Президент Єльцин виступив проти радикальних реформ в Україні
Категоричне бажання президента Росії підтримувати на наступних виборах в Україні тільки колегу Кучму прозвучало на другий день після оприлюднення намірів Партії "Реформи й порядок" (ПРП) підтримати висунення на цей пост нинішнього голови НБУ Віктора Ющенка.
Після чого згоди самого Віктора Андрійовича найкрутіші українські реформатори можуть не чекати - її, швидше за все, не буде. Бо самі лідери ПРП зв'язали висування пана Ющенка з такою "маленькою" умовою, як відмова Президента Кучми балотуватися на наступний термін. Оскільки Л. Кучма навряд чи дозволить собі таке наплювацьке ставлення до друга Бориса та його пристрасного бажання бачити на посту Президента України саме гаранта угод про Чорноморський Флот, то від В. Ющенка у відповідь на заклик "Реформ і порядку" слід, найвірогідніше, чекати відмови, ніж згоди або й навіть тривалого мовчання. Адже за нинішніх умов мовчання перспективного президента - не що інше, ніж очікування слушного моменту, а це, в очах Президента діючого навіть гірше, ніж відверта готовність потенційного суперника до відкритої боротьби. Стосовно ж відкритої боротьби, то, як відомо, сам Віктор Андрійович її недвозначно уникає, зокрема й у такій звичайній для політиків формі, як участь у парламентських виборах.
Швидше за все, роблячи свою заяву, Б. Єльцин найменше думав про те, що створює проблеми саме реформаторському крилу українського істеблішменту на шляху до влади. Мабуть, він навіть не мав на увазі, що серйозно протистоятиме іншим конкурентам Кучми. Просто напередодні неформальної зустрічі з Леонідом Даниловичем знайшли єдино правильний суто психологічний спосіб змусити того пообіцяти що завгодно за підтримку в збереженні влади, а головне - зв'язати його цими обіцянками й цією підтримкою.
Й одначе, удар Єльцина вцілив саме в українських "молодих реформаторів", котрі, здавалося б, є найближчим аналогом нинішніх російських фаворитів "царя Бориса". Можливо, коли не самому Борису Миколайовичу, то його радникам спадало на думку, що найменше в Україні їм слід боятися лівих, якщо ті прийдуть до влади, правих, котрі навряд чи до неї прийдуть, навряд чи вони не бачать можливостей домовитись у разі потреби й з іншими конкурентами Кучми. Та якщо своїх "молодих реформаторів" команді Б. Єльцина без проблем вдається тримати в руках і, коли потрібно, маніпулювати ними, то таких важелів для українського радикал-реформаторського крила в Москві може й не бути.
Принаймні не може не бути в Москві спостерігачів, котрі "засікли" б: що й проти одночасної з Великим договором ратифікації угод про ЧФ, і проти "нульового варіанту" поділу спадщини СРСР в українському парламенті виступали саме реформатори, які нині входять до партії Пинзеника. І вже без щонайменшого сумніву зрозуміло, що Москва абсолютно не збирається ризикувати, допускаючи на престол України людину, котра, можливо, знає, як (хоч і не негайно, то поступово) виводити країну з палких обіймів північно-східного сусіда, хоча б у фінансовому плані. Саме тоді, коли Україна, здається, остаточно впала на коліна й починається передбачений для неї жириновськими й бабуріними шлях плазом до ніг "старшого брата".
