. На Землю з навколомісячного простору дивилося 27 людей. Останній політ до Місяця за програмою «Apollo» відбувся у грудні 1972 року. Після цього літало ще 4 кораблі «Apollo»: три до пілотованої станції «Skylab», один – в межах міжнародного проекту «Союз-Apollo». Це було влітку 1975 року.

Програма «Apollo» мала й український вимір. Політ до Місяця і висадка на нього здійснювалися по трасі, розрахованій ще у 1920-х Юрієм Кондратюком (Шаргеєм). Ігор Богачевський у Центрі імені Кеннеді обчислив повернення місячного модуля на селеноцентричну орбіту. Михайло Яримович відповідав за роботу бортових систем кораблів «Apollo».

А ракета Н-1, яка за потужністю ненабагато відставала від РН «Saturn-5», так і не була доведена до готовності; радянська місячна програма була закрита в 1974 році, хоча на той момент вона вже була близька до реалізації. У 1976 році в СРСР розпочалися роботи за програмою «Енергія-Буран» на основі нового надважкого носія «Енергія»; в межах цієї програми розглядався, але не був затверджений ЦК новий проект пілотованих польотів на Місяць, який передбачав створення на місячній поверхні бази для тривалої роботи кількох космонавтів. Але радянські війська якраз удерлися до Афганістану, і кошти на такий проект знайти виявилося неможливим.

Висадка на Місяць: 45 років по тому

Висадка на Місяць: 45 років по тому

Увечері 20 липня 1969 року центральне телебачення СРСР у незліченний раз демонструвало кінокомедію сталінських часів «Свинарка і пастух». А в цей час понад мільярд людей на всіх континентах спостерігали у прямому ефірі за репортажем про посадку пілотованої експедиції землян на Місяць.

Ясна річ, із понад 3,5 мільярдів тодішнього населення планети не всі мали телевізори, і далеко не всі домівки були охоплені мережами телепередавачів. Скажімо, 800-мільйоний на той час комуністичний Китай жив у злиднях, а на додачу в ньому буяла «культурна революція». Але з числа тодішніх держав із більш-менш високим рівнем розвитку тільки Радянський Союз і деякі його сателіти (і то не всі!) гордо проігнорували можливість бути прилученими до грандіозного дійства, яке знаменувало важливий крок на шляху розвитку всієї цивілізації. Все обмежилося коротким повідомленням, яке зачитав диктор в опівнічних новинах: «Сьогодні о 23 годині 17 хвилин 43 секунди за московським часом місячна кабіна американського космічного корабля «Аполлон-11» здійснила успішну посадку на поверхню Місяця в районі моря Спокою…». Що ж, «у советских собственная гордость…» - написав колись Володимир Маяковський, маючи, втім, на увазі зовсім інше – майбутні досягнення, зокрема, радянської науки й техніки. Але вийшло зовсім не так…

У цього «не так» були передусім політичні причини.

Мало хто знає, що 20 січня 1961 року в інавгураційній промові президент США Джон Ф. Кеннеді послав Радянському Союзу сигнал: «Давайте будемо разом досліджувати зірки…». А радянському лідеру Хрущову Кеннеді надіслав пропозицію: «В якості першого кроку США і СРСР могли б обрати висадку з науковими цілями невеликої групи (приблизно трьох чоловік) на Місяць, а потім повернути їх на Землю». Потім відбувся політ Юрія Гагаріна, самолюбство американців було зачеплене, і президент Кеннеді поставив на меті висадку людини на Місяці до кінця поточного десятиліття. Але і після цього він кілька разів робив радянському керівництву публічні пропозиції об’єднати ресурси і спільно від імені всього людства висадитися на Місяці та проводити там наукові дослідження. Так, у виступі на сесії Генеральної асамблеї ООН 20 серпня 1963 року він заявив: «Чому перший політ людини на Місяць повинен бути справою міждержавної конкуренції? Навіщо потрібно Сполученим Штатам та Радянському Союзу, готуючи такі експедиції, дублювати дослідження, конструкторські зусилля та витрати? Впевнений, нам слід з’ясувати, чи не можуть вчені й астронавти наших двох країн – а по суті, всього світу –працювати разом у підкоренні космосу, пославши одного разу на Місяць у цьому десятилітті не представників якоїсь однієї держави, але представників усіх країн, усього людства».

Останню пропозицію щодо розробки проекту спільної місячної експедиції президент Кеннеді зробив за десять днів до вбивства його в Далласі…

Відповіді з радянського боку не було. Але не було й рішення на найвищому рівні про розгортання власної місячної пілотованої програми. Хоча робота над нею велася, але, можна сказати, на ініціативному рівні, без залучення належних сил і ресурсів. Ще наприкінці 1950-х років головний конструктор Сергій Корольов почав шукати розв’язання проблеми збільшення маси виведених на навколоземну орбіту космічних апаратів, без чого неможливий був прогрес космонавтики. На той час створення потужного космічного літака було технологічно неможливим; залишалося два шляхи: або виводити носіями середньої потужності багато об’єктів і збирати їх на орбіті в одне ціле (що і зараз не надто просто), або створювати надпотужні ракетоносії (РН), які б виводили на орбіту вантажі масою до 100 тонн. До 1960 року вже була сформована концепція нової ракетно-космічної системи, основою якої став проект носія, що невдовзі одержав назву Н-1. Корольов доводив, що новий РН відкриє перед космонавтикою якнайширші обрії, зокрема, дозволить здійснювати не лише «штурм» Місяця людиною, а і запуски важких автоматичних станцій зі складними дослідницькими програмами та в перспективі пілотованих кораблів до планет Сонячної системи.

