Однаково непридатні хитрий злодій і чесний дурень
Уже принаймні двічі повторювався не надто привабливий сюжет: виборці починають проклинати тих, кого вони самі вибрали два-три роки тому (і навіть вимагають дострокових перевиборів). Якщо такий виборець тепер знову стверджує, що він знає, за кого треба голосувати, це викликає сумніви. Як можна оцінити здібності людини, що повторює одну й ту саму помилку? Я міг би повірити такому виборцеві тільки за умови, що він пройшов через болісний процес аналізу та переоцінки своїх уявлень.
Так склалося, що близько половини виборців України - пенсіонери. А зважаючи на їхню звичку і, навпаки, політичну пасивність працюючого населення, може статися, що й на вибори, що наближаються, прийдуть здебільшого пенсіонери. Хотілося б переконати людей активного віку, щоб вони не передовіряли вирішувати питання майбутнього країни людям, у яких майбутнього, на жаль, майже не залишилося. Треба не тільки прийти на виборчу дільницю самим, а й тактовно застерегти своїх близьких похилого віку від помилкового вибору (тим паче, що ліві сили використовують напрацьовану технологію обробки ветеранського й пенсійного контингенту). Життя дало багатий матеріал для політичної освіти тих, хто спотикається на старих сходинках і корчах. Варто нагадати факти з недалекого минулого тих, хто тепер проголошує себе в опозиції й найгучніше таврує нинішню владу, обіцяючи навести порядок, щойно матиме більшість в парламенті.
Як сталося, що комуністи й соціалісти виявилися в опозиції? Хіба не було тріумфу комуністів на першому (основному) етапі минулих виборів? А в попередньому парламенті хіба не було поступового перетворення групи 256 на групу 239 тощо? І хіба не комуністи разом із Чорновілом прокладали шлях до влади нинішньому Президенту (потім їх викривальний раж підхопила регіональна преса). Адже це вони, прийшовши до Верховної Ради, відразу ж наполягли на дострокових перевиборах Президента, порушуючи Конституцію. А потім, коли треба було приймати нову Конституцію, вони кинулися захищати ними ж проігноровану стару. (І своїм опором довели до аврального прийняття Конституції.)
Ліві ніколи не зупинялися перед порушенням законів і Конституції, виправдовуючись революційною доцільністю або волею народу. І можна заздалегідь передбачити, що в передвиборній агітації ліві говоритимуть те, що хочуть почути їхні традиційні прихильники! Так було завжди, це ж незмінна більшовицька тактика. Не так давно група Марченка нестямно вимагала референдуму з питання прапора та гімну. Тепер можна спитати у їхніх виборців, чи було це необхідно. На запитання про те, що хорошого встигли зробити наші ліві депутати, вони можуть послатися на голосування за підвищення мінімальних пенсій і зарплати. Втім, напевно, вже всі зрозуміли ціну таких голосувань за нинішнього стану економіки й правопорядку. Ті ж самі депутати, приймаючи бюджет, не можуть відшукати реальних коштів, і соціальні виплати реально не залежать від депутатів. Більше заплатити зараз не зможе ніякий уряд, а менше платити соромно перед світовою спільнотою. А будь-які надбавки ветеранам і пільговикам зрештою є за рахунок інших пенсіонерів. Кілька років тому, піклуючись про пенсіонерів, бюджетників і соціальний захист, Верховна Рада ухвалила такі податки, що виробництво згорнулося, а значна частина економіки пішла "в тінь" і взагалі припинила сплачувати податки. Тепер, навіть коли податки буде зменшено, ті, хто встигли посмакувати солодким плодом тіньової безподаткової діяльності, вже не схочуть повернутися в поле дії законів. Потрібні нові витрати на армію чиновників і боротьбу з корупцією.
Проте цікаво, що ліві самі ловляться на фразеологію. Колишній прем'єр Лазаренко під час свого затвердження точно розрахував і проказав з трибуни кілька таких милих комуністам лозунгів - і досяг бажаного. (Щоправда, вибрав прем'єра все ж Президент, якому ще треба буде звітувати щодо своєї кадрової політики). Всі вищі й майже всі ключові посади в країні досі займали колишні комуністи. І повторюється один і той самий сюжет - опинившись на державній посаді, комуніст перестає бути комуністом, а чергова хвиля виборів приносить до представницьких органів влади наступний ешелон комуністів (хоч би як вони називалися), все більш "принципових" і все менш кваліфікованих. Проказавши з трибуни свою норму звинувачувальних промов і популістських пропозицій, вони або затихають, або йдуть в опозицію до своїх колишніх однопартійців. Однаково непридатні хитрий злодій і чесний дурень. (Різниця в тому, що можливостей чесно заробити в дурня менше). Навряд чи виборці будуть задоволені, якщо депутат сам залишається "чистим", але підтримує збиткові підприємства або створює умови для масового розкрадання.
