Держплан генерала Маршалла

5 червня 1947 року держсекретар США Джордж Маршалл у Гарвардському університеті виступив зі своєю знаменитою промовою, яка розпочала широкомасштабну програму американської економічної допомоги повоєнній Європі.

Раніше побутувала думка про план Маршалла як про закономірний складник холодної війни, що мав не так сприяти відновленню Європи, як покласти край експансіоністській політиці СРСР. Мабуть, у такому тлумаченні був свій історичний сенс, та й американський уряд сам досить довго так уважав. Але не лише політична стратегія холодної війни диктувала допомогу США європейській економіці.

Подальший розвиток подій показав, що головним результатом американської політики в Європі став аж ніяк не поділений на зони впливу світ. Захід був завойований новим ліберальним порядком, імпортованим зі США разом з американськими товарами й технологіями. Тоді його ніхто не сприймав як власне допомогу, маючи за такий собі побічний продукт фінансового потоку зі США. Але тепер жоден європеєць не заперечуватиме, що головний складник впливу США в сучасному світі - американські економічні стандарти. По 50 роках навіть самі автори програми переконані, що видатні успіхи плану Маршалла були не стільки результатом фінансової допомоги, скільки тріумфом ідеї: вільна від упередженості співпраця народів спроможна творити дива.

МАШИНИ ЗАМІСТЬ МАСЛА

Але так схильні думати сьогодні. А тоді "доларову" підтримку вважали щирим жестом доброї волі, який дає Європі надію на майбутнє. За роки війни економічний потенціал США зріс на 50%. Наприкінці її, порівняно з початком, США випускали вчетверо більше устаткування, всемеро більше транспортних засобів, сільськогосподарське виробництво зросло на 36%. Президент Гаррі Трумен мав усі підстави заявити, що Америка вийшла з війни наймогутнішою країною світу й готова виконувати обов'язки, що їх накладає на неї цей статус.

У перші повоєнні роки європейські держави досить успішно взялися до відбудови зруйнованого господарства. Проте вже на початку 1947 року почали з'являтися перші ознаки фінансової кризи: інфляція та зруйнування системи міжнародних і внутрішньодержавних грошових розрахунків загрожували цілковитим крахом ринків продовольства й промислової продукції. А звідси недалеко до голоду й нових соціальних струсів.

Утворення величезного дефіциту доларів унаслідок глобальної залежності Європи від США можна назвати ледь не головною причиною того, що реформа повоєнної європейської економіки зайшла 1947 року у безвихідь. Саме тоді, коли Європа потребувала додаткових доларових сум на відновлення своєї промисловості й погашення старих воєнних боргів, кількість американської валюти, яка надходила від експорту до США і з унутрішніх резервів, різко скоротилася. Через брак грошових ресурсів у Європі практично припинив функціонувати фінансовий ринок Лондона. Навіть Швейцарія, Швеція та Бельгія, що мали позитивне сальдо торговельного балансу зі США, не могли в розрахунках з іншими європейськими країнами використовувати долар, позаяк отримували натомість слабку й неконвертовану валюту. На довершення до всього, повсюдно почався стрімкий відплив європейського капіталу за кордон.

Спершу американський уряд вважав, що шлях до подолання фінансової кризи в Європі - у довготермінових позиках для покриття поточного дефіциту торговельного балансу. Проте дві обставини 1947 року - різке зростання інфляції в Америці й катастрофічний неврожай у Європі - перешкодили урядові США зробити ставку на кредитні відносини з європейськими державами. Стрімке погіршення фінансового становища як позичальника, так і кредитора перекреслило попередні розрахунки. Зрослі в ціні кредити (а в серпні Європа вже була винна США понад $7,2 млрд.) все одно були б витрачені на товари першої необхідності та продовольство, а не на імпорт устаткування, як того хотіла Америка.

ДЕРЖАВНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ

Щоб вивести Європу з кризи, належало вдатися до термінових і неординарних фінансових заходів. І план Маршалла мав запропонувати таку фінансову допомогу Європі, яка задовольнила б не лише нагальні потреби, а й надала нового імпульсу повоєнній реконструкції "Старого світу". Розрахований на 4 роки план передбачав тимчасове запровадження державного регулювання економіки. Задля його реалізації було створено державну структуру, наділену винятковою функцією: контролювати відповідність потреби в ресурсах обсягові виділеної валюти (чим не Держплан!). Європейські держави морально були цілком готові до такого нюансу міжнародної допомоги. Їхні спроби подолати наслідки першої світової війни за допомогою ліберального капіталізму зразка ХIХ століття завершилися невдало. Вважали, що традиційний лібералізм і був першопричиною великої депресії та нової світової війни. Тож після другої світової Європа від самого початку орієнтувалася на нові пріоритети: на чільне місце беззастережно поставили розв'язання соціальних проблем економіки.

