Завтра в Києві збирають Майдан

— Євгене, що врешті має відбутися в цю суботу?

— Ця субота буде дуже насиченим днем в українській політиці. Буде з’їзд «Нашої України», на цей день заплановано мітинг опозиції.

Я, як і решта українського суспільства, сподіваюсь, що субота стане днем самовизначення українського політикуму. Тобто стане зрозуміло, чи в нас ситуація і далі буде консервуватися, чи у нас все ж таки відбудуться якісь «тектонічні зміни». Після суботи Президент або розпускає Верховну Раду, або «Наша Україна» іде в коаліцію з Партією регіонів.

— Ви вірите, що Президент спроможний розпустити парламент, коли зараз у «Нашої України» рейтинг десь 7—10 відсотків?

— Я вірю, що у Президента є залишки інстинкту самозбереження. У нього немає іншого вибору, це питання не здатності, а самозбереження.

Але для мене найцікавіше у всій цій історії, наскільки суспільство відновилося після того «облому», або є складніше слово — фрустрація. Мені цікаво, чи здатні люди ще раз вийти на вулиці.

— Ви хочете знати, чи здатні вони повірити ще раз тим самим...

— Я хочу дізнатися, чи здатні вони повірити в першу чергу самим собі. Чи є в них віра у власні сили. Якщо люди виходять на вулиці, значить вони вірять у те, що вони можуть щось змінити.

— Я думаю, що у народу цієї віри достатньо. Питання в тому, чи зможуть політики конвертувати цю віру якось інакше, ніж вони це зробили після осені 2004 року? Які можуть бути пред’явлені докази, що цього разу буде по-іншому?

— Я думаю, що у політиків не залишилося жодних доказів і аргументів для громадян, аби довести свою спроможність і відповідальність. Питання в тому, чи зможуть громадяни контролювати їх щодня. Я думаю, ні в кого не залишилося ілюзій, ні щодо влади, ні щодо оппозиції.

— Виходить, що ми маємо бути такими великими реалістами, і прийти, щоб не було ще гірше ніж є...

— Абсолютно правильно. І закласти підвалини для того, щоб, можливо, хоч восени стало краще.

— У середу «Наша Україна» розповсюдила заяву, що в Київ їдуть молодики спортивної статури (в народі їх називають «вузьколобі»), щоб вчиняти провокації. Плануються якісь заходи, щоб забезпечити порядок і уникнути провокацій?

— Звична підготовка для уникнення провокацій ведеться. Але мені здається, в цій ситуації більш всього в провокаціях не зацікавлена влада. Головний козир коаліції — це стабільність. І будь-які масові заворушення не вигідні владі.

— Що, на вашу думку, є найбільшою загрозою для України?

— Найбільша загроза — це консервація тієї політичної ситуації, яка є зараз. Найбільша загроза, коли конфлікт заганяється в середину.

— А ви не вірите, що Партія регіонів може еволюціонувати?

— Я не вірю, що може еволюціонувати це покоління українських політиків, яке зараз представлено як у владі, так і в опозиції.

— Ви хочете віковий ценз ввести на вибори?

— Мова йде не про віковий ценз, а про певний політичний досвід, набутий шляхом певних політичних практик. Усе це покоління має одну політичну генеалогію. Сказати, що воно пострадянське — це, звичайно, занадто загальну характеристика, але вона багато про що свідчить. Усі ці люди мислять ще тими категоріями і їхній погляд на владу і опозицію досить умовний. Думаю, в політику мають прийти не молоді люди, а інші люди. Звичайно, якщо зараз відбудуться дострокові вибори, навряд чи велика кількість нових людей зможе потрапити у Верховну Раду. Думаю, політикум на 80% залишиться той самий.

— До речі, в суботу має відбутися з’їзд «Нашої України», що ви від нього очікуєте?

— Я очікую певних кроків модернізації партії, оновлення керівного складу партії. Щоб «Наша Україна» чітко визначилась: чи вона є партія Президента, чи займає якусь іншу нішу.

— Як ви ставитися до ідеї, щоб сам Віктор Ющенко очолив «Нашу Україну»?

— Я думаю, що це не врятує ні Ющенко, ні «Нашу Україну». До того ж для цього треба змінювати Конституцію. Якщо в інших країнах партійність президента ні в кого не викликає негативних емоцій, то для України, мабуть, ця ситуація є неприпустимою і неадекватною.

— Хто може бути лідером в цій ситуації?

— Я думаю, якби Кириленко очолив «Нашу Україну», це б дало їй шанс повернути втрачені позиції.

— А в нього достатньо характеру для цього?

— У нього достатньо «нового» політичного досвіду, щоб не робити помилок, які робили його попередники. Принаймні, я на це дуже сподіваюсь. Решта кандидатур, мені здається, — повернення в минуле.

— А що буде з «Порою»?

— Це найскладніше запитання. Я вірю, що «Пора» залишиться партією, яка наважилася вийти за межі правил, нав’язаних українськими політиками. Партія, яка намагалася стати носієм принципів та цінностей нового покоління. І шанс такою партією залишитися у неї є.

— Дивіться, у Партії регіонів є різні погляди, але є якась мета і вони їй підкоряються. У вас весь час якісь чвари. Виходить, «Пора» — вияв українського анархізму?

— «Пора» ніколи не приховувала своїх проблем. І це була свідома позиція. Ми від суспільства не ховали ні внутрішніх протиріч, ні помилок.

— Можете назвати рейтинг помилок?

— Перше — це недостатньо чітка позиція по відношенню до Віктора Ющенка після того як він став Президентом. Ми були занадто коректними в своїх висловлюваннях і як решта суспільства давали йому якісь аванси. Це була велика помилка.

Друга помилка — спроба поєднатися зі «старими» політиками, не зважаючи на те, що вони були близькі нам ідеологічно. Мається на увазі партія «Реформи і порядок».

І третя помилка. В якийсь момент частині «порівців» захотілося стати більш респектабельними і розумними (сміється). Треба, мабуть, було залишатися чужими серед політиків.

Може, ще є і глибша помилка. Те, що «Пора» з громадянської кампанії вирішила перетворитися на партію. Ми вирішили, що у нас буде все добре, і суспільство більше потребуватиме масових громадських рухів, а нам треба себе спробувати в політичній боротьбі. Як виявилося, це була ілюзія.

— Тобто «Самооборона» йде вашим шляхом?

— «Самооборона» абсолютно йде нашим шляхом. Якщо вона перетвориться на «Пору» зразка 2004 року, вона принесе користі українському суспільству набагато більше, ніж усі українські партії разом узяті.