На віражі Дністра

Про десятитисячне містечко на Тернопільщині, яке свого часу вважалося модним курортом, сьогодні знають не надто багато українців. Будемо сподіватися, що невдовзі воно поверне собі колишню популярність. Інтерес до туристичних визначних місць посилюється, бажання пізнавати рідну країну — теж. Втім, поки місто залишається до певної міри ексклюзивом. І це — додатковий привід його відвідати, тим паче, попереду весняні свята, а там — і літо, сприятливий час для мандрівок.

За історичними відомостями, перші писемні згадки про Заліщики належать до 1340 року. Містом Заліщики стали близько 1750 року, а Магдебурзьке право отримали 1766-го. Приблизно до тих часів належить бароковий костел святого Станіслава — досить проста, але водночас велична архітектурна пам’ятка міста. Йому однозначно притаманна така непевна, але одразу відчутна характеристика, як «дух старовини». Мабуть, якраз у ті часи місто одержало свій герб з єдинорогом.

Ще одне цікаве для туристів визначне місце — палац Понятовських, пізніше перебудований Бруницькими. Хоч палац сьогодні не в найкращому стані, але це не робить його менш гарним. Старовинна будівля з характерною колонадою, яка править за браму до парку, виглядає у стилі класицизму. А в парку можна побачити старі й молоді екзотичні рослини, рештки фонтанів, скульптур та інших споруд і головне — вихід до Дністра з краєвидом на високий протилежний берег. Це — «нижній» парк, а в місті є ще й «верхній» — на чудових живописних пагорбах.

Дістатися до Заліщиків нескладно. Є поїзд Київ — Рахів (щоправда, на момент написання цієї статті тривав ремонт колії), можна діставатися через Тернопіль або Чернівці трасою Е-85. Із Чернівців постійно ходять автобуси, звідси — і найбільш мальовничий шлях, на якому раптом можна опинитися серед чималих пагорбів та круч (виникають навіть сумніви: чи не заблукав ти випадково в Карпатах?), а потім на високому мосту над Дністром.

ОДИН ІЗ БУДИНКІВ ДОБИ РОЗКВІТУ ЗАЛІЩИКІВ У ХХ СТОЛІТТІ. ХОЧЕТЬСЯ ВІРИТИ, НА НЬОГО ЧЕКАЄ ВІДРОДЖЕННЯ

За часів міжвоєнної Польщі, яка захопила Галичину ще на межі 1910 — 1920-х років ХХ століття, із Заліщиків поїзди ходили аж до Балтійського моря. В Інтернеті й тепер є коротеньке відео 1930-х років з експресом із Заліщиків. Тоді місто було справжнім курортом — тут відпочивали, вирощували виноград і дині. Подейкують, що саме в Заліщиках з’явився чи не перший у Речі Посполитій нудистський пляж.

Складно без спеціальних досліджень збагнути: куди зникла міжвоєнна заліщицька «курортність», чому від неї залишилась хіба «дачна» забудова минулого століття? Адже унікальний клімат як був, так і є, нікуди не ділися гори та каньйон Дністра. Але факт залишається фактом: свою славу Заліщикам належить відвойовувати наново.

Приємно, що в місті є люди, котрі прагнуть цим займатися. Це і активісти, які останнім часом потрапляють до місцевої влади, і просто свідомі городяни. Наприклад, тут діє культурно-мистецька програма «Intermezzo — Заліщики», організована міжнародним фестивалем Intermezzo, громадською організацією «Інститут культурного менеджменту» і Заліщицькою міською радою за підтримки благодійного фонду «Громадські ініціативи України», за якою до міста приїздять діячі культури та інші непересічні особистості; також на літо запланована цікава програма до Дня міста.

КОЛОНАДА В ТАК ЗВАНОМУ НИЖНЬОМУ ПАРКУ ЗАЛІЩИКІВ. НЕОДМІННО ПРОЙДІТЬ КРІЗЬ НЕЇ, СПУСКАЮЧИСЬ ДО ДНІСТРА

Саме з такими активними людьми — культурним менеджером, поетесою Іриною Вікирчак, секретарем міської ради Андрієм Коцюбійчуком і речницею міськради Маріанною Палагнюк — ми піднялися на головне туристично-фотографічне визначне місце цього краю, Хрещатик. Це не вулиця, а гора. Те, що бачиш, коли ти там — у першу мить приголомшує. Тут Дністер у своєму каньйоні робить різкий закрут («меандр»), тому з високої гори просто під собою ви бачите і мальовничі вигини річки, і все місто Заліщики, яке «млинцем» розляглося на своєрідному півострові. А навколо, на кручах та скелях, височіють сосни, подібні до середземноморських.

Споглядаючи згори цю дивовижну красу і велич, згадуєш, що як Дністер під зовнішнім спокоєм приховує стрімку норовливу течію, так і тутешня історія далеко не завжди оберталася довкола ідилічного курортного настрою та архітектурних удосконалень. Наприклад, 1809 року Заліщики стали місцем битви польських та австрійських військ: поляки невдало намагалися взяти місто, хоч загалом ця війна, як частина Наполеонівських війн, виявилась для тодішнього Варшавського герцогства успішною. 1919 року кілька днів місто було столицею Західноукраїнської Народної Республіки, зокрема, тут її очільником проголосили Євгена Петрушевича. А 1939 року, за однією з версій, через Заліщики евакуювався до Румунії польський уряд. Ясна річ, вирували тут події Другої світової війни.

У Заліщиках провів останні роки життя письменник і педагог Осип Маковей, під час Першої світової тут бував Карл Густав Маннергейм, відпочивати чи виступати перед курортною публікою сюди приїздило чимало діячів — від Соломії Крушельницької до Юзефа Пілсудського. Серед уродженців цих країв — олігарх Дмитро Фірташ.

І ще одна причина приїхати до Заліщиків. Звідси близько й доволі зручно діставатися до інших цікавих місць уздовж Дністра. Одразу за горою Хрещатик — старовинний монастир, неподалік — Червоноград, Борщів... Власне, не дуже далеко й стародавній Галич. Із нього, до речі, через Заліщики сплавляються Дністром — і це теж хороший активний відпочинок.