Допомагаючи відновленню Європи, Америка, ясна річ, ніколи не заохочувала б соціальний порядок, навіть віддалено схожий на соціалізм. Могло йтися лише про перелік дозволених прийомів втручання держави в економіку. Чітко означалися й галузі, доступні для прямого державного впливу. Урядам не рекомендувалося робити будь-що крім: модернізації інфраструктури (транспорту, зв'язку, електроенергетики), збільшення обсягів виробництва у ключових галузях (металургії та енергетиці), реструктуризації важкої індустрії (аби "розвантажити" зону Руру), раціоналізації сільського господарства та легкої промисловості і, нарешті, грошової та фінансової стабілізації. За чотири роки економічний лібералізм у Європі було цілком відновлено. (Не плутати з приватною власністю, яку в Західній Європі ніколи не скасовували.)

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА

Ясна річ, було б недоречним і легковажним із боку американського уряду виконувати програму реконструкції Європи, що коштувала Америці $13,3 млрд. (близько $88 млрд. сьогодні), в односторонньому порядку. Тому умовою американської допомоги стала згода європейських держав узяти на себе ініціативу конкретного втілення плану в життя.

Результати перших двох років (від 1947 до 1949-го) приголомшували: рівень економічного розвитку на 20-40% перевищив більшість передвоєнних статистичних показників. Отож у наступні два роки (від 1949-го до 1951-го) Європа вже почала готуватися до цілковитого скасування надзвичайного (одержавленого) економічного режиму. Саме в цей період Європейська організація економічної співпраці (ЄОЕС - установа, створена задля координації американської допомоги) вжила масштабних заходів, спрямованих на лібералізацію європейської торгівлі. Фактично, ЄОЕС удалося за вельми короткий термін досягти такого прогресу в лібералізації міжнародної торгівлі, на який раніше США були би витратили довгі роки наполегливих переговорів. Хоча вже від 1946 року формально існував ГАТТ, це не заважало європейським країнам проводити жорстку протекціоністську політику навіть одна проти одної.

Наприкінці 40-х - на початку 50-х років з лібералізації взаємної торгівлі розпочався масштабний процес внутрішньоєвропейської інтеграції, який не припиняється досі. 1948 року Бельгія, Голландія й Люксембург уклали перший у Європі митний союз. 1950 року Європейський платіжний союз зорганізував грошову систему Західної Європи. Того ж року почав функціонувати загальноєвропейський ринок вугілля та сталі. 1952-го підписано договір про утворення Європейської оборонної спільноти. І, нарешті, 1956 року почалося підготування спільного ринку, яке завершилося 1958-го заснуванням Європейської економічної спільноти.

І все-таки хоч би яким важливим був внесок плану Маршалла у швидку перебудову європейської економіки, його історичне значення вимірюється не доларами й не імпортованими машинами. Для відродження європейської цивілізації куди важливішим було те, що ефективне відновлення господарства сприяло встановленню сильного впливу держави на економічні процеси. Відтак законодавче оформлення соціальних цілей змішаної економіки однозначно визначило нову роль у Європі держави-покровителя. Політика забезпечення цілковитої зайнятості, висування на чільне місце ідей соціального забезпечення, перерозподіл прибутків на той час цілком гармоніювали з зусиллями урядів європейських держав і сприяли збільшенню обсягів виробництва та зростанню інвестицій у людський капітал і машини. Утверджений завдяки американській програмі допомоги новий спосіб мислення, побудований на ідеях змішаної економіки й соціальної місії держави, протягом наступних 20 років панував в економічній політиці й, урешті-решт, сформував сьогоднішнє обличчя Європи.

ГРОШІ БЕЗ ІДЕЇ

Одначе те, що для "Старого світу" стало аксіомою, для нових європейців потребує доведення. І міркуючи сьогодні: чи може "план Маршалла" стати моделлю (передусім фінансовою) для підтримки постсоціалістичних країн, світова спільнота намагається втекти від справжньої проблеми. Тоді, допомагаючи повоєнній Європі, американський уряд аніскільки не сумнівався в тому, що фінансова допомога й ліберально-ринкові принципи її використання - щось цілісне. А тепер практика надання допомоги засадничо спирається на можливість відокремлювати гроші від ідеї. Тож і питання слід формулювати дещо інакше: а чи слід взагалі допомагати країні, якщо її уряд відмовляється визнавати ліберальні економічні стандарти "донорів"? І, очевидно, відповідь тут не буде однозначною. Позаяк за сумою витрачених доларів модель ("план Маршалла") і копію (допомогу МВФ) уже цілком можна співставити. Їх розрізняє лише кінцевий результат.