Венеція у… Карпатах

У польській частині гір вже п’ять століть живуть та працюють гондольєри

Гондольєри у нас асоціюються з прекрасною Венецією та її каналами. Однак мало хто знає, що гондольєр – професія дуже дорога. Купівля гондоли обійдеться близько одного мільйона  євро.  А потім маєш здобути ще всілякі дозволи, ліцензію, доглядати за транспортом. Тому, в основному, бізнес це родинний. Існує велика вірогідність, що син гондольєра стане гондольєром. Кількість гондольєрів у Венеції лімітована. Тобто не все так просто, як може видаватися сторонньому, але і прибуток гондольєри мають поважний.

Цікаво, що подібна професія існує зовсім поруч – у польській частині Карпат на самому кордоні зі Словаччиною.

СПЛАВ НА ПОНТОНІ

Коли їдеш на сплав Пенінським Данайцем, то проїжджаєш чудовий замок Нєдзіца, що мальовничо розташувався на скелях над рікою. Пізніше, доїхавши до місцевості Сромовце-Вишні чи Сромовце-Нижні, купуєш квиток і сідаєш на великий дерев’яний понтон – тратву, призначений для 10-15 осіб. Тратва, у порівнянні з гондолою, виглядає примітивно – широка, деревяне днище, кілька дощок-лавок, а на кормі соснові гілки. Коли я запитала про призначення гілок, мені відповіли: «Щоб не треба було купувати вінки на похорон». Чорний гумор польських гуралів. Насправді все дуже логічно і функціонально. Широке дерев’яне днище добре годиться для подолання прудких річних гирл, а сосна служить природним хвилерізом.

На кормі і на носі понтону стають два чоловіки, для туристів вони вбираються в традиційний гуральський одяг. У руках у них киї. І коли починається сплав, то вони спільними зусиллями вправно керують понтоном. Капітан – retman, той що на носі, вказує, куди повертати.

Сплавлятися краще сонячного дня, щоб гарно роздивитися всі чудові краєвиди, що трапляться по дорозі. Маршрут проходить через Пенінський національний парк. Закінчується в Щавлиці.

Як турист, ти можеш розслабитись, крутити головою вліво і вправо, оглядаючись на гори, ліси на березі ріки, старі церкви, на воду, що тебе оточує. По дорозі можна побачити найвищу точку Пенін – Три корони (висота 982 м), вершину Соколицю (747 м). Твоє завдання – хіба що уникати бризків. Але й вони тішать, бо холодна вода освіжає на палючому сонці.

Але коли ти прислухаєшся до розмов своїх «гондольєрів», то чуєш щось таке: «обережно, за 3 метри камінь по лівій стороні», «тут починається вир, його треба оминути», «тримайся далі берега, там мілина». І ти розумієш, що ці особи досконало знають кожний метр 18-кілометрової траси. Зрозуміло, що оскільки Данаєць – гірська річка, то сплав можливий тільки в одному напрямку. Коли понтон допливає до фінішу, його розбирають (і тут його проста конструкція виявляється логічною) та транспортують машиною до початку маршруту.

ПРИВІЛЕЙОВАНА ПРОФЕСІЯ

Флісаки, польські гондольєри, – професія відповідальна і поважна. Для того, щоб стати флісаком, треба вчитися цілих вісім років. Тому в більшості випадків професія теж спадкова. Хлопці дуже рано вирішують присвятити своє життя флісацтву і після навчання займаються цим решту свого життя. Флісаком можна стати у віці 18 років, а фініш кар’єри – у 70. Флісаками стають мешканці Пенін – гірського пасма Карпат. В основному вони походять із сіл Чорштин, Крошцєнко, Сромовце-Нижні, Сромовце-Вишні і Щавніци. За переказами, флісаки мають бути неодруженими. Не знаю, чи це правда, але наших я перевірила – жоден не мав дружини. Однак тоді питання – звідки беруться нові флісаки? Кількість флісаків у Татрах теж лімітована – їх близько пів тисячі-тисяча. Щокілька років вони мають підтверджувати свою кваліфікацію на спеціальних екзаменах.

