На шляху до Європи Естонія потрапила в один із перших вагонів

Естонія для людини з колишнього СРСР завжди означала Захід. Здебільшого необізнаний з іншими країнами радянський народ уважав поїздки до Естонії (втім, як і до Литви та Латвії) закордонними вояжами.

У принципі відчуття європейськості Таллінна та інших естонських міст було цілком слушним. Естонія ніколи не стала абсолютно "совковою". І після поновлення незалежності шість років тому маленька країна взяла твердий курс на реформи, на входження до європейських та світових структур. Країні з півторамільйонним населенням, чотиритисячною армією та імперським сусідом тільки таким чином можна зберегти своє власне обличчя.

І Естонія, і Україна в пострадянський період спрямували свої зусилля на побудову демократичної незалежної держави. Проте результати дещо різняться. Важко стверджувати, що всі місця в парламенті Естонії (а їх 101) зайняли люди кришталевої чесності. Проте здається, що принаймні більшість естонських депутатів за свою тисячу доларів зарплати працює на благо своєї країни, а не конкретно взятої сім`ї чи окремого гаманця.

Так, мешканці Естонії нині ще не досягли європейського рівня життя. Однак, гадаю, українська бабуся може позаздрити 70-доларовій пенсії своєї естонської ровесниці. Ціни ж в Естонії відчутно нижчі за українські - лише горілка в нас дешевше. Тож із такими розкладками "мінімальнозарплатний" українець живе з меншим комфортом, аніж естонець із 150-доларовим мінімумом. Ті з українців, що пишаються модним кольором своїх "мерсів" чи сотовим телефоном, в Естонії не почували б себе так "круто" - і авто, і засоби мобільного зв`язку є там якщо не у всіх, то в багатьох. Ніякого здивування чи поваги це не викликає.

Схоже, що естонці останнім часом змирилися із своїми місцевими росіянами. ЗМІ Росії весь час мусують тезу про те, що життя їхніх співвітчизників в Естонії - у небезпеці. Однак естонські росіяни самі визнають: останніми роками їхнє становище змінилося на краще. Раніше, у перші роки поновленої незалежності Естонії, вони дійсно почувалися людьми третього гатунку. Тепер, мовляв, усе вирішують гроші. "Якщо я зайду до бару й мене відмовляться обслужити через те, що розмовляю російською, я покличу хазяїна цього закладу і він звільнить того працівника",- каже Людмила, власниця невеликої фірми. Звичайно, тамтешнім росіянам для отримання "місця під сонцем" доводиться попотіти більше, аніж тим, кому пощастило мати естонських батьків. Утім, росіяни згодні з тим, що естонську мову вивчити можливо, хоча й доволі важко. І громадянство Естонії отримати можна, попри складний іспит з мови, історії та Конституції держави. Правда, талліннський таксист натякнув на одну, комерційну, лазівку отримання естонського паспорта. На запитання, які переваги дає громадянство, він відповів так: "Знаєте, з синім паспортом ти - людина. Це відчувається і на побутовому рівні. Правда, росіян тут все одно не люблять. Будь ти будь-якої іншої національності - єврей, поляк або татарин. Але тільки не росіянин",- підсумував таксист. Ім`я своє назвати відмовився: "Мені ще тут працювати".

Естонці - горді. І, зважаючи на розмір своєї країни та чисельність корінного населення, здається, тільки завдяки наполегливому відстоюванню власної самобутності вони виживають як нація, як держава. Більшість експертів за рівнем економічного розвитку серед країн колишнього СРСР ставлять Естонію на перше місце. Втім, Таллінн стикається з типовою проблемою пострадянських держав: Естонію, добре відому в Північній Європі, не дуже-то, приміром, знають на півдні континенту. Як і Україну, Естонію можуть ототожнювати з Росією - а цього б Таллінну хотілося менше за все.

Таллінн має солодку мрію - вступити і до Європейського Союзу, і до НАТО. І справа навіть не в тому, що можновладці роблять для досягнення цих цілей усе можливе. Зрушено з мертвої точки і психологію звичайного естонського робітника чи селянина - вони вже привчаються самостійно приймати рішення, пристосовуватися до суворих вимог вільного ринку.

Пам`ятаєте, як Київ два роки тому з великою напругою вступав до Ради Європи - організації скоріше символічної? Якби Україна зараз заявила про намір вступити до Європейського Союзу, це ніхто б всерйоз не сприйняв. Або подумав, що мова йде аж ніяк не про найближче десятиріччя. Таллінн же, хоча й не розглядається в групі перших претендентів на вступ до ЄС, однак має підстави заявляти про таке своє прагнення. На думку міністра закордонних справ Естонії Томаса Хендріка Ільвеса, під час першого раунду розширення Євросоюзу шанси його країни на вступ до цієї організації трохи більші, ніж 50%. Втім, як зазначив кореспонденту "Дня" віце-спікер естонського парламенту Тунне Келам, усім вимогам ЄС не відповідає жоден член, а головну вимогу - наявність демократичного законодавства - Естонія вже виконала.

Слід сказати про ще один напрямок естонської зовнішньої політики - український. Томас Ільвес сказав кореспондентові "Дня", що безпека, незалежність та економічний розвиток України є для Естонії пріоритетом у зовнішній політиці. За його словами, іноді виглядає дивним, коли представники Естонії на різних рівнях постійно говорять про Україну. Справді, тамтешні політики зацікавлені в співпраці з Києвом, тому що, на їхнє переконання, він здатен протистояти імперським силам. Підприємці ж вбачають в Україні шикарний простір для розвитку свого бізнесу. Тійт Киухкна, голова ради "ЕТФС Групи" - акціонерного товариства, що вже почало співпрацю з Україною, у розмові з автором статті сказав, що місцевих бізнесменів не зупиняє навіть недосконалість українського законодавства - надто привабливим видається наш ринок представникам маленької балтійської країни. Звичайно, середньостатистичний естонець набагато швидше знайде на мапі Москву, аніж Київ. І прізвище Єльцин їм знайоме набагато краще, аніж Кучма. Проте розбудові відносин нині і в майбутньому дуже сприяє відсутність будь-яких конфліктів і взаємних образ між українцями і естонцями в минулому.

 

Таллінн-Київ