Книжка-невидимка, або Пригоди євразійського принципу
Як у часи самвидаву, книжка, серед авторів якої колишній глава президентської адміністрації, переходить із рук у руки у вигляді ксерокопій.
Серед книжок, що виходять друком в Україні, трапляється специфічний і рідкісний різновид: книжки-невидимки, які, попри свій чималенький наклад, не потрапляють до широкого кола читачів. Щасливець, котрий дивом роздобув таку книжку, дає почитати її своїм надійно перевіреним друзям; з неї, як у часи самвидаву, знімаються ксерокопії і вона, як то кажуть, "іде по руках".
Серед таких книжок - уже друга за останні два роки монографія, написана за участю екс-глави президентської адміністрації доктора історичних наук професора Дмитра Табачника. Якщо перша "книжка-невидимка" ("Україна на порозі ХХІ століття") була написана Табачником разом із політологом Дмитром Видріним, то нова, про яку далі йтиме мова, - спільно з доктором історичних наук Василем Ткаченком і доктором філософських наук Василем Кременем. Назва грубезного тому, видрукуваного українською фірмою ARC-UKRAINE в Словаччині, вельми зобов`язуюча: "Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду". І зміст інтригуючий - досить поглянути на назви деяких розділів: "Витоки імперського мислення", "Потенціал національного відродження", "Отаманщина", "Феномен більшовизму", "Плата за незалежність", "Політична стратегія України"...
Чи є шанси, що широка читацька аудиторія отримає книжку трьох авторів? Дуже малі, враховуючи лиху долю попередньої книжки Д. Табачника. Тому спробуємо ознайомити читачів бодай із деякими філософськими, політологічними й історіографічними проблемами, які розглядаються в майже 800-сторінковому томі.
Автори, як заведено в дослідженнях про українські проблеми, починають із Росії. Вони доводять євразійський характер цієї країни, глибинність і кореневість общинного ладу в ній, відтак сильну колективістську традицію, яка заважала і заважає виживанню західних ліберальних ідей на російському ґрунті. Висновок простий: не треба лізти з вашою Європою в наш східнослов`янський город.
Навіть історія ХХ століття дає багато прикладів того, що виходить, коли ті чи інші країни, які перебували на добуржуазній стадії розвитку, запозичували основні конституційні положення з основних документів США та держав Західної Європи. Наслідки таких нововведень, як правило, були трагічні. Згадаймо хоча б численні латиноамериканські країни, держави Африки і Азії. Рано чи пізно неадекватність запозичених форм демократичного управління і традицій національної культури призводила до суспільного хаосу. Урешті-решт, соціальна організація суспільства встановлювалася воєнними паралельними структурами влади або компенсувалася мафіозними тіньовими структурами, що базувалися на примітивному насиллі. У результаті демократія перетворювалася на свою протилежність - жорстку військову диктатуру. Аналогічні процеси відбуваються і в ареалі колишнього СРСР, наочно демонструючи відому тезу, що історичний досвід політиками, як правило, ігнорується (с. 38-39).
Розуміння євразійськості як не просто неєвропейськості, а антиєвропейськості Росії тягне за собою й висновки щодо України. Автори (не називаючи прямо Україну євразійською країною) зазначають великий вплив євразійських традицій на українських теренах. Унаслідок як російського панування, так і безпосереднього впливу східного варіанта християнства та спілкування з Великим степом. Ці євразійські риси, мовляв, і були головними причинами несприйняття західноєвропейських правових і культурних норм життя в Україні за часів Хмельниччини і пізніше. Євразійський сюжет, ідея принципової відмінності України від Європи, хоча, можливо, й не настільки вираженої, як у Росії, тягнеться через усю книжку. Автори спиняються при цьому на вузлових моментах української історії: революції 1917 року, ствердженні більшовизму, відновленні незалежності України 1991 року.
Ідея євразійства має наслідком, наприклад, визнання авторами більшовизму як виразника настроїв російських мільйонних мас, насамперед селянських, їхньою спробою побудувати справедливий лад. Українські ж соціалісти (Центральна Рада), на думку трьох дослідників, не спромоглися створити серйозну соціальну базу і провести ті реформи, на яких чекали мільйонні маси трудящих. Що стосується післяреволюційного перебігу подій, то автори все ж таки знаходяться значною мірою під впливом популярної на початку перебудови ідеї про "доброго Леніна" і "злого Сталіна", вважаючи, що більшовицький соціалізм при якомусь варіанті розвитку міг мати й позитивні наслідки.