Загалом професія флісака є досить старою – так називали всіх, хто займався транспортуванням вантажів водою. Працювали вони на Віслі, Брді та інших ріках. Ще в XVI ст. були вони великим професійним товариством, якому король Владислав IV Ваза надав цехові привілеї.

У польській культурі флісаки знайшли своє місце в описах у літературі, в образотворчому мистецтві, у фольклорі. Вони утворили унікальний словник професійних термінів, а їхнє заняття обросло низкою легенд. У деяких містах навіть стоять пам’ятники представникам цієї професії.

Вважається, що історія флісацтва на Данайці почалася на початку ХІХ ст. Тоді угорський власник Нєдзіци організовував такі сплави, щоб розважити своїх гостей. Пізніше подібні сплави почали набирати популярності серед місцевої молоді, регіон розвивався як курортне містечко, і тому браку охочих спливти Данайцем не було. Були  навіть масові сплави в супроводі оркестрів і феєрверків, що нагадували аналогічні розважальні прогулянки каналами Венеції. Рекламою забаві послужили описи такої розваги відомими мандрівниками того часу. Ще на початку ХХ століття жодного надзору над сплавами Данайцем не було, що викликало суперечки і дискусії місцевих представників професії. Однак вже від 1934 року існує Польське товариство Пенінських флісаків на річці Данаєць в Сромовце-Нижні, що контролює діяльність флісаків і встановлює правила їхньої діяльності.

Своїм ремеслом польські гондольєри займаються лише влітку, коли є туристичний сезон. Весь час на свіжому повітрі, на сонці, чудові краєвиди, тяжка праця. В інші пори року флісаки мають сталі роботи, іноді в великих містах. Однак більшість представників професії вважають, що флісацтво – в крові, і це – покликання.

Венеція у… Карпатах

Венеція у… Карпатах

У польській частині гір вже п’ять століть живуть та працюють гондольєри

Гондольєри у нас асоціюються з прекрасною Венецією та її каналами. Однак мало хто знає, що гондольєр – професія дуже дорога. Купівля гондоли обійдеться близько одного мільйона  євро.  А потім маєш здобути ще всілякі дозволи, ліцензію, доглядати за транспортом. Тому, в основному, бізнес це родинний. Існує велика вірогідність, що син гондольєра стане гондольєром. Кількість гондольєрів у Венеції лімітована. Тобто не все так просто, як може видаватися сторонньому, але і прибуток гондольєри мають поважний.

Цікаво, що подібна професія існує зовсім поруч – у польській частині Карпат на самому кордоні зі Словаччиною.

СПЛАВ НА ПОНТОНІ

Коли їдеш на сплав Пенінським Данайцем, то проїжджаєш чудовий замок Нєдзіца, що мальовничо розташувався на скелях над рікою. Пізніше, доїхавши до місцевості Сромовце-Вишні чи Сромовце-Нижні, купуєш квиток і сідаєш на великий дерев’яний понтон – тратву, призначений для 10-15 осіб. Тратва, у порівнянні з гондолою, виглядає примітивно – широка, деревяне днище, кілька дощок-лавок, а на кормі соснові гілки. Коли я запитала про призначення гілок, мені відповіли: «Щоб не треба було купувати вінки на похорон». Чорний гумор польських гуралів. Насправді все дуже логічно і функціонально. Широке дерев’яне днище добре годиться для подолання прудких річних гирл, а сосна служить природним хвилерізом.

На кормі і на носі понтону стають два чоловіки, для туристів вони вбираються в традиційний гуральський одяг. У руках у них киї. І коли починається сплав, то вони спільними зусиллями вправно керують понтоном. Капітан – retman, той що на носі, вказує, куди повертати.