А щодо самих лідерів ПРП і їхніх передвиборних зусиль, у яких вони зробили ставку на В. Ющенка, то найвірогідніше, їм доведеться відмовитися від спроб використовувати його як прапор на шляху до парламентських виборів. А саме ця мета чітко простежувалася під час прес-конференції, де й було оголошено про "висування" голови НБУ на найвищий державний пост. ПРП вирішила зробити таку передчасну заявку, пояснивши це необхідністю вести боротьбу за владу на всьому фронті від органів місцевого самоврядування й до президентського поста. Лідери ПРП навіть не заперечували, що створюють своєрідну політичну "піраміду", мета якої полягає в завоюванні довіри спочатку близьких політичних партнерів, а згодом і виборців, так би мовити - авансом, під заставу гучної, і водночас скромної привабливості блискучого українського фінансиста й національного банкіра. Котрий, між іншим, на відміну від лідера самої ПРП В. Пинзеника, двічі отримував довіру парламенту попри те, що його очолює соціаліст О. Мороз, а засідають у ньому такі нелюбі Президентові Кучмі строкаті й "антиреформаторські" сили. При цьому ПРП упередила підозри, що її зусиллями зможуть скористатися "не за призначенням". Приміром, як у запропонованому деякими ЗМІ сценарії, коли В. Ющенко, відмовившись від приємної пропозиції, попросить колег передати голоси своїх прихильників головному "реформаторові" України - Л. Кучмі. На такий випадок "Реформи й порядок" заявили, що все одно не підтримуватимуть жодного з нинішньої найвірогіднішої, на їхню думку, "четвірки" кандидатів, зокрема й самого Президента.
Проте не можна не визнати, що хоча заява Єльцина й позбавила реформаторів "прапора" в особі В. Ющенка, зате вклала у їхні руки значно сильнішу необхідну для виборчої кампанії зброю, що завжди будується на нищівній критиці влади, а в наших умовах - і поготів. Оскільки головні поставлені Єльциним перед Кучмою умови стосуються термінової приватизації українських об'єктів російськими капіталами, то саме для націонал-реформаторських сил настав час пояснити народу, до якого ступеня втрати суверенітету Україною призведе ця модель "безкраваткової демократії". Питання лише в тому, чи скористається ПРП цією зброєю? І як це відіб'ється на її спробах дійти згоди з іншими ліберал-реформаторами, якщо ті, навпаки, планують підтримати саме російський напрям майбутньої швидкісної і, можливо, незаконної приватизації? Однаковою мірою питання стосується й пана Ющенка: шануючи гривню й нічого більше, чи можна буде служити їй у тій країні, до якої нас приведуть Б. Єльцин і Л. Кучма?
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Президент Єльцин виступив проти радикальних реформ в Україні
Ірина ПОГОРЄЛОВА, "Политические хроники" (спеціально для "Дня")
Категоричне бажання президента Росії підтримувати на наступних виборах в Україні тільки колегу Кучму прозвучало на другий день після оприлюднення намірів Партії "Реформи й порядок" (ПРП) підтримати висунення на цей пост нинішнього голови НБУ Віктора Ющенка.
Після чого згоди самого Віктора Андрійовича найкрутіші українські реформатори можуть не чекати - її, швидше за все, не буде. Бо самі лідери ПРП зв'язали висування пана Ющенка з такою "маленькою" умовою, як відмова Президента Кучми балотуватися на наступний термін. Оскільки Л. Кучма навряд чи дозволить собі таке наплювацьке ставлення до друга Бориса та його пристрасного бажання бачити на посту Президента України саме гаранта угод про Чорноморський Флот, то від В. Ющенка у відповідь на заклик "Реформ і порядку" слід, найвірогідніше, чекати відмови, ніж згоди або й навіть тривалого мовчання. Адже за нинішніх умов мовчання перспективного президента - не що інше, ніж очікування слушного моменту, а це, в очах Президента діючого навіть гірше, ніж відверта готовність потенційного суперника до відкритої боротьби. Стосовно ж відкритої боротьби, то, як відомо, сам Віктор Андрійович її недвозначно уникає, зокрема й у такій звичайній для політиків формі, як участь у парламентських виборах.
Швидше за все, роблячи свою заяву, Б. Єльцин найменше думав про те, що створює проблеми саме реформаторському крилу українського істеблішменту на шляху до влади. Мабуть, він навіть не мав на увазі, що серйозно протистоятиме іншим конкурентам Кучми. Просто напередодні неформальної зустрічі з Леонідом Даниловичем знайшли єдино правильний суто психологічний спосіб змусити того пообіцяти що завгодно за підтримку в збереженні влади, а головне - зв'язати його цими обіцянками й цією підтримкою.
