Коли бальзам небезпечніший від отрути

Саме таке порівняння спадає на думку, коли знайомишся з балачками про перспективи економічного розвитку України в інтерпретації економістів Фонду Сороса й Мінекономіки України.

Для початку пригадаймо минулий рік. Прогнози були хоч і обережнішими, ніж тепер, але також оптимістичними. Проте реальність перекреслила їх. Розвал економіки як тривав так і триває.

Тепер, рік потому, Мінекономіки прогнозує номінальне зростання ВВП порівняно з минулим у цінах поточного року в 34,8%. При цьому більшу частину цього приросту - 24,9% - пов'язують з інфляцією. Реальне зростання ВВП оцінюють у 1,8%. Не розшифровано 8,1% зростання. Мабуть, це відбиває сподівання на кращий, ніж торік, урожай, вихід на "світло" частини тіньового виробництва, структурні зміни в економіці.

Сподівання економістів Фонду Сороса приблизно такі самі. Решта фахівців утримуються від прогнозів. І мають рацію, позаяк розрахувати прогноз можна лише з урахуванням багатьох чинників: організаційно-економічних, політичних тощо. Очевидно, враховано було тільки "тощо".

Економісти вважають, що наявність лише економічних стимулів (зниження податків і жорсткіший контроль за їхнім стягненням, протекціоністська політика уряду в інтересах свого товаровиробника тощо) створить передумови для нехай незначного (1,8%), але зростання. Але при цьому не враховано, що від ухвалення податкових законів часовий лаг їхнього впливу на зростання ВВП становитиме не 3 - 6 місяців, як вважають, приміром, керівники Податкової адміністрації, а 9 - 18 місяців. Таку тривалість спричинено тим, що "з-під ціпка" нарощуватимуть об'єми виробництва далеко не всі директори держпідприємств, а лише ті, хто сприйматиме серйозно майбутню атестацію. А керівники "приватизованих" підприємств можуть загалом проігнорувати потуги держави в нарощуванні об'єму ВВП. Більше того, вони всіляко перешкоджатимуть цьому процесу, бо це суперечить їхнім особистим інтересам, які зводяться до функціонування підприємств на грані розвалу - обов'язкової умови перерозподілу власності на свою користь.

Іноземні економісти до такого "відкриття" не дійдуть, бо вони не знають, що воно таке - первинний перерозподіл власності. На очах нинішнього покоління західних економістів такого не було. Та й попередніх також. А наші економісти, мабуть, не мають часу, аби пометикувати.

Тож бальзам їхніх обережних прогнозів небезпечніший від отрути песимізму. Точніше, реального врахування цієї неминучої протидії.

Ще обережніші економісти в питанні легалізації "неофіційного сектора" економіки. Ту не наводяться навіть приблизні цифри. Воно й не дивно. Кілька років цей сектор виштовхували з легальної сфери. Потрапивши в "тінь" і відчувши приємність свого перебування там, підприємець чудово усвідомлює свої переваги (зростання доходів за рахунок приховування податків), які значно вагоміші від недоліків (потреба приховувати податки під страхом нарахування штрафів і пені, які призведуть до банкрутства підприємства, переважно, з обмеженою відповідальністю в межах статутного фонду). І поки "насолода" від доходів переважатиме "гіркоту" страху викриття, доти "неофіційний сектор" не відмовиться від свого статусу.

Стосовно бюджету прогноз групи Сороса песимістичніший, ніж в економістів Мінекономіки. Аби "оптимізувати" дефіцит бюджету, група Сороса пропонує скоротити деякі соціальні пільги, не розраховані на найбідніших. Про що йдеться, не конкретизується. Але ж ми знаємо, що відокремити заможних від бідних у питанні надання пільг не так просто. Бо ухвалюватимуть такі закони не бідні. Про це красномовно свідчить відмова Верховної Ради ухвалити Закон про декларування доходів, який міг би показати (хоча й умовно), хто в нашій країні багатий, а хто бідний.

Крім того, зниження податків автоматично призведе до зростання зарплати на суму цього зниження, як це було вже не раз. І реальні відрахування до бюджету від прибутку збільшаться зовсім трішечки, якщо взагалі збільшаться. Це пов'язано з надзвичайно низьким рівнем заробітної плати більшості. Судячи з усього, цей чинник не враховано.

Нарешті, остання обставина. На економічну ситуацію 1997-го р. всупереч усім прогнозам може неабияк вплинути передвиборна гонка, яка почалася занадто рано.

Позиційне протистояння виконавчої та законодавчої влад почало виливатися в ажіотаж, наслідком якого може бути свідоме гальмування заходів, конче потрібних для досягнення позитивних тенденцій в економіці України, аби звинуватити у крамолі супротивників.