Соціалісти вирушили в похід за своєю власністю
Члени Соціалістичної партії України образилися не на жарт. Які тут жарти! До 10 липня минулого року соціалісти спокійнесенько собі займали поверх у приміщеннях на вулиці Хрещатик, 42-б, розвивали вчення марксистів-леніністів, «зачаровували» недовірливих громадян на предмет політекономії, та (час від часу) виносилися з червоними прапорами на центральні вулиці столиці.
Відтак соціалістам почали підвищувати орендну плату, і вона почала наближатися до тисячі (вже нових українських) гривень за 116 квадратних метрів, що на порядок перевищувало плату колишню. Соціалісти не платили, на них подало позов у суд міське комунальне виробниче житлово-ремонтне об’єднання «Київжитлоспецексплуатація».
Арбітражний суд, куди звернулися соціалісти, які вмить погасили всю заборгованість, повернув усе на круги своя. Соціалістична партія України могла (за законом!) заселятися в свої приміщення, з яких пильні міліціонери винесли всі меблі на склади, хоч і нині. Час епохи «нині» припав на перше квітня цього року. Очевидно, не повіривши, соціалісти перенесли цю урочисту подію на вчора...
Оркестр натхненно награвав знайомі мелодії на кшталт «Все выше, и выше, и выше...» та «...С нами Ленин впереди...». Від пам’ятника останнього секретар соцпартії Василь Арестов повів людей додому — давно хотілося. Наблизившись до дверей своєї контори, соціалісти з глибоким почуттям невдоволення виявили, що двері зачинено зсередини на засув.
— Ну, висмикнемо? — запитав Арестов. — Чи не висмикнемо?
Але вирішили не виривати.
Двірники на лавці сказали:
— Прийдуть ці, підуть ті. Підуть ті, прийдуть ці. Яка різниця!
Бабуся, перегнувшись із балкона, сказала:
— Це — вчотирнадцяте, дорогенький? Я знаю...
— Лайнократія, — донеслось іще звідкись.
Двері так і не відчинили. Соціалісти з духовиками, що надривалися, вирушили
до міськадміністрації, де трохи поспілкувалися з керівниками трохи нижчими
від голови, але до четвертої години так нічого й не вирішили...