Й одначе, удар Єльцина вцілив саме в українських "молодих реформаторів", котрі, здавалося б, є найближчим аналогом нинішніх російських фаворитів "царя Бориса". Можливо, коли не самому Борису Миколайовичу, то його радникам спадало на думку, що найменше в Україні їм слід боятися лівих, якщо ті прийдуть до влади, правих, котрі навряд чи до неї прийдуть, навряд чи вони не бачать можливостей домовитись у разі потреби й з іншими конкурентами Кучми. Та якщо своїх "молодих реформаторів" команді Б. Єльцина без проблем вдається тримати в руках і, коли потрібно, маніпулювати ними, то таких важелів для українського радикал-реформаторського крила в Москві може й не бути.
Принаймні не може не бути в Москві спостерігачів, котрі "засікли" б: що й проти одночасної з Великим договором ратифікації угод про ЧФ, і проти "нульового варіанту" поділу спадщини СРСР в українському парламенті виступали саме реформатори, які нині входять до партії Пинзеника. І вже без щонайменшого сумніву зрозуміло, що Москва абсолютно не збирається ризикувати, допускаючи на престол України людину, котра, можливо, знає, як (хоч і не негайно, то поступово) виводити країну з палких обіймів північно-східного сусіда, хоча б у фінансовому плані. Саме тоді, коли Україна, здається, остаточно впала на коліна й починається передбачений для неї жириновськими й бабуріними шлях плазом до ніг "старшого брата".
А щодо самих лідерів ПРП і їхніх передвиборних зусиль, у яких вони зробили ставку на В. Ющенка, то найвірогідніше, їм доведеться відмовитися від спроб використовувати його як прапор на шляху до парламентських виборів. А саме ця мета чітко простежувалася під час прес-конференції, де й було оголошено про "висування" голови НБУ на найвищий державний пост. ПРП вирішила зробити таку передчасну заявку, пояснивши це необхідністю вести боротьбу за владу на всьому фронті від органів місцевого самоврядування й до президентського поста. Лідери ПРП навіть не заперечували, що створюють своєрідну політичну "піраміду", мета якої полягає в завоюванні довіри спочатку близьких політичних партнерів, а згодом і виборців, так би мовити - авансом, під заставу гучної, і водночас скромної привабливості блискучого українського фінансиста й національного банкіра. Котрий, між іншим, на відміну від лідера самої ПРП В. Пинзеника, двічі отримував довіру парламенту попри те, що його очолює соціаліст О. Мороз, а засідають у ньому такі нелюбі Президентові Кучмі строкаті й "антиреформаторські" сили. При цьому ПРП упередила підозри, що її зусиллями зможуть скористатися "не за призначенням". Приміром, як у запропонованому деякими ЗМІ сценарії, коли В. Ющенко, відмовившись від приємної пропозиції, попросить колег передати голоси своїх прихильників головному "реформаторові" України - Л. Кучмі. На такий випадок "Реформи й порядок" заявили, що все одно не підтримуватимуть жодного з нинішньої найвірогіднішої, на їхню думку, "четвірки" кандидатів, зокрема й самого Президента.
Проте не можна не визнати, що хоча заява Єльцина й позбавила реформаторів "прапора" в особі В. Ющенка, зате вклала у їхні руки значно сильнішу необхідну для виборчої кампанії зброю, що завжди будується на нищівній критиці влади, а в наших умовах - і поготів. Оскільки головні поставлені Єльциним перед Кучмою умови стосуються термінової приватизації українських об'єктів російськими капіталами, то саме для націонал-реформаторських сил настав час пояснити народу, до якого ступеня втрати суверенітету Україною призведе ця модель "безкраваткової демократії". Питання лише в тому, чи скористається ПРП цією зброєю? І як це відіб'ється на її спробах дійти згоди з іншими ліберал-реформаторами, якщо ті, навпаки, планують підтримати саме російський напрям майбутньої швидкісної і, можливо, незаконної приватизації? Однаковою мірою питання стосується й пана Ющенка: шануючи гривню й нічого більше, чи можна буде служити їй у тій країні, до якої нас приведуть Б. Єльцин і Л. Кучма?