Та сталося так, що з питання, двигуни на якому паливі слід використовувати на цьому надпотужному носії, виник серйозний конфлікт між Корольовим та Валентином Глушком, двигуни чиєї конструкції підняли в космос і перший супутник, і Бєлку-Стрєлку, і Юрія Гагаріна, і всіх наступних радянських та російських космонавтів. Хто тоді мав рацію, важко сказати, але в СРСР почалася розробка аж двох проектів місячної експедиції. Обидва були подані до ЦК КПРС 1962 року; аж два роки ЦК, як то кажуть, «вивчав питання». Мабуть, вивчав би і далі, але 1964 року американці запустили важку ракету «Saturn-1». На черзі постав РН «Saturn-5», призначений для польоту на Місяць. Радянське керівництво похопилося: не можна віддавати першості у космосі! Отож ЦК та уряд ухвалили спільну постанову № 655-268 «Про роботи з дослідження Місяця і космічного простору» від 3 серпня 1964 року, де головним завданням була заявлена висадка радянського космонавта на поверхню Місяця в 1967 році, до 50-річчя Жовтня. При цьому проект Корольова був відхилений, перевага була віддана Володимиру Челомею та Валентину Глушкові (у Челомея працював син Микити Хрущова Сергій, який і виступив лобістом свого шефа…). Але 13 жовтня того ж року був зміщений Хрущов, і КБ Челомея залишилося «за бортом». Керівництво місячною програмою повністю перейшло до Корольова. Ба більше – він одержав можливість використати напрацювання Челомея, зокрема, потужний РН «Протон» для своїх цілей. Нова радянська програма польоту до Місяця була затверджена 15 грудня 1965 року. Спускний модуль для неї, що мав сісти на Місяць і дjставити на поверхню космонавта, на прохання Корольова був розроблений у Дніпропетровську, у КБ Янгеля, тобто «Південному». Але на початку 1966 року не стало Корольова – і все пішло шкереберть.

Ось коротка хроніка місячної гонитви.

03.02.1966

Радянська АМС «Луна-9» здійснила першу в історії м’яку посадку на поверхню іншого космічного тіла – Місяці – в Океані Бур.

07.03.1968

Радянський космічний корабель «Зонд-4» типу 7К-Л1 у безпілотному режимі вперше у світі здійснив обліт Місяця і повернувся до Землі, але оскільки він мав приводитися в районі, де не було пошукових суден СРСР, про всяк випадок корабель був знищений за допомогою системи підриву.

11.10.1968

На навколоземну орбіту виведений американський тримісний корабель «Apollo-7» – перший пілотований політ за програмою «Apollo».

21.12.1968

Стартував пілотований космічний корабель «Apollo-8», який першим у світі облетів Місяць і повернувся на Землю.

21.02.1969

З космодрому Байконур здійснений пуск ракетоносія Н-1, який мав вивести на навколоземну орбіту безпілотний варіант радянського космічного корабля 7К-Л1А/Л1С для польоту на Місяць і висадки на ньому. На 70-й секунді польоту РН зазнав аварії і вибухнув.

20.07.1969

Американські астронавти Нейл Армстронг та Едвін Олдрін у місячній кабіні «Eagle» корабля «Apollo-11» здійснили першу в історії посадку на Місяць в Морі Спокою.

21.07.1969

Астронавти Нейл Армстронг та Едвін Олдрін здійснили вихід на поверхню Місяця та провели перший телерепортаж з іншого небесного тіла.

21.07.1969

Радянська АМС «Луна-15», яка мала здійснити м’яку посадку на Місяць, узяти зразки ґрунту й повернутися на Землю на добу раніше за екіпаж  «Apollo-11», розбилася об поверхню Місяця.

Це – суха хроніка основних стартів, але і вона засвідчує рівень пристрастей, який буяв навколо польоту людини на Місяць.

