Картотека для підприємств - як голка для наркомана

Українська економіка рухається до стану, коли тільки державний чиновник зможе одержувати заробітну плату "живими" грішми. Бартерні стосунки, які стали звичним явищем у взаємовідносинах суб'єктів господарювання, дедалі частіше мають місце також у сфері виплати заробітної плати, причому не лише працівникам підприємств, але й працівникам бюджетної сфери.

Це явище, на перший погляд, видається парадоксом в умовах стабільної національної валюти. Однак цей "парадокс" є цілком закономірним в умовах існуючої абсурдної платіжної системи, є наслідком бажання "рубати сокирою" складні економічні вузли, зокрема - кризу платежів, проявом якої є зростаючі обсяги взаємної заборгованості суб'єктів господарювання. Станом на 1 квітня 1997 року кредиторська заборгованість між підприємствами України сягнула розмірів річного валового внутрішнього продукту - майже 85 мільярдів гривень. Це в 2,8 разу більше, ніж на початку 1996 року, а в реальному вимірі, з урахуванням інфляції, майже в 2 рази більше.

Взаємні неплатежі є не тільки наслідком значних структурних деформацій української економіки, але й існуючої платіжної системи, в основу якої закладався і продовжує вперто закладатися, здавалося б, очевидний принцип: якщо не платять - запроваджуй безспірне, безакцептне списання коштів із рахунку. Наслідком такого регулювання платежів стало явище, яке дуже важко пояснити західному спеціалістові, - черговість платежів, котрі регулюються банком через так звану картотеку.

Існуюча система розрахунків має руйнівні наслідки для національної економіки, блокує її можливе піднесення, унеможливлює пробивання фінансових тромбів.

Фінансова відповідальність за існуючої системи неможлива, оскільки власники рахунку усунені від головного - управління власними фінансовими ресурсами. Таке управління здійснює за нього банк, визначаючи черговість платежів: кому, за що і в якій послідовності.

Картотека для підприємства - як голка для наркомана. Хто сів на неї - злізти вже не зможе. Для такого виробництва відкривається єдина дорога - фінансова смерть або, у професійному означенні, банкрутство. Знаю приклади, коли українські підприємства отримували добрі замовлення, однак вимушені були від них відмовитися. Бо кошти були б негайно списані з рахунку по пред'явлених у банку платіжних вимогах. У такій ситуації гине не тільки підприємство, але і його кредитори, бо перспектив погашення кредиторської заборгованості немає. У той же час, виконавши вигідний контракт, можна було б не тільки поліпшити власний фінансовий стан, але й підтримати суміжників. Проте цього зробити не дозволяє картотека.

Ще один дуже важливий момент. Ми любимо вести годинні розмови про тіньову економіку, не намагаючись навіть задуматися над причинами її виникнення і поширення. А картотека - одна з головних. Парадокс ситуації полягає в тому, що саме законодавство (що визначає випадки безакцептного списання коштів) штовхає підприємства в тінь, у готівкові чи бартерні розрахунки.

Отже, без скасування системи картотеки будь-які розмови про боротьбу з тіньовою економікою є політичною тріскотнею.

Далі. Картотека - чудовий спосіб не платити податки. Замість сплати податків у банк подається платіжне доручення. Велика користь від цього пенсіонерам, що місяцями не можуть отримати навіть мінімального розміру пенсії. Якщо зберігати картотеку, то справедливо буде ввести таке доповнення в закон: платити тим, від кого залежить прийняття відповідного рішення платіжними вимогами. Можливо, тоді б вони краще зрозуміли проблеми працівників бюджетної сфери. Та й не тільки їх, бо від цього рішення залежать не лише доходи бюджету, але й фінансовий стан всіх підприємств, а отже, і своєчасність виплати заробітної плати їх працівникам.

Далі. Існуюча система розрахунків не містить відповідальності за несплату податків. Україна належить до обмеженого кола країн, де відсутнє законодавче врегулювання забезпечення сплати податків. В існуючому правовому колі податки можна не платити. Хіба можна в такій ситуації здійснювати належне наповнення бюджету та гарантувати конституційні права, перш за все, у бюджетній сфері? Правда, недавно введена кримінальна відповідальність за несплату податків. Однак без скасування картотеки для "розміщення" порушників може не вистачити тюрем. Бо хоч введений закон не має зворотної сили, однак, за діючими правилами картотеки, спочатку гаситься стара заборгованість, а тим часом автоматично виникає нова. В умовах масових неплатежів закон про кримінальну відповідальність може діяти тільки вибірково. Хороший засіб зводити рахунки з "неугодними". Та й не легше буде бюджетникам від того, що хтось потрапить на нари.

Неврегульованими залишаються і питання щодо виконання зобов'язань перед бюджетом у випадку реорганізації та ліквідації підприємств, чим вміло користуються для уникнення від оподаткування. Підприємство-боржник ділиться на кілька частин, борги вішаються на завідомо мертву структуру з нульовими активами (майном), а решта виходять сухими з води, без будь-яких зобов'язань перед пенсіонерами, лікарями, освітянами, військовослужбовцями та іншими бюджетними працівниками.

