Уроки болгарської кризи,
БЕЗПРИТУЛЬНА ЖІНКА ПОРПАЄТЬСЯ В ПАКЕТАХ ІЗ РОЗСОРТОВАНИМ СМІТТЯМ У ЦЕНТРІ СТОЛИЦІ. МІСЦЕВА ПРЕСА ПОВІДОМИЛА ПРО ЗАГИБЕЛЬ 4-Х ЧОЛОВІК ЗА ОСТАННІ 24 ГОДИНИ ВІД ПЕРЕОХОЛОДЖЕННЯ ВНАСЛІДОК РІЗКОГО ЗНИЖЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ.
Напевно, ще ніколи від початку економічних реформ українські реформатори не були такими розгубленими. Звісно, і раніше їм доводилося долати непрості ситуації. Практично не було жодного року, коли б політики не прогнозували крах повітряного замку фінансової стабілізації. Утім, і сьогодні багатьом здається, що зловісні прогнози - це не більше ніж трюк у передвиборній боротьбі. Але хоч би як цинічно виглядав такий прогноз, уже тепер очевидно, що плодами кризи (залежно від часу її початку) з однаковим успіхом можуть скористатися різні політичні сили: праві, якщо криза буде після перемоги лівих, і ліві, якщо криза буде без перемоги лівих.
Не вдаючись у тонкощі політологічного аналізу, спробуймо розібратися в суті проблеми, тим більше, що для більшості населення, якщо така криза матиме місце насправді, вже не буде важливо, хто скористається її плодами.
Як суміщали несумісне
1996 року колишня соціалістична країна Болгарія зіткнулася із серйозними економічними проблемами, які призвели до зміни як економічного курсу, так і політичного режиму. Незалежні експерти часто порівнюють Україну з Болгарією і передрікають їй кризу, подібну до болгарської. Чи мають вони рацію? Судити вам.
Отже, історія ринкових реформ у Болгарії починається 1991 року. Болгарські соціалісти дозріли для реформаторських дій трохи пізніше, аніж країни Центральної Європи, але трохи раніше, аніж у більшості країн колишнього Радянського Союзу. Закономірно, що уряд країни більшою мірою, аніж східноєвропейські держави, орієнтувався на механізми центрального управління і більше залежав від ринків країн -членів РЕВ та Іраку.
Спровокована тиском зовнішніх обставин, ринкова трансформація у Болгарії почалася з величезної зовнішньої заборгованості, яка перевищувала 100% ВВП.
Перетворення, які були розпочаті 1990 року з лібералізації економічної діяльності, уніфікації валютного курсу, запровадження обмеженої незалежності центрального банку, часткових бюджетних і податкових реформ, - заклали підмурок для подальшого, постсоціалістичного, розвитку економіки. Утім, реформаторський порив болгарських політиків так само, як їхніх українських колег, видихнувся, зіткнувшися з необхідністю проведення структурних змін у промисловості.
Практично з 1990-го і до 1996 року (рік краху фінансової системи) жоден болгарський уряд не спромігся всерйоз зайнятися оздоровленням підприємств. Замість створення стимулів для реструктуризації підприємств центральна влада через системи прямих і опосередкованих субсидій, через списання кредиторської і бюджетної заборгованості підтримувала на плаву неефективні і нерентабельні підприємства. Більше того, держава примушувала банки кредитувати збиткові виробництва. Усе це разом із тим, що не було ефективних процедур запобігання банкрутства, унеможливлювало зміцнення фінансової дисципліни. А накопичення колосальних збитків державного сектора, зрозуміле і навіть неминуче на початковій стадії процесу трансформації, згодом створило нестерпне навантаження для стабільності економіки.
Щоправда, в якийсь момент болгарським соціалістам здалося, що вони можуть святкувати перемогу і мають всі підстави заявити про відкриття нового шляху до ринку із "соціалістичним обличчям". У 1994 -1995 рр. економіка продемонструвала несподівані досягнення: після економічних невдач 1990 - 1993 рр. вдалося 1994 року припинити спад виробництва, а 1995-го ВВП зріс на 2,5%. Тоді ж відбулося скорочення бюджетного дефіциту, зниження інфляції і вперше експорт болгарської продукції перевищив імпорт. Однак позірне благополуччя тривало недовго.
Розплата
Безпосереднім приводом до початку надлому макроекономічної стабільності стали політика Національного банку Болгарії (НББ) щодо зниження кредитних ставок і криза банківської системи. Хронологічно події розвивалися в такій послідовності. Значне зменшення відсоткових ставок НББ у другій половині 1995 р. призвело до різкого падіння попиту на національну валюту. Тоді ці дії було пояснено необхідністю приведення у відповідність індексу інфляції та ставки рефінансування, котра впливала на ціну обслуговування внутрішнього боргу. Але, на жаль, офіційні фінансисти прорахувалися. Вони знехтували незначною довірою до вітчизняної валюти, що в умовах відносно лібералізованого валютного ринку надає широкі можливості для особливо недовірливих суб'єктів швидко змінити структуру своїх активів і "піти" з левів у ВКВ.