Часто можна почути "мудру" думку, що ми маємо такий склад парламенту та інших виборних органів, що є відображенням і зменшеною копією нашого суспільства. Причому мається на увазі, що такий стан речей є нормальним і правильним. Але тоді треба визнати, що наше теперішнє життя також нормальне. Та якщо вдуматися, то це ж катастрофа, коли вищий орган влади є точною копією хворого суспільства. Це означає, що влада має середньостатистичний рівень інтелекту, культури та моральних устоїв. Виборцеві час зрозуміти, що озвучення в парламентських дебатах його думок і поглядів ("правильно!", - думає радянська людина, почувши знайомі фрази у виступі депутата) ще не означає відстоювання його інтересів. Здавалося б, після знаменитого "економіка має бути економною" з'явиться імунітет до лозунгів. Але ж ні, не так давно спрацював новий шедевр: "треба займатися економікою, а не політикою". Обранці народу повинні бачити хоча б на пару років далі за середнього громадянина. Якщо ми не хочемо змиритися з тим, що живемо в десятки разів гірше за своїх сусідів, необхідно вимагати перелому негативних процесів у нашому суспільстві й державі. А перелом цей має початися з формування якісно кращого складу майбутнього парламенту.
Нагадаємо деякі причини нинішнього стану справ. Протягом багатьох років просування кадрів службовими сходами залежало від уміння прислужувати і демонструвати відданість перед начальством, "давити" підлеглих, "надувати щоки" перед прохачами, а головне - мати "волохату" підтримку. В результаті замість менеджерів і економістів ми отримували "начальників". Пригадаймо, що в 60-і та 70-і роки найздібніша молодь йшла в математику і фізику, а ті, що слабше, - в наргоспи та в плановики. А найхитріші й найжвавіші йшли в комсомольські ватажки. Після відомого розпаду системи найбільш працездатні люди пішли з компартійних лав. Потім стара система контролю затріщала по швах, а лібералізація життя відкрила перед чиновниками та директорами небачені раніше необмежені можливості вільно витрачати гроші й набувати блага. Встояти перед спокусами стало важко. Напередодні минулих виборів можна було почути заклинання: "Демократи довели!". При цьому уявлення про цих демократів було невиразне (або називали декілька прізвищ). Тепер можна спокійно визначити, хто "довів" і ще "доводитиме" - посмілішали вискочки, відчувши, що можуть безпосередньо "виражати волю народу" і вписувати свої думки в текст законів. Тепер уже не має значення, де вони сиділи раніше - в кріслах периферійних начальників і голів або в місцях не дуже віддалених, або ж це були пролетарські самородки а ля Чародєєв з Донецька. Плюс хаотичні зміни уряду в країні з переважно державною власністю.
Довгостроковим завданням є поліпшення кадрів на всіх рівнях управління. Кожен виборець, якщо замислиться, зрозуміє, що неможливо вольовим способом і єдиним махом прибрати всіх "поганих" керівників та чиновників і поставити хороших (витягши їх з мішка Діда Мороза). Внаслідок таких кампаній виходить тільки одне - начальники підбирають собі слухняних і догідливих людей. Та й провести чітку межу між "поганими" й "хорошими" чиновниками часто неможливо. Людську природу не зміниш, і корисливі нахили повинні постійно чимось стримуватися. Отже, потрібна нова система контролю державних органів і службовців, побудована на обміркованій цілісній системі законодавства, підзаконних актів, технології управління і підготовки рішень в ієрархічних структурах управління, звітності й відповідальності (від адміністративної до карної) і на компетентному керуванні правоохоронними органами. Треба закрити "дірки" в законах, підзаконних актах, замінити застарілі методи роботи державних структур, що дозволяють збагачуватися за рахунок державного бюджету, матеріальних запасів, держмайна, енергоносіїв і чужої праці. Необхідно створити постійно діючі механізми кадрового оздоровлення держапарату і правоохоронних органів, які б дозволили оцінювати й виділяти людей за їхніми діловими якостями. Потрібні закони, які не заважають законослухняним підприємцям, а також цивільний і кримінально-процесуальний кодекс, що відповідає етапу переходу до ринку. Закон про Кабінет міністрів повинен забезпечити контроль над урядом з боку вищого законодавчого органу, але не дозволяти втручатися у функції уряду шляхом сесійних голосувань або лобіювання. При цьому самі депутати мають бути досить кваліфікованими, щоб уміти дійсно контролювати уряд і фонд держмайна, а не розбурхувати населення скороспілими висновками дилетантських розслідувань.
