Тоомас-Хендрік ІЛЬВЕС: «Естонія зацікавлена в поглибленні співпраці України та НАТО»
— Які країни ви називаєте стратегічними партнерами Естонії? Чи може Україна бути в їхньому числі?
— У зовнішньополітичному лексиконі Естонії відсутнє поняття «стратегічний партнер». Але серед наших партнерів є держави, з якими ми маємо більш тісні політичні й економічні відносини.
З 1992 року політичні зв’язки Таллінна і Києва розвиваються і вдосконалюються з року в рік. Однак існує небезпека, що рукостискання лідерів країн і спільні політичні декларації перетворяться на пусту формальність, якщо вони не підкріплені економічною співпрацею. Естонсько-українським відносинам така формалізація не загрожує.
— Товарообіг між Естонією та Україною за два роки (1995—1997) збільшився більш аніж утричі, ви стали одним із п’яти наших головних торгових партнерів.
— Здійснюються конкретні проекти співробітництва та інвестиційні проекти. Наприклад, мене попросили під час майбутнього візиту відкрити першу чергу молокопереробного підприємства в Запоріжжі, де місцеві фахівці, використовуючи естонську технологію, виготовлятимуть з української сировини різні молочні продукти. У цей проект вкладено одну з найбільших естонських інвестицій. На сьогодні є й інші спільні проекти, і можу прогнозувати, що з поліпшенням інвестиційного середовища їхнє число може збільшитись у кілька разів.
— Пане Ільвесе, що ви плануєте обговорити під час вашого візиту до України?
— В 1997-1998 роках на міжнародній арені відбулися події, які мають велике значення як для України, так і для Естонії. Наша країна була в числі тих шести держав, яких під час люксембурзької зустрічі у верхах у грудні минулого року було запрошено на переговори про вступ до ЄС. Водночас і Україна зробила в своїй зовнішній політиці кроки принципового значення, з яких я б виділив Хартію особливого партнерства з НАТО, а також угоду про партнерство та співробітництво з ЄС.
Оскільки й політична, й економічна безпека Європи неподільні, ми однаково пов’язані з регіональними і глобальними процесами. Усвідомлюючи серйозність ситуації, Естонія прагне сприяти ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Ще цього літа ми плануємо запросити дітей Чорнобиля відпочити в естонських дитячих таборах. Наступного року ми збираємось обладнати комп’ютерний клас в одному з міст України, де мешкає багато чорнобильських дітей.
Ми маємо для подальшого спілкування солідну договірну базу — у нас понад тридцять договорів і угод. Тепер нам необхідно ще активніше реалізовувати потенціал і бажання обох народів зміцнити нашу співпрацю.
— Посол Естонії в Україні Тійт Мацулевич казав, що Україна порушує деякі положення договору про вільну торгівлю між Естонією та Україною. Чи збираєтеся ви розставити всі крапки над «і» вже під час візиту?
— Дійсно, невиконання деяких положень договору про вільну торгівлю між Естонією та Україною є одним із питань, які я збираюся порушити на майбутніх зустрічах. За ступенем його ліберальності, отже й довірливості, цей договір можна назвати безпрецедентним. Подібні договори Естонія має тільки з Латвією та Литвою, а для України він єдиний у своєму роді. Певною мірою зрозуміло, що якщо один договір за своєю суттю є настільки відмінним від договорів, укладених з іншими державами, час від часу можуть виникати технічні непорозуміння у відомствах. Естонська сторона затвердила список своєї делегації у Спільній естонсько-українській комісії, завданням якої є усунення перешкод, що виникають при реалізації договору про вільну торгівлю. Ми сподіваємося, що з призначенням української делегації комісія може оперативно зібратися й розв’язати протиріччя, що виникли.
— Які проблеми Таллінна на шляху до ЄС ще залишилися нерозв’язаними?
— Інтеграція з Європою і приєднання до ЄС є, звичайно, непростими процесами, і Естонії залишилося розв’язати чимало проблем, що вимагають часу і грошей. Головні з них зараз — екологічні проблеми, зміцнення адміністративної структури і завершення земельної реформи.
Можу з упевненістю заявити, що Естонія не тільки серед перших вітає тіснішу співпрацю України з європейськими структурами, а й робить все для того, щоб цей процес проходив для вашої країни щонайшвидше. Оскільки ми на даний момент є асоційованим членом ЄС, який тільки почав переговори про приєднання, наш потенціал сприяння не такий уже й великий. Але деякі можливості є, й ми хочемо їх максимально використати на підтримку України.
— Пане Ільвесе, ви якось сказали, що розширення НАТО не означає антагоністичного настрою щодо Росії. Проте Москва вважає інакше. Як ваша країна має намір увійти в НАТО й не посваритися з Росією? Як ви вважаєте, Україна буде активніше співпрацювати з Північноатлантичним альянсом?
— Передусім треба наголосити, що вступ Естонії до НАТО є двостороннім питанням нашої країни та альянсу. Інші не мають права втручатися до розв’язання цього питання, кожна держава вільна в своїх виборах безпеки — таким є один із принципів ОБСЄ. Цей принцип міжнародного спілкування не є зарозумілою чи цинічною констатацією, оскільки Естонія заявила, що не шукає в НАТО захистку від Росії, а Північноатлантичний альянс підтвердив, що його розширення не спрямоване проти Москви. До речі, це не тільки слова, це підтверджено політикою та практичними діями як НАТО, так і Естонії. Наше бажання приєднатися до НАТО витікає виключно з логіки загальних європейських демократичних цінностей. До того ж, я сподіваюсь, і Росія стала іншою і, безсумнівно, із підписанням Основоположного акту та початком роботи Спільної постійної ради відносини між Росією та НАТО змінилися. Тож я не думаю, що вступ Таллінна до НАТО викликав би конфлікт із Москвою.
Щодо співробітництва України та НАТО, то, гадаю, воно вже відбувається, Україна також має Хартію про особливе партнерство з НАТО. Звичайно, Естонія зацікавлена в продовженні та поглибленні співробітництва України та НАТО. Такий розвиток цілком логічний — Київ відіграє вагому роль у європейській системі безпеки, тому в співробітництві між Україною та НАТО зацікавлені й усі інші держави.
ДОВІДКА «ДНЯ»
EТоомас-Хендрік Ільвес народився 1953 року в Стокгольмі. Отримав ступінь бакалавра в Колумбійському університеті, магістра — в Пенсильванському університеті. Займався дослідницькою роботою в університеті Колумбії, працював у Центрі вільної освіти в Інглевуді, очолював літературний центр у Ванкувері.Викладав естонську літературу й лінгвістику в університеті у Ванкувері, з 1984 по 1988 роки був аналітиком на радіо «Вільна Європа», а з 1988 по 1993 роки очолював там естонську службу. Протягом трьох років був послом Естонії в США, Канаді й Мексиці. З листопада 1996 року — на посаді міністра закордонних справ Естонії. Очолює Естонську народну партію.