...У громадському житті післяжовтневої Росії існували передумови для розвитку суспільства як по шляху подальшого утвердження паростків соціалістичної колективності на традиційному базисі общини, з її гармонічним співвідношенням загальних й індивідуальних інтересів, так і встановлення авторитарно-бюрократичної, в своїх крайніх проявах тоталітаристської колективності, з властивим їй пригніченням індивідуального, особистісного аспекту (с. 305).
Ледь не половина книжки трьох авторів присвячена історіософському й політологічному осмисленню сучасної геополітичної і внутрішньополітичної ситуації, в якій перебуває Україна. Читач знайде тут чимало цікавих спостережень і висновків, зокрема, про роль "мондіалістів", тобто прихильників всесвітньої влади, у руйнації СРСР, про трьохетапний "план Бжезінського" для країн, які трансформують свою політичну й економічну систему, про можливості нового повернення комунізму на історичну арену, допоки існує прірва між найбагатшими й найбіднішими країнами та між соціальними групами в пострадянському світі.
До цікавих моментів книжки належить аналіз сучасного російського комуністичного руху, який, власне, вже й не є комуністичним, а вийшов на шлях, близький до пропагованого в книжці "третього шляху". Автори називають його російським націонал-комунізмом, і ставляться до нього з мало прихованою симпатією, зазначаючи, що з точки зору України, здоровий традиціоналізм Зюганова "на жаль" залишається в руслі великодержавництва. Але все одно Зюганов кращий за "космополітизм Гайдара-Бурбуліса".
Під час виборчої кампанії до Державної думи Росії КПРФ Г. Зюганова перемагає і радикал-демократів, і соціал-демократів не стільки тому, що перебуває в опозиції, скільки тому, що висловлює консервативні настрої, підтримує прагнення до національної гідності, збереження віри у власні історичні сили. На основі ідеї селянської ("почвеннической") літератури сімдесятих років Зюганов створює щось подібне до народної партії, реанімує ідею унікальності й самобутності російської цивілізації як альтернативи сучасній західній цивілізації (с. 685).
Кваліфіковано в книжці окреслено й політико-економічну ситуацію в Україні перших років незалежності, особливо - неспроможність владних структур ефективно виконувати свої функції, розгубленість владних чинників, невміння проводити реальні реформи. Наслідком цього стали суспільна зневіра й економічний хаос, за якого відбувалося "вимивання" середніх верств населення, зростання загального зубожіння при одночасній появі нечисленного прошарку багатих і дуже багатих, які створили своє багатство за допомогою методів "тіньової економіки". Це описання дуже нагадує нинішню ситуацію, і, мимоволі порівнюючи останній рік правління адміністрації Леоніда Кравчука з сьогоденням адміністрації Леоніда Кучми, доходиш висновку: коли щось у верхніх ешелонах влади й змінилося на краще, то непринципово. Навряд чи самі автори мали на меті такий висновок, але, як кажуть, маємо те, що маємо.
Наостанок декілька слів - у вигляді робочих гіпотез - щодо причин, з яких книжка не з`явилася в продажу. Перша причина очевидна - відставка Дмитра Табачника з посади голови президентської адміністрації. Друга - пов`язана з тим, що, можливо, "на верхах" ухвалено рішення про зміну політичних орієнтирів, і когось не влаштовує чи то надмірна євразійська заангажованість праці трьох авторів (один із котрих, Василь Кремень, і нині працює на відповідальній посаді в президентській адміністрації), чи то, навпаки, надто незначний присмак євразійства. Нарешті, третя можлива причина - те, що комусь впала в очі можливість докласти описані в книжці майже всі неґативні моменти діяльності адміністрації Леоніда Кравчука до діяльності адміністрації Леоніда Кучми. Чи то одна з названих причин спрацювала, чи декілька - але наслідком стало поява "невидимої книжки" накладом 15 тисяч примірників.
