Гунтіс Ульманіс: "Рано чи пізно балтійські країни будуть членами НАТО"

Початок

І, звичайно, ми вирішували питання безпеки. Ці п'ять країн - чверть Європі за кількістю жителів. Вони пережили війну набагато складніше, ніж інші. І ми більше не хочемо, щоб головними вітрами були східний та західний, та ми хочемо, щоб було більше теплого південного вітру. І ми подумали, що непогано було б у такому складі разом обговорити багато питань і з Росією. І на зустрічі не було навіть натяків, що вона проводиться на противагу нашому великому східному сусідові.

- Чи не заважає такому співробітництву очевидна різниця в темпах економічних реформ?

- Те, що кожна країна по-своєму розвивається в економіці, більше зближає, ніж відштовхує. Ми поки не зможемо потрапити на західний ринок - тут потрібна і підприємливість, і вправність, і нахабство в хорошому розумінні цього слова. А ринок балтійських країн, Польщі, України потребує багатьох товарів, якість які ми можемо забезпечити і гарантувати.

- У Росії уже нині говорять, що всі угоди з НАТО можуть бути переглянутими, якщо до альянсу приєднаються країни Балтії або Україна...

- Ті погрози, які інколи зриваються з вуст Росії щодо нашого вступу до НАТО, не мають ніяких підстав - ні з точки зору дії західних країн нинішнього часу, ні з точки зору політики балтійських країн. Росія має зрозуміти, що суверенні самостійні держави мають право на самостійні дії щодо власної безпеки. Та в той же час Москва наближається до рішення двох завдань, які корінним чином змінять її позицію, - економіки й демократії. І, якщо Росії вдасться підняти економічний рівень й принципи демократії будуть у цій країні зрозумілими не лише для невеликої частини політичної еліти, тоді й мислення зміниться. Я впевнений, що крига скресла. Рано чи пізно балтійські країни визначать свою систему безпеки - як Україна, так і Росія. Та вона не те що не погодиться з цим, просто вона матиме свою систему безпеки, яку будуватиме. Ну, хто може сьогодні в Росії вважати, що балтійські країни загрожують її безпеці - в НАТО чи поза НАТО? Те ж саме - щодо України. Це наслідки мілітаризованого мислення колишнього СРСР. Та головне - діалог. Потрібно сідати за стіл і вирішувати ці питання. Ви думаєте, що якщо б ми сьогодні вступили до НАТО, російські танки перейшли б наш кордон? Ні, ніколи. Потрібно риторику відрізняти від реальності. Сьогодні в тому регіоні, де ми живемо, ніхто не діятиме у військовому руслі. Та, якщо ми згаємо час, то зможемо опинитися в системі, яка не дозволить нам визначити нашу систему безпеки.

- Незабаром балтійські президенти зустрінуться з президентом США. Ви збираєтесь підписати балтійсько-американську хартію. У чому її сенс?

- Сенс хартії дуже стислий і зрозумілий. НАТО, починаючи розширюватися, залишає двері відчиненими для бажаючих приєднатися до союзу. Це загальноприйняте гасло. Ми продовжуємо це твердження: покажіть, які шляхи, які можливості, що для цього потрібно, щоб через ці відчинені двері балтійські країни або Україна могли ввійти. Тому цей документ має відбивати ті напрямки і конкретні дії, які покажуть взаємозв'язки натовських країн із країнами-кандидатами. І ця хартія має остаточно розвіяти сумніви у цьому, що рано чи пізно балтійські країни будуть членами НАТО.

- Однією з важливих політичних проблем вашої країни залишається ситуація з негромадянами. Нещодавно ви висловлювалися за зменшення мита, яке стягують за отримання латвійського громадянства...

- Ми отримали в спадок від Радянського Союзу величезну кількість людей, які приїхали сюди з думкою, що тут буде "широка страна моя родная", один великий колгосп. Ця ілюзія закінчилася, але нам потрібно тепер вирішувати проблему з цими людьми. Чи бажають вони жити в своїй країні чи вони бажають жити в нашій країні. Друга група проблем - знання мови, мито тощо. Та в нас цього року можливість стати громадянами мали майже 30 тисяч, а скористалися нею 3-4 тисячі. Ми заполітизували це питання, але не вникнули в суть проблеми: чому людина хоче або не хоче бути громадянином Латвії, або чому вона хоче прийняти російське або українське громадянство. Чи визначились ці люди після розвалу Союзу, де їхня справжня країна? Було б наївно вимагати цього за 3-4 роки. Приклад, про який ви згадали у своєму запитанні, саме і підтверджує неспроможність конкретних расових причин, які висуваються на перший план. Коли я не згадував про мито в 30 латів, мені з усіх боків говорили про дорожнечу мита. Добре - ми зменшуємо до 3 латів. Тепер говорять: як же так, ми платили по 30, хтось платитиме по три... Таких прикладів можуть бути десятки. Справжня причина чи готові ми, латиші, психологічно підвести риску під наслідками окупації і чи готові негромадяни залишитися тут на віки вічні і стати громадянами Латвії назавжди.

- Вас обрано вже на другий президентський термін. Мабуть, замислюєтесь, що говоритимуть про Латвію "часів Ульманіса"...

- Я хочу продовжувати працювати на користь тих процесів, які я вважаю головними, визначальними. Я не вважаю, що кінець президентства - крутий кінець політичної діяльності. Якби мені довелося сьогодні працювати на іншій посаді, я б займався тими ж справами - тим, що вважаю найголовнішим. Досвід, який мені дала країна, я на вітер пустити не маю права. Це роздуми будь-якого політика будь-якої країни.

Рига