Отже, ключем до більшості наших проблем є довершене законодавство і система норм. Економічні процеси та кадрове оновлення протікають повільно, але дати старт позитивним змінам можна і треба якомога швидше. При цьому треба оновити законодавство швидко, комплексно і безпомилково, щоб не доводилося безперервно вносити поправки, що не додає поваги до законів і залякує зарубіжного інвестора.
Про здатність нинішнього складу Верховної Ради впоратися з цим завданням багато говорити не треба. Досить поспостерігати, як в залі виключаються абзаци і фрази із законопроектів, як з голосу, "приблизно" приймаються рішення. Як одне питання ставиться на голосування сім разів поспіль, і щоразу табло висвічує інший результат. (І я не схильний зараз винуватити спікера, бо часто ловлю себе на думці: нехай вже ухвалять розумне рішення хоч будь-як). Але що це за законодавець, котрий протягом однієї хвилини кілька разів міняє свою позицію?!
Підвищити дисципліну і відповідальність депутата покликана партійна система виборів: коли партія має контролювати і відповідати за своїх членів. Але перш ніж зробити ставку на певну партію, виборцеві є про що подумати. Наприклад, насторожує не тільки ряснота партій, але й їхня регіональна поляризація. Та досвід останніх років уже свідчить, що загальнодержавний рівень управління якісно відрізняється від регіонального. Інше питання, чи складається ця партія з однодумців, скріплених дисципліною. Якщо партія або блок були створені за кілька місяців перед виборами, чи можна бути впевненим, що вона проіснує довше кількох місяців і що частина її лідерів незабаром не схоче збити собі нову партію? Адже є такий приклад. Один відомий "демократ", товариш Гриньов, починав свого часу в КПРС, ненадовго "завітав" до Руху. Потім заготовив інтелектуальну доповідь і претендував на місце голови Верховної Ради. Пізніше обійняв посаду заступника голови ВР, але невдовзі залишив її та зазіхнув на президентське крісло. Не вийшло. Зблокувався з кандидатом у Президенти на дострокових виборах, потрапив у його адміністрацію (заглибився в регіональну політику). Зараз він очолив список нового політичного об'єднання ("СЛОн"). Закономірний підсумок цих еволюцій - все більш убогі попутники. Тепер він вхопився за чергову агітаційну жилу - мову й культуру. Що це означає практично? Може, він мітить в міністри культури? Або поведе атаку на Конституцію в цій частині?
А головне запитання до згуртованих партій і блоків - чи не скріпляє їхніх членів загальне фінансове джерело і монопольні економічні структури? Різнокаліберні "трудові", "трудящі" і "робітничі" партії суперничатимуть із комуністами і прогрес-соціалістами за голоси люмпенів і непохитних совків. Оскільки розрізнити програми багатьох партій важко, та й читати їх навряд чи хто буде, потрібні більш відчутні ознаки. Хотілося б заздалегідь побачити склад тіньового уряду і провідних аналітиків партії, зайнятих не передвиборною боротьбою, а соціально-економічним аналізом і прогнозом.
Не треба забувати, що половина депутатського корпусу обиратиметься по-старому - в мажоритарних округах. Хочеться сподіватися, що виборець став досвідченішим і перериватиме гіпнотичні монологи коротким запитанням: "Що ти вмієш?". А нинішнім депутатам, що переобираються, треба передусім відзвітувати за діяльність протягом усього терміну повноважень і відповісти на запитання опонентів. Потрібно зробити висновки з помилок минулої кампанії. Зусилля витрачати треба розумніше.
Невже економісти та юристи товктимуться в столичних округах? Лідери опонентів можуть виявитися не до снаги, але не можна залишати без уваги периферійні округи, де балотується стара колгоспно-радянська сіра номенклатура або "темні конячки" на роль "шісток" у своїх хазяїв. Укрупнення округів сплутало розклад сил, і яскраві особистості можуть прорвати бастіони районних князьків. Безпартійних кандидатів відкидайте не дивлячись. Якщо він сам-один протистоїть тридцятьом зареєстрованим блокам, напевно, він приховує своїх хазяїв. Перш ніж приєднуватися до провокаційних криків невідомих особистостей "геть!", поміркуй, чи не йде на зміну перевіреній людині невідомий вискочка. І нарешті, завдання спостерігачів і контролерів виборів - не допустити піднаглядних упереджених голосувань у колгоспах. А рядовому громадянинові не варто проникатися повагою до "сміливця", який вигукне сенсаційні прозріння останньої хвилини, за відсутності звинувачуваного (особливо, якщо зовсім нещодавно він привселюдно оголошував про відданість звинуваченому).