Прогалини в регулюванні зобов'язань господарюючих суб'єктів створили основу для нової форми корупції та рекету - фінансового. Паразитує він на фінансових установах, перш за все, банків. Схема дуже проста. Пред'являється претензія до банку, арбітражний суд приймає рішення, гроші відразу списуються з рахунку - і шукай вітру в полі. Завтра ці гроші опиняються за межами України, як і власник структури, за позовом якої стягнуто кошти. Прекрасний механізм знищити будь-який банк. Правда, це коштує. І чимало. Начхати при цьому на інших кредиторів, на те, що списано чужі кошти (депозити громадян, кошти, що знаходилися в довірчому управлінні тощо). Власні кишені напхано. А далі нехай вкладники банків чи трастів штурмують адміністрацію Президента, уряд, Верховну Раду. Судді можуть бути спокійними. Вони дотрималися закону. Правда, незрозуміло, чому вони так блокують зміни до нього, відповідно з якими стягнення може відбуватися тільки за процедурою банкрутства, тобто з урахуванням претензій усіх кредиторів, але тільки на власні кошти банку? Чи зрозуміло?

Ще одна загроза підприємствам криється в існуючій системі банківського кріпацтва: у забороні мати більш одного рахунку в банках. Для багатьох це стало причиною фінансового краху. Кошти на рахунок надходять, але витратити їх неможливо, оскільки банк неліквідний. Перевести рахунок в інший банк теж неможливо, бо не закритий попередній (а при відкритті нового рахунку треба подати довідку про закриття старого). Після фінансової стабілізації ризик фінансового краху внаслідок цієї причини різко зріс унаслідок загострення проблеми ліквідності банківської системи України.

Відсутність в існуючій системі платежів відповідальності за виконання податкових зобов'язань очевидна всім неупередженим спеціалістам. Достатньо хоча б одного з названих аргументів. А тому без її зміни неможливо сподіватися на загальне фінансове оздоровлення економіки (як бюджетне, так і фінансове на рівні підприємств). Саме на розв'язання цих проблем, які, поза сумнівом мають системний характер, спрямований проект Закону "Про здійснення платежів на території України та порядок забезпечення податкових зобов'язань", який вже шість місяців перебуває на розгляді в парламенті. І йдеться про Закон, що має ключове значення для економіки. Одних влаштовує погіршення ситуації, розвал економіки. Інші не хочуть відповідати за сплату податків, забуваючи про свій конституційний обов'язок. Треті - просто "купилися" на політичну демагогію.

Замість прийняття закону системного характеру в парламенті вперто проштовхується "альтернативний" закон про реструктуризацію податкової заборгованості.

Крім того, очевидно, в Україні так "мало" можливостей для зловживань і корупції, що готується ще одна, оскільки право реструктуризації поширюється не на всіх платників податків. По-перше, це прямо суперечить положенню Конституції України про рівність усіх суб'єктів господарювання. По-друге, чиновнику буде надано можливість визначати, кому надати право реструктуризації, а кому ні.

Очевидно, автори законопроекту про реструктуризацію забули про елементарну економічну логіку. Усі підприємства України прямо чи непрямо пов'язані єдиним ланцюгом розрахунків. Яка користь від реструктуризації заборгованості промисловому підприємству, якщо така реструктуризація не стосується, наприклад, торгівлі. А саме в цьому останньому ланцюгу накопичилися дуже серйозні фінансові тромби. І саме проблема збуту є сьогодні ключовою.

Так, реструктуризація заборгованості потрібна. Але саме в контексті системних рішень, наслідком яких стане повернення банком усіх платіжних вимог, тобто, розблокування рахунків підприємств. Без системного підходу така реструктуризація податкових зобов'язань нічого не дає. Більше того, вона принесе шкоду, оскільки привчає і надалі не сплачувати податки. Про це свідчить досвід реструктуризації чи списання заборгованості попередніх років. Їх наслідком було зменшення надходження податків і відновлення фінансових тромбів, але в ще більших розмірах. Потрібна концептуально нова форма розрахунків, введення якої і передбачає закон про платежі.

Найбільш дискусійне питання закону - майнове забезпечення сплати податків. У ході його доопрацювання вдалося знайти розумний компроміс, який передбачає узгодження податкової заборгованості платником податків та надання згоди на відчуження активів або за рішенням суду. Звичайно ж є багато незацікавлених у введенні відповідальності за несплату податків, уникнути якої стає неможливо. Але жодна держава не може існувати без наявності такої відповідальності.

Прикро, що депутати Верховної Ради "клюнули" на дешеву приманку - закон, що раніше кілька разів відхилявся ними ж. Важко зрозуміти і мотиви, якими керуються окремі спеціалісти, що блокують вкрай необхідний для економіки закон і лобіюють явно мертвий, який допоможе, як покійнику припарка. Сподіваюсь, що підпис Президента України не дасть дорогу в життя такому законові.