ДЕРЕГУЛЯЦІЯ ЗДІБНОСТЕЙ ДЕРЖАВНОГО МИСЛЕННЯ
Поточний рік розглядається офіційними структурами фактично як остання надія економічної стабілізації. Причому це, як їм уявляється, набагато вагоміше, ніж просто стабілізація. Будь-яке поліпшення в економіці, напевне, має безпосередньо позначитися на результатах парламентських і президентських виборів. Однак реальних позитивних зрушень не видно.
Щодо цього досить ілюстративним є розуміння на офіційному рівні необхідності та можливостей впливу держави на економічну сферу.
Світ давно відійшов як від вільного ринку, так і від жорсткої директивної економіки. Неспроможність і того, й іншого довели велика депресія 30-х років у США та розпад економіки СРСР початку 90-х років. На жаль, Україна кидається з однієї крайності в іншу: якщо сім років тому головним економічним органом був ще всесоюзний Держплан, то зараз йде відверта боротьба з "осередками державного впливу на економіку". А зважаючи на уповільненість нинішнього керівництва щодо прийняття економічних рішень, така боротьба триватиме ще досить довго.
На початку минулого року російська економічна еліта на дуже серйозному рівні обговорювала роль держави в стабілізації макроекономічних процесів. Тоді розглядалися механізми адаптації світового досвіду саме до умов Росії, й було вироблено відповідні рекомендації. А в Україні, майже водночас з цим, почалася пропагандистська кампанія з дерегуляції економіки.
Як і всі дії в економічній сфері, дерегуляцію було витлумачено найбільш дегенеративним чином - як примітивізацію ролі держави. Іншими словами, будь-який державний вплив почали сприймати як найбільше зло в економіці, ледь не як основну причину всіх неподобств. На практиці держава самоусунулася від розв'язання проблем у соціально-економічній сфері. Відсутність Програми нинішнього уряду - це досить прозора ілюстрація. Нинішній Кабінет міністрів, як з самого початку перехідний і орієнтований на виборчу кампанію, відмовився від перспектив виплат заборгованості із заробітної плати, розблокування кризи неплатежів, реальної підтримки вітчизняного товаровиробника. Постійна політична невпевненість вищого керівництва не дозволяє зрозуміти, що необхідно розробляти програми розвитку країни на 5-10-15 років. Поточна діяльність Кабінету міністрів, як і політика Національного банку України, базується на меморандумах з Міжнародним валютним фондом та інших впливах ззовні.
Горезвісний "курс реформ 1994 року" так і залишився лише декларацією, що не отримала механізму практичної реалізації. За всі ці роки не було визначено чіткого бачення ролі й місця держави в економічній сфері. А нездорові спроби "прив'язати" до України абстрактні "загальноцивілізовані цінності" знов-таки відбувалися на грунті макроекономічних примх, а не здорової економічної політики.
Світовий досвід має різноманітні моделі державного впливу на економіку. Традиційно можна навести приклад США, де існує відносно вільна ринкова система, але втручання держави є відчутним регулятивним чинником. У розвинених країнах Західної Європи держава відіграє головну роль у розподілі прибутків за допомогою програм соціального фінансування. Це дійсно може характеризуватися як соціально-ринкова модель розвитку. Нарешті можливий досвід Японії та інших країн Східної Азії, де економічна система є фактично керованою з боку держави. Одночасно, роль і місце держави в економічному розвитку конкретних країн базується на рівні економічного розвитку, історичних, культурних та інших традиціях.
Американська модель побудована на всілякому заохоченні до підприємницької активності, збагаченні найбільш активної частини населення. Для зменшення можливої соціальної напруженості малозабезпеченим групам населення держава гарантує прийнятний рівень життя за рахунок часткового національного доходу. Ця модель державного втручання в економіку базується на соціально-культурних особливостях нації - орієнтації на досягнення особистого успіху.
Західноєвропейська модель державного регулювання економіки дещо різниться залежно від конкретних країн, що мають соціально-ринкову орієнтацію. Так, держава у Німеччині виходить з того, що в центрі перебуває людина зі своїми інтересами як вільна особистість, яка усвідомлює свою відповідальність перед суспільством. Виконуючи певні функції, людина має користь для себе, для родини, для своєї соціальної групи. Функцією держави є забезпечення добре налагодженої конкуренції. Найбільша увага приділяється дрібним і середнім підприємствам. Шведська модель, яку часто наводять як приклад, відрізняється потужною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Стрижнем цієї моделі є збереження основних засобів виробництва у приватному володінні за відторгнення від капіталу права розпоряджатися доходами. Частка державних витрат перевищує 2/3 ВВП, причому більше половини з них спрямовують на соціальні цілі. Така ситуація забезпечується утриманням високої норми оподаткування.
Врешті, японська модель характеризується певним відставанням рівня життя від зростання продуктивності праці. Завдяки цьому досягається зниження собівартості продукції та підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Для підвищення підприємницької активності держава не здійснює контролю за майновим розшаруванням. Існування такої моделі можливе за високого розвитку національної самосвідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності йти на певні матеріальні жертви заради добробуту країни.
При цьому в усіх економічних системах держава регулює економіку, та її роль поступово зростає. Проблемам ролі та місця держави в сучасному світі було навіть присвячено щорічний "Звіт про світовий розвиток за 1997 рік", що його підготував Світовий банк.
Природно, що за відсутності чітких соціально-економічних і політичних орієнтирів розвитку України не можна сподіватися на просте розставлення акцентів ролі та місця держави в економіці. Це має й явно обтяжуючі моменти. Наприклад, вітчизняна "тінезація" економіки вже стала безперечною національною особливістю. І складається враження, що нинішня держава не тільки усунулася від спроб виведення економіки з тіні, але й робить все можливе для створення позитивного іміджу саме тіньовому сектору. Чого варті поновлені запевнення в економічному благополуччі "оскільки у нас розвивається тіньова економіка". Перелік національних перекручувань ролі та місця держави в економіці можна продовжити. У нас немає об'єктивних підстав для прямого копіювання американської, західноєвропейської або азіатської моделі. Необхідно створити цілісне, не кон'юнктурне, розуміння ролі та місця держави в процесі ринкової трансформації України. У будь-якому разі, примітивізація ролі держави взагалі, органів державного управління зокрема, згубно впливає на ситуації в країні. Насправді те, що відбувається зараз, можна охарактеризувати як дерегуляцію здібностей державного мислення. Причому дерегуляцію, що межує з безповоротною деградацією.