Мій Кам’янець
Кам’янець-Подільський — одне з моїх найулюбленіших українських міст (а точніше — друге після Львова). Тому завжди залюбки туди приїжджаю.
Самі кам’янчани не знають року заснування їхнього міста, хоча всі погоджуються, що воно належить до невеликої кількості старовинних міст Поділля. Перша версія описує місто як давньоримський форпост. На європейській географічній карті Птолемея третього століття до нашої ери ця місцина позначена населеним пунктом Петридава (за іншою версією — Клепідава) — від грецького «петра» чи латинського «ляпіс» — камінь та дакійського «дава» — місто. Північний кордон священної Римської імперії проходив саме там. Фундамент і стратегічне планування фортеці відповідає принципам давньоримського містобудування. Розташовані в центрі міста джерела прісної води під назвою Гуннські криниці й легенди про перебування в тих місцях військ гуннів під супроводом Атілли підтверджують версію про доісторичне минуле Кам’янця. Перші літописні свідчення про місто датовані 1060 — 1062 роками, тож є версія, що місто виникло в епоху Київської Русі. Ще одна популярна «туристична» версія про заснування Кам’янця в часи Князівства Литовського базується на легенді про князів Коріатовичів, які під час полювання на оленів відкрили живописні місця на берегах каньйону ріки Смотрич, де згодом заснували місто. Мовляв, саме тому тепер у парках чимало скульптур оленів, а вулиця, що веде в стару частину міста, вже кілька століть носить ім’я князів Коріатовичів. Одначе, завдяки праці дослідників, доведено існування міста за давньоруських часів. Реставратори знайшли рештки житлових і оборонних будівель ХI— ХIII століть.
Перші оборонні укріплення Кам’янця побудовані лише там, де була можливість легко проникнути на острів — через вузький перешийок на заході та на пологому схилі каньйону з північного заходу. Ці укріплення, що з’явилися у ХI—ХIII століттях, стали основою Старого замку та комплексу Польської брами. По тих спорудах можна простежити еволюцію військового будівництва в Україні. Однією з найдосконаліших середньовічних оборонних систем Східної Європи можна вважати оборонно-гідротехнічні споруди Польської та Руської брам, що були розміщені по обидва боки скелястого перешийка. Їх основними складовими частинами були укріплені кількома вежами в’їзні брами та шлюзи, що перетинали русло річки. У разі нападу ворогів спочатку перекривалися шлюзи Руської, а потім Польської брами, і каньйон повністю затоплювався водою. Цим виключалася можливість штурму острова з двох нижніх шляхiв. Третя дорога, що проходила через вузький перешийок по Замковому мосту, захищалася укріпленнями замку з підйомним мостом, надбрамною вежею святої Анни на Замковому мосту, а також системою укріплень Міської брами та Вірменського бастіону XVI століття, які розташовувалися на зручних для ведення обстрілу терасах.
Могутність кам’янецьких укріплень вражала не лише численних мандрівників. За історичними переказами, турецький хан Осман, побачивши 1621 року укріплення Кам’янця, спитав: «Хто збудував таке могутнє місто?». «Сам Бог», — була йому відповідь. «Нехай же бог і здобуває його!». З цими словами хан повернув своє військо від стін Кам’янця. За свою багатовікову історію місто-фортеця було взяте лише двічі: 1393 року литовським князем Вітовтом через незгоду всередині гарнізону фортеці та 1672 року турками завдяки чисельній, більш як у 60 разів, перевазі.
Кам’янець-Подільський не можна уявити без славнозвісного Старого замку — унікальної оборонної споруди XI—XVII століть, побудованої на скелястому мисі біля вузького перешийка, через який пролягала давня головна дорога до Старого міста. Кам’яні укріплення XI століття, побудовані на основі ще більш ранніх, мало чим нагадували сучасну могутню твердиню з одинадцяти башт, з’єднаних високими мурами. Залишки давньоруських укріплень знайдені в різних частинах замку: в Денній башті — фрагмент муру з бійницями, а рештки невеличкої, овальної в плані, вежі — посеред замкового двору біля Ласької башти.
Перша значна розбудова замку відбулася протягом кінця XIV—середини XV століття, її розпочав краківський воєвода Спитко Мельштинський, який володів Кам’янцем чотири роки (1395—1399) і загинув у битві з татарами. У середині XV століття замок було переплановано. Старі башти модернізовано, закладено десять нових (дві з них не збереглися). Друга реконструкція відбулася в середині XVI століття під керівництвом військового інженера та архітектора Іова Претфеса, який збудував дві башти — Нову Західну та Нову Східну (над давнім колодязем, що зберігся донині), а також Польну браму з мостом, рештки якого нещодавно були віднайдені реставраторами.
На початку XVII століття, з появою далекобійної артилерії, військовий спеціаліст Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам’яно-земляні бастіони — укріплення, що дістали назву Нової фортеці.
Однак, попри модернізацію, 1672 року Кам’янецький замок захопили турецькі війська на чолі з султаном Магометом IV. Причина поразки поляків була не в ненадійності укріплень, а в історичних умовах розвитку Речі Посполитої, яка на той час виявилася непідготовленою, щоб протистояти численній турецькій армії.
У XVIII—XIX столітті з півночі та півдня були прибудовані два бастіони, у внутрішньому дворі зведені корпуси казарм. Але незважаючи на численні реконструкції, замок являє собою єдиний архітектурний ансамбль.
Кам’янець-Подільський можна назвати містом бажань. Тріумфальну браму, що веде до садиби кафедрального Петропавлівського костелу, тамтешні мешканці називають «аркою бажань», i всiх попереджають: «Проходячи там, обов’язково загадайте те, чого дуже прагнете!» Тріумфальні ворота спорудили 1781 року на честь приїзду до міста короля Станіслава Августа, про що свідчить напис над аркою. Автором цієї пам’ятки пізнього бароко, ймовірно, також є Ян де Вітт. Сам же храм засновано 1450 року. За турків костел перебудували на мечеть, після відновлення польської влади 1699 року його реставрували. Мінарет, який звели турки під час свого панування в Кам’янці — єдина пам’ятка турецького зодчества, що збереглася в місті, як типовий зразок мусульманської архітектури. А 1756 року його увінчано триметровою скульптурою Богородиці, виготовленою у Гданську. 1820 року після удару блискавки в п’єдестал статуя помітно нахилилася в бiк сходу, за три роки її відремонтовано.
Побували ми й у музеях, розташованих у приміщенні міської ратуші. Вона — найстаріша з тих, що збереглися в Україні, час її побудови датується другою половиною ХIV століття. Ратуша являє собою цікавий приклад різностильових нашарувань на первісній готичній споруді. Один із будівельних етапів (середина ХVIII століття) пов’язаний з іменем Яна де Вітта — військового інженера та архітектора, коменданта Кам’янецької фортеці.
У наш час у Кам’янці-Подільському проводять рицарські турніри та літають на повітряних кулях. Кажуть, місто-фортеця — найкраще у світі за природними показниками для повітроплавання. Тут встановлено світовий рекорд, коли три зв’язані поміж собою аеростати пролетіли під мостом «Лань, що біжить».
Якщо ви ще не бували у чарівному місті-музеї, можете це зробити 28 квітня — 2 травня наступного року. Перший заступник міського голови Кам’янця-Подiльського Сергій Бабій розповів, що на ці дні заплановано велике техношоу «Парк Кам’яного періоду». За його словами, будуть і повітроплави, і лицарі, й змагання авторалі, і ще багато чого цікавого.