На відміну від радянської місячної програми, програма «Apollo» здійснювалася чітко і послідовно, хоча і не без труднощів. Передували їй польоти двомісних кораблів серії «Gemini», під час яких відпрацьовувалися маневри і стикування на навколоземній орбіті, виходи астронавтів у відкритий космос, та запуски автоматичних станцій «Lunar Orbiter», що передавали на Землю детальні фотографії місячної поверхні, за допомогою яких можна було обрати оптимальні місця для посадки астронавтів. Перший безпілотний політ корабля «Apollo» відбувся у 1966 році. Під час підготовки до першого пілотованого польоту 27 січня 1967 року у командному відсіку корабля на космодромі Кеннеді сталася пожежа, внаслідок якої загинуло троє астронавтів – В. Гріссом, Е. Вайт і Р. Чаффі. Ця трагедія істотно загальмувала програму – перший пілотований старт корабля «Apollo-7» відбувся тільки 11 жовтня 1968 року. Впродовж 11-добового польоту по орбіті Землі троє астронавтів провели комплексне випробовування командного модуля та наземного командно-вимірювального комплексу. Наступним польотом мала стати максимально можлива на навколоземній орбіті імітація режимів роботи командного та посадкового модулів корабля, а наступний політ повинен був мати на меті аналогічні випробування на навколомісячній орбіті. Проте одночасно в СРСР проходив випробування в автоматичному режимі під іменем «Зонд» двомісний космічний корабель 7К-Л1. Восени 1968 року «Зонд-5» та «Зонд-6» облетіли Місяць та повернулися на Землю. На 8 грудня був запланований старт пілотованого корабля. І хоча цей політ був відкладений, загроза того, що СРСР обжене Штати в пілотованому польоті до Місяця була реальною. Тож польоти були переставлені, попри неготовність місячного модуля до випробувань, і 21 грудня був запущений «Apollo-8», який 24 грудня вийшов на орбіту Місяця. Вперше люди побачили природний супутник Землі зблизька. Далі у березні 1969 року був старт «Apollo-9», який імітував політ на Місяць і відповідні маневри на навколоземній орбіті, та травневий старт «Apollo-10», який злітав до Місяця і провів на його орбіті «генеральну репетицію» висадки на поверхню природного супутника Землі.

Цікава деталь: члени радянських «місячних» екіпажів звернулися з листом до політбюро з проханням дозволити летіти до Місяця, щоб випередити американців. У перших числах грудня 1968 року космонавти вилетіли на Байконур і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде рішення про запуск. Однак Брежнєв вирішив не ризикувати. Пізніше з’ясувалося, що перепудився Леонід Ілліч даремно: кораблі 7К-Л1 під псевдо «Зонд» після цього ще кілька разів успішно злітали до природного супутника Землі, але – в автоматичному режимі з черепахами і щурами на борту.

Американці ж ішли до мети послідовно і невпинно. 16 липня 1969 року стартував «Apollo-11», яким командував Нейл Армстронг. 20 липня корабель вийшов на навколомісячну орбіту і його посадковий модуль «Eagle» з двома астронавтами на борту відокремився від командного модуля, де залишився Майкл Коллінз, і над Морем Спокою розпочав посадку в автоматичному режимі. Коли до поверхні місяця залишалося 200 метрів, Армстронг побачив унизу велетенську каменюку і перейшов на ручне управління, зманеврував і вдало посадив модуль, використавши майже все резервне пальне. Через 6,5 годин (це вже було 21 липня) був дозволений вихід на поверхню Місяця. Першим зійшов Нейл Армстронг, за ним – Едвін Олдрін. Ступивши на Місяць, Армстронг сказав: «Це один маленький крок для людини, але велетенський стрибок вперед для всього людства». У прямому ефірі за їхніми діями спостерігало знов-таки все людство, крім СРСР (сьогодні путінські пропагандисти намагаються мотивувати це тим, що центральне телебачення, мовляв, починало тоді працювати о 8 ранку, а американці ступили на Місяць о 6 годині…). Астронавти встановили табличку: «Тут людина з планети Земля вперше ступила на Місяць. Липень 1969. Ми прибули з миром від імені всього Людства». Вони повернулися на Землю 24 липня, привізши з собою 21,7 кг зразків місячного ґрунту.

…А на борту радянської станції «Луна-15» не було космонавта, і ніхто не міг скоригувати її посадку, щоб вона не розбилася від удару об скелю…

Загалом на Місяці за програмою «Apollo» побувало 12 астронавтів, які провели там у сумі 298 годин і привезли додому 391,4 кг ґрунту. На Землю з навколомісячного простору дивилося 27 людей. Останній політ до Місяця за програмою «Apollo» відбувся у грудні 1972 року. Після цього літало ще 4 кораблі «Apollo»: три до пілотованої станції «Skylab», один – в межах міжнародного проекту «Союз-Apollo». Це було влітку 1975 року.

Програма «Apollo» мала й український вимір. Політ до Місяця і висадка на нього здійснювалися по трасі, розрахованій ще у 1920-х Юрієм Кондратюком (Шаргеєм). Ігор Богачевський у Центрі імені Кеннеді обчислив повернення місячного модуля на селеноцентричну орбіту. Михайло Яримович відповідав за роботу бортових систем кораблів «Apollo».

А ракета Н-1, яка за потужністю ненабагато відставала від РН «Saturn-5», так і не була доведена до готовності; радянська місячна програма була закрита в 1974 році, хоча на той момент вона вже була близька до реалізації. У 1976 році в СРСР розпочалися роботи за програмою «Енергія-Буран» на основі нового надважкого носія «Енергія»; в межах цієї програми розглядався, але не був затверджений ЦК новий проект пілотованих польотів на Місяць, який передбачав створення на місячній поверхні бази для тривалої роботи кількох космонавтів. Але радянські війська якраз удерлися до Афганістану, і кошти на такий проект знайти виявилося неможливим.