Василь ОНОПЕНКО: "Причина нинішніх негараздів - владні структури вкрай пригнітили попит"

- Різні партії по-різному оцінюють економічну ситуацію в Україні та шляхи подолання кризи. А як дивляться на це об`єднані соціал-демократи? Якою, на Вашу думку, є основна причина нинішніх економічних негараздів?

- Українські можновладці, як правило, самі не розуміють ні мети економічних перетворень, ні шляхів їх досягнення, тобто того, що вони самі роблять із економікою. А сумнозвісний "прагматизм" їхньої політики означає ніщо інше як відсутність чіткого бачення стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічного реформування. Влада працює в режимі "ручного управління", займається виключно латанням бюджетних дірок, і видає це за неупереджений та ідеологічно нейтральний "прагматизм".

Проте хочу відразу зауважити: нинішнім "прагматичним" настроям влади передували не менш сильні ультраліберальні сподівання на ринок як на "панацею" від усіх суспільних бід. Та за умов відсутності структурованого ринкового середовища "ринковий бліцкриг" економічної політики влади останніх років виявився передчасним і неспроможним. Наслідки такої політики відомі всім. Це й стрімке падіння валового внутрішнього продукту, і криза платежів, яка досягла неймовірних розмірів, й тінізація та криміналізація значної частини економіки, і деградація цілих регіонів та катастрофічне падіння рівня життя пересічних громадян.

- Хоча влада відмовилася від "ринкового бліцкригу", але ця ідея продовжує лишатися популярною серед певних політичних кіл, які називають себе правоцентристами. Чи є альтернатива можливому поверненню "ринкових романтиків" до владних коридорів?

- Кожній людині, більш-менш обізнаній з економічними реаліями зрозуміло: закони економіки завжди діють у певних інституційних межах та суспільно-політичних реаліях. Тому, на мою думку, професійно наївними, соціально небезпечними та політично безперспективними виглядають нині заклики до держави самоусунутися від регулювання економічними процесами. Мовляв, "ринок сам розставить все на свої місця". Держава повинна в інтересах всього суспільства здійснювати таке регулювання, саме вона мусить, за словами Ф. Рузвельта, "приборкати збожеволілий ринок". Схоже, розуміння цього з'являється вже навіть у найзатятіших "ринковиків". Але не у всіх. Тому мова сьогодні йде про те, яку модель державного регулювання економіки повинна обрати нині Україна. А це - політичний вибір. І зробити його нинішньою весною повинні наші громадяни, а свою економічну платформу на публічний суд громадян України повинна винести будь-яка серйозна політична сила в нашому суспільстві. У об'єднаних соціал-демократів така платформа є.

- Чимало людей уважає, що економічні платформи майже всіх партій схожі одна на одну як дві краплі води. На Вашу думку, платформа СДПУ(о) справді відрізняється від інших?

- Звичайно. Якщо коротко, то стратегічна мета нашої економічної програми - побудова соціально ефективної моделі ринкового господарювання, реформування економіки в інтересах більшості. Ми вважаємо, що найбільш ефективною є не та економіка, яка, дає найбільшу суму прибутку на одиницю витрат, а та яка забезпечує позитивну динаміку суспільного розвитку, забезпечує стабільний ріст матеріального добробуту та рівня соціальної захищеності усіх громадян.

Причину нинішніх негараздів ми вбачаємо в тому, що владні структури вкрай пригнітили попит. А це, в свою чергу, стало причиною стагнації виробництва, постійного витіснення із зовнішнього та внутрішнього ринку продукції вітчизняного виробництва, скорочення маси оподаткованого прибутку та бюджетних надходжень, негативної динаміки виробництва національного прибутку та життєвого рівня населення. Тому ми вважаємо за необхідне розробити та впровадити в життя комплексну програму, спрямовану на підвищення попиту, збільшення ємності внутрішнього ринку.

- Досвід минулих років підказує: подібну програму втілити не те що важко - майже неможливо. Адже треба мати владу і ще раз владу...

- Справді, потрібна команда однодумців, які займають відповідні посади в усіх гілках та рівнях влади. Лише така команда здатна втілити відповідну комплексну програму, використовуючи різні важелі: адміністративну, податкову й кредитну політику. Адже, наприклад, конче необхідно обмежити права місцевої влади вводити необгрунтовано високі місцеві податки та збори, які врешті-решт призводять до подорожчання товарів та послуг, подальшого падіння купівельної спроможності населення, а отже, й до зменшення надходжень до місцевого та державного бюджету. Інший приклад: дерегуляція економічного життя в країні передбачає, зокрема, спростити процедури реєстрації та фінансової звітності підприємств, скасувати ліцензування цілої низки видів підприємницької діяльності. Ви думаєте, не буде опору здійсненню цих акцій з боку корумпованої бюрократії? Буде, й неабиякий, бо ця бюрократія просто-таки годує себе за допомогою вигадування все нових місцевих податків і все нових процедур реєстрації підприємництва.

- Ми заговорили про податки - напевно, найболючішу проблему сучасної України...

- Що стосується податкової політики в загальнодержавному масштабі, то неприпустимо при падінні попиту, зменшенні як обсягів виробництва, так і споживання прагнути поповнити держбюджет винятково за рахунок збільшення податкового тягаря на обсяги реалізації та прибутку, що постійно зменшуються. Адже будь-яке вилучення коштів у суб'єктів господарювання за будь-якої причини неминуче призводить до росту цін, до скорочення фінансових можливостей у покупців, і, відповідно, до витіснення вітчизняної продукції з внутрішнього та зовнішнього ринків. Тому необхідна зміна самої "філософії" політики оподаткування, від фіскальної до такої, що стимулює ріст обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг при зменшенні цін на них. Необхідно також увести єдиний земельний податок, виходячи з площі сільгоспугідь із врахуванням земельного кадастру та профілю діяльності підприємства не залежно від форми його власності. Всі ж інші доходи спрямувати на поповнення власних обігових коштів цих підприємств.

Ще одна дуже важлива деталь: наша програма підвищення платоспроможного попиту передбачає й нові пріоритети в галузі кредитної політики: кредитувати не виробника, а замовника кінцевої продукції, який може бути гарантом того, що фінансові ресурси надійдуть до всіх учасників виробничого процесу із випуску замовленої продукції та використані за призначенням.