Олег Вітович: "Цар може бути хороший або поганий, та найгірше, якщо він ніякий".

Що має більшу силу в Україні влада чи закони? На це запитання вже відповідала велика кількість політиків. Цього разу своє бачення даної проблеми в інтерв'ю кореспондентові "Дня" Тетяні КОРОБОВІЙ викладає народний депутат, лідер Української національної асамблеї Олег Вітович.

- Чи не здається вам, що нині в нас склалася ситуація, за якої вибори опинилися під контролем влади, а не під контролем закону. І що буде?

- Ви знаєте, колись я виступав у концепції тієї політичної сили, яку я представляв і представляю, за ідею сильної влади. Але чим далі - тим більше я ловлю себе на думці, що наше бачення навіть на 10% не доходило до того рівня тотального контролю з боку структур виконавчої влади за виборчим процесом, тотального контролю за ЗМІ тощо. Це вже не сильна влада, а диктатура, причому поки що з лагідним обличчям.

- А чи можливо: одночасно слабка влада - безвільна, нерішуча, непослідовна - й одночасно диктатура?

- Такий феномен соціологи зафіксували в латиноамериканських країнах. Там відбувалися саме такі процеси протягом 20-30 років після другої світової війни. І там також була парадоксальна ситуація. Влада взагалі не мала довіри серед населення. Тому виникали катаклізми, військові перевороти, партизанські рухи, терористичні групи. На місцях - слабкі, абсолютно відірвані від народу структури влади, та попри це існувала центральна влада з диктаторськими замашками. Цей досвід латиноамериканських країн у 60-х роках серед журналістів і політологів сформував такий термін - "поліцейський режим", тобто режим, за якого центральна влада існує при загальній слабкості влади лише за рахунок того, що спирається на поліцейський режим, на могутні поліцейські структури.

До речі, єдина відмінність України від латиноамериканських країн, що там поліцейські функції часто виконувала армія. Одначе в нас Збройні Сили фактично ліквідовані, вони облишені на проблеми власного соціального захисту. Зате існують силові структури, наприклад, Міністерство внутрішніх справ. Колись генерала де Голля запитали: де проходить межа між нормальним суспільством із демократичними інститутами й суспільством із поліцейським режимом? Він відповів, що в країнах із традиційним устроєм ця межа дуже чітка: це чисельність армії, завдання якої - відсіч зовнішньої агресії, порівняно з чисельністю поліцейських підрозділів, тобто силових структур. Так ось, чисельність так званих "поліцейських підрозділів" - МВС, СБ, внутрішніх військ в Україні вже не вдвічі, а втричі перевищує чисельність Збройних Сил.

- І ви вважаєте, що ми наближаємося до ситуації, коли цю силу буде задіяно для утримання "поліцейського режиму", якщо користуватися вашими оцінками?

- Не будемо забувати, що Леонід Данилович - у минулому директор великого підприємства. І його основна проблема полягає в тому, що політику ручного керування українською економікою, українською державою він здійснює саме за старими, знайомими йому принципами, як це робили директори великих заводів. Так ось, щодо "задіяння" поліцейських сил. Завжди, коли режим ручного керування не спрацьовує ефективно, на крайній випадок приберігають прямі дії, пряме втручання поліцейських підрозділів.

- Але ручне керування, справді, дає збої: закон про вибори довелося підписати. Надія на Конституційний Суд може не виправдатися - судові у зв'язку зі створенням слідчої комісії саме час подумати про себе. Як же буде реалізовуватися "гіпотетична" можливість "вручну" впоратися з новим парламентом, якщо він буде "неручний"?

- Я бачив, як це робилося в Білорусі. Подібний розвиток подій в Україні не виключений. Психологія людей при владі не змінилася з радянських часів: вони це робитимуть "на прохання трудящих". Ми припускаємо можливість, що Євген Кушнарьов уже тепер на якійсь прес-конференції озвучить статистику: за такий-то період до АП надійшло 128 тисяч листів із вимогою негайно розстріляти парламент. "Ми не могли не прислухатися до голосу народу", - скаже пан Кушнарьов, - "але разом із тим, залишаючись демократами, ми вирішили всього-на-всього розпустити парламент - заблокувати приміщення, припинити виплату зарплатні. Оскільки парламент винен у тому, що вимикають електроенергію в сільських регіонах, ми вирішили вимкнути світло депутатам у Верховній Раді".

- Весело. Але чи не може бути для нас втішною в цій ситуації одна думка: наш Президент не здатний на вчинок - ні на хороший, ні на поганий, просто не здатний на рішучі дії?

- Це може втішати відсотків на п'ять. Не здатний він - здатне його оточення. Це набагато жахливіше. У Білорусі простіше - Лукашенка видно, хоч погана, проте особистість. І всі знають, що проблема демократії в Білорусі вирішується усуненням від влади Лукашенка, тобто проблема в ньому, в цьому диктаторові. А в нас ні те, ні се...

- Цар добрий, але бояри сволота.

- Так! Схожа ситуація мала місце, до речі, в російській історії. І саме вона призводила до великої смути. Цар може бути добрий або поганий, але найгірше, коли він ніякий. Тоді всі кроки робляться оточенням від його імені.

- А як вам версія, котра знову прозвучала, начебто "бояри" готують престолонаслідника?

- Цю версію я чув на рівні реальних конкретних кроків, які ті чи ті люди почали робити ще півтора року тому. І в мене склалося таке враження, що оточення готує ефективнішу заміну. І знову ж, якщо "цар" не сліпий, він повинен стрепенутися і сказати: "Ну, що ж ви, хлопці, навіщо ви мене так тягнули, якщо здаєте мене за моєю ж спиною?" Однак ми й тут не бачимо ні твердості, ні послідовності.

- То що ж у нас попереду - період смути?

- Думаю, так. Після виборів, якщо вони відбудуться.

- А чим все закінчиться?

- Новими виборами. У мене чомусь є підозра, що через рік-два будуть ще одні - й президентські, й парламентські вибори. Це як легітимний шлях. А інакше, поза законом - це буде якийсь синтез, гібрид білоруського й казахського варіанту через використання Конституційного Суду.

- До речі, вже звучать звинувачення на адресу Конституційного Суду щодо його упередженості...

- Деякі його рішення, справді, дають привід так думати. Хтось навіть цинічно пожартував: мовляв, якщо Конституційний Суд скасує вибори (а гроші ж на них кинуті вже чималі), то всі політичні сили будуть спільно наймати кілерів, а наступну сесію Верховної Ради доведеться розпочинати з дообрання нових членів Конституційного Суду (до тих, які доживуть до цього моменту). Жарт злий і цинічний, але він найяскравіше демонструє рівень довіри нинішніх депутатів до рівня об'єктивності нинішнього складу суду, який вважається пропрезидентським.

- Але тоді виникає наступне одвічне запитання: що ж робити і чи можливо взагалі Україні уникнути подібного сценарію?

- Я не вірю в цю можливість із тієї простої причини, що не вірю в ефективність політичної, економічної, державної роботи тих, кому за 45 років. Нову державу має будувати нове, молоде покоління.