Купецький «десерт»

Помешкання багатого підприємця, відділення НКВС, палац одружень, галерея — це все про знаменитий «Шоколадний будинок» у Києві

Маєток купця Семена Могильовцева, який жив у столиці у другій половині ХІХ — на початку ХХ століть, нині славиться гостинністю. Адже тепер це — мистецький центр «Шоколадний будинок», філія Київського національного музею російського мистецтва. Стоїть він у серці Києва, на вулиці Шовковичній, 17/2. Щонеділі у центрі проводять концерти, майже щодня — екскурсії. На одну з них і завітав «День». Дізналися декілька цікавинок про маєток — ними і ділимося.

«ВІЗИТКА» БАГАТІЯ

Старообрядець, купець першої гільдії Семен Семенович Могильовцев був родом з російського Брянська, з сім’ї лісопромисловців. У 34 роки Могильовцев приїхав до Києва і відкрив першу у місті парову лісопилку. Тоді Київ активно будувався, ліс був ходовим товаром, і за 20 років купець став одним з найбагатших городян. Тоді вирішив звести будинок-візитку: і житло, і «офіс».


ПЕВНО, ЩОБ ГОСТІ СЛІДКУВАЛИ ЗА ЧАСОМ, У ЇДАЛЬНІ «ШОКОЛАДНОГО БУДИНОЧКА» СТОЯВ ВЕЛИКИЙ ГОДИННИК З АДАМОМ, ЄВОЮ І ЛІСНИМИ БОЖЕСТВАМИ — ВІН ЗБЕРІГСЯ І ДОНИНІ

Семен Могильовцев придбав ділянку з одноповерховим дерев’яним будинком у баронів Ікскюль-Гільденбандтів 1898 року. Зводити будинок зголосився легендарний київський архітектор Володимир Ніколаєв. Будували помешкання до 1901 року.

ВЕЗІННЯ МАЄТКУ І ЙОГО ВЛАСНИКА

Особняк — приклад модерної еклектики. Схожий на ренесансне палаццо, всередині будинок поєднує ознаки багатьох архітектурних стилів. З назвою все просто. На початку ХХ століття у Києві відкрили близько 20 кав’ярень, де, зокрема, подавали фігурний шоколад. На хвилі любові до цих ласощів кияни прозвали багато оздоблений маєток кавового кольору «шоколадним будиночком».


ПЕРЕМОГА КРАСИ. БІЛЬШОВИКИ ЗАФАРБУВАЛИ КАБІНЕТ МОГИЛЬОВЦЕВА (НА ПЕРЕДНЬОМУ ПЛАНІ ФОТО) СІРИМ, АЛЕ ЧЕРЕЗ БАГАТО РОКІВ РЕСТАВРАТОРИ ПОВЕРНУЛИ У ЦІ ПОКОЇ КАЗКОВИХ ПТАХІВ І КВІТИ: МАЙСТРИ ЗНЯЛИ ЗІ СТІН КІМНАТИ ПОНАД 20 ШАРІВ ФАРБИ, ЗІ СТЕЛІ — ПОНАД 14

Будинок пережив революцію, численні зміни влади і Другу світову війну. Семен Могильовцев цих неподобств не побачив — помер своєю смертю у 1917 році, коли йому було за 70. Везіння, певним чином.

У 1934 році перший поверх перепланували — хотіли розмістити наркомат іноземних справ. Аутентичними залишилися лише п’ять сходинок до будинку, стеля і деякі скульптурні оздоби. Другий поверх — грандіозний подвиг українських реставраторів. На дві третини там все виглядає так, як було за господаря.

ДИВА З-ПІД 20 ШАРІВ ФАРБИ

Серце будинку — парадний кабінет Семена Могильовцева, що нагадує російський терем. Рослинні орнаменти і зображення казкових птахів оздоблюють стіни кабінету. Але архівне фото свідчить: колись кабінет прикрашали ілюстрації до роману Олексія Толстого «Князь Серебряный». Нещодавно ці роботи випадково знайшли, вони зберігаються у Національному художньому музеї України.


ДЕЩО У КАБІНЕТІ СЕМЕНА МОГИЛЬОВЦЕВА РАДЯНСЬКА ВЛАДА ЗБЕРЕГЛА. ЗОКРЕМА, УНІКАЛЬНІ ПІДВІКОННЯ РУЧНОЇ РОБОТИ, ВКРИТІ ГУСТИМ РІЗЬБЛЕННЯМ (НА ЗНІМКУ)

Більшовикам мистецькі оздоби були ні до чого — вони їх збили і все зафарбували сірим. За декілька десятиліть реставратори зняли зі стін кабінету понад 20 шарів фарби, зі стелі — понад 14. Але деякі деталі інтер’єру «червоні» пощадили. Наприклад, дубові панелі по периметру кімнати і унікальні підвіконня ручної роботи, вкриті густим різьбленням.

ТРОХИ ПРО КОХАННЯ

Колись у залі для танців площею 95 квадратних метрів вирувало життя. Білі стіни прикрашені композиціями з вінками, смолоскипами і колчанами зі стрілами — певно, немало сердець розбилося тут під час різних святкувань.


НА СВІТЛИНІ — БУФЕТ У КОЛИШНІЙ ЇДАЛЬНІ МАЄТКУ МОГИЛЬОВЦЕВА. РОЗКІШНИЙ ПРЕДМЕТ МЕБЛІВ НЕ ЗРУШИВ З МІСЦЯ З ЧАСІВ КУПЦЯ. КОЖНА З ТРЬОХ ЙОГО СТУЛОК ПРИКРАШЕНА РІЗЬБОЮ, КОПІЯМИ З ГРАВЮР ІЛЮСТРАТОРА ГЮСТАВА ДОРЕ

З цією кімнатою пов’язане романтичне повір’я. Тут висить венеціанське дзеркало, що збереглося з часів Семена Могильовцева. Одинока людина, яка подивиться у це люстро, обов’язково зустріне свою пару. А закохані, що зазирнуть у старовинне дзеркало, проживуть разом довге і щасливе життя. Оскільки перевіряють цю прикмету всі, хоча б на комусь вона спрацьовує.

ПІСЛЯ ГОСПОДАРЯ

Життя «Шоколадного будинку» строкате. У 1920-х роках тут мешкали вчені. Згодом, у 1934—1959 роках, маєтком розпоряджався НКВС. Із 1959 по 1982 роки у будиночку діяв міський палац одружень, потім почалася реставрація. У 1986 році у будинку відкрили першу у Радянському Союзі дитячу картинну галерею. За декілька років починається другий етап реставрації, але незабаром гроші закінчуються. Особняк консервують, і він працює у закритому режимі до 2010 року. А тоді знов відкривається для загалу — як філія Київського національного музею російського мистецтва.

Роботи для реставраторів у «Шоколадному будинку» залишається чимало. Тож, наші сучасники можуть долучитися до відновлення вишуканого маєтку. Цей шанс не можна згаяти