Сплавлятися краще сонячного дня, щоб гарно роздивитися всі чудові краєвиди, що трапляться по дорозі. Маршрут проходить через Пенінський національний парк. Закінчується в Щавлиці.

Як турист, ти можеш розслабитись, крутити головою вліво і вправо, оглядаючись на гори, ліси на березі ріки, старі церкви, на воду, що тебе оточує. По дорозі можна побачити найвищу точку Пенін – Три корони (висота 982 м), вершину Соколицю (747 м). Твоє завдання – хіба що уникати бризків. Але й вони тішать, бо холодна вода освіжає на палючому сонці.

Але коли ти прислухаєшся до розмов своїх «гондольєрів», то чуєш щось таке: «обережно, за 3 метри камінь по лівій стороні», «тут починається вир, його треба оминути», «тримайся далі берега, там мілина». І ти розумієш, що ці особи досконало знають кожний метр 18-кілометрової траси. Зрозуміло, що оскільки Данаєць – гірська річка, то сплав можливий тільки в одному напрямку. Коли понтон допливає до фінішу, його розбирають (і тут його проста конструкція виявляється логічною) та транспортують машиною до початку маршруту.

ПРИВІЛЕЙОВАНА ПРОФЕСІЯ

Флісаки, польські гондольєри, – професія відповідальна і поважна. Для того, щоб стати флісаком, треба вчитися цілих вісім років. Тому в більшості випадків професія теж спадкова. Хлопці дуже рано вирішують присвятити своє життя флісацтву і після навчання займаються цим решту свого життя. Флісаком можна стати у віці 18 років, а фініш кар’єри – у 70. Флісаками стають мешканці Пенін – гірського пасма Карпат. В основному вони походять із сіл Чорштин, Крошцєнко, Сромовце-Нижні, Сромовце-Вишні і Щавніци. За переказами, флісаки мають бути неодруженими. Не знаю, чи це правда, але наших я перевірила – жоден не мав дружини. Однак тоді питання – звідки беруться нові флісаки? Кількість флісаків у Татрах теж лімітована – їх близько пів тисячі-тисяча. Щокілька років вони мають підтверджувати свою кваліфікацію на спеціальних екзаменах.

Загалом професія флісака є досить старою – так називали всіх, хто займався транспортуванням вантажів водою. Працювали вони на Віслі, Брді та інших ріках. Ще в XVI ст. були вони великим професійним товариством, якому король Владислав IV Ваза надав цехові привілеї.

У польській культурі флісаки знайшли своє місце в описах у літературі, в образотворчому мистецтві, у фольклорі. Вони утворили унікальний словник професійних термінів, а їхнє заняття обросло низкою легенд. У деяких містах навіть стоять пам’ятники представникам цієї професії.

Вважається, що історія флісацтва на Данайці почалася на початку ХІХ ст. Тоді угорський власник Нєдзіци організовував такі сплави, щоб розважити своїх гостей. Пізніше подібні сплави почали набирати популярності серед місцевої молоді, регіон розвивався як курортне містечко, і тому браку охочих спливти Данайцем не було. Були  навіть масові сплави в супроводі оркестрів і феєрверків, що нагадували аналогічні розважальні прогулянки каналами Венеції. Рекламою забаві послужили описи такої розваги відомими мандрівниками того часу. Ще на початку ХХ століття жодного надзору над сплавами Данайцем не було, що викликало суперечки і дискусії місцевих представників професії. Однак вже від 1934 року існує Польське товариство Пенінських флісаків на річці Данаєць в Сромовце-Нижні, що контролює діяльність флісаків і встановлює правила їхньої діяльності.

Своїм ремеслом польські гондольєри займаються лише влітку, коли є туристичний сезон. Весь час на свіжому повітрі, на сонці, чудові краєвиди, тяжка праця. В інші пори року флісаки мають сталі роботи, іноді в великих містах. Однак більшість представників професії вважають, що флісацтво – в крові, і це – покликання.