Українська делегація залишається в Страсбурзі
Обговоренню цього питання було присвячено майже все ранкове пленарне засідання парламентської Асамблеї. Причому практично всі промовці визнавали грубе порушення Україною зобов'язань, взятих на себе Києвом при вступі до Ради Європи. Вододіл між позиціями пройшов за іншим принципом - чи варто все ж таки за ці порушення відлучати Україну від Ради Європи, хай і тимчасово.
Те, що рівно рік тому на січневій сесії 1997 Україні було винесено "останнє" попередження за невпровадження нею мораторію на виконання смертних вироків, - факт. І те, що після січня 1997 року в Україні було страчено принаймні 13 засуджених, - теж факт.
До того ж ані президент Кучма своїм указом, ані Верховна Рада своєю постановою не перетворили фактичний мораторій, що діє від березня минулого року, на мораторій юридичний. Особливе несприймання європейськими парламентаріями викликав той факт, що українські компетентні особи, зокрема в адміністрації президента, міністерствах юстиції та внутрішніх справ надавали Раді Європи неправдивих даних.
У виступах прибічників жорсткої лінії щодо України прозвучало кілька головних мотивів. Перший з них можна назвати формальним: "Минулого року ми переважною більшістю голосів затвердили резолюцію, яка передбачала позбавлення української делегації повноважень, у випадку, якщо виконання смертних вироків в Україні триватиме, - сказав голова британської делегації лейборист Террі Адамс. - І тепер ми просто мусимо виконувати власні рішення".
Другий аргумент найповніше висловила Рената Вольвент із Ліхтенштейну, яка на доручення асамблеї наприкінці минулого року здійснила інспекційну поїздку в Україну. На її думку, українська влада взагалі не дотримується європейських демократичних норм і такій країні не місце в Раді Європи. Мабуть, тут зіграли роль і суб'єктивні мотиви. Судячи з обговорення, парламентарку з крихітної держави не сприйняли в Україні всерйоз, не зваживши, що вона представляє серйозну європейську структуру. Найбільше Вольвент вразило те, що міністр юстиції Сюзанна Станік не мала інформації про виконання смертних вироків в Україні.
Але найголовніший мотив найвідвертіше висловив французький соціаліст Раймон Форні: "Якби ми зараз затвердили повноваження делегації України, то ще раз підтвердили той факт, що ми поступово помираємо". Декому в парламентській асамблеї Ради Європи, з органів, що не мають реальних важелів впливу на ситуацію в країнах-членах, дуже хотілося б провести "маленьку переможну війну" і як об'єкт для неї було обрано Україну.
Проте все ж таки політична зваженість перемогла. Як сказав італієць Фелічче Безострі, "ухвалюючи рішення, ми повинні думати про те, щоб не погіршити ситуацію з правами людини в Україні".
Звучали пропозиції здійснювати тиск не на парламент України, а на президента Кучму. Врешті було вирішено все ж підтвердити членство України, але повернутися до цього питання на наступній сесії в квітні, коли вже почне працювати новий склад парламенту.
Отож, якщо можна так сказати, Україна отримала перемогу, але перемога ця піррова. Імідж України зазнав значної шкоди. І частково це заслужено. Яким би не було ставлення до смертної кари в суспільстві, ніхто не примушував Україну вступати до Ради Європи і брати на себе зобов'язання, а взявши зобов'язання їх треба виконувати. Зокрема президент Кучма мав би брати у цьому приклад з Бориса Єльцина - той запровадив мораторій на виконання смертних вироків своїм указом, попри важливе погіршення свого іміджу у самій Росії.
Страсбург