«Ольвійські півники»

Цьогоріч на півдні України — справді рання весна: з випередженням на два тижні цвіте бузок, конвалія... І фактично відквітувала унікальна оаза — дикорослих карликових півників, хоч зазвичай їхнє цвітіння припадає на другу частину квітня. «День» поспілкувався з Олегом ДЕРКАЧЕМ, завідувачем наукового відділу і т. в. о. директора регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», заслуженим природоохоронцем України, який прагне вибороти статус ландшафтного заказника для «ольвійських півників», і не лише для них.

ПАЛІТРА ІЗ 12 ВІДТІНКІВ

Карликові півники зростають у степах, на кам’янистих місцях, тому звичайними є в степовій зоні України та Криму. Загальне їхнє поширення: Центральна та Східна Європа, Мала Азія, Крим, Кавказ, європейська частина Росії.

«Чому ми виокремлюємо такий феномен природи, як масове цвітіння півників на Ольвійських берегах? Це найбільш масове зростання. Тут ці дикорослі рослини знаходять для себе оптимальні умови, і більше ніде на півдні України ми не відзначаємо такого розмаїття барвистих відтінків. Ми вирізняємо вісім основних кольорів, а знавці півників — аж 12, від майже білих до темно-фіолетових! Ось у цьому особливість — їх дуже багато, і вони різних кольорів», — переконує природоохоронець. Мандрівників, які бачать таку масштабну та яскраву картину вперше, вона реально вражає. Не менше, ніж Долина нарцисів на Закарпатті, запевняє фахівець. На Ольвійські береги (це узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману в межах Ольвійської хори, тобто не тільки територія історико-археологічного заповідника, а і його околиць, пояснює Олег Деркач) приїжджають на пленери й фотосесії, і сюди точно варто організовано привозити екскурсії.

Ще одна перевага диких півників — вони тішать око майже на місяць раніше від культурних сортів, крім того, стійкіші до хвороб, солоного середовища, посухи. «Це прекрасний матеріал для селекціонерів. У Миколаєві дуже багато колекціонерів, які займаються півниками», — розповідає еколог.

ЧОТИРИ ФАКТОРИ РИЗИКУ

Переходячи до розповіді про ставлення людей до природного дива, еколог змінює тональність. Ситуація невтішна. Викопування дикорослих рослин з кореневищами «для дачі» і на продаж набуло масового характеру. Олег Деркач називає чотири причини загрозливої ситуації:

У нас є економічне підґрунтя для руйнування навколишнього середовища. Зараз із села приїхати до міста — досить дорого, тому люди роблять так: пішли на схили, накопали тюльпанів, горицвітів, сон-трави чи півників, подалися на стихійні ринки, продали й окупили свою поїздку. Причому в містах різні покупці, у тому числі дитячі садочки та школи, дуже охоче купляють ці квіти, тому що вони дешевші, аніж у квіткових магазинах.

 Державні природоохоронні органи втратили контроль над ситуацією. Позаяк територіальні органи Мінприроди ліквідовані, колишні управління екології та природних ресурсів в областях збереглися в структурі ОДА і не мають тих повноважень (нагадаємо, «День» попереджав про можливість такого перебігу подій ще 2013 року: «Чорний» день для українського біорізноманіття» у № 85 від 22 травня. — Авт.). У держекоінспекцій в областях спочатку був мораторій на перевірки. А сьогодні, коли до них звертаєшся, відповідь дуже проста: непланові перевірки можливі лише з дозволу центрального органу виконавчої влади в цій сфері, а саме Міністерства екології та природних ресурсів України. Тому оперативно в екоінспекції реагувати не можуть, тож до них уже й перестали звертатися.

Очевидний правовий нігілізм. Ніхто законів «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України» і багатьох інших законодавчих актів не дотримується, оскільки немає випадків, коли б довели до судових справ заподіяння шкоди рослинному світу чи об’єктам Червоної книги.

Зараз перекрито канал ввезення декоративних рослин із Криму. Раніше було так: будь-яка сім’я могла поїхати в Крим і накопати собі скільки завгодно диких півоній, орхідей, підсніжників, інших квітів — і собі на присадибну ділянку. Зараз ці рослини провезти складніше.

Усе це разом створює небезпечну ситуацію, коли останні дрібноконтурні рештки цілини, які залишилися з дикорослими, особливо декоративними видами рослин, підпадають під страшні ризики викопування і зривання».

Ще більшою проблемою півдня України природоохоронець називає розорювання степових балок. «Раніше вони були землями запасу, тобто землями державної власності, не наданими у власність чи користування. Їх часто використовували як громадські пасовища, також вони виконували разом із лісовими насадженнями протиерозійну функцію, — розповідає Олег Деркач. — А зараз районними держадміністраціями в багатьох випадках ці землі роздані під особисті селянські та фермерські господарства. А в умовах ліквідації земельної інспекції за фермерською самодіяльністю ніхто не стежить. Вони випалюють рослинність, дискують схили, переорюють і незаконно перетворюють їх на ріллю. Сільські, селищні ради намагаються цього не помічати, маючи свій інтерес. Тобто триває масове знищення залишків цілини, що призводить до збіднення біологічного, ландшафтного розмаїття, до втрати продуктивності угідь. Це життя за принципом: «завтра не буде.

ОЛЬВІЙСЬКІ... КОПАНКИ

Як боротися? Територіям потрібен заповідний статус, наполягає еколог. «Є навіть програма розбудови екологічної мережі Миколаївської області, в якій закладено створення Прибузького ландшафтного заказника, але наша влада мляво до цього ставиться, — констатує Олег Деркач. — Особисто я багато років працюю над створенням ландшафтного заказника «Ольвійська хора», — ми хотіли заповідати всі околиці Ольвії. Потім був варіант зробити заповідними хоча б частково схили біля сіл Католіно і Парутине (в околицях останнього розташований історико-археологічний заповідник «Ольвія»). У районі Католіно-Прибузькому ми створювали заказник «Прибузький».

Такий статус необхідний не лише беззахисним півникам, а й усім глиняним дніпровським схилам. В їхніх урвищах живе рідкісна птаха сиворакша, мешкає тут і полоз каспійський та десятки інших видів, які перебувають під охороною держави. А ще охорона потрібна... стародавнім ольвіополітам. «Колись ольвіополіти припустилися великої помилки — вони клали мерцям під язик монету залежно від статусу, — сумно іронізує Олег Деркач. — Раніше в людей не здіймалася рука копати некрополі, які не належать до території заповідника. Усі вони були законсервовані, і їх ніхто не чіпав. А зараз тотально викопуються артефакти античності. Заради тієї монетки люди спустошують могили, розбивають ритуальний посуд, який клали біля голови. Замість некрополів — у нас суцільні окопи, якими ходять люди з міношукачами. Так ми втрачаємо й цілину на березі Дніпровського лиману».

Але наміри природоохоронців наразі розбилися об бюрократію і «думку населення». «Коли ми звернулися до Парутинської сільської ради, то вони нас «пропустили» через громадські слухання, — розповідає природоохоронець. — Ми на трьох слуханнях такого наслухалися від людей: це ми і землю в них хочемо забрати, і щось таке задумали, і полози прекрасно почуваються й без нас. Повний бойкот». Хоч ідеться про землі запасу, які не належать до населеного пункту. Справді, й надалі «копанки» розповзаються по країні...» («День» № 47-48 від 18 — 19 березня цього року). Коли схаменемося?