Випереджаючи деяку розгубленість освіченого українського читача через неприємне співставлення української осінньо-зимової кризи на фондовому ринку з болгарською, зауважимо, що НБУ поки що вдається контролювати ситуацію. Та й українським банкам поки що населення довіряє. Але чи довго це триватиме? От у чому питання.
Одночасно з наростанням тиску на валютні ринки Болгарії кілька великих банків почали відчувати дефіцит грошових ресурсів і перестали перераховувати гроші на вимоги клієнтів. Унаслідок зростаючого неспокою населення за долю своїх внесків у банках відбувся значний відплив депозитів. Усе інше стало справою декількох днів: утрата ліквідності (банкрутство) окремими банками викликала паніку та масове припинення діяльності більше як десяти банків.
Навесні 1995 року у відповідь на падіння довіри до національної валюти, банків та банківських вкладів, а також внаслідок різкого збільшення дефіциту платіжного балансу країни - НББ змушений був почати поступову девальвацію лева (тільки за два місяці 1995 р. лев подешевшав на 100%). Усе це потім призвело до того, що на межі 1995 - 1996 рр. середньомісячні темпи інфляції обчислювалися двозначними величинами, а 1996 рік Болгарія завершила із 300-відсотковим показником інфляції, із зменшенням розмірів середньої зарплати із $130 до $44 і пенсії до $7. 1997 року фінансова криза трансформувалася в політичну. Вибори до парламенту привели до влади партії правої орієнтації, яким і потрібно буде тепер виводити країну із затяжної кризи.
Україна має скласти іспит
Хоча ситуація в Україні значно відрізняється від болгарської, вищенаведені факти мають дуже багато аналогій із нашим повсякденним життям. І, передусім, впадають в очі аналогії, так би мовити, системоутворювального характеру. За оцінками експертів, причиною болгарської кризи стали три групи проблем. Це, по-перше, та проблема, що немає механізмів, котрі сприяють реструктуризації та розвитку реального сектора економіки. По-друге, це криза фінансового сектора і, по-третє, це фіскальна, тобто бюджетна криза.
Не треба бути економістом, аби погодитися, що реструктуризацією економіки в Україні ніхто всерйоз не опікується. Більшість українських підприємств і до сьогодні не зацікавлені у прибутковій роботі. Адже все значення реструктуризації - у створенні системи ефективних, підприємств, які динамічно розвиваються. Утім, мабуть, більшість керівників скажуть іще різкіше: центральні органи влади часто перешкоджають нормалізації виробничої діяльності - чи то нескінченними перевірками, чи то зміною законодавства, чи то прямим тиском на небажаних керівників.
Схожість із ситуацією в Болгарії проявляється й у тому, що держава прагне взяти на себе такі фінансові зобов'язання, з якими не може справитися взагалі жодна, навіть розвинена країна. Чого, наприклад, вартий внутрішній борг щодо внесків в Ощадбанк або сільськогосподарські борги, борги державних підприємств, борги щодо зарплати бюджетникам. Одне слово, за найскромнішими підрахунками, внутрішній і зовнішній борг України цілком може перевищити 100% ВВП, звичайно, за умови, що він буде визнаний (що також реально).
Чи можна сподіватися, що за інших однакових умов економіка України не матиме фінансових потрясінь? Гіпотетично - можна сподіватися (за дуже сприятливого збігу обставин!). Нині український уряд застряв у величезному бюджетному дефіциті. Ця величина обчислюється десятками відсотків і складається з різниці між бюджетними надходженнями і витратами, з накопиченої заборгованості. До останнього часу чи не єдиним джерелом фінансування такого дефіциту був ринок ОВДП. Тепер це джерело вичерпалося.
Навіть стрімке зростання ставок прибутковості щодо облігацій не може втримати власників державних цінних паперів від зростаючого бажання позбутися їх. Нещодавні рішення НБУ, які обмежують обмінні операції на валютному ринку, породжують додаткову нервозність в інвесторів. А тут іще нові дискусії в уряді із приводу можливості емісії та додаткових держвитрат на деякі пріоритетно-збиткові проекти. Чи витримає психіка кредиторів такі віражі урядової думки?
Хоч би якою була відповідь, вона буде однаково невтішною, бо головне рішення прийматиме вже вулиця, а вулиця, як відомо, поганий порадник.