Плач за малим бізнесом

Про стан вітчизняного малого бізнесу вже складено оди, романси, плачі, але поки ще не чутно було гімнів. І ось наша виконавча влада задумала написати й виконати гімн малому бізнесові, названий програмою його підтримки. Новий твір, безперечно, знайде вдячних слухачів в особі світових фінансових кіл, а можливо, й самого малого бізнесу. "Можливо", тому що до виконання гімну малий бізнес може й не дожити. Як, утім, і середній, і будь-який інший, що не має довгої волохатої лапи у відповідних гілках влади.

Пам'ятається, колись був вельми популярним невибагливий анекдот: комунізм у Радянському Союзі буде збудовано тоді, коли в кожної радянської людини буде свій знайомий продавець. Про комунізм судити важко за браком досвіду, а от про капіталізм в Україні можна сказати легко: його буде побудовано тоді, коли в кожного вітчизняного бізнесмена буде свій знайомий чиновник.

Стосунки малого бізнесу та держави скидаються на стосунки Вовка та Ягняти у відомій байці. Коли в комерційній фірмі чи просто біля контейнера на товкучці з'являється представник податкової адміністрації, пожежний інспектор, санітарний лікар чи ще хтось із доброго десятка уповноважених перевіряти, інспектувати й ревізувати, за їхніми нескінченними присікуваннями чути відомий мотив: "Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать"... (Зазначимо мимохідь, що після ухвалення закону про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків три крапки можна й розшифрувати: "сказал, и в темный лес Ягненка поволок". Втім, не варто відволікатися на "дрібниці").

Коріння сьогоднішнього свавілля щодо малого бізнесу (та й не лише до малого, просто він беззахисніший) лежать у двох площинах. Перша з них досить очевидна: це лицемірна бюджетна політика. Держава вперто наміряється витрачати в багато разів більше, ніж має право, і, зберігаючи обличчя та свою владу, вона примушує слабкий вітчизняний бізнес сплачувати за її рахунками. Не дивно, що надходження від штрафів, накладених на представників малого та середнього бізнесу, вже, як мінімум, сумірні з їхніми податковими відрахуваннями: штрафи в нас фактично закладені до бюджету. Крім того, це й прихована політика держави на підтримку власного апарату, який на додаток до скромної чиновної платні дістає змогу видоювати собі чотирнадцяту, п'ятнадцяту й так далі зарплати з бізнесменів.

Друга площина менш помітна, але не менш цікава. Підприємець, змушений шукати прихильності в сильних світу цього, себто у влади, як суб'єкт політики стає цілковито "ручним" - сила його політичних прав зворотно пропорційна розмірам хабарів, що їх він дає чиновникам. Але й це не все. Сам державний чиновник опиняється заручником системи кругової поруки: взявши бодай раз хабара з причини власної бідності (ще раз нагадую про скромність офіційної чиновної платні), він уже ніколи не буде небезпечним для чинної системі влади, бо він мічений.

Відбиваючись від напосідань чиновників, малий бізнес починає метушливо нагадувати про "значну роль", яку він відіграє в "цивілізованих країнах", дріб'язково перераховувати якісь там відсотки зайнятого в ньому працездатного населення... Наймарніша марнота! Пропонувала ж бо Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва скоротити для невеличких підприємств обсяг звітності (адже він, смішно сказати, для концерну зі стома тисячами працівників та малої фірми з десятьма нині приблизно той самий). Але, певно, ореол великого реформатора став на заваді п. Пинзенику впродовж двох місяців звернути хоча б якусь увагу на це скромне бажання малого бізнесу. Натомість податкова адміністрація реформаторами не ображена: головний із них, Президент України, вирішивши, що закривати винні (на її адміністративну думку) підприємства через суд - зайва формальність, видав у лютому указ: "Кабінетові Міністрів України подати до Верховної Ради України законопроекти щодо: ...внесення змін до Закону України "Про підприємництво" в частині спрощення процедури скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в разі порушення ними податкового законодавства". По більш ніж кволим правам бізнесу це рішення, безперечно, завдасть потужного удару.

Малий бізнес сьогодні скидається на боксерську грушу під шквалом ударів, що їх завдає держава. Тільки вибиває вона з цієї груші не пил, а гроші та кров. (Утім, дехто каже, що пил та гроші - це одне й те саме). Загал мовчки споглядає "кумедне" єдиноборство, наївно сподіваючися, що вибиті гроші буде віддано йому на харч. Загал може не клопотатися - гроші держава забере собі. А от крові й пилу він наковтається донесхочу.